Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Уявімо типово українську картинку: за вікном люті морози, які наслав на нас північний сусід у рамках плану «Шатун» із дестабілізації України. Затишна квартира в провінційному місті, яку забезпечили ну дуже дорогим теплом місцеві комунальники завдяки дбайливому «Нафтогазу» та олігархічному облгазу. Середньостатистичні українські глядачі тьотя Маша й дядя Ваня сидять на дивані й дивляться програму розслідувань на каналі N. Картинка «сніжить», собака біля ніг, кіт на колінах, онук у сусідній кімнаті з планшетом. Знадвору лунають традиційні волання п'яного сусіда з першого поверху Льоші, який із театральним пафосом проклинає комуністів, бандерівців і євреїв за свою тяжку долю. Коротше, ніщо не заважає парочці насолоджуватися результатами важкої та копіткої роботи елітних українських журналістів-розслідувачів. Чоловік і жінка, не відриваючись, дивляться на миготливий екран старенького телевізора «Соні» й періодично реагують на побачене охканням, ахканням, зітханнями та похитуванням голови. Кінець, титри, подяки, німа сцена. Нарешті ошелешений новою порцією... викриттів дядя Ваня повертається до тьоті Маші й каже: «Нє, ну ти таке бачила?» «Кошмар. От паразіти, — каже тьотя Маша. — І шо?».

Схоже враження було і в нас цього тижня від деяких розслідувань. Про що говорили журналісти, для кого і для чого? Спробуймо розібратися.

Дата моніторингу: 5–11 грудня 2016 року

Клікніть для збільшення

«Гроші», випуск від 5 грудня 2016 року

Тепер уже шестиразовий володар національної премії «Телетріумф», мабуть, наперед знав, що його нагородять, тому вирішив махнути рукою на якість аналізованого випуску. Тон задав ведучий, який вже в першій підводці потішив нас черговими неоляпсусами — «приоткриваємо» і «з оголеними грудима».

Із цими ж «оголеними грудима» «Гроші» кинулися на штурм резонансної теми смерті правоохоронців у Княжичах під Києвом. Хоча, напевно, варто було затриматися і чимось прикритися, бо замість обіцяного розслідування з новими сенсаційними фактами вийшов звичайнісінький репортаж «по гарячих слідах». Інакше кажучи, новинний сюжет, якому не місце в «найкращій програмі розслідувань року». Мінуси за глибину та оригінальність. Про новизну говорити взагалі не варто — нічого раніше нечутого чи небаченого в матеріалі немає взагалі. Та навіть із таким куцим набором фактів чомусь заочно виправдовується міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. І шо?

«Розслідування» про засновника нової фінансової піраміди Helix Дмитра Нагуту —  репортаж із судового засідання. Помітно, що використане відео — аматорське. Жодного експерта чи бекґраунду. Запам'яталася редакторська робота — очевидно, кромсали текст по-живому і в результаті вийшов такий шедевр: синхрон засновника фінансової піраміди Нагути з клітки: «Це не фінансова піраміда. Компанія має реальний сектор»; далі начитка журналіста: «І таких заяв вже сьогодні сімнадцять».

Ні, насправді це не «антигерой» із клітки увісімнадцяте повторює ті самі слова. «Сімнадцять заяв» надійшло від потерпілих від його фінансового генія. Просто вирізали те, що було між цим, і не помітили, що вийшло. А вийшло погано.

Навіть натяку на розслідування, тому не аналізуємо.

Далі — дуже правильний і близький за духом пересічному громадянину сюжет із «тестом на хамство паркування». Журналіст ходить Києвом і шукає залишені в недозволених місцях авто, чекає дві хвилини (а чому дві, а не одну чи п'ять?) і заклеює лобове скло наліпкою. Десь ми таке вже бачили, але нехай. Прикольно, та аж ніяк не розслідування. Анонсованих ведучим парламентарів в сюжеті не спостерігаємо. Є хіба що згадка про одного, і то покійного.

Відрив студії від змісту сюжетів стає дедалі помітнішим, але це лише один із симптомів хвороби, яку вперто не хоче помічати колектив. Діагноз простий і він починає відверто заважати аналізувати «проект журналістських розслідувань»: у «Грошах» уже майже немає розслідувань! Хоча... експертам «Телетріумфу» видніше. На те вони й авторитетні.

Наступний сюжет про молодих чиновниць — розмірковування про життя. Одні нібито відверто погані й прийшли у владу завдяки непотизму, інші гарні й цілеспрямовані, незважаючи на батьків при владі, треті — ще не ясно. Якщо чесно, матеріал ні про що — частково переказ історій з інтернету, частково вкраплення розповідей про приємних (так, так, підозріло) дівчат. Звісно ж, доручили його теж дівчатам, а їм окремий мінус — за якість мови, зокрема наголоси. Дивимося в словнику слова «феномен», «кумівство», «рекрутингове». Повторюємо кілька разів, запам'ятовуємо. Може, так на роботу легше візьмуть. Бо в сюжеті сподобалося, як журналістки йдуть влаштовуватися чиновницями туди, де немає вакансій. Оригінально, а головне — ґрунтовна підготовка. У програму «Гроші», напевне, теж беруть усіх, хто приходить з вулиці — навіть без протекції.

Сюжет про завищені ціни на ліки в комунальній мережі аптек «Фармація», мабуть, найбільше відповідає жанру розслідування, хоча з наголосом у назві журналіст і ведучий теж так і не розібралися. Але порушили важливу соціальну проблему. Плюс за ексклюзив і близькість до приземлених проблем людей.

Матеріал про бездіяльність Мінсоцполітики в питанні закупівлі спеціальних візочків для дітей з ДЦП — про проблеми інвалідів, але не про те, чому вони виникли та як вирішуються. Інша сторона практично відсутня — нам показують письмовий запит в міністерство. Жодного економічного експерта або чиновника в кадрі. І, відповідно, пояснень причини явища.

Матеріал про французьких інвесторів теж на розслідування не тягне. Плюс за позитивчик. Не аналізували.

Висновок: Шо це було?

«Народна прокуратура», випуск від 10 грудня 2016 року

Єдиний великий сюжет присвячено глобальному дослідженню на тему: «Як в Україні дістати наркотики та що з цим робити?». Ну скажімо так: неоригінально. В цілому складається враження, що й саму тему обрано заради більшого резонансу, тим більше, що канал «112» нещодавно проводив неоднозначну акцію з «перевірки» гостей власної студії на вживання наркотиків. Тема періодично вигулькує в ЗМІ як такий собі обов'язковий атрибут. Як «Сніданок туриста», він завжди з тобою. Правило просте: розслідуєш наркотики, проституцію або кошти високопосадовців — гарантовано отримуєш схвалення аудиторії. І нагороди. «Телетріумф», наприклад.

З іншого боку, великий плюс за пророблену роботу в плані закупівлі наркотиків. «Народна прокуратура» нарешті показала, що вміє працювати в полі. Журналістка з допомогою колишнього наркомана і правоохоронців детально показує, як легко придбати й навіть виготовити наркотичні речовини в кустарних умовах на конкретних прикладах і механізмах.

Дилетантські ляпи авторки вилазять нечасто — наприклад, коли вона обурено запитує в охоронця гаражного кооперативу, де викрили нарколабораторію з виробництва «фену»: «А вы что, не заходили в гараж?». Повірте, шановна, це добре, що охоронцям не можна заходити в гаражі. Може, там і не буде нарколабораторій, але й усе інше зникне теж.

Або коли вона хитро вказує нам на підозрілий збіг: депутат Олександр Розенблат, один із авторів законопроекту про «легалізацію легких наркотиків», буває на подіях, де обговорюють наркотики. Гм. Якщо помітимо авторку на журналістських зібраннях, треба буде повідомити про це громадськість — теж, знаєте, підозріло. І тоді пан Ківа зможе, як він висловився в сюжеті, «відрубати цій собаці руки». Так, саме руки.

І все можна було би пробачити, якби на певному етапі в логічно побудований і експертно вивірений матеріал не втрутилися — припускаємо, на рівні редакторських правок і побажань. Невідомо звідки з'являється прив'язка до наркотиків Михеїла Саакашвілі, а потім, як Пилип із конопель, вистрибує критика метадонової програми — і все це в контексті наркотичної епідемії і доступності наркотиків. Та у фіналі спливає геніальний висновок: усе треба заборонити! Мовляв, уже є список із двох сотень препаратів, які треба вилучити з відкритого продажу. І тоді все буде тіп-топ. До відома журналістки (її експерт це підтвердить), цей список застаріє ще до того, як його буде схвалено — у синтетичних наркотиках заміна одного складника у формулі робить його іншою речовиною. Не забороненою для продажу. І такою ж доступною, як і зараз.

Висновок: А вона шо?

«Стоп корупції», випуск №67 від 5 грудня 2016 року

Сюжет про львівське сміття в селі Соснівка під Києвом гарний вже тим, що це один із небагатьох матеріалів, що досліджує конкретну екологічну проблему. Донорські проекти більше цікавляться розслідуванням зловживань на вищих щаблях влади.

Здається, що сюжету бракує редакторської роботи. Не вистачає загального погляду на проблему — що ж робити з тим сміттям? Бо на думку автора, його треба негайно вивозити — в десятиградусний мороз. Ну спробуйте віддерти його від ґрунту.

Далі — скільки полігонів в Україні? Скільки сміттєспалювальних заводів? Чому не будуються сміттєпереробні заводи? Чому така проблема саме зі львівським сміттям? Одним словом — мало узагальнення й демонстрації системності проблеми. За що ми ставимо йому мінус.

Другий сюжет викликає багато питань щодо його незаангажованості. Таке враження, що він має одну конкретну мету — нагадати президенту і уряду, що ті мають розплатитися з компанією, яка постачала обладнання та будувала об'єкти для проекту глибоководного скиду зливних вод Одеси в Чорне море.

Не зрозуміло, чому жодну з компаній, які фігурують у сюжеті як учасники проекту, не названо. Незрозумілі й титри експертів на кшталт «експерт» чи «інженер». І ще менш зрозуміло, чому сюжет знімався влітку, але показали його у програмі тільки тепер. Про якість мови говорити можна окремо — порада «Грошам» тут теж актуальна. Наприклад, в Одесі, виявляється, є «посьолок Котовського». Тож Нью-Йорк — теж не місто, а «сіті», а Москва — «ґород». Про китайські чи в'єтнамські населені пункти й подумати страшно.

Мультфільм із рубрикою «Золотий конверт» коментувати важко. «Міліціонера» Олександра Мухіна, якого згадано в анімації, навіть не названо за посадою. Нагуглити це ім'я вдалося не з першого разу. Грамотність — нижче плінтуса («пограбування по-українські», «кліника»), етики — нуль. Дуже маніпулятивний жанр, який тягне вниз усю програму. А потім за таке ще й луплять.

Висновок: Шо-шо?

«Схеми», випуск №111 від 8 грудня 2016 року

Аналізованого тижня у «Схемах» далася взнаки відсутність ще одного «телетріумфатора» — Михайла Ткача — до речі, щиро вітаємо.

Слід визнати, що без ударного Михайла та його іменитих колег випуск відверто просів. Він починається з сиквелу до сюжету про іспанську віллу Президента Петра Порошенка, який вийшов кілька тижнів тому. Журналістку, яка допомагала Наталці Седлецькій, в Іспанію так і не пустили (знову сидить, невиїзна, в Києві з ноутбуком), але дали попрацювати самостійно.

Цього разу декларувати майно, записане на іноземну юридичну компанію, відмовився екс-заступник міністра енергетики і вугільної промисловості Ігор Діденко. Із якогось дива «Схеми» в нетиповій для себе манері замінили фірмовий відеоряд купою нудної графіки й іще нудніших документів із закадровою начиткою. Друзі, але ж ви від цього давно відійшли, і недаремно! Мінус за відео.

У матеріалі точиться дискусія навколо правильного юридичного трактування дій посадовців, а не суб'єктів розслідування. Мінус за новизну.

Не зрозуміло, чому третій у програмі епізод про голову Запорізької ОДА Костянтина Бриля виділено в окремий сюжет. Логіка підказує, що він міг бути об'єднаний із першим шматком, де журналісти програми викривають порушення посадовців при електронному декларуванні, і, як той дефібрилятор, вдихнути в нього життя. Але ні!

Звісно, цікавою є відповідь Бриля на питання про неоприлюднення майнової декларації — мовляв, він служить СБУ. Синхрон і перелік власності — це все, що ми отримуємо, а розслідування як такого немає. Бо решта матеріалу — банальні тези експертів зі всюдисущого Центру протидії корупції про те, що відсутність електронної декларації неприпустима.

Ми так і не дізнаємося відповіді на класичне запитання: а звідки в Бриля гроші на розкіш, якщо він усе життя перебував на державній службі? Чи хоча би припущення про це. А саме цим завжди тішили нас «Схеми». Не цього разу!

Конкретнішим мав бути другий сюжет — про раптову невиплату грошей селянам Хмельницької області компанією «Білогір'я молокопродукт» за здане на переробку молоко. Вийшло, що колишні регіонали Руслан Бадаєв та Олег Балюк із незрозумілих причин не виплачують борги кооперативам та селянам. Утім, ключове питання — чому вони так роблять, залишилося без відповіді.

Висновок: Шо сталося? Ніби й дрони так само літають, а все якось не так.

«Слідство інфо», випуск №107 від 7 грудня 2016 року

Випуск «Слідства. Інфо» вийшов тематичним — про нову поліцію та її очільника. Проте матеріал Максима Опанасенка про долю майна харківського банку «Базис», який до ліквідації належав родині нинішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, залишає суперечливе враження.

Хоча в ньому представлені кілька сторін — сам міністр і вкладники банку — сюжет неповний. Це саме той випадок, коли для розкриття теми очевидно бракує думки фінансових експертів, а також профільних органів — Національного банку й Фонду гарантування вкладів.

Наприклад, на сайті НБУ є перелік усіх наявних банків України, включаючи тих, у яких введено тимчасову адміністрацію, й тих, що перебувають у процесі ліквідації. Банк «Базис» там відсутній.

Тобто твердження Євгена Пилипенка про те, що банк існує, очевидно, не відповідає дійсності. Тим більше не зрозуміла ситуація, чому продажем колишнього майна банку займається приватне товариство, а не Фонд гарантування вкладів (ФГВФО), якому це майно повинно було відійти.

Якщо це відбувається за рішенням суду, Нацбанк та ФГВФО мали б дати пояснення, що вони роблять для того, щоби взяти під контроль колишнє майно «Базису» та повернути гроші вкладникам. Можливо, журналіст намагався, але так і не отримав потрібних коментарів (якщо так, то треба було повідомити глядачів), але без них картина уривчаста. Плюс за ексклюзив та мінус за повноту.

Другий сюжет «Моя стара поліція» — сиквел. Він розповідає про результати переатестації працівників міліції-поліції. Хоча приклади поліцейських В'ячеслава Єфтенія та його соратника Ігоря Харитонова, які проігнорували атестацію, — регіональні, через них журналістові Дмитру Бондару вдалося дати невтішну картину «фасадної реформи» по всій Україні. Від загального до конкретного й навпаки.

Помилки — дивна музика, карколомні сезонні стрибки на відео (всі ми хочемо повернути літо, але ж не так різко!) і незрозуміле титрування Хатії Деканоїдзе (то вона голова чи не голова Нацполіції?).

Висновок: ну що ж це таке!

«Наші гроші», випуск №149 від 5 грудня 2016 року

Міністр внутрішніх справ також опинився в фокусі «Наших грошей». Так сталося, що нам уже кілька разів потрапляли під гарячу руку сюжети Мар'яни Мотрунич, і ми їх... ну, сильно критикували. Було помітно, що журналістка поспішала (або її «поспішали») і не встигала якісно попрацювати. Цього разу все інакше. Помітно, що на підготовку матеріалу про нагородну зброю від Арсена Авакова було витрачено багато часу і ресурсів. Зате й результат того вартий! Журналістка опитала практично всіх високопосадовців та інших видатних діячів, які отримали цінні стрілялки від міністра внутрішніх справ. Так, тема не нова (мінус за не зовсім оригінальність), зате тепер кожен її аспект засяяв новими гранями. Безперечно, один із найкращих сюжетів тижня. Жирні плюси за повноту і право на відповідь.

Покритикуємо лише одне: прес-секретар міністра Артем Шевченко не вірить, що існує наказ міністра про нагородну зброю від МВС Яні Конотоп, ведучій 5-го каналу і дружині міністра Стеця. Каже: «Покажіть наказ». У журналістки його з собою немає. А якби був, реакція речника МВС була б безцінною, погодьтеся.

Свого часу ми вже вказували на цю проблему, і дехто навіть зробив висновки. Каже: реально працює. Так отож.

Висновок: Є за шо.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Сергій Головньов, медійний експерт, головний редактор «Бізнес.Цензор», працював редактором економіки у виданні Insider, у відділі розслідувань «Forbes Україна», в проекті з дослідження публічних фінансів «Наші гроші», політичним кореспондентом у виданні «КоммерсантЪ Украина», кореспондентом у регіональних газетах Запоріжжя «Іскра» та «Правда» . Має досвід журналістських розслідувань у регіональних та національних ЗМІ.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: Steven Universe Wiki - Wikia