Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Пропозиції, зауваження та відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів: «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

В очікуванні виходу анонсованого продовження культового серіалу «Твін Пікс» кіномани потроху переглядають інші епохальні твори режисера Девіда Лінча. Аналізований тиждень у жанрі розслідувань нагадав його трилер «Шосе в нікуди». Журналісти вміло вели нас хитромудрими корупційними та протизаконними нетрями, а коли нам здалося, що розв'язка вже близько, нас — як це завжди буває в Лінча — покинули в підвішеному стані. Мовляв, додумуйте самі, якщо зможете. Режисерських підказок не буде. Ми й так забагато вам сказали.

Період моніторингу 24–30 жовтня:

Клікніть для збільшення

«Наші гроші», випуск №143 від 24 жовтня 2016 року

«Наші гроші» потішили двома сюжетами всюдисущих Аліни Стрижак та Мар'яни Мотрунич.

Перший матеріал розповів глядачам про Юрія Артюхова, екс-заступника голови СБУ, в минулому відповідального за боротьбу з корупцією в спецслужбі. Журналістка небезпідставно дивується: а за які це «шиши» принциповий чекіст придбав собі ділянку в Монте-Козині, робить там ремонт кількасотметрової хатинки, а в цей час сам шикує в столичному приватному секторі?

Питання абсолютно справедливе, а от відповіді ми так і не чуємо. Вона відсутня. Немає жодної версії, звідки в генерал-лейтенанта СБУ могли взятися гроші на таке дороге «родинне кубельце». Здогадатися ми маємо самі — мабуть, знаючи його посаду.

Натомість ми дізнаємося про нечистих на руку родичів Артюхова, які були учасниками сумнозвісної афери з Чернечим лісом. Протизаконна ж діяльність самого «героя» сюжету (а хіба не вона нас цікавить найбільше?) залишається для нас таємницею за сімома замками.

На жаль, у сюжеті проявилася традиційна любов «Наших грошей» до «спецефектів з-під паркану». Питається: навіщо було лізти під огорожу й наражатися на конфлікт з агресивною охороною маєтку Артюхова, коли журналістам і так вдалося легко й красиво зняти його дроном?

У знімальну групу покидали земелькою — смішно, але малоінформативно. Плюс за наполегливість, мінус за театральність.

Тим більше, що не виникло проблем і з розмовою з самим колишнім есбеушником, який спробував пояснити походження своїх статків і природу своєї теперішньої роботи. Чи переконав він нас і журналістку? Не факт. Чи змогла вона йому заперечити і притиснути неспростовними фактами, які вказують на його корупційну діяльність і незаконні прибутки? Ні. А оце вже точно факт.

«Наші гроші» немов підвели нас до «єдиного логічного правильного висновку» про Артюхова, але самі не наважилися його озвучити. То вважають вони Юрія Артюхова корупціонером чи ні? Чи мають вони докази якихось його конкретних злочинів?

Плюс за складність теми і мінус за повноту.

Другий сюжет під назвою «Кримінально-конячні справи» взагалі мало зрозумілий. Ми чуємо опис проблем створеного Миколою Азаровим держпідприЕмства (саме так у титрі), яке... а що воно, власне, робить? Здається, розводить коней. Принаймні, їх годує. У підприємства безліч філій, які нібито безконтрольно направо й наліво роздають землю. Коментар керівників цих філій відсутній. Кому і на що йде земля — не ясно. Бачимо лише договори. З інтерв'ю теперішнього в.о. керівника ДП і згадок про численні документи стає зрозуміло, що в державному конярстві щось прогнило, але що саме — так і лишається за кадром. Утім ми дізнаємося, що колишній начальник — не янгол.

Усе це якось сумбурно й заплутано. Хто і в чому винен? Точно не коні. Швидше авторка, яка так і не розкрила тему.

Висновок. Без пляшки, ой, без повтору не розберешся.

«Схеми», випуск №105 від 27 жовтня 2016 року

Тему випуску обрано вдало — останнім часом уся країна живе під знаком «системи електронного декларування» чиновників та депутатів. Перший сюжет зроблено під цікавим кутом — він не про «шубки, годинники, церкви й офшори» народних обранців, а про тих, хто відповідає за нову систему звітності — членів Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК).

Максим Савчук розповідає про шалені надбавки й премії, які виписали самі собі НАЗКівці. «За що?» — справедливо питає журналіст. Майже хвилину глядач дивиться на документи з сумами, які йому періодично виділяють червоним. Папери з печатками — це переконливо, але жахливо нудно. Хоч би якусь динамічну графіку втулили — умієте ж!

Цікаво, що всю цю інформацію «Схеми» взяли з відповіді на запит громадської організації ЦПК — Центру протидії корупції. ЦПК поступово стає чи не головним джерелом інформації та експертної думки для розслідувачів — його фахівці кочують з однієї програми в іншу. Їм за це плюс, а от проектам...?

Ситуація трохи оживає, коли журналіст намагається взяти інтерв'ю в голови НАЗКу Наталії Корчак, але його контрольні питання не влучають в ціль — може, тому, що вони невдало сформульовані? Можливо, питати треба не про те, за що надбавки (бо формальна підстава є завжди), а про етичність такої поведінки антикорупціонерів.

З іншого боку, це той випадок, коли висновок справді очевидний — НАЗКівці премій не заслужили, бо система е-декларування працювала зі скрипом.

Плюс сюжету — його резонанс. В ефір пішла суспільно важлива інформація, яка вимагає реакції відповідальних чиновників.

За традицією, матеріал Михайла Ткача — це системний підхід до конкретної проблеми, і хочеться ще раз похвалити журналіста за наполегливість. Цього разу він переслідував фігуранта свого розслідування з речовими доказами (роздруківками декларацій) в руках.

Сюжет доводить, що голова президентської фракції у Верховній Раді Ігор Гринів, який намагався проштовхнути зміни до е-декларування, що обмежили би кількість оприлюднюваної інформації про статки депутатів, міг отримати незадекларовані доходи. Джерел додаткових прибутків сам Гринів, звісно ж, не назвав. Це міг би зробити журналіст. Але ні. «Ви ж розумієте, він же депутат, — ніби каже нам Михайло Ткач. — Самі здогадуєтеся, як вони заробляють». Ні, не здогадуємося. От, наприклад, пан Гринів де міг заробити? Натякніть. Нам цікаво. Мінус за повноту.

Сюжет про призначеного за результатами «відкритого конкурсу» голову Миколаївської ОДА Олексія Савченка ми не аналізували, оскільки це реакція на минулотижневий матеріал. Хоча слово «бюрА» запам'яталося — естебешне минуле Сергія Андрушка дається взнаки.

Висновок. Шлях був мальовничий, але до фінішу не дотягли — закінчився бензин.

«Народна прокуратура», випуск від 29 жовтня 2016 року

«Народна прокуратура» вирішила присвятити весь випуск закону про фінансування політичних партій. Адже тепер кошти переможцям парламентських виборів виділяє саме держава. Та це крапля в морі, каже журналістка, бо партії й надалі сидітимуть на фінансовій голці в олігархів. І береться це довести.

«Досить бути простим спостерігачем. Треба діяти» — переконує програма глядача. Тільки сюжет чомусь виходить саме спостережливо-бездіяльним. Така собі констатація фактів про спонсорів політичних сил, суми витрат політичних проектів та можливе походження коштів і тіньових бюджетів.

Об'єктом розслідування стає закон як явище. «Обирати та ще й утримувати?!» — задає тон програмі журналістка. Те, що вона розповідає далі, ми вже знаємо, чули, було, неоригінальне, давно відоме — про те, скільки політичні партії насправді витрачають на свою діяльність, про «благодійників», які утримують різні політпроекти тощо.

Матеріал запам'ятався хіба що фразою «дочекатися (депутата і одного з лідерів «Опозиційного блоку» Сергія) Льовочкіна нам так і не вдалося»... А шукати й звертатися не пробували?... І нескінченними кадрами з біганиною журналістки за Олегом Ляшком. Її героїзм, звісно, вражає, як і винахідливість (інтерв'ю з Ляшком з допомогою колеги-репортерки), але яку інформацію це несе глядачеві, зрозуміти важко. Хіба не легше було просто обмежитися фразою, що лідер радикалів неохоче обговорює цю тему?

І ще один пам'ятний момент. Коли кадри з парламенту починають відверто набридати, а показувати більше нічого, у кадрі знову з'являється наша давня знайома — дівчина, яка пильно дивиться на монітор комп'ютера. І ні, це не авторка сюжету. Мабуть, це все ж таки своєрідна «фішка» «Народної прокуратури» — жодного випуску без дівчини перед компом.

Висновок. Поверхово. Біг на місці.

«Гроші», випуск від 24 жовтня 2016 року

Цікаво, що згаданий сюжет «Народної прокуратури» — це такий собі клон матеріалу «Грошей», який з'явився ще на початку тижня. І в плюсівців були ті самі питання, та сама інформація, ті самі учасники і навіть та сама біганина за Ляшком.

Ведучий «Грошей» Олександр Дубінський з іронією констатує, що держава виділяє політичним партіям зі свого бюджету 40 мільйонів доларів. Журналіст згодом озвучить суму в 70 мільйонів гривень. Очевидно, хтось «обмовився».

Це вже не перший випадок у програмі, коли студія і сюжети ніби існують у паралельних вимірах, які не завжди перетинаються. І тут є над чим подумати з погляду організації виробничого процесу.

Загалом плюсівський матеріал — це такий собі сюжет-роздум із одним експертом, політологом Миколою Давидюком, який вживає слова «можливо» і «мабуть» і озвучує загальновідомі речі про те, навіщо партіям гроші і куди вони йдуть. Бракує справжнього інсайдера, який викрив би внутрішні механізми «тіньового» обігу партійних фінансів. Матеріал далекий від розслідування. А шкода. Бо тема цікава.

Як і буремне минуле та щасливе сьогодення колишнього голови Верховної Ради Володимира Рибака та його сина Олександра. Але тему моментально псують зовсім не журналістські фрази на кшталт «Верховна зрада» й «одіозний спікер» і питання типу «Де ж родина Рибаків спіймала таку золоту рибку?». Мінус за оцінні судження й мову ворожнечі.

Ще один перл — «235 донецьких рук» при згадці про голосування депутатів за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року, коли Рибак очолював український парламент.

Ну й, нарешті, не зрозуміла гіпотеза журналістки. На її думку, Рибаків треба покарати за минулі гріхи — але чи то старшого Рибака треба посадити за голосування 16 січня 2014 року, чи то молодшого Рибака за будівельний бізнес — неясно.

Зате ясно, що «лабутени» носять не тільки у російських відеокліпах. Ще в них ходять на журналістські розслідування — наприклад, приїжджають до когось додому, стукають у двері, а там нікого немає. От гади. Я ж півдня вдягалася!

Запам'ятався веселий експеримент, коли репортер «Грошей» дзвонить губернатору Орловської області з пропозицією встановити пам'ятник російському президенту Володимиру Путіну в єгипетському стилі та перейменувати площу Леніна на його честь. ПАмпезно, як сказав журналіст, але це не розслідування.

Мабуть, найцікавішими у випуску є сюжети про маєтки колишніх можновладців і, зокрема, екс-прем'єра України Миколи Азарова, в чиєму київському будинку оселилися загадкові люди. Втім розслідування до кінця не доведене. Хто там оселився? Це питання журналісти переадресовують правоохоронним органам. І натякають, що це «люди, ймовірно, близькі до Азарова, яким вдається вести бізнес на окупованих територіях», розповівши про їхній бізнес на закупівлі вугілля з ОРДЛО, але забувши повідомити про деталі близькості з колишнім головою уряду.

Сюжет про вчительку Ніну Москаленко, що володіє ділянкою та стареньким будинком на Печерську, які начебто намагався забрати «младоолігарх» Сергій Курченко — соціальний. Це хронологія, а не розслідування.

Що запам'яталося — традиційні кадри, коли героїчних журналістів, які зненацька приїжджають на об'єкт, не пускає на територію охорона. І це чомусь досі дивує репортерів. Справді, це ж не телеканал або квартира журналіста — туди одразу без питань пускають усіх, хто приходить до них з камерою.

Висновок. Шосе в нікуди має багато відгалужень, але кінцевий пункт все одно той самий.

«Стоп корупції», випуск №61 від 25 жовтня 2016 року

5 канал традиційно дав в ефір локальні сюжети, що претендують на розкриття явищ загальноукраїнського масштабу. Перший розповідає про фізичний тиск на «антикорупційних активістів» у Марганці, Богуславі та Черкаській області. В усіх трьох випадках є свідчення потерпілих, реакція поліції та відповіді звинувачених. Добротний соціальний матеріал з проблематикою, який важко назвати розслідуванням.

У другому сюжеті описується давно відома схема з дерибаном землі. Ділянки виділяють «студентам» (у даному разі — жителям села за 350 кілометрів), а потім наділи за безцінь умить скуповує забудовник. Змінюється цільове призначення землі, і незабаром там виростає «свічка». Випадок, який розслідує журналістка, стався кілька років тому, тому його актуальність щонайменше сумнівна (ставимо мінус). Як і оригінальність (ставимо ще один). Цікаво, чому «Стоп корупції» взялися за неї і взялися саме тепер?

Завершує програму традиційна рубрика «За парканом» про маєток нардепа Віталія Хомутинника. Усе, як завжди — дрон, Козин, експерт із нерухомості, похід до охоронця, великі суми і відсутність коментаря фігуранта. Такий короткий жанр інформування має право на життя. Чекаємо прольотів над маєтками депутатів із БПП й «Народного фронту» та оточення Президента України.

Висновок. Над програмою ширяє тінь відомої людини. Подейкують, що це теж забудовник і прізвище в нього закінчується на «дзе».

«Слідство. Інфо», випуск №102 від 26 жовтня 2016 року

Цього тижня «Слідство. Інфо» кинуло в бій справді потужний дніпровський тандем — Олександра Курбатова та Юлію Брик.

У сюжеті «Пробивна броня» перший розповідає про скандал навколо бронемашин «Дозор-Б» виробництва Львівського бронетанкового заводу. Тема не нова — проблеми з «Дозором» тягнуться давно. У матеріалі журналіст висловлює підозру, що якість броні «Дозорів» не відповідає заявленим нормативам. Та й броня може бути не польською, а... непольською, гіршою. І доводить свою тезу. Висновок — це пряма загроза життю українських воїнів на сході.

У процесі журналісту вдається неможливе — змусити представника заводу-виробника визнати, що можливості сталі, яку використовують для бронювання «Дозорів», дещо перебільшені. Йому вдається отримати коментар від представника польського постачальника, який прямо заявляє, що броні виробництва його компанії без лазерного маркування в природі не існує — а саме така броня стоїть на «Дозорах»! Але чому, ну чому Олександр Курбатов під час зйомок виставки військової техніки не провів поляка від його стенда до стенда «Укроборонпрому» з «Дозором-Б» і не спитав його: «Ваша сталь чи ні»? Ця відповідь зробила б сюжет!

Звідси й відсутність чіткого висновку. Відповідальні особи наполягають, що броня таки з Польщі, а журналіст просто надає свідчення, які це спростовують. Утім, брешуть чиновники зрештою чи ні, до кінця не зрозуміло. Ми знову долаємо довгий шлях, щоб наприкінці різко пригальмувати.

Слід визнати, що цього тижня повнота — не найсильніше місце практично всіх розслідувальних команд.

І ще одне про сюжет Олександра. Назва польської компанії «Хута Сталі Якощчьовых С.А.» в титрах — це пекло. Більше так не робіть.

Другий сюжет Юлії Брик стосується Дніпропетровщини, хоча висвітлює загальноукраїнську проблему виділення землі учасникам АТО, замість яких ділянки отримують родичі депутатів місцевої ради. Ця тема вже неодноразово висвітлювалася в ЗМІ.

Якщо оцінювати саме розслідування, то його не було. Вся інформація на поверхні — свідчення потерпілих і рішення місцевої ради. Професійно розкрита соціальна проблематика. Плюс за якість, мінус за жанр.

Висновок. Пора переходити на вищу передачу.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Сергій Головньов, медійний експерт, головний редактор «Бізнес. Цензор», працював редактором економіки у виданні Insider, у відділі розслідувань «Forbes Україна», в проекті з дослідження публічних фінансів «Наші гроші», політичним кореспондентом у виданні «КоммерсантЪ Украина», кореспондентом у регіональних газетах Запоріжжя «Іскра» та «Правда» . Має досвід журналістських розслідувань у регіональних та національних ЗМІ.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото - zastavki.com