У подкасті «Медіуми» Юлія Смірнова, продюсерка Holywater Tech, розповість секрети того, як вертикальні серіали стрімко завойовують аудиторію у світі, чим вони відрізняються від традиційних серіалів і кіно, а також як соціальні мережі змінили спосіб споживання ігрового відеоконтенту.

А також про те, як українській компанії вдалося зацікавити одного з медіагігантів Голлівуду, скільки коштує виробництво вертикальних серіалів, які жанри найкраще працюють із глобальною аудиторією та яку роль у створенні контенту відіграє штучний інтелект.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформ.

00:00 «Ніша вертикальних серіалів дуже швидко розвивається»;

02:05 «Вертикальні серіали — це щось між фічер-фільмами та соцмережами»;

05:37 «Ви побачите хорори, трилери, артхаус у вертикальних серіалах»;

07:53 «Прибуток із вертикального серіалу може бути безмежним»;

11:14 «Не за горами той час, коли на Netflix ви побачите перші вертикальні серіали»;

12:42 «Ми багато чим надихаємося в ілюстрованому, візуалізованому форматі»;

15:32 «Я не впевнена, що йдеться про витіснення ТБ»;

17:15 «Ми провідна платформа у вертикальній ніші, якщо не враховувати китайські»;

20:30 «Ми були першими на ринку, хто створив Girls Love серіал. І це мало неймовірний успіх»;

22:56 «Чоловічу аудиторії ми відкрили для себе через Boys Love серіал»

23:50 «Зараз дуже популярним стало все, що пов’язане з темними жанрами»;

25:40 «Наша компанія — це поєднання креативності та штучного інтелекту»;

30:15 «Контент доступний безплатно на території всієї України».

«Ніша вертикальних серіалів дуже швидко розвивається»

Вадим Міський: Українська IT-компанія Holywater Tech восени уклала з американською кіностудією Fox Entertainment інвестиційну угоду, в межах якої буде створювати понад 200 вертикальних серіалів для платформи My Drama — протягом найближчих двох років. Тобто, цей процес уже триває — кілька місяців від оголошення минуло, виробництво, напевно, вже запущене. Юліє, як змогла українська компанія зацікавити світового розважального гіганта? І над якими серіалами ви працюєте?

Юлія Смірнова: Ніша вертикальних серіалів зараз дуже швидко й масштабно розвивається. Скільки їх сьогодні — навіть точно не скажу: сто, двісті, тисячі чи десятки тисяч одиниць контенту. Те, що ми зараз бачимо у Голлівуді, як стрімко йде розвиток — не схоже на попередній досвід великих починань, як це було з Disney чи Netflix.

Можливо, тому такі гіганти як Fox Entertainment, що є медіапровідними у старому світі Голлівуду — звернули увагу на потенціал нової ніші, що стрімко розвивається. Це можливість креативним людям творити. Тут можна побачити потенціал для розвитку не лише людей, а й самих історій і самого контенту.

«Вертикальні серіали — це щось між фічер-фільмами та соцмережами»

Наталка Соколенко: Тобто все дуже бурхливо. Якщо ви кажете, що не так, як за часів Disney, не такий вибух — це ж значить, що більший, так? Тоді треба, напевно, одразу прояснити, що таке вертикальні серіали. Річ у тім, що Голлівуду вже пророкували загибель і поховання...

Юлія Смірнова: Порівняймо якийсь фічер-фільм і вертикальний серіал. Фічер-фільм — це про дві-три години вашого життя, де ви маєте експозицію на екрані, довгі переживання героїв, де проживаєте з ними цю історію довготривало. Там на перший план виходить швидше сюжетність, аніж емоційність або людяність у певних моментах.

Якщо порівнювати це з вертикальними серіалами, то передусім це про саму орієнтацію контенту. Він не горизонтальний, а вертикальний — про це треба говорити окремо.

Друге — це те, що історія у вертикальних серіалах розвивається набагато яскравіше і швидше. На перший план виходять абсолютно звичайні людські проблеми, які ескаловані в таку собі казку. Це про ескапізм, про те, що людина може побачити себе як героя чи героїню цього серіалу і може дуже легко себе, як ми кажемо, «заалайнити» (ототожнити себе з героєм — «ДМ»). Це про те, що не потрібно дуже довго пояснювати експозицію, бо вона наявна на екрані. Щоб пояснити, що у дівчини немає грошей, не так важливо довго до цього підводити, як просто показати, що вона щодня працює на трьох підробітках.

Наталка Соколенко: Гаразд. Але чому саме вертикальне? Невже все це неможливо було у горизонтальному вимірі? Звідки це взялося?

Юлія Смірнова: По-перше, це з соціальних мереж. Десь чотири-п’ять років тому перший сплеск такого контенту був на китайському ринку. TikTok — саме там були перші тести. За поведінкою глядача, його увагою на екрані зрозуміли, наскільки багато потрібно давати активного, динамічного розвитку сюжету. Далі усвідомили, що так можна створювати повноцінний контент — серіал з епізодами.

Наталка Соколенко: І це тому, що люди дивляться зі смартфонів і тримають їх вертикально?

Юлія Смірнова: Це теж дуже сильний психологічний прийом, коли ви розумієте, що вам не потрібно робити додаткові рухи. Не потрібно повертати телефон, не потрібно ставити його на підставку чи щось із ним робити. Не потрібно готувати себе до перегляду контенту.

Ви просто відкрили додаток — і вже там. Так само як це відбувається, коли ви хочете отримати частку ескапізму і трохи емоційного полегшення після тривалого, важкого дня та відкриваєте TikTok. Так само тепер люди відкривають для себе вертикальні серіали. Тобто перше джерело — це передусім соціальні мережі. Тому вертикальні серіали — це щось між фічер-фільмами та соціальними мережами.

«Ви побачите хорори, трилери, артхаус у вертикальних серіалах»

Вадим Міський: А хто ці люди? Вік, географія, звички споживання їхнього контенту? Чи це відрізняється від глядача звичайних серіалів — на телебаченні чи на платформах типу Netflix і Megogo?

Юлія Смірнова: Нічим. Я людина, яка ходить у кіно, читає книжки, вдома передивляється Breaking Bad. Але я також дивлюся вертикальні серіали, тому що живу в цій казці своєї особистої фантазії, коли хочу асоціювати себе з бідною покоївкою, яка раптом зустріне дуже класного мільярдера, і її життя налагодиться.

Усі ж колись чули такий жарт: «Зустрічаєшся п’ять років із хлопцем і думаєш, що він тебе перевіряє. Зараз скаже, що він мільярдер — і все буде добре». І ти живеш у цій казці й думаєш, що так воно і буде. Я так само живу в такій казці. Але в будь-якому випадку я про це — я така глядачка.

Можливо, є дуже багато людей, які себе пересилюють, щоб дивитися цей контент, і не можуть дозволити собі розслабитися. Думають, що занадто прості, незв’язні сюжети. Можливо, роки два тому — так і було. Це були казки: типова Попелюшка, типова Рапунцель і так далі. Але зараз наші сюжети стають дедалі складнішими. Намагаємося щось закрутити, додати детективну лінію, завести героя спочатку добрим, а потім він виявляється справжнім антагоністом. Тобто ми — ті люди, які намагаються вивернути сюжет в інше русло. Так рухається ніша, і це те, що ми бачимо.

Вадим Міський: Цікаво, бо через ускладнення сюжетів розвивався і звичайний кінематограф. Якщо ми згадаємо, які сюжети були у перших фільмах — садівник, який поливає зі шланга.

Наталка Соколенко: Чи потяг, який прибуває на станцію.

Вадим Міський: А зараз ця палітра розширюється і розширюється. Чи побачимо ми за якийсь час вертикальний артхаус?

Юлія Смірнова: Звісно, сто відсотків побачимо. Ви побачите хорори, трилери, артхаус. Побачите переосмислення, як зараз вийшов «Буремний перевал». Він теж буде у вертикальних серіалах. Усе це буде.

«Прибуток із вертикального серіалу може бути безмежним»

Наталка Соколенко: І якраз приходимо до теми виробництва. Чим, скажімо так, і бухгалтерія, і виробничі процеси відрізняються від того, що відбувається під час зйомок звичайного, горизонтального серіалу? Це дорожче чи дешевше? І як із окупністю? Ми знаємо бюджети голлівудських фільмів — хітів, блокбастерів. Можемо порівняти те, що заявляють виробники: витрачено 10 мільйонів, у прокаті зібрано 200 мільйонів, наприклад. Якщо можна трохи розкрити цю бухгалтерію, будемо дуже вдячні.

Юлія Смірнова: Я скажу не в конкретних, а в умовних цифрах. Якщо ми говоримо про 10 мільйонів інвестування в якийсь голлівудський блокбастер, то для вертикальних серіалів це, напевно, у 50 разів менше.

Наталка Соколенко: А прибуток?

Юлія Смірнова: У 50 разів більше.

Вадим Міський: Тобто він може бути настільки…

Юлія Смірнова: Він може бути безмежним. Річ у тім, що ми говоримо про абсолютно інший вид дистрибуції контенту.

Коли ми говоримо про дистрибуцію контенту і про її рекламування у випадку голлівудських блокбастерів, то маємо на увазі кінопрокат, аутдор-рекламу й інші речі, які потребують багато грошей. Коли ж ми говоримо про інший вид дистрибуції, який називається «paid user acquisition» (платне залучення користувачів — «ДМ»), тобто пряму рекламу в соціальних мережах, де ви безпосередньо комунікуєте зі своїм глядачем, це виглядає зовсім інакше.

Це пряма закупівля реклами, коли ви показуєте контент у соціальних мережах і людина одразу на нього відгукується, переходить у додаток і може переглядати серіал.

Наталка Соколенко: Які гонорари в акторів? Наскільки вони співставні з гонорарами акторів, які знімаються у вертикальних серіалах із тим, що платять у Голлівуді або, скажімо, на кіностудії Довженка?

Юлія Смірнова: Звісно, ми дуже багато співпрацюємо з українськими акторами. Мені здається, що якщо говорити про ставки у вертикальній ніші серед акторів, то є певний стандарт. Я його не озвучу. Але є стандарт і він дотримується незалежно від того, де ми знімаємо. Є стандарт у Сполучених Штатах Америки, є стандарт в Україні, є стандарт у Європі.

Наталка Соколенко: Тобто це якийсь базовий мінімум?

Юлія Смірнова: Або розкішний максимум — може бути і так. Це може бути по-різному. Дуже багато чого залежить від сценарію і його складності. Є речі, які потребують більшого залучення і більшого бюджетування.

Наталка Соколенко: До речі, сценарій часом не штучний інтелект пише?

Юлія Смірнова: У мене велика команда сценаристів, вони образяться.

Наталка Соколенко: Бо мені інколи здається: коли трапляється вертикальний серіал, я починаю дивитися і думаю, що тут щось перемудрили.

Юлія Смірнова: Іноді в мене теж є таке відчуття. Але хочу сказати, що до Holywater Tech це не має відношення.

Вадим Міський: Ми чекаємо на артхаус, на хорори і на розширення цієї жанрової палітри. Ми про це вже поговорили, тож будемо чекати. Треба дати цій ніші ще кілька років, щоб вона розвивалася.

Юлія Смірнова: Один рік.

Вадим Міський: Один рік?

Юлія Смірнова: Так.

«Не за горами той час, коли на Netflix ви побачите перші вертикальні серіали»

Вадим Міський: Поговорімо про дистрибуцію. Holywater Tech і Megogo оголосили про партнерство, у межах якого ці вертикальні серіали з’являтимуться у мобільному застосунку Megogo. Розкажіть, будь ласка, про це партнерство: чи є вже там що подивитися і що нас очікує?

Юлія Смірнова: Перш за все, зараз на платформі Megogo доступні три серіали нашого виробництва, ексклюзиви. Хочу сказати, що це партнерство — великий крок для всіх стримінгових платформ, OTT-платформ, які дистрибутують контент.

Не за горами той час, коли на Netflix ви побачите перші вертикальні серіали. Я знаю, що вони вже проводять такі тести, щоб дистрибутувати цей формат як ексклюзивний або партнерський контент. Megogo зробив це першим.

Мені здається, що український глядач, коли вже бачив українських акторів не лише на телеекранах, а тепер і в додатку MyDrama, а також бачить їх на Megogo, розуміє, що цей ринок теж розвивається дуже потужно і дуже швидко. Він ще більше звикає до цього типу контенту і розуміє, що це не просто щось, що існує в соціальних мережах або має короткостроковий характер.

Саме наше партнерство з Megogo це і підкреслює: що це довготривала історія, що вона може бути і що вона буде.

«Ми багато чим надихаємося в ілюстрованому, візуалізованому форматі»

Наталка Соколенко: Наші виробники кіно і телесеріалів часто говорять про те, що на нашому ринку бракує ресурсів, грошей, щоб створювати фільми, наприклад, на історичну тематику. Кіновиробництво в Україні дуже дороге, особливо з огляду на війну.

Ви кажете, що для вертикальних серіалів бюджети потрібні у десятки разів менші, щоб екранізувати історії. Чи можу я сподіватися, що будуть стрічки з української історії у формі вертикальних серіалів? Бо сюжетів безліч.

Чи все ж таки вертикальні серіали — це трохи про інше: жиголо, мільярдери, наречені, приховані мільярдери й неприховані жиголо?

Юлія Смірнова: Перш за все треба відзначити, що всі ці назви про мільярдерів і жиголо — це про те, що ними потрібно зачепити глядача.

Жінка, дівчина чи чоловік, котрі цікавляться такими темами, бачать троп (впізнаваний концепт — «ДМ») у назві й тому переходять і дивляться цей контент. Це не означає, що все лише про жиголо чи лише про мільярдерів. Навіть якщо я писатиму історію «Буремного перевалу», я все одно напишу в назві, що «вона потрапила до лап монстра». Бо потрібна чіпка назва.

У будь-якому випадку, якщо говорити про історичний український контекст, у нас є багато хороших партнерських стосунків з українським продакшном AMO Pictures. Це компанія-виробник, продакшн, який створює дуже якісний контент. Я знаю, що вони вже зробили вертикальний серіал, у якому додали український фольклор і цей контекст. Ви не побачите його на нашій платформі, бо це не наш ексклюзив — його зробили для інших партнерів.

Але якщо ви запитуєте, чи таке є — воно є. Чи буде — звісно, буде. Ми багато чим надихаємося в ілюстрованому, візуалізованому форматі. У наступних релізах на нашій платформі MyDrama можна буде побачити наші омажі (робота-наслідування — «ДМ») на «Ромео і Джульєтту» з Леонардо Ді Капріо, тому що ми дуже любимо цей фільм і хотіли відтворити його атмосферу.

Також можна буде побачити наші омажі на «Джона Віка». Тобто навіть якщо здається, що сюжет простий і невибагливий, ми все одно намагаємося разом з AMO Pictures, Fox Entertainment та іншими продакшнами по всьому світу робити щось масштабне.

«Я не впевнена, що йдеться про витіснення ТБ»

Наталка Соколенко: Як ця технологія вертикального кіно, на вашу думку, змінить сферу телебачення і відеоблогінгу?

Юлія Смірнова: Це дуже складне питання. Я не впевнена, що йдеться про витіснення. Мені здається, що це буде органічна еволюція і ще одна можливість споживання контенту.

Коли мене про це запитують, я відповідаю так: хіба ви перестали ходити до театру, коли з’явилися кінотеатри? Чи перестали ходити до кінотеатрів, коли з’явилися телевізори? Це просто інший формат, інший контент. І він існує для іншого типу споживання. До нього не потрібно готуватися, не потрібно вбиратися, щоб піти до театру, і не потрібно терпіти, як хтось поруч шарудить у кінотеатрі. Це зовсім інший досвід. І під кожен досвід, який ви хочете отримати, є можливість споживати відповідний контент.

Вадим Міський: Держава помічає цей тренд? Цьогоріч запланували роздати виробникам різноманітного контенту колосальні кошти — 4 млрд грн. Чи є у вас думки, з якими ідеями вийти на цей пітчинг, який має відбутися найближчими місяцями?

Юлія Смірнова: Зараз я це запишу собі. І це буде ідея і думка, з якою я вийду. Дякую вам.

Вадим Міський: Мені подобається ваш настрій, адже чимало класних українських історій можна було б розповідати новими засобами. А то в нас усе ті ж виграють державні пітчинги.

Наталка Соколенко: Побачимо. Є і зміни у владі, які сигналізують про те, що все-таки можливі й інші переможці в цьому державному фінансуванні.

«Ми провідна платформа у вертикальній ніші, якщо не враховувати китайські»

Наталка Соколенко: Про співпрацю саме з Fox Entertainment: як це вдалося і чому вони вирішили співпрацювати з українською компанією, попри те, що вести бізнес в Україні зараз непросто через війну?

Юлія Смірнова: Дійсно, знімати в Україні в наших реаліях дуже важко. Holywater Tech — компанія, яка вже другий рік, здається, потрапляє до списку тих, що зростають найшвидше у світі. І коли ви демонструєте таке зростання, гіганти не можуть цього не помітити.

Крім того, у нас є так званий трек-рекорд. Тобто є гарантії того, як ми ростемо. Якщо подивитися від кварталу до кварталу, є певні досягнення, успіхи і бекграунд того, що ми робимо. Це теж дуже важливо.

Третє — ми все ж таки провідна платформа у вертикальній ніші, якщо не враховувати китайські платформи.

Вадим Міський: Це загалом у світі?

Юлія Смірнова: Так, у світі. Перед нами тільки китайські платформи, які роблять дуже сфокусований китайський контент на свою аудиторію. З китайцями важко конкурувати. Їх дуже багато, у них великі масштабні корпорації. Мені здається, що наша компанія — це навіть не 10% від тієї кількості співробітників, які є в китайських компаніях.

Та попри це ми посідаємо п’яте місце на ринку загалом і перше — якщо не враховувати чотири китайські платформи.

Тож коли Fox Entertainment бачить це, відповідь очевидна. Тим паче, що Fox Entertainment — це великі медіагіганти, які знають, у що і як інвестувати гроші. І коли вони бачать потенціал у цьому, — мені здається, це шанс, який можна проґавити і більше ніколи не зловити.

Вадим Міський: Ви сказали, що навіть не 10% співробітників. Скільки людей співпрацюють із вами в різних форматах, приблизно — щоб виробити, наприклад, ці 200 серіалів для Fox?

Юлія Смірнова: Якщо чесно, я не підрахую. Можливо, і хотіла б поділитися, але не зможу. Fox Entertainment — це один великий партнер, і разом із ним ми співпрацюємо з різними виробничими силами по всьому світу.

Це можуть бути багато продакшн-компаній, багато студій, маленьких і великих, які працюють локально в різних країнах. Ми також можемо співпрацювати з різними студіями самостійно, які розкидані по всьому світу. І маємо дуже тісні партнерські стосунки з українським продакшном.

Якщо говорити про виробничу силу як креативний хаб, що існує в межах компанії Holywater Tech, то загалом у компанії трохи більше ніж 300 людей. Із них над MyDrama, мені здається, дуже глибоко з контентом працює саме контентна команда — це приблизно до 50 людей. Якщо говорити ще про продуктову підтримку, адже ми говоримо про продукт, то це, звісно, буде набагато більше. Але все одно це не масштаби тисяч людей, які працюють на китайському ринку.

«Ми були першими на ринку, хто створив Girls Love серіал. І це мало неймовірний успіх»

Вадим Міський: Поговорімо про те, що саме найкраще заходить аудиторії. Які жанри вертикальних серіалів сьогодні показують найкращі результати? Можливо, є якісь несподівані фаворити або, навпаки, щось передбачуване, на що ви постійно орієнтуєтеся?

Юлія Смірнова: Мені здається, що в будь-якій історії — чи це комедія, жахи чи трилер — в основі лежить драма. Тому що саме вона тримає емоційну напругу і створює ці гойдалки емоцій.

Тому ми говоримо про комбінацію жанрів і субжанрів, про поєднання різних тропів, які існують в історії. У результаті виникають цікаві комбінації: драма і трилер, драма і жахи, драма і романс, драма і фентезі тощо. Тобто це велика ніша, у якій можливо реалізувати будь-що: фентезі, комедію, ромком. Усе, що завгодно.

Насправді здебільшого працює все, що пов’язано зі стосунками двох або більше людей. Чому так? Напевно, тому, що всі шукають любові у своєму житті, усі хочуть великого, щирого кохання. Тому люди шукають його і знаходять у наших сюжетах. Але це не означає, що працює тільки це.

Найбільшою новинкою для нас стало відкриття, що людям дуже подобається ЛГБТК-контент. Ми не були першими, хто зробив Boys Love серіал, але були першими на ринку і в ніші, хто створив Girls Love серіал. І це мало неймовірний успіх. Ми зрозуміли, що серіал про любов двох жінок може привернути дуже велику аудиторію — передусім жіночу.

Наталка Соколенко: Де географічна аудиторія цього серіалу?

Юлія Смірнова: У всьому світі. Ми охоплюємо десятки країн. У нас понад 100 млн переглядів, понад 20 млн активної аудиторії. Вона розподілена по всьому світу: це і США, і Канада, і Австралія, і Велика Британія, і країни Європи тощо. У світовому масштабі ми зробили перший Girls Love серіал, і він мав великий успіх. Це і є та проривна річ, про яку можна говорити.

«Чоловічу аудиторії ми відкрили для себе через Boys Love серіал»

Наталка Соколенко: Якої ви не очікували?

Юлія Смірнова: Саме так. Ми не очікували від цього контенту такого прориву. Ми зрозуміли, що такого ніде не було. І це був тест, до якого ми були готові. Коли ми його робили, то усвідомили, що ми як жінки, які створюють контент — тоді в нас була жіноча команда — просто хотіли зробити те, що подобається нам. На цьому ми і сфокусувалися. Жіноча аудиторія по всьому світу відреагувала так само як і ми, коли дивилися перші монтажі. У нас буквально мокріли ручки від того, як це було класно. Саме тому стався такий прорив.

Насправді у нас багато і чоловічої аудиторії, але її ми відкрили для себе через Boys Love серіали. Саме через них ми почали масштабувати чоловічу аудиторію нашого контенту. До цього її було небагато, але з кожним новим серіалом вона зростає.

«Зараз дуже популярним стало все, що пов’язане з темними жанрами»

Вадим Міський: Переважно це оригінальні сценарії та сюжети? Чи є також адаптації класичних творів, всесвітньо відомих історій? Звідки ви черпаєте натхнення? Я питаю, бо мені цікаво, чи можна якийсь складний класичний твір адаптувати і переказати мовою вертикального серіалу.

Юлія Смірнова: Так, можна. І, маленький інсайт: ми вже це робимо і будемо робити далі.

Ми будемо осучаснювати і переосмислювати класику. Насправді, коли тільки-но вийшов «Франкенштейн» Ґільєрмо дель Торо, я зрозуміла: це те, чого мені не вистачало. Я хочу таке. Саме тоді з’явилася перша ідея. Коли я побачила перший трейлер «Буремного перевалу», зрозуміла, що це вже точно знак.

Зараз дуже популярними стали дарк-романси й усе, що пов’язане з темними жанрами: дарк-фентезі тощо. Це значною мірою прийшло з буктоку. І зараз люди готові бачити на екрані трагедію. Можливо, вони перенасичені романтичними історіями. Можливо, їм хочеться чогось темнішого.

У будь-якому разі не варто фокусуватися лише на одному. Треба шукати можливості виходити на інші теми. Коли я дивлюся на релізи, які виходитимуть, і на те, як на них реагують люди, розумію: час додати трохи  темряви.

«Наша компанія — це поєднання креативності та штучного інтелекту»

Наталка Соколенко: Я, знаєте, хотіла вас упіймати на цьому: чи напише сценарій штучний інтелект? Поки що, як ви кажете, є команда сценаристів. Але, в принципі, штучний інтелект змінює всі галузі економіки. Тож можна припустити, що він змінюватиме не лише роботу сценаристів. Скажімо так, чи є перспектива заміни реальних акторів аватарами?

Юлія Смірнова: Ремарка. Поки що є і буде команда сценаристів, бо вони зараз почують і почнуть хапатися за голову. Усе добре, не хвилюйтеся, ніхто нікуди не йде.

Штучний інтелект допомагає по-іншому подивитися на історію. Його можна використовувати по-різному. Наприклад, для попередніх тестів. Щоб не витрачати гроші й не знімати одразу серіал, можна згенерувати його, подивитися перші тести, як реагує аудиторія. І потім іти у повноцінну зйомку з розумінням, що потрібно або чого не потрібно робити в історії. Штучний інтелект може виконувати роль своєрідного скрипт-доктора. Коли у вас уже написаний сценарій і ви відчуваєте, що чогось бракує. Можливо, потрібен більший драматичний накал, можливо, треба змінити якісь репліки або, зважаючи на те, що ми не є носіями англійської мови, трохи відредагувати формулювання. У цьому він дуже допомагає.

Ми побудували систему так, що коли сценарій уже написаний, штучний інтелект може його проаналізувати і сказати: цей епізод слабкий, тут не вистачає драматургії, тут бракує піку, конфлікту або ставок героїв. Тобто він може допомагати на цьому етапі.

Або, наприклад, він може зібрати найкращі фрази, які зараз популярні у буктоці. Ми можемо використати їх, розуміючи, що глядачі, які цікавляться цією нішею, їх упізнають, і це їм відгукнеться. Тобто у виробництві серіалів штучний інтелект працює саме так.

Також він допомагає в постпродакшні. Наприклад, коли ми розуміємо, що не потрібно витрачати тисячі доларів на зйомку пожежі — її можна згенерувати, не наражаючи акторів на небезпеку на майданчику. Або коли хочемо зробити фентезі-сцену: раніше довелося б довго рендерити вовків у 3D, а тепер їх можна згенерувати за кілька хвилин. Це жодним чином не обмежує можливості акторів грати й відтворювати на екрані все, що вони хочуть. Це радше про підсилення того, що вже є, про пошук нових методів і шляхів. Коли ми не знаємо, куди розвернути історію, сценаристи можуть дискутувати зі штучним інтелектом — адже іноді потрібен новий поштовх чи погляд із боку.

Наша компанія — це поєднання креативності та штучного інтелекту. Саме так це і працює: є креативні люди з ідеями та необмеженими можливостями, а штучний інтелект допомагає все це покращити, прискорити й оптимізувати.

Саме тому в деяких моментах наше виробництво не таке дороге, як могло б здатися. Це допомагає правильно планувати виробництво, визначати слабкі місця в історії, які можна прибрати і взагалі не знімати. Це означає мінус один знімальний день, а отже — економію бюджету.

Наталка Соколенко: Як ви локалізуєте контент?

Юлія Смірнова: Ми від початку знімаємо англійською мовою. Загалом, якщо говорити про локалізацію контенту, то передусім беремо сценарій, усі репліки й діалоги. Звісно, перекладаємо їх за допомогою штучного інтелекту — це спрощує процес у той момент, коли носії мови в різних країнах отримують цей переклад. Їм не потрібно перекладати вручну кожну репліку, кожну фразу чи слово.

Вони просто вичитують переклад своєю мовою, орієнтуючись на той контент, який бачать на екрані. Тобто ми спростили виробничий час на локалізацію контенту тим, що від початку робимо переклад, а потім до процесу долучається людина — носій мови, яка все вичитує, переглядає і перевіряє, що переклад коректний, природний і що так справді говорять.

«Контент доступний безплатно на території всієї України»

Вадим Міський: А українських користувачів на ваших платформах зараз багато? Якщо порахувати, наприклад, на MyDrama.

Юлія Смірнова: Зараз важко виокремити частку України. Поясню чому. Ми можемо дуже легко подивитися користувачів з інших країн, тому що вони купують наш контент, оформлюють підписку. Ми можемо це відстежити.

Щодо українського глядача, контент MyDrama доступний безплатно на території всієї України. Це означає, що кожен український глядач може зайти і безплатно подивитися всі наші серіали. Тому чіткого контролю або менеджменту того, скільки саме людей з України дивиться контент, ми поки що не маємо.

Вадим Міський: Це унікальна нагода спробувати, поки контент відкритий. Напевно ж так буде не завжди!

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Вірою Курико про те, що насправді читають українці, Катериною Котвіцькою про результати першого року роботи Megogo Books, Оленою Чурановою про те, як Росія впроваджує месенджер «Max», Костянтином Дульцевим про те, як війна та зруйнована інфраструктура вплинули на зимові види спорту в Україні, Дмитром Купирою про алкоголь, тютюн і медіа, Лєною Чиченіною про те, чому професійна розмова про кіно швидко перетворюється на токсичні срачі, Анною Бабінець про розслідування «Державні діти», Стасом Козлюком про те, чому Україні дедалі важче утримувати увагу світової аудиторії, Юлією Тимошенко з Ukraїner про те, як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли, Оленою Тараненко про те, як захистити себе від медіатравми, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж «24 каналу», Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.