Той випадок, коли «ми подивилися це замість вас» не працює. Тому що це таки треба бачити на власні очі.

Ми тут в «Антоніні» в кращому випадку міленіали, а місцями навіть одною ногою в генерації Х, але такого кринжового старперства не бачили давно. Напевно тому, що давно на Поплавського не дивились.

Не можна подивитись ці двадцять хвилин «онанізму» (бо половина тексту там від першої особи, а решту, ми так здогадуємось, та сама особа якщо не писала сама, то затверджувала) і не відчути вайб «чикчирика» Лукашенка. Такий самий «бацька», тільки «орел». Навіть свій «Колєнька» в кадрі присутній.

Але все по порядку.

Вступне закадрове слово ювіляра:

«Моя планета називається "Щастя є". Вона не так вже і далеко, але треба потрудитися, щоби дістатися неї. І справа зовсім не у відстані» 

«А в чому ж тоді?» – питає за кадром голос, здається, Григорія Решетніка.

«Я народжувався не один раз, як людина, як батько, як керівник, як ректор, як бізнесмен, як виконавець, як коханець. Та ще багато "як". Для того, аби чогось досягти, потрібно пройти свій шлях. Ризикувати і перемагати».

У вас немає відчуття, що копірайтеру дали набір слів, які він мав якось розставити, але задачі вкладати сенс і логіку в діалог не ставили?

І так, вам не здалося, серед життєвих досягнень Михайло Поплавський продовжує підкреслювати свою сексуальну активність. Настільки наполегливо, що цьому навіть буде присвячена окрема частина фільму. 

Забігаючи наперед, скажемо чесно: до моменту, де Михайло Поплавський починає хвалитися кількістю коханок, нам було смішно. Але на тлі карколомного скандалу в американському шоубізнесі, нам щось вже було не весело. Там теж роками всі натякали, говорили прямо, шепотілись і кричали. І лише зараз полізла назовні правда. В цей момент нам захотілося викриття історії Поплавського. Це тролінг? Це прикриття орієнтації? Чи це правда, а ми просто ніяк не можемо нарешті притягти до відповідальності українського Вайнштейна?  

А якщо вас, як і нас, перекосило від попередньої цитати, і вам треба якось вирівняти обличчя, то нате вам свіжу актуалочку. Нових мемів підвезла наша тезка. Поплавський — український Diddy.

Михайло Поплавський позиціонує свій ювілейний панегірик як документальний фільм. Нам же це здається скоріше двадцятихвилинним кліпом. Типу рекламних відео для внутрішнього споживання. Не в сенсі таке гарне, що аж з'їла б, а в сенсі, що цільова аудиторія реклами — сам замовник. Такі відео зазвичай на екранах підприємств крутяться, щоб працівники не забували про щастя там працювати.

Але ми дуже переживаємо за замовника. Тому що від такого концентрату може і злипнутися.

Студенти, викладачі «кулька», зіркові випускники, колишні міністри і третій президент (Ющенко) в режимі «кліповий монтаж» нахвалювали Поплавського натхненно і віддано.

Але так, як нахвалював ювіляр себе сам, всі решта нервово вейплять за школою. Закадровий голос повідомив нам, що під час роботи над фільмом знімальна група випадково (Карл!) знайшла мільйон фотографій Михайла Поплавського. Це само по собі мало свідчити про те, що він молодець.

До речі, відеофутажі фільму так довго нам натякали, що ювіляр мітить на вакантну після від'їзду Леоніда Черновецького посаду всенародного космонавта, що ми навіть не здивувалися, коли в ролику про це почали говорити прямо:

В цілому ж, нічого дивного чи нового. Ми всі з вами роками спостерігаємо Михайла Поплавського. Як то кажуть «Елтон Джон, на якого ми заслужили».

Не забув, звісно співучий ректор прорекламувати всі свої торговельні марки і всі ресторани. У такий же кондовий спосіб, як і себе. Але хто ми такі, щоб судити кіно, яким задоволені і замовник, і виконавець, і споживач?