Розмовляла Наталія Лигачова, «Детектор медіа» Продовження інтерв’ю з віце-прем’єром з гуманітарних питань Миколою Томенком, яке було записане кореспондентом «ТК» 27 лютого. Початок розмови читайте тут.

– Яка третя позиція – після забезпечення умов для прозорого конкурентного медіа-ринку та реформування НТКУ – є на сьогодні для нової влади пріоритетом?

– Це роздержавлення ЗМІ. Я розумію, що сьогодні голова Держтелерадіо і його команда не збираються щось робити. Зараз вони грають на почуттях частини нової правлячої еліти, що, мовляв, скоро вибори і вам треба мати власні телеканали, важелі впливу і так далі… Тому, начебто, все те, що Томенко придумує про роздержавлення ЗМІ та про створення суспільного мовлення, – це все проти нової влади. Саме тому зараз іноді можна почути повідомлення про те, що нам не треба нічого міняти і краще залишити все так, як і було. Я, наприклад, думаю, що якщо Держтелерадіо і Іван Сергійович Чиж готові, то ми надамо їм можливість прозвітувати у Верховній Раді (за Конституцією, керівник Держтелерадіо призначається разом Президентом та Верховною Радою. – «ТК»). У тому числі, і про використання державних коштів, оскільки перевірка контрольно-ревізійного управління вже встановила там певні порушення. Нехай розкаже народним депутатам і громадськості про те, як він забезпечував свободу слова в Україні або як видавалася за рахунок держави книга колишнього віце-прем’єра Табачника.

– Тобто, це дуже серйозний напрямок, ви будете саме зараз цим займатися… Що буде з районними газетами, наприклад, в маленьких містах, у сільській місцевості, де їх не буде ніхто фінансувати, крім держави?

– Перша черга роздержавлення – це ОДТРК і газети обласних держадміністрацій. Питання щодо районок буде вирішуватися в другу чергу. Тут необхідно подумати ще кілька років, щоб вирішити, як вони перейдуть в інші руки. А газети і телерадіокомпанії обласних адміністрацій змінять систему управління, і це абсолютно очевидно. Мене радує, що вже два губернатори – Юрій Артеменко (Запоріжжя) і Олексій Данилов (Луганськ) – заявили про свою готовність виходити із системи засновництва обласної газети.

Безумовно, сьогодні важко почати роздержавлення обласних телерадіокомпаній , бо спочатку треба призначити нових людей, з новим мисленням, а це можна зробити лише за згодою Держтелерадіо. Оскільки голова Держтелерадіо не хоче міняти тих сліпих виконавців волі попереднього політичного режиму, то доведеться поки що з ним вирішувати питання, а потім уже щось міняти. Якщо він вважає, що, придумуючи гасла виборчої кампанії Януковича чи друкуючи статті про те, що Ющенко приведе до громадянської війни, він діяв чесно, то, мабуть, він зможе прозвітувати у ВР. Після цього, я думаю, він отримає лише голосів 60-70 підтримки... Якщо він цього хоче – то ми це зробимо. Єдине – що це ще десь на місяць затягне процес змін у Держтелерадіо. Вже існує готова концепція змін, над якою працювала група на чолі з Ігорем Ждановим із Центру Разумкова. Цю концепцію радикального скорочення Держтелерадіо, оптимізації управління – ми невдовзі представимо. Це буде невеличка оптимальна структура, і саме вона (!) буде очолювати процес роздержавлення.

– Пане Миколо, журналістська громадськість дуже негативно сприйняла звернення, яке ініціював Олександр Мороз, але під яким стояло і ваше прізвище, щодо нібито кілерства ЗМІ…

– Так, це була ініціатива Олександра Мороза. І на засіданні уряду до мене звернулися від ініціаторів з цим листом, який уже був підписаний Морозом, Тимошенко, Литвином. Я підтримав ідею. Вона пов’язана з тим, що виникла публічна дискусія щодо заяв Романа Зварича, а також щодо моїх виступів стосовно розподілу повноважень між Юлією Тимошенко, Олександром Зінченком та Петром Порошенком. Я говорив із Президентом стосовно цього питання, і стратегічно погоджуюся з ним, що я не використав максимально всі можливості непублічної дискусії стосовно цих повноважень, а пішов традиційним для себе шляхом, тобто публічно вказав на наші прорахунки. Тому цей лист задумувався як форма наших домовленостей. Тобто, що ми як політики беремо на себе відповідальність максимально погоджувати всередині коаліції якісь рішення, а потім уже обговорювати їх публічно. А щодо звернення до журналістів, то, думаю, воно значною мірою було не коректне, тому що журналісти насправді намагалися дізнатись, чого хоче уряд. Тому це була добра ідея, але текст листа не зовсім коректний.

– А сама ситуація зі Зваричем – вона ж практично зависла. Склалося таке враження, що Президент волів цю проблему просто зам’яти, щоб не було скандалів всередині його команди…

– Президент хоче, щоб уряд працював, і не хоче, щоб з першого місяця були збої всередині команди. І він не зацікавлений міняти зараз ключових міністрів. Тому для нього було принципово знаходити вихід із ситуації, вказуючи на якісь недоліки однієї чи іншої сторони, і спробувати домовитись і працювати далі. Така позиція Президента.

Ми же будемо діяти так, щоб всередині самого уряду виходити на консенсусні рішення. Така позиція прем’єра. У нас було кілька ситуацій, коли ми не досягали компромісних рішень, і тоді переносили засідання на наступний тиждень. З одного питання, наприклад, ми не вийшли на остаточний варіант, і спеціально, щоб забезпечити-таки консенсус, ми збираємося в понеділок (28 лютого – «ТК») о 8-ій ранку. Лише через одне питання пов’язане з митницею. Ми перенесли його на понеділок, щоб подумати за суботу-неділю і досягнути компромісу.

Я думаю, що такий підхід є правильним. І наша домовленість є така: ми не говоримо публічно нічого до остаточного прийняття рішення. Наприклад, стосовно конфлікту двох міністрів. Причому ці розбіжності у поглядах є нормальними: хтось каже, що акцент треба робити на більшій конкурентності і відкритості ринку, а інші – що на більшому протекціонізмі. І тут Президент правий – що якщо я би, умовно кажучи, в суботу або неділю вже почав би давати коментарі, що два міністри лобіюють вітчизняний бізнес, а три інші – міжнародний капітал, – це було би неправильно. Нам треба показувати результат, а не шлях його досягнення. Але ті завдання, які стоять перед урядом і перед загальною командою Ющенка, настільки складні, що треба більше мислити категоріями рішень, а не, скажімо, дискусією до рішень.

Тому історія навколо Романа Зварича є історією, до якої ми так само маємо прислухатись. Бо якби ми на засіданні уряду ще продебатували це питання, то ми, можливо б, знайшли компромісний варіант щодо сплати обов’язкового ПДВ, і питання б закрили… Що стосується корпоративних речей – бо, я думаю, тут ідеться про проблему так званої корпоративної етики – то це вибір кожного міністра. Насправді законодавство не забороняє того, щоб родичі займалися бізнесом. Питання у тому, чи впливає це на тебе як на міністра. Я думаю, що тут не можна таврувати Зварича. Якщо, на його думку, це не заважає його політичному іміджу, то він так працює. Мені, наприклад, зараз приємно, що міністри підтримують мою ідею щодо подачі сімейних декларацій. У журналі „Кореспондент” я прочитав, що досі я найбагатший член уряду – правда, задекларували доходи поки що 5-6 міністрів. У мене сукупний дохід 231 тисяча, і виглядає, що я найбагатша людина в уряді.

До речі, Президент показав приклад... Нас критикували за це. Але коли ми аналізували його декларацію, то сказали, що все нормально, його дружина була абсолютно успішною людиною в Америці, все це вона зробила і своїм розумом, і своїм бізнесом, і вона має достатню фінансову спроможність – оскільки чоловік займається політичною діяльністю, і має бути поза бізнесом…

Я думаю, що якраз урядова дискусія йде саме в розумінні корпоративної етики. Наприклад, для мене очевидно, що 7 міністрів-сумісників мають написати заяви (щодо припинення повноважень народних депутатів – «ТК»). Але чомусь деякі довго думали… Вони все одно напишуть – але мені не зрозуміло, чому не наступного ж дня… Просто у нас в команді є більші радикали, як я, наприклад, які хочуть, щоб все робилося швидко.

– Урядова корпоративна етика – зрозуміла. Ну а корпоративно етика журналістів полягає в тому, щоб копати та добувати інформацію, в тому числі й ту, яку ви, як чиновники, не хотіли б оприлюднювати. Ви згодні з цим?

– Я думаю, що так воно і має бути. Хочу лише зауважити, що деякі історії насправді не є топ-новинами, а їх роздмухують... Тому що я не думаю, що якщо один політик сказав, що інший поганий, то це новина №1 упродовж кількох днів для всієї країни. Усі дискусії, всі прямі ефіри були присвячені цьому. Мені здається, що та свобода, за яку ми боролися, ще не підтверджена стовідсотковим рівнем професіоналізму медіа. Наведу приклад. Я аналізую присвячені Євробаченню публікації – у багатьох з них взагалі відсутнє володіння інформацією. Пишуться великі розлогі статті, в яких дві третини – це зміщені акценти. Я ж не думаю, що це свідомо люди роблять, просто у них недостатній рівень професіоналізму. Так, це робота журналіста – дізнаватися про все. Наприклад, сьогодні ми з журналісткою Катериною Лебедєвою грали в теніс, це знімав телеканал НТН, і журналісти вирішили, що я дуже демократична людина і хотіли знімати навіть у чоловічій роздягальні. Цього я вже не міг дозволити. Це було б вже занадто демократично. До речі, я погодився, що сьогодні ми з НТН їдемо в метро. Я сказав, що дуже люблю у вихідні їздити в метро і, до речі, наші люди дуже виховані і їм подобається, як політики їздять у метро. От журналісти, напевне, в це не вірять, і у нас сьогодні має бути така показова поїздка.

– В «Євробаченні» – ваш прогноз: переможе Лорак?

– Думаю, що якби з самого початку був більш серйозний рівень виконавців, крім Лорак і Павліка, тоді би була повноцінна конкуренція. Але ми не можемо скасувати весь відбірковий тур. Ми лише досягли компромісу, що експерти визначили ще чотирьох учасників фіналу. Тому з молодіжних гуртів і «Тартак», і «Мандри», і «Гринджоли» є конкурентними в сенсі моди на свої пісні… І я думаю, ми хоча би трохи вирівняємо фінальний концерт…

Але й при таких розладах виглядає, що переможницею буде Ані Лорак, але теоретично, якщо молодь буде активно голосувати, то ще, можливо, «Тартак» або «Гринджоли». Але ситуація ще й в тому, що НТКУ є специфічною компанією. Ви знаєте її покриття та її глядача – це точно не молодіжний глядач, і це не високий рейтинг. Тому, якщо нічого не зміниться, то переможе Лорак. Може, буде щось несподіване, я не готовий це прогнозувати. Але для мене головне, щоб у нас виконавці не співали за Кучму, чи за його дружину, чи за Ющенка, вони мають співати за Україну і для України. Хто б не переміг, сподіваюся, що ця людина співатиме за Україну. Тому мене дивують всі ці звинувачення, які звучать на мою адресу… Я хочу тільки одного. Щоб усі митці зрозуміли, що модними людьми будуть тепер ті, які мають талант, і ті, які співають і працюють для України і суспільства, а не які обслуговують клан чи конкретну людину і вважають, що за це вони можуть казати, що я друг президента, чи друг дружини президента, і їм мають забезпечувати по всій країні концерти і найрейтинговіші місця на загальнонаціональних каналах.

– Ян Табачник врятував Україну. Ви ж читали «Дзеркало тижня», де він розповів, як умовляв Людмилу Кучму відговорити чоловіка від влади в країні…

– А, ні, я ще не читав… Перед цим я чув, що Роднянський врятував через „1+1” Україну. Тобто, кількість „бревненосців” збільшується. Та мені неприємно, коли Табачник заявляє, що нібито ніколи не казав, що все життя служитиме Кучмі і Людмилі Кучмі, а між тим про це писали різні газети. Згадайте цей „бесланівський” концерт, цей сором, який був у моїх Черкасах. Тоді місцева преса описувала цей концерт з Кобзоном і „Отпетыми мошенниками”, які співали під час трауру. Так само дивує запорізька історія Яна Табачника. Я довіряю „Дзеркалу тижня”. Пам’ятаєте, Віктора Януковича висували кандидатом у Президенти у Запоріжжі? І в „Дзеркалі тижня” був матеріал про це, в якому говорилося, що там був Ян Табачник. А сам Табачник каже, що взагалі не був Запоріжжі на висуванні… Ну, тоді, мабуть, треба подати в суд на журналіста, який це написав, а не на мене.

Я залишаюсь із переконанням, що треба мислити категоріями справи. Якщо Кобзон чи Табачник зробили якісь аморальні речі, то за це треба відповідати. Парадокс у тому, що людина, яка назвала Президента та його команду фашистами, і сказала, що буде війна після того, як вони прийдуть до влади, виявляється, є власником землі в Києві, і вважає, що це все законно і чесно. Бо купила ж не тільки дружина Табачника цю землю, 8,5 гектарів, а й Кобзон – він теж співвласник…

Але найгірше для мене в цій історії, що на закиди „ви дієте не за законом” вам відповідають: „ага, ви антисеміти, тому, що ми євреї, а ви на нас наїжджаєте”... Це найстрашніше, що можна придумати. Ти звертаєш увагу на факт, а тобі говорять про національність. І я вдячний і Михайлу Бродському, і іншим відомим українським євреям, які зайняли, на мою думку, коректну позицію. Я хотів би, щоб ця історія закінчилась і Ян Петрович подумав би, що він може зробити для країни, не для Президента чи віце-прем’єра, і, звичайно, ми готові його як визначного акордеоніста слухати, залучати для концертів…

Розмовляла Наталія Лигачова, «Детектор медіа»

Фото - photolenta.com.ua