Після чергового переділу ефіру частоту УТ-2 повністю віддано телеканалу “1+1”, а 11 державних студій змушені шукати прихистку деінде. Частині з них вдалося втиснутися у ефір Першого Національного каналу. Проте час, як відомо, не гумовий, і на всіх його не вистачає. Тож ТРК “Культура”, що раніше виходила на УТ-2 з 11-ої до 12-ої, люб'язно пообіцяли нічний ефір десь між 3-ою і 4-ою. Цікаво, яким же поціновувачем мистецтва треба бути, аби в такий час втамовувати спрагу до прекрасного? Про ці та інші культпікантності ми поцікавилися у генерального директора ТРК “Культура” Олексія Зоценко.

Нагадаємо, що влітку Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення підвела підсумки форматного конкурсу на вільні частоти на УТ-2. Згідно з умовами конкурсу, частоти могли отримати тільки компанії, що були згодні висвітлювати роботу Верховної Ради та органів місцевого самоврядування. На цьому, виконуючи постанову парламенту, наполягала й Нацрада. Однак, те, що за ТРК "Культура" проголосував лише один із членів Нацради, очевидно, прикро вразило директора ТРК Олексія Зоценка, який покинув засідання, не чекаючи закінчення.

 Це й досі болить нам, і навряд чи колись відболить узагалі – сказав Олексій Зоценко, – я розумію, що не можна використовувати якісь означення та метафори, але, як на мене, то це ганьба для країни – коли Нацрада вирішує віддати 9 годин ефіру приватній комерційній компанії, у якої і так усе є: і гроші, і свої інтереси. Виявляється, українцям не потрібен власний канал “Культура”, який уже існує у Росії (до речі, він транслюється на весь світ). Минулого року було створено цілодобовий канал у Білорусі. А нам не потрібно вчити наших дітей культури, історії, виховувати в них почуття національної свідомості. Скажіть-но, який канал це робить? Та жоден!

За роки свого існування українська держава втратила і далі втрачає один із найвпливовіших засобів пропаганди, в первинному значені цього слова,  телебачення. Адже на сьогодні в інформаційному просторі України лише 3% держмовлення. Я вважаю, що Нацрада, цього і попереднього скликання, вчинила диверсію: сприяла захопленню ефіру “чужими” власниками, не зацікавленими у жодних державних чинниках. І сьогодні лише голос бідного Першого Національного каналу може покрити 80 відсотків території. Ми не обговорюємо, чи є він по своїй суті національний і яку політику провадить. Мова про те, що це єдина державна компанія. Решта – приватні іноземні власники, головна мета яких – заробити якомога більше грошей…

Мене дивує, що незважаючи на велику кількість звернень від таких поважних інституцій як Шевченківський комітет, Національна академія мистецтв, Спілка письменників та композиторів, Інститут літератури, Національна рада віддає перевагу приватній телекомпанії. Єдиним, хто проголосував за “Культуру” на цьому конкурсі, був пан Понеділко, представник комуністичної фракції. Чомусь пан Шевченко, якому Україна мала би бути ближча, за канал “Культура” не проголосував. Щоправда, не проголосував і за “плюси”. Такі ось дивні метаморфози відбуваються у нас на очах.

– Чи транслюються наразі програми “Культури”?

– Так, ми присутні в ефірі, оскільки у нас підписана угода із супутниковим каналом “Всесвітня служба іномовлення УТР (українське радіо і ТБ)”. Ми виходимо вранці і у вечірньому повторі, тож загалом маємо дві години на добу. Але це робота на перспективу, цей канал тільки планують до включення у кабельну мережу.

Навіть якби нам дали ліцензію на УТ-2, навряд чи нас би це влаштувало. Адже проміжок між “плюсами” денний. Формально ми були б присутні на УТ-2, на одному з центральних каналів, але ж хто дивився б наші програми? Бабусі, дідусі, домогосподарки… Хоча останнім більше до смаку мексиканські телесеріали.

Крім того, згідно наказу Держкомітету, нам обіцяють годину ефіру з 3-ої до 4-ої ночі на УТ-1.

– Якою ви бачите свою аудиторію?

– Як не дивно, найбільше листів на канал “Культура” приходило із сільської місцевості. Там люди більш традиційного складу, традиційних поглядів. Наш канал був для них уособленням цих традицій. Мабуть, ми й досі залишаємося трохи архаїчними, тому що ми використовуємо матеріли студії “Укртелефільм” – речі, зняті задовго до сьогоднішнього дня. Колосальний архів, що зберіг надбання нашої культури і історії, музичного й театрального мистецтва. Молодь, очевидно, не привчена до таких речей, вона вважає, що це вже застаріло. Але мистецтво не старіє ніколи.

– Чи плануєте ви зміни у форматі, щоб зацікавити більш молодого глядача?

– Ми вже провели нараду з питань зміни не лише формату, а й обличчя каналу. Омолодження каналу неминуче. Молодь рідко ходить до театру та на симфонічні концерти. У неї слабке сприйняття, бо вона не виховується на зразках високого мистецтва. Сьогодні глядача потрібно готувати. Безумовно, сучасне мистецтво мусить зайняти певний обсяг ефіру, але класика залишається класикою. Очевидно, варто мінятися в сторону сучасних віянь, які постійно на слуху. Сьогодні ми присутні при зародженні нових течій у мистецтві, але хтозна, чи доживуть вони до завтра. А класика вічна. На матеріалі “Укртелефільму” можна робити цікаві передачі. Запрошувати тих, хто й досі живий, показувати фрагменти спектаклів, а, можливо, й сучасні ретранскрипції творів. Більшість працівників каналу  вихідці з “Укртелефільму”, ми намагаємося зробити з кожного сюжету коротенький фільм. Герой заслуговує на більшу увагу, аніж зараз приділяє йому журналіст.

- Пане Олексію, чи існують на нашому ТБ, на вашу думку, культорологічні програми, варті уваги?

- Мені дуже подобається програма про кіно Сашка Денисенка (канал “Київ”). Ця людина володіє енциклопедичними знаннями, вона постійно в матеріалі. Кіно – це життя Сашка. У програмі присутній і він сам, і його ставлення, і оцінка. До того ж оцінка лояльна, яка нікого не ображає. І це нормально, це поведінка інтелігентної людини.

- Наразі доволі багато програм на ТБ присвячено саме кіно. На вашу думку, чому?

- Усе дуже просто. Це дешевий варіант заповнення ефіру. Достатньо посадити нормального кінокритика чи режисера, який би на цьому розумівся, і насмикати з інтернету чи всесвітніх новин коротких уривків, що є безкоштовними. А потім, ви мене пробачте, повернувшися з роботи, я дивлюсь тільки новини на Першому каналі та ще на “5-му”. А потім – лише кіно, різних жанрів, стилів, виробництва. Я не хочу всього цього бруду ні чути, ні бачити. Мені достатньо цього на студії. Я хочу дивитися лише кіно. Думаю, що багато хто так робить.

- Що має змінитися у країні чи ментальності самих українців, аби й у нас з'явився канал “Культура” російського рівня?

- Змінитись мусить дуже багато. По-перше, українці мають консолідуватися у націю. І то українці не за національною ознакою, а всі, хто живе на цій території. По-друге, до керівних органів мають прийти люди, які хочуть, аби їхні діти росли не лише матеріально, а й культурно багатими. Поки цього не трапиться – жодні зрушення у потрібному напрямку не можливі. Ніяка революція тут не допоможе, мусить визріти національна свідомість. Крім того, потрібні й певні фінансові затрати.

- Якої суми було б достатньо, аби поставити телеканал “Культура” на ноги?

- Річний бюджет російської “Культури” – 200 млн. доларів. Ми свою країну, очевидно, любимо більше і стільки з неї не здеремо. Мені б не хотілося називати суму, беручи її зі стелі. Але, гадаю, це буде на порядок менше. Якщо телеканал “Культура” отримає нарешті свій ефір, то частину проблем ми вирішимо самотужки. Є люди, котрі готові виступити спонсорами тієї чи іншої серйозної програми. Але ж їх цікавить коли і о котрій програма з'явиться в ефірі і їх зможуть побачити.

- Ви все ще вірите в існування в Україні меценатства?

- У мене таких пропозицій було вже дуже багато. Але ж я не можу їм нічого пообіцяти. Ось починається Олімпіада чи кубок Європи з футболу – і нас просто викидають з ефіру. Ми не виходимо на вихідні. А хто хоче бачити себе у нерейтинговий час і вкладати в це гроші?! Хіба можу я пропонувати їм третю годину ночі? Аби й далі розвиватися, нам потрібен власний ефір.