Це має бути перший український політичний трилер. Продюсерська агенція Володимира Ар’єва „Закрита зона” завершує новий документальний фільм „День сьомий”, про те, як помаранчевий Майдан ледь не втопили в крові. Вчора, 27 жовтня у кінотеатрі „Батерфляй Ультрамарин” у рамках „Кіноринку Молодість”, відбулась презентація промо-ролика стрічки, яка має вийти вже у кінці листопада. У ній на нас чекають сповіді перших людей сучасної України.

В одному зі своїх інтерв’ю Олесь Санін, режисер „Дня сьомого” і ще цілої низки ігрових і документальних фільмів, у тому числі і відомого і неоднозначного „Мамая”, сказав, що митець в жодному разі не повинен бути політиком, але його організм вібрує разом із навколишнім світом. За задумом, новий документальний фільм Володимира Ар’єва має бути саме такого формату. „Це не є фільм помаранчевий, це не є фільм синьо-білий. Цей фільм аналізує події одного дня Помаранчевої революції, коли Майдан Незалежності, коли центр Києва ледь не втопили в крові. Ми стояли навіть не за крок, а за півкроку до цього. 22 липня о 22 годині 25 хвилин солдатам Внутрішніх Військ роздали бойові патрони – і вони почали рухатися на Майдан”, - так Володимир Ар’єв охарактеризував тему фільму. Жанр добряче інтригує: це має бути перший український політичний трилер. Уявити, що Ар’єв почне знімати фільм про квіточки і ховрашків, дуже важко – і він вкотре підтверджує свою репутації любителя матеріалiв-їжаків у стилі „хардкор”, які колють усіх і вся.

Хронометраж – півтори години. Це будуть 90 хвилин авторського тексту (автор сценарію – журналіст Наталка Фіцич), ексклюзивних інтерв’ю та документальних кадрів у супроводі української оперної музики. Атмосфера, яку намагаються створити у фільмі, чимось тяжіє до біблійного сьомого дня, коли Господь відпочивав, осмислюючи те, що створив за тиждень. Олесь Санін зазначав, що стрічка більше націлена на перегляд у кінотеатрі, де при вимкненому світлі глядач може оцінювати свої власні вчинки у той день, на самозаглиблення. „Тяжко бути суддею. Тяжко бути слідчим, і не стати прокурором. Прокурорами, захисниками, звинувачуваними і свідками мають бути глядачі в залі”, - пояснив свою мету режисер.

Рівень осіб, що потрапляють до об’єктиву і висловлюють свої думки з приводу найнебезпечнішого дня революції, вже робить стрічці добрячу рекламу: це будуть своєрідні сповіді Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко, Володимира Литвина, Юрія Луценка, генералів СБУ, розвідки, контррозвідки, Внутрішніх військ України. Документальні кадри брали як у приватних осіб (знайшли людину з Трускавця, яка просто ходила під час тих подій Майданом і знімала все підряд, надавши матеріали лише за місце у титрах), так і з архівів телеканалів (більшість сюжетів безкоштовно надали "Інтер" та 5 канал). Доводилося також купувати ексклюзивні кадри у продакшн-студій. Над фільмом працювала потужна група журналістів, серед яких відомі журналісти-міжнародники Віктор Заболоцький та Федір Сидорук, журналіст і ведуча Лідія Таран, автор документального фільму „Остання зміна” Ігор Скляревський.

Навряд чи доводилося сильно обмежувати себе у фінансах: спонсором є „СхідЕнерго”, бюджет стрічки один мільйон українських монархів мінус податки. Цікаво, що Санін після промо-ролика і спілкування у залі кінотеатру обмовився, що вперше почув суму саме зараз – і був вражений. Питання гонорару для нього не було першочерговим, тому отримавши в той же час дві ласі пропозиції знімати ігрове кіно про ті ж події, він відмовився на користь документального кіно, того, працювати над чим більш цікаво (цей режисер ще займається музикою і скульптурою). „Захотілося зробити фільм, який був би не сьогодні, через рік після революції, а який би жив далі. І перевірити себе, наскільки твої оцінки спроможні через п’ять, десять років”, - зазначав Олесь Санін.

Ці зйомки були доволі складними, і йдеться не лише про організацію двомісячного графіка (наприклад, розмова з топ-політиками переносилися чи то по 6, чи й більше разів). За словами того ж таки режисера, „складно було знайти форму спілкування, щоб вона була не просто репортерським дослідженням чи інтерв’ю сьогоднішнього дня. Ми говорили про те, що відбувалося раніше. І це дуже цікаво - гра в машину часу. Дуже багато людей розквітали, як маленькі діти, інші замикалися, не знали, що сказати, користувались всякими посібниками. Це був не те що лакмусовий папірець, але специфічний знак – і на цій грані дуже складно було працювати. Такий фільм має проблематичну приреченість на агітацію. Складно втриматись на грані. Я б сказав, грані того щита, який стояв на Майдані. Він дуже тоненький, крихкий. Це ті грані, на яких тоді стояла нація. Спробувати відсторонено розповідати про події, які тебе самого глибоко схвилювали. Я думаю, це є найскладнішим. Фільм має бути кольоровим, має розповідати про всі кольори, які ми є. Ми знімали кольоровий, звуковий, повнометражний український трилер”.

Український глядач має побачити фільм 24 листопада, у річницю революції. Зараз стрічка на стадії монтажу. Спочатку вона завітає на широкий екран (до низки київських кінотеатрів приєднаються донецькі, луганські, львівські, луцькі, одеські, з якими вже досягнуто домовленостей). Творці зазначають, що хочуть пустити це документальне кіно і на телеекрани. Транслюватиметься воно провідними телеканалами.

Зацікавилися стрічкою і за кордоном. Планується випуск інтернаціональної версії, яка багато чим різнитиметься від автентичної. Європейцям та американцям треба буде короткий переказ історії України, починаючи хоча б з Радянського Союзу, тому значно більше буде авторського тексту і менше кадрів, розрахованих на нас, безпосередніх учасників тих подій. Інтерв’ю, ймовірно, не перекладатимуть накладанням голосу, а пускатимуть титрами. Щодо „близького північного зарубіжжя”, то пропозиція, звичайно, буде, але продюсер має великі сумніви щодо попиту: чи пропустить цензура.

При цих наполеонівських планах Володимир Ар’єв зазначив, що не сподівається на серйозні прибутки. Нагадаю, що його проект „Остання зміна” йшов лише у трьох київських кінотеатрах і, за його ж словами, комерційно був вдалим. А тут такий розмах.

Загалом, нас чекає цікавий проект. Факти, про які взагалі мало хто знає, ексклюзивні інтерв’ю перших людей держави, погляд з незвичного ракурсу і, якщо все буде саме так, як анонсується, без зайвого пафосу і канонізації героїв. Власне, саме останнього не хочеться більше за все. Олесь Санін зауважує: „Я не хотів би говорити про якусь унікальність, повторювати чергові історії української нації. Все це лежить десь інакше. Цей фільм хотілося зняти так, щоб самим розібратися, що ж лежало за цією унікальністю, за цією святістю, за всіма тими речами, про які говорили політики, які виносили мас-медіа і про які ми говоримо досі. Чи це діагноз не короткотривалий, як грип чи ангіна: ми захворіли на демократію і самі ж її з’їли, задушили, як непотрібну, - а трохи інакше. І це мене тішить”.

Фільм варто розглядати й в іншому ракурсі: що ми маємо сьогодні. „Жахають історії, які ми чули, історії, які відбувались в той час. І інтерв’ю, які ми брали, доведеться в фільмі написати „колишній”, „екс”, „екс”, „екс”, а фактично цими руками була завойована отака свобода. Я не говорю про політиків вищого ешелону – це їхні стосунки. Це про людей, які реально ризикували життям, здоров’ям, кар’єрою – і це зараз втратили. Це мене сильно турбує. Я думаю, що фінальні титри будуть дуже специфічні: що з цими людьми сталося за рік”, - додав режисер.

Через суто людські історії про один переломний день у житті нації представлено бачення цілого важкого періоду. Чи вдасться це творцям, вирішувати нам, глядачам.