– Дмитре, ви вперше виступаєте в ролі ведучого?

– У мене були такі напівекспромти колись на 5-му каналі. Ми тоді з Наталією Лигачовою та Олександром Чекмишевим вели проект про те, як працюють медіа під час виборів. Це були міні-програми, де ми з гостями говорили про медійну складову виборів. Інших дебютів у мене не було. Я вже писав, працював на радіо, навіть когось вчив, але на ТБ ще не працював. Телебачення – це, мабуть, єдина амбіція, яка в мене ще лишилася.

– Річ у тім, що я йшов на ТОНІС під конкретну роботу. Ми з Миколою Княжицьким дійшли до того, що на українському телебаченні бракує реальної розповіді про гроші. Це, власне, те, заради чого я і прийшов зараз на «Еру». Тоді Княжицький дуже серйозно планував переробити ТОНІС, у нього були ґрунтовні плани, розроблені нові лінійки, нові люди, будувалася нова студія. Це мав бути зовсім інший ТОНІС, він не мав би нічого спільного з тим, що було раніше. Тоді бажання каналу створити економічну програму «про гаманець» співпало з тим, що я був готовий це робити. Ми планували цілу лінійку економічних програм: економічні новини, ток-шоу, гостьові студії, споживчі програми. Це мала би бути революція в економіці українського телебачення. Під цю ідею я, власне, і прийшов на канал. І коли з’ясувалося, що мені це не вдасться зробити, я пішов.

Наскільки я знаю, нова команда нічого не реалізували з того, що планував Княжицький, і мені здається, що це природно. У кожної людини є своя думка, своє бачення, свої ідеї. І дуже важко змусити людину зробити те, що вигадав інший. Думаю, що у Тузова інші картинка, яку він хоче бачити на каналі, і вона відрізняється від ідей Княжицького.

– На «Еру» ви прийшли з тими самими проектами?

– На «Ері» і простіше, і складніше. Ток-шоу «Економічний погляд» стане телевізійною версією моєї радіопрограми «Баланс», яку я роблю з 2004 року на радіо «Ера-ФМ». «Баланс» – це програма, в котрій щовівторка приходять два гостя і розповідають про важливі речі, які відбуваються з грішми, харчами тощо. Працюючи над цим проектом, я зрозумів, що таких речей дуже бракує нашому телебаченню. Адже українське телебачення або зовсім нічого не говорить про економіку, або бреше про неї. Причому це стосується всього телебачення. Джинса – це дуже ввічлива назва цього явища. Але коли критерієм відбору для редакторів, які готують матеріал, є те, що за нього платять, а не те, що цікаво людям, то це називається дуже просто – брехня.

Мені здається, що українці як нація дорослішають і потребують більш ґрунтовної інформації. Адже цікавість до економічних питань закладена у нашій ментальності. Українець – це людина, яка дуже добре знає і вміє господарювати, для якого економіка важливіша за політику. У мене складається враження, що українцям зараз штучно прищепили цей хворобливий вірус цікавості до політики. Але це є не природнім. Хто з людей пам’ятає, за кого він голосував на минулих виборах? Таких людей насправді дуже мало, якщо вибори не відбувалися два тижні тому. Але всі добре знають, скільки в них грошей у гаманці, скільки їм треба заплатити за кредит, скільки коштує навчання його дитини в школі або у дитячому садку, всі можуть прокоментувати ціну на ковбасу. Чому про це ніхто не говорить? У мене враження, що Україна просто опинилась у центрі моди на політику. А в нас достатньо походити раз на тиждень на ток-шоу, яке дивиться пів країни – і ти автоматично стаєш зіркою. Але ця мода вже проходить.

– Розкажіть про формат програми. Чи суттєво вона відрізнятиметься від радіоверсії?

– Формат програми дуже простий: у нас буде два гостя студії, один ведучий, два сюжети. Також багато буде інтерактивну. Я себе позиціонуватиму як представника інтересів людей, громадського захисника. Планую озвучувати запитання, які би ставили звичайні люди, якщо почую брехню – перепитуватиму. На мою радіопрограму люди дзвонять із різних регіонів, і питання, які їх цікавлять, дуже подібні, люди думають однаково. Коли кожен забуває, що він помаранчевий, біло-блакитний чи сердечно-білий, його починають цікавити ті самі суто економічні, соціальні проблеми. Як не втратити, що заробити, що робити зі зростанням цін? Чи переводити гроші з доларів у гривні, чи навпаки, чи подорожчає пальне, що буде з нерухомістю? Це дуже прості питання, але вони цікавлять геть усіх.

– Ми обиратимемо учасників за двома критеріями. По-перше, людина повинна знати, про що говорить, розуміти суть проблеми. Тому майже автоматично це означає, що в моєму ефірі не буде політики. Я не люблю українських політиків, і у мене є враження, що більшість із них може говорити про що завгодно, але тільки не по суті. Відтак, учасниками програми можуть бути представники бізнесу, чиновники, успішні підприємці. І другий критерій, за яким обиратимемо гостей, – це вміння зрозуміло висловити свою думку. Ці люди мають добре розповісти про важливі для усіх людей речі.

– Хто працюватиме над сюжетами? Ви не співпрацюватимете із зовнішніми продакшнами?

– Ньюзрум каналу. Раніше у цьому слоті виходила програма новин, а тепер буде лінійка «поглядів». У нас йдуть п’ять ток-шоу різного спрямування – «Медичний погляд», «Соціальний», «Політичний», «Економічний» та «Культурний». І, відповідно, глядачі шукатимуть відповіді на медичну проблему у понеділок, на соціальні – у вівторок, про політику дискутуватимуть у середу, у четвер – про гроші, а у п’ятницю – про культуру. Я переконаний, що це логічна побудова тижня, і вона матиме успіх. Навряд чи о 23-й годині можна просто в новинах розказати щось таке, чого ще не бачили на інших каналах. Тому природно, що телекомпанія «Ера» не намагатиметься зробити ще одні новини. Ток-шоу – це інший формат, воно створює нову якість тут і зараз, і це не переказ того, що сказали зранку. Програма виходитиме у прямому ефірі, її хронометраж 40-45 хвилин.

– Хто займатиметься інтерактивом?

– Інтерактивом займатимуться редактори каналу. Адже для того, щоб ставити прості запитання й отримувати на них відповіді, супертехнологій не треба. Щоб мати багатоканальний телефон, на який можуть подзвонити з різних куточків країни і поговорити з головою Нацбанку, або міністром економіки, або з якимось олігархом – не треба ніяких технологічних складнощів.

– На щастя, на відміну від того, що було в ТОНІСі, нічого про це не знаю. Тут я лише ведучий і не займаюсь цими питаннями.

– Які завдання ставить керівництво? На яку частку ви маєте вийти?

– Амбіції є, хоча ми й стартуємо влітку, а це складний період для телебачення. Не кожен канал зважиться на запуск нової потужної лінійки програм власного виробництва у цей час. Звісно, у нас є певні завдання по частці. Сподіваюсь, що ми станемо успішнішими за наших попередників. Адже ідея з такою наскрізною версткою п’яти ток-шоу упродовж тижня із упізнаваними ведучими видається мені дуже вдалою.

– За рахунок чого привертатимете увагу глядачів до економічної тематики?

– Я думаю, що наші гості добре говоритимуть, ми ставитимемо потрібні запитання, а ті сюжети, які робитимуть, потраплятимуть у больові точки аудиторії. Ми розповідатимемо історії про простих людей. У нас, на жаль, є такий жанр в економічній журналістиці – розповідь «про високе». Це вада багатьох журналістів, але в економічних програмах це ще більш помітно. Це тоді, коли журналіст влазить в одежу, яка йому не притаманна, ніби він майже банкір, аналітик чи експерт із нерухомості. Ми говоритимемо про економіку інакше, виходячи зі «шкурних» потреб кожної людини, і через це, я сподіваюсь, ми будемо успішні.

– На яку аудиторію ви орієнтуєтесь?

– Чиновники, бізнесмени, люди, які ухвалюють рішення, або ті, хто відчуває дефіцит такої інформації. У нас зараз телебачення або розважає, або лякає, або робить це одночасно: «Так красиво, що аж страшно». Ми пропонуватимемо телебачення для розумних людей.

– З самого початку нашої розмови ми говорити про джинсу як основну проблему економічних програм. Як ви намагатиметесь убезпечитись від джинси?

– У мене є якась репутація для того, щоб люди мені вірили. Оскільки в ток-шоу ми будемо розглядати питання, теми та проблеми, які є найважливішими для кожної людини, то брехати там не вдасться. Я не робитиму програму, яка не цікава людям.

– Телеканал «Ера» навіть у моніторингах акції «Не продаємось!» фігурує як один із найбільших продавців джинси. Чи гарантувало керівництво, що цих впливів у вашому проекті не буде?

– Хіба я схожий на людину, яку можна надихнути робити неправильні речі? Думаю, ні. Мені здається, що моя попередня журналістська робота не дає підстав, аби хтось мене зміг звинуватити у цих речах або до них змусити. Я прошу «ТК» моніторити «Економічний погляд». Якщо ви побачити перший натяк на джинсу (може я його не помічу) – кажіть. Поки можу пообіцяти, що я особисто та команда, яка працюватиме зі мною, жодних речей, що підставили би під сумнів нашу щирість, не будемо робити. Я і на ТОНІС прийшов з метою зробити чесне економічне телебачення, і сюди я прийшов із цією ж метою.

– З керівництвом ви ці питання обговорювали?

– Звичайно. І якби не було цих гарантій, то мене б не запросили на цю програму. У мене враження, що українські телеменеджери захопилися зароблянням грошей. Це важливо, і дуже доборе, що ринок стає на ноги, канали заробляють, інвестують у виробництво тощо. Але не треба забувати, що основа цього бізнесу – заробляння грошей на довірі людей. Щойно ти забуваєш, для кого працюєш і що кінцевим споживачем є не той, хто платить гроші, а ті люди, які дивляться телевізор, ти одразу починаєш програвати. Не хочу називати телеканали, які цього вчасно не помітили, але через це вони мають дуже серйозні репутаційні та рейтингові втрати. Ніколи не можна гарантувати, що ті люди, які зараз дивляться той чи інший канал, довіку будуть його дивитися. Зараз є супутникові канали, блоги, інтернет, відео на замовлення та інші сервіси. І найціннішу частину аудиторії дуже легко втратити, якщо не розуміти, на кого ти працюєш. Щойно зосередишся на зароблянні грошей, від тебе підуть ці гроші – це головний принцип телебачення.

– На вашу думку, коли настане гранична межа і цей процес піде на спад?

– Я вже бачу позитивні речі. Це видно, приміром, із появи моєї програми, адже два роки тому вона не могла б вийти.

– Тоді ви робили спроби запустити цей проект?

– Я можу сказати лише те, що два роки тому це було неможливо, сьогодні вона є запитаною.

– Були випадки, коли вам пропонували розмістити джинсу?

– Я почав відмовлятися від «спокусливих» комерційних пропозицій, ще коли працював на Громадському радіо, і досі пам’ятаю очі дівчини з однієї великої компанії, якій я відмовив. Я тоді готував якійсь матеріал, адже вже тоді цікавився економікою, а вона говорила, що хоче, щоб у програмі їх керівник був увесь «у білому» і говорив якісь розумні речі та запропонувала «плідно працювати». Я сказав, що плідно працюю з роботодавцем та своєю аудиторією, а в неї були такі очі, ніби я при ній проковтнув жабу. Зараз цей ринок так званого піару (а насправді корупції) потужно розвивається, але мені поки вдається уникати цих речей.

Також цікаво те, що в економічних програмах дуже часто за рекламу приймають зовсім інші речі. У своїй програмі я намагатимусь обстоювати інші принципи титрування гостей та експертів. Ніколи не звертали увагу, як титрують людей у сюжетах на економічну тему на телебаченні? Їх титрують приблизно так: «Іван Петрович – директор однієї з компаній». І коли я питав у редакторів, чому ви титруєте саме так, а не, скажімо, директор Nestle або UMC, мені відповідали, що поява назви такої компанії в ефірі є рекламою. То чому ж ви не пишете Юлія Тимошенко – лідерка одного з політичних блоків? Або сюжет про керівника жеку не титруєте «керівник одного зі столичних жеків»? Чим відрізняється, з точки зору подачі інформації, речник чи керівник бізнесової компанії від політичної партії? Коли ми називаємо компанію, ми надаємо достовірності тому, про що ми розповідаємо. Я думаю, це дуже важливо і на це слід звертати увагу. Адже чесні сюжети і чесні економічні розмови не приховують назв, титулів або ще чогось. Думаю, що з цим теж треба боротися, навіть із такими дрібницями.

– Зі збайдужінням людей. З апатією, зневірою. Добре, коли вона трансформується на віру в себе, але коли це перетворюється на абсолютну зневіру – погано. Думаю, такі програми, як «Економічний погляд», мають нести освітню функцію. Коли ми говоримо про такі важливі речі, то вчимо людей жити інакше.