А в Україні таки нова влада. Чи, принаймні, таки новий президент. Бо він – то ще не вся влада, а можливо, далеко не вся. І можливо, що далеко не він (поки що?) формує модель поведінки цієї влади. Бо прес-конференція Віктора Ющенка в Українському домі, трансльована у прямому ефірі НТКУ та 5 каналу 13 травня, залишила враження, ніби нам показували реалії якоїсь далекої країни, що до нашого з вами повсякденного життя не має жодного стосунку. Де не знають, хто такий Леонід Кучма, й насаджувані ним моделі стосунків влади з суспільством, відтак, не відклали на цю країну жодного відбитку.

І не так важливо, що початок прес-конференції (принаймні, якщо виходити з програм телепередач на тиждень та з анонсів, що їх виголошували з телеекрана о 10.55) запізнився ледь не на півгодини (закінчення – відповідно, так само; цікаво, куди це Президент, затримавшися на прес-конференції, не встиг вчасно прибути потім?). НТКУ, наприклад, заповнило паузу досить цікавим документальним фільмом про архітектора Городецького, який було перервано початком прес-конференції. (А, до речі, так хотілося б додивитися фільм до кінця! Чи не варто було б надалі мати для заповнення подібних пауз якісь не надто тривалі музичні номери, щоб їхню кількість, а, отже, й тривалість заповнення пауз можна було б оперативно варіювати, не перериваючи на півслові?) До речі, ще одна претензія до телевізійників: багато людей, не надто знайомих із професійною термінологією, після анонсування прес-конференції в Українському домі напередодні, 12 травня, вирішили, що це буде повторення спілкування Ющенка з громадянами на каналах ICTV, СТБ на новому, тепер вже на інших телеканалах. Усе ж було б бажано, щоб подібні анонси надалі були детальнішими.

Не так важливо, що про потребу відкритого викладення президентом своїх концепцій, відкритих та довірливих розмов із журналістами казали ще три-чотири місяці тому. Може бути, що Президент давно хотів запровадити щось подібне, тільки от і тут трохи спізнився, чи то затримався. Неважливо навіть, що "матеріалізувався" Президент у п'ятницю, тринадцятого – хоча мало хто встиг забути, як під час виборчої кампанії його суперник позиціонував себе як доброго православного, будівника храмів, що отримав благословіння від афонських старців, а Ющенка називали ледь на посланцем темних сил. Тож тепер яку споживу для фантазії отримали прихильники лідера нової опозиції! Неважливо навіть те, що багато хто з присутніх не встиг задати своє запитання. Хочеться сподіватися, що надалі президент Матеріалізуватиметься частіше – як він і пообіцяв.

Важливим є те, що такої прес-конференції не було в Україні від самого початку часів. Навіть за президентства досить демократичного у спілкуванні Леоніда Кравчука. Спочатку напрошувалися аналогії хіба що з Михайлом Горбачовим – але дуже швидко стало зрозумілим, що аналогії ті не такі вже й аналогічні. Ющенко вів мову не "про взагалі", не про глобальні проблеми й не на загально-глобальному рівні. Він продемонстрував рідкісне знання цифр і фактів, володіння конкретним матеріалом. Іноді здавалося навіть, що тримати в голові таку кількість конкретики, не зазираючи в довідники - то за межами людських можливостей. Супротивники, звісно, можуть використати цей факт як підтвердження того, що прес-конференцію було заздалегідь зрежисовано. Але який же талановитий мав бути в такому разі режисер! Адже кількість незручних запитань була надто великою. Та й навряд чи та сама Тетяна Коробова брала б участь у подібній виставі. Тож, мабуть, доведеться з великою мірою ймовірності припустити: ніхто не відбирав запитання заздалегідь і ніхто не оберігав Президента від незручних запитань. Варто зауважити ще от що: коли Ющенко не був до кінця впевнений у тих чи тих цифрах, він, не соромлячися, про це казав. Типова поведінка людини, впевненої: знання конкретних даних не є її слабким місцем, і приховувати незнання якихось цифр, вдавати, що тримаєш у пам'яті більше, ніж насправді, немає потреби.

А ще прес-конференція ця відрізнялася тим, що на запитання відповідав не мудрий вождь, а відповідальний перед виборцями функціонер. Ющенко не ставив завдання перед народом, а звітував. Якщо ж висловлюватися менш патетично, то розповідав про свою роботу, про роботу уряду, про цілі, найближчі плани та досягнення. Утім, безумовно ,далеко не все в цій прес-конференції видавалося таким чудовим і безхмарним.

Неприємно вразило от що. Відомо, що попередні президенти демонстративно називали всіх інших на "ти", ніби підкреслюючи, хто тут барин, а хто – холоп. Хіба що не називали (дякувати їм хоча б за це) тих, до кого зверталися, Івашками та Петрушками. Традиція ця йшла з прадавніх російських часів, переживши й реформи Петра, й радянську владу. Здавалося б, Вікторові Ющенку притаманне поважливе ставлення до співрозмовників і взагалі інтелігентна коректність у поведінці. Тож досить неприємно було чути його звертання на "ти" до деяких журналістів, як і звертання: Серьожа, Танечка. Зрозуміло, що, ще не будучи президентом, він мав давні стосунки з провідними журналістами, з деякими з-поміж них ці стосунки були, можливо, не надто формальними. Але ж до чого тут стороння публіка? До чого тут мільйони глядачів? Тим більше, що ані Серьожа, ані Танечка не дозволяли собі під час прес-конференції називати президента Вітечкою й звертатися до нього на "ти".

Дуже двозначним вийшов вступ. Президент висловив своє обурення "професіоналізмом" журналістів, "як вони його використовували ще в недавні часи у деяких засобах масової інформації" (перепрошую, якщо цитата не зовсім точна). Такі "професіонали", за його словами, калічили душі. Цілком справедливо. Але далі Ющенко поставив риторичне запитання: чому писали про те, що влада кримінальна, що без декількох ходок туди не візьмуть? Чому цього не пишуть про Грузію та Молдову? Чому це знають українці? Чому це знає світ про Україну? (Здається, саме так.) Тож кожен міг робити ті висновки, які він сам уважав за потрібні: чи то журналісти калічили душі тим, що не боролися з кримінальністю влади, чи то, навпаки, тим, що повідомляли про неї, а от грузинські та молдавські колеги більше дбали про імідж своїх держав. Треба, щоб влада та журналісти були на одному боці барикад у боротьбі проти цих явищ, - завершив Ющенко. Ну а якщо саме влада ці явища й породжує ? Принаймні, старої влади це стосувалося вже точно. Журналісти теж мають бути на одному боці барикад? Здається, недбалість, неохайність у формулюванні своїх думок стає візитівкою Віктора Ющенка. (Згадаймо тут, як під час виступу на Майдані 9 травня Президент декілька разів назвав ветеранів війни «живучими». Маючи на увазі, судячи зі всього, тих, хто пройшов війну та дожив до наших днів). Шкода... І незрозуміло, чому з Президентом не працюють іміджмейкери, фахівці з мови, публічних виступів, дискусій? Невже немає кому переконати Віктора Андрійовича, що це потрібно будь якому публічному політику сучасної доби?

Серед слів Президента були слова про те, що питання про невідповідність пенсій прожитковому мінімумові закрите. Як сказав Ющенко: "Крапка". Пенсії тепер відповідають цьому мінімумові. Але ж у країні інфляція! І прожитковий мінімум, відповідно, зріс!

Серед низки запитань Тетяни Коробової було одне про нечесність міністра юстиції Романа Зварича, якого підозрюють у поданні та оприлюдненні неправдивих даних про свою освіту. Президент досить незграбно з'їхав з теми, підмінивши питання нечесності питанням освіти пана Зварича й доводячи, що формальна освіта не має такого вже великого значення. Отже, Президент, фактично, підтвердив той факт, що пан Зварич не має тієї освіти, про яку заявляв? А ще підтвердив, що питання чесності – нечесності міністра юстиції (!!!) не є принциповим? У відповіді на це запитання був іще один дивний момент: Ющенко заявив, що питання про освіту міністра юстиції ставлять "чудові люди", за його висловом, із "Пори", а "я знаю, хто їх до цього спонукає та які завдання перед ними ставить, для чого їх використовують". (Знову ж таки, не впевнений у дослівній точності цитати.) Добре знайомий – так, що аж набрид – старий стиль, чи не здається вам? На з'їжджання з теми скидалася й відповідь про стосунки та переговори з Рінатом Ахметовим – на диво, як для Ющенка, неконкретна. (Бо запитували про домовленості, через які Ахметов повернувся з добровільної еміграції, а у відповіді йшлося про стосунки влади з регіональними бізнесменами та загальними словами про детінізацію економіки.)

Довго не помічав Президент і запитань, що стосувалися призначення заступником міністра пана Соловкова. Аж поки під самий кінець прес-конференції, коли таких запитань накопичилося дуже багато, фактично, зізнався в тому, що не знається на цьому питанні. Що ж, він повівся щиро, не вдаючи з себе всемогутнього вождя. Цікаво лише, хто порадив Президентові цю кандидатуру?

Президент надав цікавий матеріал про те, скільки та в яких відомствах було витрачено коштів у нецільовий спосіб на фінансування виборчої кампанії-2004. (Ющенко, до речі, так і не сказав, чиєї саме. Воно-то зрозуміло й відомо, от тільки тих самих донбасівців, що й досі обожнюють Віктора Януковича, ці анонімні звинувачення в найкращому разі ні в чому не переконають.) "Бандити", "жулики", "вкрали", "вкрали", - такі слова раз за разом лунали з вуст Президента. Новій владі дісталися у спадок шалений дефіцит бюджету, 17-мільярдний дефіцит пенсійного фонду, лише на букети, які дарував Кучма, було витрачено півтора мільйони. Точніше, нібито на букети. "Вони будуть давати відповідь", - пообіцяв він. То коли ж? Де гучні процеси? Чому керівники відомств, про які згадував Президент, так легко опиняються за кордоном? Поки що в суспільстві набуває поширення думка: поговорили – й забули. Як приклад зловживань Ющенко навів приклад міністерства оборони, зі складів якого брали пайки для харчування людей на Майдані. На якому майдані? На революційному Майдані Незалежності, що привів Ющенка до влади? І це, виявляється, злочин? (Справа не в революційній доцільності чи політичних симпатіях, не в тому, на чиєму боці був Майдан – якщо йшлося про нього, а в зафіксованому в Кримінальному кодексі принципі крайньої необхідності.) Ні, пояснювати своє звинувачення детальніше Президент не став.

Втім, попри перелічені ляпки, після прес-конференції залишилося стійке враження: це, звісно, нова влада. Хай би хто як заперечував, але таки порядніша, відкритіша, інтелектуальніша за попередню. Цілеспрямованіша? Концептуальніша? Чому ж усе так повільно змінюється, чому в повсякденному житті люди майже не відчувають, що хай маленькими кроками, але день за днем держава стає зручнішою для них? А шкода все ж таки, що жоден журналіст не поставив запитання: чи читає Віктор Ющенко пресу тепер, ставши Президентом? Чи читає взагалі щось, окрім підготованих апаратом папірців?

Читайте також:

У форматі Путіна?

До середини липня буде здійснений запис першого телерадіозвернення Президента України – Ірина Геращенко