Середа, 2 липня 2025 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа»

Привіт. На зв’язку команда «ДМ», яка продовжує працювати попри всі складнощі. 

Чи чує Європа українські голоси?

20–22 червня 2025 року в Берні (Швейцарія) відбувся фестиваль True Story Festival, у роботі якого з-поміж спікерів (за програмою) взяли участь п’ятеро (!) представників Росії. Жодного українського журналіста на захід не запросили.

Під час фестивалю учасникам розповідали про важку долю «дітей Путіна». Це замість розслідувань про викрадення тисяч українських дітей, убивства під час ракетних обстрілів, культурний геноцид на окупованих територіях.

Укотре було надано слово Дмитру Муратову, щоб він озвучив «виклики незалежної російської преси». Нагадаємо, це ті самі медіа, які хоча й критикують Путіна та засуджують війну, але при цьому часто транслюють кремлівські наративи, виправдовують окупантів і уникають теми відповідальності російського суспільства. Натомість учасникам не розповіли про українську журналістку Вікторію Рощину, яку особливо жорстоко закатували в російському полоні, й про сотні наших колег та медіа, що постраждали від російської агресії.

Світлана Єременко, виконавча директорка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, проаналізувала зростання активності «хороших росіян» на Заході (а, на жаль, їхніх голосів стає все більше), і в своїй колонці розповідає, що можуть зробити українці, щоб зруйнувати європейські майданчики для росіян і повернути голос українцям.

Як виживає друкована преса

Газета «Миколаївські новини» — одна з перших приватних газет незалежної України, навесні 2025-го їй виповнилося 30 років.  Раніше вона виходила тричі на тиждень, тепер раз. Тираж скоротився з 35 тисяч до 1300, колектив також зменшився вдвічі.

Видання продається вроздріб і поширюється через передплату, заробляє невеликі кошти на рекламі. Але майже все «з’їдають» друк, податки й послуги «Укрпошти», зарплати у членів редакції мізерні. Приміщення редакції постраждало й було пограбоване. Тому наразі всі працюють дистанційно. На ремонт коштів немає.

Світлана Остапа поговорила з колишнім редактором, а зараз директором газети Анатолієм Білоножком про  те, як працюють «Миколаївські новини» під час війни, про потреби редакції та про те, чому видавати газети у воєнний час — «невеличкий подвиг». Вийшла змістовна і трохи сумна розмова.

«Якщо можновладці відстібнуть нам хоча б невеликий шматок із тих грошей, що направляють на телемарафон “Єдині новини”, то друкована преса отримає друге дихання», — каже Білоножко. І з ним важко не погодитися.

А що у марафоні?

Можна сказати, на цьому фронті без змін. Перший канал Суспільного тримає баланс, запрошує більше різноманітних експертів, ніж усі канали в телемарафоні разом узяті, та представників різних політичних сил. Саміт НАТО (який припав на період моніторингу 23–25 червня) ґрунтовніше висвітлював Перший канал, бо в телемарафоні це робили лише окремі канали. Так само в телемарафоні частина каналів узагалі майже не торкалася теми війни на Близькому Сході. Також експертне обговорення обох тем було значно фаховішим і всебічним на Першому каналі Суспільного. І навіть масовані російські атаки на Київ та Дніпро 23–24 червня Перший канал Суспільного подавав  оперативніше  і ґрунтовніше в репортажному висвітленні, ніж телемарафон.

Про що ще говорили (або не говорили)  в марафоні та на Першому каналі — читайте в щотижневому моніторингу «Детектора медіа».

Нацрада і провайдери

За останні два роки медійний регулятор нечасто фіксував порушення в роботі провайдерів. Після набуття чинності закону «Про медіа» штрафи були призначені лише двом компаніям, ще чотири отримали приписи. Якщо приписи були за невчасне повідомлення щодо зміни керівника, то штрафи провайдери дістали за роботу без реєстрації та за трансляцію російських каналів.

Щоб з’ясувати, як регулятор поводить моніторинг провайдерів, на що зважає, кого і за якими критеріями моніторить, навіщо була створена особлива процедура щодо засобів реагування на період воєнного стану і чи можна провайдерам транслювати канали Viasat, Наталія Данькова поговорила з Максимом Онопрієнком, який у Нацраді курує це питання. Всі деталі — за посиланням.

Що нам робити з Держкіно

Держкіно, яке нещодавно нарешті отримало нового очільника, залишається однією з найбільш обговорюваних (і заразом проблемних) вітчизняних інституцій культури. 

А днями в публічному доступі з’явилося ґрунтовне аналітичне дослідження роботи агентства за останні десять років, підготовлене громадською організацією «Інститут законодавчих ідей» спільно з представниками кіноспільноти.

Анастасія Платонова поговорила з керівницею проєкту, юристкою Анастасією Пеценчук, а також кінорежисеркою, дієвицею культури Ларисою Покальчук про дослідження, про те, чому наразі Держкіно є інституційно «хворим», у чому полягають основні ризики його внутрішньої кризи для кіногалузі, а також чому Україні конче потрібно будувати нову потужну кіношколу. Читайте розмову тут. 

Наразі це все.

Дякуємо, що дочитали цей лист до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі, вотсапі, вайбері, іксі (твітері) та на сайті «Детектор медіа». Весь зворотний зв’язок також пишіть сюди — нам на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям і задонатите нам та іншим якісним медіа, які зараз потребують підтримки.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша команда «ДМ»