Субота, 26 квітня 2025 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа»

Привіт. На зв’язку команда «Детектора медіа», яка продовжує працювати попри всі складнощі.

Правда про війну vs професійна етика

Третій рік триває дискусія про те, що можна і чого не можна фотографувати чи знімати журналістам. Цього тижня вона досягла піку — з огляду на шквал критики, звинувачень з обох боків та імена тих, кого катають на «шакалячому експресі» в соцмережах.

Причина така: Костянтин і Влада Ліберови та володар численних премій і нагород Євген Малолєтка майже одночасно виклали репортажі з місць влучань російських ракет по Києву 24 квітня.  Фотографії вони розмістили на власних сторінках у соцмережах, їх масово перепощували, один кадр Ліберових у себе на сторінці виклала Олена Зеленська. На світлинах, серед іншого, були зображені оголені, ймовірно, мертві люди, важко поранені, люди в шоковому стані, чиї обличчя було чітко видно. Ліберови після критики найбільш разючий кадр видалили, але закликали до професійної дискусії; Євген Малолєтка залишив усе як є і коментувати «Детектору медіа» свій репортаж та його етичність відмовився.

Тож висловилися медіаексперти — ми спитали їхню думку, і майже одностайно вони вважають, що приголомшливі кадри (принаймні в медіа) завдають болю і травми більше, ніж можна пояснити суспільною значущістю чи закликом до світу врешті-решт розплющити очі.

Не обійшла стороною дискусію і Лєна Чиченіна, яка у своїй колонці для «Антоніни» суворо розкритикувала відверті та шокуючі кадри фотографів. Читайте колонку Лєни та думки експертів  тут і тут. Але є і протилежна думка:  фотографи та воєнкори, наприклад, вважають, що етичні норми під час війни можуть і мають бути змінені, а  приховувати жорстокість війни від аудиторії — це означає цензурувати реальність. Читайте блог Альони Яцини на цю тему  за посиланням.

Радіоринок

Рік тому заступник голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення Олег Черниш застерігав радіостанції від створення великих мереж, бо «частот немає». Але цього року та ж сама Нацрада раптом провела аж три конкурси, де вже розподілили з десяток FM-частот в обласних центрах. Четвертий конкурс планується на травень. Конкуренція серйозна — на великі міста претендують 5–7 компаній. Частоти у столиці розігрували торік, а зараз найбільш бажані міста для великих гравців — Львів та Одеса. І всі можливі обласні центри.

На ринок намагаються вийти нові гравці й отримати частоти в обласних центрах для розвитку своїх мереж. «Ми — Україна» та радіо «Чемпіон» уже мають статус регіональних і амбіції претендувати на загальнонаціональне покриття. Наталія Данькова поговорила з гравцями ринку про те, як побудувати загальнонаціональну радіомережу в умовах війни, звідки беруться частоти, скільки коштує мережа та за яких умов бізнес може бути рентабельним. Читайте цей гід зі створення радіобізнесу за посиланням.

Мономарафон

З травня 2024 року серед виробників марафону «Єдині новини» залишилося п’ять телеканалів: державна «Рада», «1+1 марафон» Коломойського (а також Суркіса та Кіпермана), «Інтер» Фірташа / Хорошковського, СТБ / ICTV Пінчука та «Ми — Україна» Ігоря Петренка. Жоден із них жодного разу за 366 днів минулого року не покликав на інтерв’ю представника «Європейської солідарності». Така координація різних медіа на такому проміжку часу не може бути збігом. Їм, очевидно, заборонено запрошувати в ефір найпомітнішу опозиційну партію України та другу найбільшу фракцію парламенту.

Це класична, неспростовна політична цензура, пише Олександр Морський. І в нього на це є причини: після виходу Суспільного з марафону 87% гостей-депутатів «Єдиних новин» — зі «Слуги народу». Тобто без Суспільного репрезентація опозиції в марафоні впала на 62%, якщо рахувати середню присутність за місяць. Але опозиція (хоч і не «ЄС») у марафоні все ж таки є. Хочете дізнатися, кого саме кличуть у марафон і хто ця  опозиція? Читайте підсумковий текст Олександра Морського про те, що відбувається в марафоні протягом року. Не сумуйте тільки.

«Євробачення»: бест оф

В очікуванні самого конкурсу фахівець з «Євробачення» Артур Колдомасов не полінувався прослухати всі національні відбори всіх країн-учасниць і склав список найкращих, вартих вашої уваги пісень. Але не тих, що перемогли. Читайте цю титанічну працю за посиланням.

Одразу залишимо посилання на попередній текст Артура — про дивні, дратівні та бездарні пісні на цьогорічних нацвідборах —  читайте і про євротреш також.

 Ховаючи стереотипи

Українські серіали — дражлива та улюблена тема Антоніни, тобто Лєни Чиченіної. З одного боку, вона не втомлюється офігівати від того, наскільки недолугим є цей контент на нашому телебаченні. З іншого — радіє, коли з’являється розумна альтернатива. Тому, звісно, вона не могла оминути увагою новий серіал —  «Ховаючи колишню». По-перше, це драма і чорна комедія, в якій четверо персонажів обговорюють померлу колишню. В барі. Після похорону. За пивом і матчею. По-друге, це довгоочікувана спроба (чергова) зняти серіал не для телевізора, а для онлайн-кінотеатру. Тож Лєна пішла на зйомки і розповідає тепер, чи вийшло в нас урешті-решт створити цю жадану альтернативу тб-милу. Читайте за посиланням. 

Наразі це все.

Дякуємо, що дочитали цей лист до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі, вотсапі, вайбері, іксі (твітері) та на сайті «Детектор медіа». Весь зворотний зв’язок також пишіть сюди — нам на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям і задонатите нам та іншим якісним медіа, які зараз потребують підтримки.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша команда «ДМ»