Субота, 24 серпня 2024 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».  

24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховної Ради народні депутати ухвалили історичний Акт проголошення незалежності України та винесли це питання на всеукраїнський референдум. «Детектор медіа» багато писав про відновлення української державності і становлення незалежності  — читайте про це тут,  тут, тут, тут, тут і тут. 

Але вже 33 роки Росія не може перейти від стадії заперечення до стадії прийняття цього факту. У новому тексті «Історія зневаги, як Росія 33 роки не може змиритися з Незалежністю України» мої колеги вирішили розібратися, як Росія підважувала українську державність: нехтувала визнанням кордонів, підривала суверенітет і заперечувала самостійність. Одним із перших проявів зазіхання Росії на український суверенітет та невизнання повного суверенного контролю України над усією своєю територією була «Кримська криза», або «Холодна війна за Крим» 1992–1994 років. А питаннями «Чий Крим?», «Де закінчуються кордони Росії?» чи меседжами про «штучну державу», «продукт кольорових революцій», «київський режим» та «державу 404» Росія продовжувала маніпулювати темою суверенітету України, ділячи українців на сорти, нав’язуючи нам сепаратизм та затягуючи розмежування кордонів на суші й на морі. 

Проте що довше Україна чинить опір збройній російській агресії, то «серйознішим ворогом» постає у вустах російського агітпропу Україна. А тому текст моїх колег про і для кожного з нас, бо наше розуміння ворожої пропаганди і спротив їй — це також захист нашої незалежності, яка сьогодні має неймовірно високу ціну. Тож читайте про ці тактики пропаганди.

А тепер про приємне. Мар’яна Зінченко зібрала докупи всю інформацію про контент українських телеканалів у День Незалежності України. По телевізору показуватимуть тематичні сюжети, змінять графічне оформлення, буде низка прем’єр фільмів і спецетер «Єдиних новин». Що готують канали для глядачів — ось тут подробиці.

Кореспонденти українських медіа розповіли, як вони працюють у Курській області, місті Суджа. З початку операції ЗСУ на Курщині на території цієї області побували вже десятки журналістів. Більшість із них приїхала працювати туди організованими Міністерством оборони престурами, але частина добиралася самостійно, домовляючись безпосередньо з військовими. «Детектор медіа» неодноразово надсилав запити до Міністерства оборони, щоб з’ясувати, як саме формуються престури, які є обмеження для роботи журналістів,  скільки таких поїздок планується, але на жоден запит не отримав відповіді. Тепер «ДМ» поговорив із журналістами, які вже відпрацювали там і повернулися додому, — про їхні враження від роботи на Курщині, про спілкування з місцевими, про організацію їхньої роботи на території російської області. Двоє з опитаних нами колег попросили не називати їхніх імен, щоб не узгоджувати відповіді з керівництвом своїх медіа. У цьому матеріалі —  про етичні питання й обмеження.

А ви знали, що росіяни відмовилися від образу «потішного хохла»? Як тепер вони зображають нас, з’ясовувала наша «Антоніна». Передісторія така: привернув її увагу допис, у якому автор розповідав про свій досвід перегляду нового російського високошедеврального мінісеріалу з назвою «Операція "Карпати"». Лєна Чиченіна, редакторка «Антоніни», одразу зрозуміла, що це точно її контент, і побігла дивитися. Частково щоби повеселитися, а частково — щоб відстежити тенденції в російській серіальній пропаганді. Та, можливо, навіть порівняти з нашою. Що з того вийшло і чому ми тепер не «потішні хохли» — Лєна описала ось тут.

Ось новий медійний скандал (моє оцінне судження). Військові звинуватили «ВВС Україна» у відбілюванні ухилянтів. Що трапилося? Військова Ярина Чорногуз написала гнівний допис (навіть два — у фейсбуці та інстаграмі), де закинула редакції «ВВС Україна» «героїзування» ухилянтів. Скандал спричинило лише одне слово «underground» (а точніше його переклад) із журналістського матеріалу про чоловіка, який не хоче мобілізуватися. Наша Катерина Городнича розібралась у тому, що відбулося, і з’ясувала, чому військові скаржитимуться на київську редакцію аж у Лондон.

Інший бік комунікації намагалася розібрати Юлія Лавришин. Моя колега погортала соцмережі різних українських компаній і подивилася, як вони використовують гумор і створюють позитив, а також запитала в них, хто веде ці сторінки та вигадує численні меми (з котиками і не тільки). Почитайте, як українські компанії намагаються комунікувати «по-людськи».

День пройшов дарма, якщо в ньому не було жодного срачу про Klavdia Petrivna (моя улюблена українська співачка, — Марино, заспокойся). Наш Пилип Зконопель (радість очам, а не псевдонім, уже люблю читати автора, авансом) подивився сториз Дантеса (не мій улюблений співак, вибачте), який наїхав на музичних журналістів через бажання розсекретити ім’я людини, яка пише пісні під псевдонімом  Klavdia Petrivna. Музичні журналісти йому відповіли (ти правий, Дантес, але це не точно). А от як сталося, що Klavdia Petrivna, запропонувавши публіці гру, зробила так, щоб публіка в цю гру виграла, але й артистка її не програла, — читайте тут. 

Наостанок історія хакера, який змінив журналістику і світ медіа. Єгор Брайлян намагався розібратися, хто такий Джуліан Ассанж — борець за правду чи шпигун? Ім’я австралійського журналіста Джуліана Ассанжа стало відомим у 2010 році після оприлюднення на сайті WikiLeaks секретних документів про дії американської армії в Іраку й Афганістані.  Публікація матеріалів призвела до звинувачення Ассанжа з боку США у порушенні ним закону про шпіонаж. Це відомий вам факт, а от у матеріалі Єгора історія про те, чому з усіх професій світу Ассанж обрав бути хакером (спеціалістом з комп'ютерної безпеки, який спеціалізується на тестуванні безпеки комп'ютерних систем — таке визначення існує в самих IT-спеціалістів, але йдеться тільки про етичне, так зване, біле хакерство) і чому в цьому важливо розібратися нам з вами.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа». Не залишаю вас у п’ятницю без посилання на новий випуск «Ньюспалму». Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Архівне фото: Getty Images