Вівторок, 23 липня 2024 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».  

«Останнім часом у соцмережах виникло декілька дискусій щодо репутації журналістів і медіа, в яких вони працюють. Зокрема, одну з них спричинила новина про те, що у видання Kyiv Post перейшла працювати Олена Граждан, яка працювала у виданнях The Page і Forbes». «Детектор медіа» протягом багатьох років порушує тему репутації медіа та журналістів, щонайменше з часів Помаранчевої революції, яка врешті-решт призвела до обговорення репутації і менеджерів, і виконавців тих самих медведчуківських темників. Тоді питання про необхідність своєрідної люстрації — на основі консолідованої позиції спільноти — озвучила Наталія Лигачова, оскільки було очевидно, що без серйозних змін результати журналістської революції залишаться тимчасовими. Мої колеги Ірина Семенюта та Ольга Чорна знову запитали в журналістів: чи працює інститут репутації в медійній спільноті?  Думками про допустимі компроміси та червоні лінії, які не можна перетинати, щоб не зруйнувати репутацію, з ними поділилися Трощинська, Довженко, Коціра, Козлюк, Барчук, Логвиненко, Калюжна, Яніцький, Горпінченко, Венжик і Давиденко.

Читала я матеріал моїх колег і думала про Бориса Джонсона. Точніше, про його останню колонку у британському таблоїді. У ній «нечесаний Бо Джо» (це не моє визначення, я лишень повторюю за місцевими) пояснював, чому він упевнений у тому, що в Дональда Трапма вистачить сил і сміливості врятувати Україну і завершити війну. Ось ця цитата: «Трамп міг би просто зробити те, що для нього природно: покінчити з бюрократичними зволіканнями та затримками; надати українцям необхідні дозволи; а потім, коли Путіна в черговий раз буде відкинуто назад, запропонувати угоду. Трамп вже має досвід рішучого військового втручання в інтересах української демократії. Якщо — і коли — він повернеться до влади наприкінці цього року, Трамп має величезний шанс… повести світ уперед». І от я розгубилась: лякатися чи дякувати за цей point (репутаційний чи ще ні?) і за те, що Джонсон нахвалює Трапма в наших інтересах (Трамп брехун, але ж любить, коли йому лестять і хвалять)? Чи не поспішати з висновками і чекати, що ж Джонсон напише Камаллі Гарріс (імовірній кандидатці у президенти США після того, як її бос, Джо Байден, відмовився від участі в перегонах і підтримав кандидатуру своєї віцепрезидентки на виборах)?  

«Слідство.Інфо» готує відеоматеріал про тих, хто брав участь в операції на лівому березі Дніпра на Херсонщині. Юлія Лавришин поговорила з Настею Станко, головною редакторкою «Слідства.Інфо», про те, як робилося розслідування, як отримали кількість зниклих безвісти військових у Кринках, чому авторам було важливо розповісти історії героїв, які брали участь у цій операції: «Спочатку збиралася робити історію про одного бійця, який перебував 72 дні в Кринках. Коли я збирала про нього матеріали, дивилася його соцмережі, то побачила, що під кожним відео чи повідомленням про Кринки з'являються десятки повідомлень людей, які шукають своїх зниклих безвісти близьких. Я написала кільком жінкам, і потім вони мене додали в групу у вайбері про Кринки, де вони шукають своїх — там було більш як тисяча людей. Ця кількість мене жахнула». «Це абсолютний героїзм і стійкість. І про це мають знати».

Й одразу залишу ще одне посилання на розслідування «Слідства.Інфо» — як Артем Колюбаєв став зіркою медіа останнього місяця. Якщо ви прочитали або подивились відео журналістів «Слідства.Інфо», Катерина Городнича запрошує вас позлословити про це. Якщо не подивились або не почитали, то зробіть це, щоб Антоніна зайвий раз не переповідала, який будинок і за скільки сотень тисяч доларів купила дружина вже колишнього голови Ради з держпідтримки кіно. А також у яких росіян вона позичила гроші на цю нерухомість, і як кредитори родини Артема Колюбаєва просувають «русскій мір» у США (скільки Гордон не хвалитиме, «Слідство.Інфо» наздожене).

Під таким заголовком Олександр Крумін опублікував новий огляд політичних токшоу за 9–11 липня 2024 року. Гості програми «Liga Talk», оглядаючись на інформацію з саміту НАТО у Вашингтоні, міркували, чи вдалося Росії зламати світовий порядок. У проєкті «Вже на часі» (телеканал «Прямий») роздумували, чи не стане підписання Україною безпекових угод віддаленням від вступу до Альянсу. А в студії «Теми» (ютуб-канал Наталії Мосейчук) сперечалися прихильники та противники переговорів і заморожування війни.  

У новому випуску програми Вадим Міський розповідає про новий виток кровожерливості росіян. Пояснює, навіщо очільник Слідкому Росії Бастрикін запропонував повернути смертну кару; який цинічний спосіб вигадала Росія, щоб вигнати мігрантів із країни, і як у Росії провокують міжетнічну напруженість? «Ядерний удар і смертна кара: куди скочують прагнення росіян?»

«У мене немає слів, я ніколи нічого подібного раніше не бачила. Так усе це поєднати...» — сказала одна з глядачок стрічки про геніального режисера. Днями Суспільне презентувало робочу версію фільму «Сентиментальна подорож до планети Параджанова» (це архівні кадри з елементами лялькової анімації). На показ ходила наша Оксана Наумова. Фільм присвячений сторічному ювілею митця. Його режисером став Тарас Томенко, автор робіт «Терикони» та «Будинок “Слово”. Нескінчений роман»: «Сподіваюся, що та любов, яку ми вклали у фільм про Сергія Йосиповича, трошки передасться вам. Для мене Сергій Параджанов — знакова людина, під його впливом, власне, я й сформувався як режисер. У дитинстві ще побачив його фільми — і для мене це надзвичайно важливо. Цей фільм давався дуже важко, але ми це зробили. Це ще не закінчена версія, це ще не прем’єра», — пояснив перед переглядом стрічки пан Тарас. Продюсерами фільму виступили Пилип Іллєнко й Андрій Ризванюк, а  від Суспільного — Лук’ян Галкін. Він розповів, що «це кіно, яке підіймає глибокий пласт проблематики, зокрема стосунків митця та тоталітарних окупантів, за яких йому випало жити». І зізнався, що попри те, що правовласником фільму є Суспільне мовлення і логічним було б показати його на платформах мовника, щодо подальшого прокату фільму в команди більші плани.

А наш постійний кінокритик Дмитро Десятерик опублікував підсумки 15-го Одеського міжнародного кінофестивалю. ОМКФ спочатку спирався на одеську специфіку з переважанням комедій, а згодом проголосив своєю спеціалізацією «глядацьке кіно» й артмейнстрим — тобто фільми з оригінальним авторським поглядом, але не надто викличні за естетикою. Чи вдалося українським стрічкам цьогоріч вкластись у це визначення? Відповідь тут:  «Тривожно, але на диво впевнено».

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у  фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа». Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Архівне фото на головній: Костянтин і Влада Ліберови