Субота, 20 липня 2024 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

 «Хочу, щоб це прочитали. Це, канєшно, не срачі про книжки, не стогони про міфічний “експорт електрики” — всього лише про обстріли, ППО та як цим користується ворожа пропаганда. І як я бачу та як пишуть “пазітівниє блогери” — користується успішно», — це так наш редактор Євген Бриж на своїй фейсбук-сторінці пише про текст Ярослава Зубченка: «Війна проти ППО». Я можу додати хіба що одну цитату, ось цю: «Один із найтупіших фейків про удар по “Охматдиту”, який треба виділити окремо, — брехня, мовляв, Україна спеціально пропустила удар ракетою по лікарні. Тобто теоретично Росія не винна, бо українці не зупинили її намагання вбити дітей?» Або ще одна коротенька цитата про шкоду анонімних нібито українських телеграм-каналів: «Додаткова небезпека полягає в тому, що всю цю інформацію росіяни розганяють не лише через свої телеканали й офіційні ресурси. Але й через контрольовані нібито українські телеграм-канали, які потім можуть цитувати в ООН, наче незалежні джерела» (слухайте, ну це неможливо — «наче незалежні джерела»…). Почитайте, як російська пропаганда намагається зробити те, чого не можуть досягнути російські ракети. 

А це вже Артур Колдомасов аналізував, як пропагандисти намагаються спростувати чутки про здоров’я Путіна (Геронтократичне реаліті-шоу замовляли? Я знаю, що ні, а вони транслюють…) Мої колеги пояснюють, чому меню дипломатичних прийомів і чутки про здоров’я світових лідерів перетворилися на інформаційну зброю в руках російського агітпропу: «У день російської атаки на “Охматдит” Росія проводила у Нью-Йорку обід із нагоди початку головування країни у Радбезі ООН. Однією зі страв меню була “котлета по-київськи”, що можна вважати кпином у бік України. Крім того, росіяни використали радянську назву Chicken Kiev замість Chicken Kyiv». Про старі та нові прийоми в темі здоров’я Путіна і навіщо це пропагандистам — читайте тут.

Getty Images

І залишу принагідно посилання на ще один текст Артура Колдомасова — про соратника Дональда Трампа Джея-Ді Венса, якого «не хвилює, що станеться з Україною». Артур розібрав вісім цитат кандидата у віцепрезиденти від Республіканської партії США на тему України, що нагадують риторику Кремля, і зібрав докупи його портрет. Хто такий Джей-Ді Венс і чому він подобається російській пропаганді? (А я от пошукала його фото в інтернеті — без бороди в нього не такий переконливий вигляд, йому б у ситкомах зніматися, а не оце все…).

Як тікток стає платформою для маніпуляцій 

А тут уже не до жартів з бородою чи без. Українські користувачі тіктоку стають мішенню для контенту з російських пропагандистських джерел, а також антидержавних і проросійських наративів. Це виявили LetsData та «Детектор медіа», досліджуючи численні випадки, коли під впливом власних алгоритмів тікток знаходить способи просувати зокрема той контент, який поширює зловмисні інформаційні кампанії. Під час дослідження змоделювали вісім різних аватарів; це показало, що, попри вказані інтереси чи вподобання користувачів, платформа шукає і просуває  типи контенту для поширення ворожих інформаційних кампаній. Про те, як моделювали персонажів («українського солдата», «того, хто уникає мобілізації», «ІТ-спеціаліста», «геймера», «захисницю російської мови»…), у чому особливість загрози таких маніпуляцій зараз і в майбутньому та як вирізнити їх і навчитися протидіяти,  — читайте  у спецпроєкті «Аналіз соціальних мереж». 

Розпізнавати риторику Кремля, пропаганду, фейки чи маніпуляції має навчитися кожен (у такі часи живемо). А як підвищувати медіаграмотність старшого покоління та чому навчати критичного мислення потрібно починати з дитячих садочків — про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Ольгою Кравченко, очільницею національного проєкту з медіаграмотності МКІП «Фільтр». Говорили і про те, як між собою пов'язані рівень корупції, рівень медіаграмотності, рівень щастя та рівень добробуту. 

Директор Одеської кіностудії збирається знімати римейк «Пригод Електроніка». Наша Антоніна запитала: навіщо? Бо заледве здатна уявити масштаб срачу, який це може викликати. «Для молодого покоління “Пригоди Електроніка” нічого не скажуть, — вважає  Андрій Осіпов, голова правління Одеської кіностудії. — Тому ми будемо представляти це як новий фільм, наукову фантастику. А для старшого покоління “Електронік” якраз скаже. Тому такі, як я, яким 45–47 років і старші, — вони приведуть дітей і онуків. З огляду на те, що в них є якір до радянського кіно» (і трава була зеленіша, еге ж?). Так Осіпов відповів Лєні Чиченіній на виході із зали дискусійної панелі по кіноринку Одеського кінофестивалю. А потім вона не втрималась і запитала, чи погодиться він, якщо йому запропонують, очолити Держкіно? Читайте. 

Нагадаю, що  в Києві триває 15-й Одеський міжнародний кінофестиваль. Щоденник ОМКФ, який веде кінокритик Дмитро Десятерик спеціально для «ДМ», раджу читати тут — це 7-й день фестивалю: «Планета Параджанова, драма сірої зони і феміністичний горор».  Про перебіг і структуру фестивалю загалом читайте тут, тут, тут,  тут,  тут і тут. 

І насамкінець трохи п’ятничного медіатрешу (щоб не плакать, я сміялась). Антоніна пише, що вражена невеличким, але яскравим матеріалом у виданні «Гордон», який автори присвятили чеснотам кінопродюсера, мецената, борця культурного фронту і партнера Андрія Єрмака — Артема Колюбаєва (тут було трохи іронії, а може, й не трохи). Лєна Чиченіна розповідає, що матеріал вийшов у розділі «Суспільство» із заголовком: «Розвиток культури важливий для збереження національної ідентичності та розвитку суспільства: Артем Колюбаєв про благодійність і кіноіндустрію під час війни» — «з нього може скластися враження, що це буде інтерв'ю, але — ні. Це — майже зізнання у любові» (згадався високого стилю фразеологізм: лебедина пісня…). І все б нічого (напевно), якби любов до Колюбаєва поділяли й у Bihus Info (але вони прискіпалися до благодійника і роблять про нього різні розслідування). І кіноспільнота (заздрять чеснотам людини) має до нього питання. Антоніна ж аплодує пояснює, що не так і з матеріалом у виданні Гордона, і з Колюбаєвим. 

Наразі це все.

Дякую, що дочитали цього листа до кінця. 

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у  фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа».  Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.