П’ятниця, 28 червня 2024 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Останнім часом мої знайомі англійці та батьки однокласників мого сина говорять зі мною про Росію і Путіна. Я аж фізично відчуваю, як ця викручена пропагандою логіка вводить їх в оману. Дійшло до того, що мені почали показувати відео, щоб запитати, а що я про це думаю? У ролику якийсь професор (принаймні так чоловіка на відео титрували) стверджує, що немає жодних доказів, що Путін хоче захопити Київ чи Харків або напасти на країни НАТО (уявляєте, чоловік, якого титрують як професора, не бачить жодних доказів. Жодних!). Він так і пояснив: «Я слухав, що каже Путін, і він взагалі не хоче війни». Що я можу сказати на це батькам однокласників мого сина? Мене тішить, що в людей такі заяви не сприймаються однозначно, а викликають сумніви, і вони намагаються дізнатися більше. А ще, я залишаю їм докази посилання на тексти моїх колег, англійською: «“Kim will send troops and weapons to help Russia; China blessesф: Russian narratives about Putin's visit to Pyongyang» («“Кім направить війська та зброю на допомогу Росії; Китай благословляє”: кремлеграм — про візит Путіна до Пхеньяна»). Нагадаю, що українською цей текст можна прочитати тут.

Не втрималась і надіслала англійцям і розмову Ейжді Фурукави, японського журналіста-фрилансера, з моїм колегою Ігорем Вишневським. Медійник розповідає про роботу японських та українських медіа, про свою роботу в Росії та наслідки війни проти України, які, на його думку, визначатимуть світовий порядок і майбутнє людей в усьому світі: «Пам’ятаю, як повернувся до Москви після Помаранчевої революції. Там якраз була конференція, де говорили про те, що ж відбулося в Україні. Один російський репортер почав розповідати, що це було організовано Америкою і що люди на протестах отримували гроші. Але я заперечив — це не те, що я бачив своїми очима! Люди просто хочуть жити чесно, у свободі й демократії, за що і стоять. Вони ідентифікують себе не з Росією, а з Європою. Всі почали на мене озиратись. Але після конференції до мене підходили окремі люди й хотіли, щоб я їм розповів правду». 

А от кому надіслати текст-досьє на Максима Бужанського авторства  Ірини Семенюти? У мене на думці кілька державних структур, але я можу надіслати його тільки вам (бо структури ніби самі мають усе бачити, а як пояснити оце друзям-англійцям, я не знаю): «Максим Бужанський: слуга українського народу, але це не точно».  Хто такий Бужанський, фанат радянщини та борець з декомунізацією в лавах найбільшої політичної сили України? У тексті Ірина описує в деталях  історію народного депутата, яка містить неоднозначні слова й законопроєкти, що викликали критику й обурення суспільства, громад і законотворців. Media Sapiens дослідив, як Бужанський потрапив до «Слуг народу», як змінилася його риторика після початку великої війни та на що він справді може впливати у Верховній Раді.

Зростання сміливості союзників України (наші партнери одне за одним почали давати дозвіл бити їхньої зброєю нашого ворога, окупанта Росію) вкотре змінило публічну риторику московських керівників. Наприклад, головний російський «голуб миру і яструб ядерного апокаліпсису» Володимир Путін на зустрічі з пресою 7 червня сказав, що російська тактична ядерна зброя втричі потужніша за ту, яку скинули на Хіросіму й Нагасакі. Проте Москва, мовляв, і без ядерної зброї переважає противників, і тому їм «нема потреби думати» про застосування ядерної зброї. Це пише Олексій Півторак у своєму матеріалі-дослідженні пропагандистських телеграм-каналів про залякування «червоними лініями» Росією і пояснює, чому ці та подібні регулярні повідомлення викликають відразу до авторів та стають вакциною від російських погроз для демократичних держав.

І знову за рибу гроші про анонімні телеграм-канали (з такими і ворогів не треба), їхніх авторів та авторок і викривальні аватарки. Хто пише тексти для анонімного телеграм-каналу «Тёмный рыцарь» (шість місяців мовчав, а тепер ось повернувся)? Хто така Світлана Крюкова, яка заперечує свою причетність до цього каналу, і які причини в «Антоніни» їй не вірити? Ольга Чорна написала про це текст: «Світлана Крюкова не веде телеграм-канал “Темный рыцарь”. Але це не точно».

«На мапі є Київ, Канів, Переяслав, Олешки. А де тут Москва?»

На каналі «2+2» відбулася прем’єра документального фільму «Справжня історія Донбасу, Півдня та Криму» від проєкту «Реальна історія» Акіма Галімова. У трьох серіях дослідник історії з’ясовує, хто жив на цих землях у минулому, чому країна-агресорка вважає їх «ісконно русскіми» та що насправді може стояти за столітніми територіальними претензіями Росії. Оглядачка «ДМ» Марія Спалєк подивилась фільм і пише, що в історичних проєктах Акіма Галімова можна знайти відповіді на будь-які питання стосовно російсько-української війни: «Україна як політична та географічна одиниця, окрема країна, а не просто окраїна якоїсь Московії, як нам намагалися нав’язати пропагандисти». Моя колега пише, що новий фільм команди виходить на інший рівень спростування пропагандистських тез.

«Вочевидь, Тищенко — це концентрований випадок відбитості, який викликає здебільшого регіт, бо серйозно все це сприймати просто нема ніяких сил. Шкода, що інша скандальна персонажка, Олена Кравець, не відзначається такою ж яскравою поведінкою та продукуванням фантастичних фраз. Адже її позиція абсолютно збігається з позицією Тищенка, але промовляється з таким серйозним виглядом, що публіці лишається тільки знову дратуватися. Без жодного шансу знайти хоч якусь розвагу в цьому ідіотизмі», — пише редакторка «Антоніни» Лєна Чиченіна. Отже, зірка «Кварталу» дала інтерв’ю Сергієві Лиховиді на ютуб-каналі «Розмова», а наша Лєна по факту цієї розмови пояснює, що ж не так з Оленою Кравець і що спільного в неї з Миколою Тищенком.

Логічним продовженням мені здається залишити для вас посилання на новий випуск подкасту «Медіуми». Вадим Міський та Наталя Соколенко запроcили на розмову Тетяну Лебедєву, українську медіаекспертку та почесну голову Національної асоціації медіа: «Війна підсвітила, хто справжній. Хто відчуває місію, а хто заĸрився, бо нема реĸлами».Цього разу в подкасті — про зміну журналістської генерації, про журналістсьĸий ĸонĸурс «Честь професії» та роботу Комісії з журналістської етики.

Наразі це все.

Дякую, що дочитали цього листа до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у  фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа». Подивіться і новий випуск  Ньюспалму — не посоромлюся нагадати, що програма Юрка Космини  як місце гумору і знущань над усіма ворогами й неадекватами сьогодення — те, що треба після напруженого робочого тижня. Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.