Вівторок, 18 червня 2024 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Прізвища вгадувати не будемо, але запам'ятаємо  назву містечка, де 15–16 червня 2024 року відбувся перший український Саміт миру, — Бюрґеншток. І  країни (я не злопам’ятна), які не підписали комюніке. Тут і Бразилія, й Індія, ОАЕ, ПАР, Саудівська Аравія… Фінальну угоду не підписав також Ватикан.

А ще мені особисто вітати хочеться нас: організувати такий захід було непросто, але важливо. Утім, як українські медіа висвітлювали Саміт миру у Швейцарії, аналізували Леся Бідочко та Арсеній Субаріон. Мої колеги досліджували тексти Укрінформу, УНІАНу, «Європейської правди», 24 каналу, «Бабеля», «Главкому», «Еспресо», Прямого каналу, каналу «Фрідом», «Цензор.нет», Hromadske й «Дзеркала тижня». Матеріали цих медіа умовно поділили на: інформаційні повідомлення, редакційні матеріали, експертні коментарі, авторські колонки дипломатів, політиків, політичних експертів напередодні та під час події. Я уважно стежила за висвітленням саміту в українських ЗМІ, і було цікаво спостерігати розбіг думок, оцінок і бачення цього з’їзду запрошеними коментаторами: «Від “тріумфу зеленізму” до “предвісника закінчення війни”».  А от Єгор Брайлян опублікував текст, як українські журналісти працювали на Глобальному саміті миру та які там були курйози: «Шок від росіян, паралельна ООН, альпійська краса». «Детектор медіа» запитав українських медійників, що обговорювали журналісти та які були скандальні моменти. 

І можливим це стало завдяки алгоритмам штучного інтелекту (боже, що ж це відбувається?). І от до цього питання маємо ще кілька: чого ж ми хочемо досягти за допомогою ШІ? Чи варто контролювати масове поширення цієї технології, і якщо так, то чи маємо ми достатньо важелів контролю? Як новітні технології допомагають Росії генерувати дезінформаційні кампанії? Про це й не тільки йшлося під час дискусії «Дезінформація: створення та виявлення за допомогою ШІ», що відбулася в межах програми «Архів війни» 21-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Про іншу дискусію в рамках фестивалю, присвячену мові ненависті, читайте тут, а про сам фестиваль — тут.  Як Росія у війні проти України використовує всі можливі інструменти та канали впливу, чому це приносить їй успіх та як Україна може протидіяти цьому — записала Марина Баранівська.

Щоб зрозуміти, хто такий Василь Апасов, достатньо згадати історію його працевлаштування, — так починає свій текст Олександр Морський, нагадуючи нам, що рештки гвардії Медведчука все ще тримають євроскептичний фронт. Цього разу йдеться про ютуб-канал пропагандиста Апасова з аудиторією на 144 тисячі підписників та 10,7 тисячі фоловерів у телеграмі. Це хоч у рази менше, ніж аудиторія його «старших» колег-пропагандистів (Василя Голованова, Наташі Влащенко та Максима Назарова), але достатньо, щоб представляти якщо й не проросійське, то антизахідне крило пропаганди. Чому Апасов загрожує нашій інфогігієні і чому має згадуватися в переліку будь-яких російських пропагандистів попри те, що не підтримує Росії? От є такі відповіді на запитання, настільки змістовні, що оформити їх у лаконічний ємний текст неможливо, але Олександр Морський це робить: «Василь Апасов і пропаганда другого сорту».

«Вінер телеком» і Status із Херсона — це ті провайдери, яким вдалося вижити під час окупації міста. Наталка Данькова поспілкувалася з очільниками Херсонської філії «Вінер телеком» Данилом Татаріновим і керівником Status Олександром  Коваленком та запитала, як зараз працюють у місті провайдери, як пережили підрив росіянами греблі Каховської ГЕС, як відновлювали мережі та змогли зберегти свій бізнес і якою була взаємодія з росіянами під час окупації та з українською владою після звільнення.  «Детектор медіа» продовжує розповідати про роботу місцевих провайдерів. Про роботу провайдера з  Краматорська читайте тут, а історію провайдерів із Сумщини — тут. 

Я люблю інтерв’ю і як жанр, і коли їх авторка — наша Оксана Наумова. А тут потрійна радість. Оксана поспілкувалася з Властою Лазур, інтерв’юеркою, журналісткою «Радіо Свобода» та ведучою токшоу «Новий відлік» на Суспільному. Розмовляли про те, з чого починався шлях Власти до політичної журналістики, про інтерв’ю, які призводять до рішень, і як їй працюється в новому для неї форматі токшоу: «У мене немає рецепта, що робити, щоб не боятися. Просто намагаюсь отримати відповідь. Якщо не чую відповіді, то запитую знову. Буду питати доти, поки не отримаю конкретну відповідь».

Чверть мільярда в британську економіку — це про серіал «Бріджертони», який ще називають золотою антилопою для UK. Катерина Городнича пише, що після аналізу пітчингів Держкіно, де наші серіальники конкурують за шмат держбюджету, цей текст про мегапопулярних «Бріджертонів» задумала як реабілітаційне коротке повідомлення про серіальну галузь здорової людини. Я знаю, що у фейсбуці у вас точно є люди, чиї дописи ви не пропускаєте, а можливо, ще й дзвіночок увімкнули, щоб відстежити новий пост. Отак у мене з текстами Катерини Городничої. Сама читаю і вам рекомендую — читайте новини, які змусять трішки поплакати всіх гравців української кіно- й серіальної галузі. Мої колеги з «Антоніни» вже поплакали, якщо що.

Наразі це все.

Дякую, що дочитали цього листа до кінця. 

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у  фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа».  Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Фото: Getty Images