Герої та антигерої українського телеефіру

Герої та антигерої українського телеефіру

17 Жовтня 2014
9027
17 Жовтня 2014
14:44

Герої та антигерої українського телеефіру

9027
На тлі переважно бездумних, заяложених і набридлих до оскомини передвиборчих гасел із політичної реклами справжні герої на екранах загальнонаціональних каналів вирізняються дивовижною скромністю і навіть ніяковінням
Герої та антигерої українського телеефіру
Герої та антигерої українського телеефіру

Тим більше вражає сила духу, що стоїть за тихим голосом, яким вони розповідають про шлях до свободи.

 

Галерею героїв минулого тижня розпочало інтерв'ю Яни Конотоп із Мустафою Джемілєвим, лідером кримськотатарського народу, в програмі 5-го каналу «Час. Підсумки дня». Здавалося б, український глядач знає про цього маленького мужнього чоловіка якщо не все, то дуже багато. Проте Мустафа-ага все-таки зумів укотре вразити своєю незламністю.

 

За півроку російської анексії Крим перетворився на анклав страху, майстерно, в дусі своїх сталінських духовних батьків-чекістів, виплеканого нинішнім ФСБ Росії, - якось навіть буденно сказав Мустафа Джемілєв, відповідаючи на запитання Яни Конотоп. Причому, додав народний депутат України, нащадки чекістів у XXI столітті вдаються до методів минулого. Вдираються з обшуками до осель кримських татар на світанку, перекидають речі при маленьких сонних дітях, вилучаючи «заборонену підривну літературу». Тобто книжки з історії кримськотатарського народу, Коран тощо.

 

Розцвіло на півострові й «стукачество» (не знаю, як перекласти це слово українською, та й чи варто), причому в його найпотворнішій формі, в дусі сталінських часів.

 

Попри ці очевидні репресії проти корінного народу Криму, запевнив Мустафа-ага, його земляків обурюють не так утиски «нової влади», як те, що українська влада досі не відімкнула півострів від електро- та водопостачання, мовляв, ми потерпимо, а от окупантам не можна полегшувати життя.

 

Людина, яку ФСБ шантажує сином, незаконно переправивши його з кримського СІЗО до Росії, погрожуючи перекваліфікувати справу, не збирається поступатися жодним міліметром свого морального плацдарму. Ба більше, Мустафа Джемілєв упевнений, що Крим повернеться до складу України.

 

Цю впевненість йому дарують спогади про розмову з високим чекістським чином далекого 1986 року. Тоді кагебіст казав невгамовному дисидентові, що така велика держава, як СРСР, настільки сильна, що знищить усіх своїх ворогів, але буквально за кілька років та велика держава розпалася. А позаяк нині час прискорився, можна очікувати чого завгодно й коли завгодно. Отож, як повідав Мустафа Джемілєв, дехто з його однодумів вважає, що Крим повернеться в лоно України за кілька місяців, а хтось дає на це півтора-два роки. Але в будь-якому разі це рано чи пізно станеться. Коли авторка слухала цю розмову, яка місцями вражала інтимністю, на думку спадали крамольні речі. А саме - якби не окупація Криму, ми б ніколи не побачили на власні очі, що таке справжній фашизм - із його ненавистю до інакомислення аж до знищення «неправильних» книжок і створенням щільної атмосфери суцільного страху перед арештами чи викраденням, що закінчується загибеллю.

 

Це величезний урок не лише українцям, кримським татарам або ж росіянам - українським патріотам, які живуть у Криму. Це урок тим, хто досі оплакує совєцький рай у надії на його повернення. Ви хотіли цього - сусідських доносів, обшуків ФСБ, рубльових пенсій і зарплат «как в России»? Маєте, що хотіли, й не кажіть, що вас не попереджали. Бо рано чи пізно прийдуть не тільки до тих, на кого написали донос, а й до тих, хто його писав. Це класичний для тоталітаризму колообіг зла в природі, й цей закон поліцейської держави непідвладний навіть волюнтаризмові самопроголошеної влади Криму.

 

Такі ось глобальні висновки породило інтерв'ю Мустафи Джемілєва.

 

Вівторок, 7 жовтня, став відкриттям ще одного героя, але вже більше в лапках. Того дня телеканал «Рада» наживо транслював пленарне засідання, на якому депутати мали ухвалювати пакет антикорупційних законів, і найбільше авторку вразила поява за трибуною Ради Нестора Шуфрича. Це було надзвичайне видовище - народний депутат, неймовірно відповідальний за долю країни, знайшов у собі сили прийти до парламенту замість відлежуватися на лікарняному ліжку зі струсом мозку. Красномовна ватно-марлева пов'язка, стерильно біла й охайна, неабияк прикрашала бійця й водночас потерпілого, який з усім темпераментом, на який здатна хвора людина, закликав колег проголосувати за такі необхідні країні закони. Ще й уточнив, що він, Нестор Шуфрич, завжди наполягав на боротьбі з корупцією. Зрештою, майстер панкратіону свого добився, і за допомогою Партії регіонів, яка дала аж 17 голосів, антикорупційний пакет у першому читанні ухвалили.

 

7 жовтня на Новому каналі стартувала оновлена «Хто зверху» без Ольги Фреймут. Катерина Варнава, яку запросили на роль співведучої «битви статей», принесла в це шоу пікантність і гумор на межі фолу. Порівняно з «пор'ядною львівською пані» (Марина Гримич) Ольгою Фреймут, у багаторічної учасниці шоу Comedy woman шарм своєрідний, круто замішаний на сексі й типово «камедійному» почутті гумору нижче пояса. Що зробило її дует із Сергієм Притулою схожим на якийсь «італійський шлюб» і позбавило спокою всіх шанувальниць українського шоумена.

 

Втім, коли дізнаєшся, як Сергій возить у зону АТО необхідні бійцям на передовій речі, починаєш дивитися на нього іншими очима. Хоча сам «вар'ят» публічно, з екрана, про це не розповідає. Що й дозволяє віднести його до скромних і справжніх героїв.

 

«Залізна варта. Донецькі кіборги» - так назвали спеціальний репортаж 8 жовтня у «Вікнах» на СТБ. Це була спроба показати те, що й без журналістів чудово розуміли всі: Донецький аеропорт боронять ніякі не кіборги, а звичайні люди з плоті й крові. Проте слівце «кіборги», кинуте в інтернет нібито від імені бойовиків, настільки сподобалося всім, що українські бійці самі почали ним користуватися.

 

Двоє героїв цього спеціального репортажу повернулися додому на коротку відпустку. Ще один - у військовому шпиталі після тяжких поранень.

 

Усі вони про свої подвиги розповідають не надто охоче, радше стомлено. Жодних кіборгів - звичайнісінькі люди в домашній обстановці, серед найрідніших.

 

Тим виразніший контраст між цими кадрами мирного життя й епізодами військових дій у Донецькому аеропорту. До речі, автори репортажу не вказали, кому належать батальні сцени, використані в сюжеті. Втім, самі вони чомусь теж залишилися в тіні. Вказівок на те, що відео боїв з аеропорту - ексклюзивні зйомки, тут теж не виявилося, тож може йтися про порушення якщо не авторського права, то принаймні етичних норм.

 

Але, вочевидь, журналістам «Вікон», які знімали цей спецрепортаж, важливо було показати донецьких «кіборгів» як людей, вимушених захищати Батьківщину зі зброєю в руках не тому, що їх до цього силували, а тому, що вони відчувають свій обов'язок саме так.

 

Володя, Сашко та Женя не приховують - ТАМ було дуже страшно. Настільки, що цей страх не можна передати словами. Чому українським бійцям упродовж кількох місяців удається відбивати практично всі атаки бойовиків, а головне, кадрових російських вояків, вони самі пояснити не можуть. Один із героїв віджартувався: нас просто кулі вже не беруть, тим самим підтвердивши забобонні підозри ворога про кіборгів.

 

Попри можливість після поранень осісти вдома, звикаючи до життя без обстрілів, ці «залізні люди» збираються повернутися туди, де живі й мертві побратими щосили захищають свою цитадель.

 

Удома вони ніжні й розслаблені, але війна не відпускає й, мабуть, уже ніколи не відпустить цих воїнів, які побували в пеклі. Хоча всіх подробиць справжні герої, мовчазні й стримані, не оприлюднюють.

 

Після цього тяжкого, хоча й розбавленого нотками світла й добра репортажу, політична реклама Інтернет-партії України на Першому національному змусила усміхнутися. На тлі суконно-одноманітних партійних роликів, які нічим не відрізняються від тих, що крутили і два, і чотири, й шість років тому, Дарт Вейдер та інші персонажі «Зоряних війн» просто-таки вражають неймовірним креативом.

 

Батько Люка Скайуокера виявився... козаком із оселедцем, який ще й на бандурі грає. Чисто тобі Козак Мамай! Віддам належне креативникам - таким поєднанням суто українського архетипного сюжету з суперсучасними технологіями не може похвалитися жодна інша рекламна кампанія в передвиборчих перегонах.

 

Хто б іще підказав редакторам Першого національного, що агітація в нас усе-таки не «передвиборна», як тут уперто пишуть на плашці, а таки «передвиборча»! Тоді б ціни їй не було.

 

Галерею героїв продовжили на каналі ICTV черговим випуском «Інсайдера» в четвер, 9 жовтня. Олександр Ільїних, як видно з назви, хотів отримати інсайдерські зізнання від командирів добровольчих батальйонів «Донбас», «Айдар» та «Азов» у порушеннях закону добровольцями. Тобто підтвердження фактів мародерства, порушень дисципліни й темного минулого комбатів. Проте попри те, що Семен Семенченко, Сергій Мельничук та Андрій Білецький не корчили з себе святих та божих, йому не вдалося заляпати брудом світлий образ добровольця. Авторів цього репортажу комбати вільно пустили до своїх таборів, дозволивши знімати побут бійців без купюр. Кадри, на яких комбат «Айдару» Мельничук дуже делікатно, щоб ненароком не завдати душевної травми бійцеві, просить того підкотити колеса до машини, надзвичайно промовисті.

 

Так, у добровольчих батальйонах нема тупої муштри, так, вони вільні робити все, що захочуть (чи, радше, зможуть), коли не зайняті в бойових операціях, так, бійці часом дозволяють собі сперечатися з начальством (якщо взагалі не посилати його куди подалі), так, вони можуть «віджати» в мирного населення транспорт, коли йдеться про необхідність вивезти поранених...

 

Багато що, одне слово, дозволяють добровольцям батьки-командири. Але ж і відданість їм бійців, готовність до самопожертви в цих батальйонах надзвичайні. Бо тут ніхто нікого ні до чого не змушує - добровольці!

 

Найголовнішим інсайдом цього випуску стали інтерв'ю з дружинами Семена Семенченка та Андрія Білецького. Як перша, так і друга буквально променяться любов'ю до чоловіків і неприховано пишаються ними.

 

Знявши балаклаву ще півтора місяця тому, комбат Семен Семенченко тепер вільно показує свою родину, яку перевіз до Києва з Донецька, куди колись переїхав із Криму. Скупі слова про батьків, які залишилися на анексованій території, причому з батьком він посварився чи не назавжди через непереборні розбіжності у ставленні до політики Путіна, проливають світло на родинну драму, характерну для нашого часу.

 

Кримінальне минуле Андрія Білецького, голови харківської організації «Патріот України», якого два роки маринували в СІЗО за вбивство людини, котрої взагалі ніхто не вбивав, виявилося штрихом до портрета не так самого героя, як влади Януковича.

 

Одне слово, якщо глядачі «Інсайдера» очікували від Олександра Ільїних скандальних викриттів щодо злочинів, які здійснюють добровольчі батальйони, цей випуск програми відверто мав їх розчарувати. Адже в автора не вийшло приховати своїх симпатій до людей, які воюють проти озброєного до зубів ворога часто-густо підручними засобами, здобуваючи при цьому перемоги. І все це - попри великі людські втрати.

 

Якось «несподівано» у вечірньому прайм-таймі суботи, 11 жовтня, на «1+1» склалося так, що одразу після «Українських сенсацій», присвячених «ляльці Ляшкові», вийшов новий випуск «Вечірнього кварталу».

 

Війна «Інтера» проти «Плюсів» та «Плюсів» проти «Інтера» триває вже не перший місяць, тож усі «Українські сенсації» на «1+1», де щосили паплюжать усі можливі політичні «проекти Льовочкіна», нікого не дивує. Але 11 жовтня в «Українських сенсаціях», присвячених черговим викриттям залежності Ляшка від Льовочкіна, показали фрагмент програми «Черное зеркало» (телеканал «Інтер»), де Олег Ляшко змушував буцімто щойно ним особисто впійманого сепаратиста зізнаватися, як саме він коригував вогонь російських «Градів». Гомеричний регіт студії й раптове зникнення з ефіру лідера Радикальної партії після неприємних запитань присутніх, знайшли продовження в прем'єрному для цього сезону випуску «Вечірнього кварталу».

 

Очевидний антигерой сучасності Ляшко отримав черговий ляпас від Володимира Зеленського та Євгена Кошового у вигляді нищівної пародії на допит «сепаратиста», щойно впійманого й проінструктованого, як поводитися перед камерами, самим Ляшком. Пародія виявилася настільки точною й актуальною (завдяки попереднім «Українським сенсаціям»), що глядачеві лишалося тільки аплодувати навстоячки.

 

Актуальний випуск «Вечірнього кварталу» показав, що навіть у такій тонкій і залежній від грошей сфері, як гумористичне шоу, українці мають ким пишатися. Хоча, здавалося, російськомовні квартальці мали би своїм «отечеством» вважати примітивне бабло, яке перемагає зло (хоча, всупереч відомій приказці, переважно добро, чого вже гріха таїти), вони чомусь, на відміну від деяких наших попсовиків, обрали патріотизм.

 

Відтак Володимира Зеленського та всю його чудову банду цілком можна назвати героями українського шоу-бізнесу. Хоча, з огляду на те, що телеканал, де вони демонструють свій продукт, належить Ігореві Коломойському, який уже досить давно посів саме патріотичну позицію, деякі питання щодо матеріального забезпечення цього шоу знімаються. Бо хтозна, де був би нині «Вечірній квартал», якби не прописався свого часу на «1+1». Можливо, ми б узагалі його втратили.

 

Але й справжні, не шоу-бізнесові герої на «1+1» не забарилися дня наступного, в неділю, 12 жовтня. «ТСН. Тиждень» видав у ефір абсолютно ексклюзивний репортаж  Олександра Загороднего з Донецького аеропорту. Тут було все - і неймовірний драйв дороги до того, що залишилося від колишнього красеня-аеропорту під обстрілами ворожої «арти», і спілкування з «кіборгами», які самі не розуміють, чому вони досі ефективно відбивають усі атаки бойовиків, і моторошні кадри мертвих ворожих тіл, які сепаратисти досі не забрали.

 

Олександр Загородний під час цієї поїздки пережив усе, що переживають «кіборги» в Донецькому аеропорту - обстріли, до яких ніби всі й готові, але все-таки сподіваються, що їх не буде; закіптюжені чорні обличчя після них; дивний, неможливий у мирних умовах спокій, коли знаєш, що чергова й смертельна атака ворога - буденна справа. Бо на війні як на війні.

 

Коли авторка цих рядків дивилася репортаж Олександра Загороднего, на думку спадало одне словосполучення - Божий промисел. Інакше пояснити те, що наші бійці в Донецькому аеропорту відбивають усі атаки бойовиків, неможливо.

 

Ну, й під завісу тижня, пізнього вечора 12 жовтня, український глядач нарешті отримав перше справді повноцінне звернення Президента України, у якому по пунктах народові пояснили, що влада зробила останнім часом і чого від неї очікувати далі.

 

Для тих, хто вивчав історію США, не є таємницею - в 30-х роках минулого століття, під час «Великої депресії», тодішній президент країни Франклін Делано Рузвельт щотижня звертався до нації по радіо. Просто щоб пояснити, які кроки він і його уряд зробили, щоби допомогти американській нації вижити.

 

Можливо, саме такий формат спілкування Президента України з народом варто запровадити його прес-службі?

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
9027
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду