Майдан, окупація Криму, війна на Донбасі - все це переломні моменти в історії нашої країни. Але в громадян є й інші проблеми. Це ваш автор раніше вже зауважував на прикладі спроби оглянути наповнення соціального ток-шоу «Говорить Україна». Визнаючи, що не переглядаю старанно, з олівцем усі випуски всіх шоу, разом із тим хочу порекомендувати українським глядачам усе ж таки частіше дивитися їх, а не «Шустер live» Там у студіях, принаймні, побачите гостей, адекватніших, успішніших, розумніших та потрібніших Україні в рази більше, аніж Олег Ляшко, Микола Левченко, Нестор Шуфрич або Ганна Герман.

Але радити щось українським глядачам - марна й невдячна справа. Факт нульового впливу тих, хто пише про телебачення, на тих, хто телевізор дивиться, зауважував постійний автор «Детектор медіа» Отар Довженко. Тому показувати в ефірі «Інтера» по буднях у зручний вечірній час Андрія Данилевича в інтер'єрах студії програми «Стосується кожного» для каналу досить безпечно.

На рейтинг ток-шоу це жодним чином не вплине. Працюватиме стабільна популярність подібних форматів у глядача. Тут народні історії розповідають люди з народу, ведучий лише модерує, а експерти в студії подають репліки. Оціночні, але не вирішальні для проблем головних героїв.

І топ-менеджерів «Інтера», рівно як учасників кожної програми, вочевидь, мало хвилює той факт, що ведучий Андрій Данилевич ще на початку нинішнього року в ефірі того з «Інтера» буквально сочився ненавистю до таких самих людей із народу, котрі вийшли на Майдан захищати власну гідність.

За безпосередньої участі Данилевича та напевне за його добровільною згодою інформаційні випуски каналу створювали з мітингувальників образ радикалів, що б'ють міліціонерів, катують за інакомислення та провокують громадянську війну. Наприкінці березня Данилевича та інших ведучих було відсторонено від ведення новин. А в травні Андрій Данилевич опинився в перших лавах журналістів, котрих помістили на «Дошку ганьби». Звісно, в силу різних причин, у тому числі через корпоративну етику ані «Інтер», ані інші телеканали широко не тиражували прізвища колаборантів. Ймовірно, стримуючи себе від розв'язання в професійному середовищі повномасштабного полювання на відьом, що загалом правильно.

Але пересічним телеглядачам нічого не відомо про «Дошку ганьби» й Андрія Данилевича на ній. Помітити його трансформацію в душевного чоловіка, готового почути кожного й співчувати людям, здатні справді саме оті невідомі широким масам телевізійні оглядачі, про яких згадував пан Довженко.

Можливо - дамо Данилевичу шанс! - він, витираючи ноги об Майдан та не визнаючи його, просто прикидався. Грав роль, був заручником ситуації. Доведе, що його змусили брехати силою, катуваннями тощо.

Коли так, бути ведучим соціального ток-шоу для того, хто не так давно з завзятістю російського колеги Дмитра Кисельова прочищав мозок «ватникам» - лише чергова роль. Із якою Данилевич справляється. І ми ніколи не побачимо його справжнім.

Вкотре повернутися до огляду ток-шоу вашого автора змусило повідомлення про те, що «Стосується кожного» не так давно стало лідером свого слоту. Психологія пересічних громадян - іти за лідером. Тож вмикаю «Інтер» по буднях о 18.10 і дивлюся з олівцем від 25 червня до 2 липня включно.

Попередній висновок підтвердився. Попри війну, в українців багато своїх проблем. Люди переживають маленькі трагедії, звісно ж, вважаючи їх великими, й то цілком справедливо.

Інший висновок несподіваний. Або мені так щастить, що всякий раз, збираючись системно переглянути соціальне шоу, натикаюсь на кілька історій поспіль про проблеми дітей, як це було з «Говорить Україна» - або ця тематика з якихось причин домінує в усіх без винятку ток-шоу. Враховуючи, що телевізійне видовище замовляють глядачі, а не пропонують менеджери, створюючи новий попит, робимо висновок: найвищу цифру дають випуски, де показують нещасних дітей та складних підлітків.

«Стосується кожного» - не виняток. Я побачив мачуху з Одещини, яка разом із рідним татом дівчинки знущається над нею (ефір 25 червня). А та, втомившись, тікає з дому в інтернат. Тепер обурені батьки прийшли в студію показати себе, хороших, і просити, аби їм повернули дитину. Визнаючи при цьому: так, її били й прив'язували за руки-ноги. Бо не хотіла мити посуд (!). Хто б там що не казав у студії про те, що в мачухи може бути своя правда, адже дівчинка просто не привчена до хатньої праці - Данилевич як ведучий приймає сторону дитини.

Також була розповідь про трагедію в Білій Церкві: у пологовому будинку померла породілля з немовлям (ефір 26 червня). Це не перший випадок, тому люди повстали. В студію прийшли лише потерпілі, протилежної сторони не було. І, між іншим, у бурі емоцій я не почув ані від ведучого, ані від гостей простого запитання: що робити, коли альтернативи міському пологовому «будинку смертників» у Білій Церкві нема. Данилевич, що цілком логічно, обурений ситуацією загалом. Проте на її поліпшення та профілактику систематичної загибелі немовлят в місці, де вони мають народжуватися й починати жити, випуск «Стосується кожного» навряд чи вплине.

Або - зворушлива навіть до чоловічих сліз історія про хвору дівчинку Лізу, яку дружно підтримує весь клас (ефір 30 червня). Дивний випуск: ніби безнадія - але разом із тим маса позитиву. Любиш та підтримуєш усіх, хто в студії. Разом, звісно, з Андрієм Данилевичем, котрий на початку виходить до дітей з офісу каналу. Він же з відкритим забралом кидається на такого собі Сергія, котрий у іншому житті напевне був натурником у Чезаре Ломброзо, автора теорії про відповідність зовнішнього вигляду внутрішньому стану (між іншим, мачуха, котра прив'язувала падчерку, викликає подібні асоціації). Чоловікові з таким зовнішнім та внутрішнім виглядом дивним чином вдається закохувати в себе жінок, робити дітей, аби потім кидати (ефір 2 липня). Чесно кажучи, на місці Данилевича я сприймав би даного громадянина так само - але не певен, що півроку тому хотів би бути на місці Данилевича в ефірі «Інтера».

Таким чином, високі показники «Стосується кожного» цілком виправдані. Людей хвилює те, про що розповідають у студії. Байдужих не лишиться. Такі проблеми справді є в кожному населеному пункті нашої країни, і глядачі проектують їх на себе, своїх знайомих, сусідів тощо. При цьому демонструють коротку пам'ять: Андрій Данилевич зовсім недавно ненавидів українців. Займаючи позицію, за яку потрапив на «Дошку ганьби».

Не кажу, що він поганий ведучий. Навпаки, професіонал, фахівець, має досвід та постійно працює над собою. Лиш колабораціонізму не забрати.

Захист гнаних та голодних - справа гідна. Проте може статися так, що саме імідж захисника простих людей, журналіста, котрому не наплювати, громадянина, якого переймає - те, що потрібно Андрієві Данилевичу. Аби не глядачі, котрим усе одно, а медійники, в тому числі оглядачі, забули про те, як він поводився в драматичні для його країни моменти.

Фото - inter.ua