До «Собору на крові» потрібна «галімая пропаганда»
Не зовсім зрозуміло, чому нинішні піар-заходи навколо документального серіалу «Собор на крові» називаються «допрем’єрним показом» - адже фільм уже демонструвався на каналі «1+1» у програмі «Документ». Щоправда, як завжди, показували його у час, що підходить для порнухи або еротики – вночі. Та автор цих рядків мав наполегливість подивитись цю кінороботу.
Булгаковський професор Преображенський закликав не читати радянських газет, а якщо нема інших – не читати ніяких узагалі. Якщо перенести його фразу на найважливіше з усіх мистецтв, то дотепер інших фільмів, крім радянських, було дуже мало. Звісно, йдеться не про кіно загалом, а про тему боротьби за створення незалежної соборної української держави. Це, поза всяким сумнівом, позначилось на світогляді наших співвітчизників, які іншого матеріалу, крім отриманого в радянській школі, не мали. Саме тому з’являються в Луганську і Криму анекдотичні пам’ятні знаки на вшанування пам’яті «жертв ОУН-УПА».
«22 січня року 1919-го били дзвони святої Софії Київської. Україна вперше за багато віків зробила спробу об`єднати свої землі в єдину незалежну соборну державу. Ці люди на площі не знають, що радість буде передчасною, а надія мінливою А двадцяте століття тільки почало відлік часу важкої і майже безнадійної борні», – такими - одними й тими ж - сумними словами і кадрами починається кожна із серій «Собору на крові», який розповідає про боротьбу українців за свою державу.
Десятисерійний серіал – це ціла відеодисертація, яку створив Ігор Кобрін за своїм і Євгена Шафранського сценарієм. У «Соборі на крові» зібрано і систематизовано стільки відео і фактологічного матеріалу, що не один документаліст кусатиме собі лікті від заздрощів.
Є у фільмі історичний епізод, який можна асоціативно перенести у наш час. Ідеться про ідеї щодо створення української незалежної держави, поширені перед Другою світовою війною. Запропонована конституція оголошувала українську державу тоталітарною, а вождь цієї держави обирався довічно. Чому? Бо час і дійсність підкидали дуже цікавий матеріал для роздумів. Навколо України існували і досить успішно функціонували диктатури. Тим часом демократична Чехословаччина наказала довго жити. За цих умов автори проекту основного закону майбутньої України мали підстави вважати, що успішною може бути лише тоталітарна держава.
Якщо ж проводити аналогії, врахуймо, що ми існуємо в інформаційному просторі сусідньої держави. На наших екранах показують численні фільми, які зазвичай називають «галімая пропаганда», де все поділено на чорне й біле. Однозначно хороший СРСР і однозначно погана Німеччина; однозначно позитивні російські солдати й однозначні падлюки чеченці. Мало того, в Росії дійшли до того, що в рекомендаціях для створення шкільних підручників сказано про успішність Сталіна, а той факт, що він і його оточення знищили мільйони радянських громадян, замовчується… У теперішніх російських серіалах навіть енкаведисти-смершівці, колеги російського президента, зображуються як суцільно позитивні персонажі.
І ось за цих умов з’являється дуже виважений «Собор на крові». Автори не йдуть відстороненим шляхом Бі-Бі-Сі – вони коментують дії історичних персонажів та висвітлюють мотиви цих дій. Вони розвіюють багато міфів, створених пропагандами різних сторін. Тим не менше, уявімо радянську людину, що надивилася російської пропаганди. Для неї будь-який факт, наприклад, стосунків ОУН і гітлерівців, безвідносно до мотивів сторін, є лише доказом продажності українських буржуазних націоналістів. Тим часом дані про тісну співпрацю СРСР і гітлерівської Німеччини така людина вона або просто пропустить повз вуха, або знайде виправдання.
Я не закликаю йти шляхом сусідньої держави. Але напрошується припущення, що виваженого, розрахованого на інтелектуалів підходу авторів «Собору на крові» замало на сьогодні. Існує потреба у створенні цілого інформаційного масиву, в якому значне місце посідала б – а що робити? – «галімая пропаганда». Але хто цим займеться? Адже «міністерства пропаганди» в нас нема…
