До «Собору на крові» потрібна «галімая пропаганда»

8 Серпня 2007
4006
8 Серпня 2007
10:24

До «Собору на крові» потрібна «галімая пропаганда»

4006
Радянські люди не сприймуть виваженого, безстороннього підходу авторів серіалу.
До «Собору на крові» потрібна «галімая пропаганда»

Не зовсім зрозуміло, чому нинішні піар-заходи навколо документального серіалу «Собор на крові» називаються «допремєрним показом» - адже фільм уже демонструвався на каналі «1+1» у програмі «Документ». Щоправда, як завжди, показували його у час, що підходить для порнухи або еротики – вночі. Та автор цих рядків мав наполегливість подивитись цю кінороботу.

 

Булгаковський професор Преображенський закликав не читати радянських газет, а якщо нема інших – не читати ніяких узагалі. Якщо перенести його фразу на найважливіше з усіх мистецтв, то дотепер інших фільмів, крім радянських, було дуже мало. Звісно, йдеться не про кіно загалом, а про тему боротьби за створення незалежної соборної української держави. Це, поза всяким сумнівом, позначилось на світогляді наших співвітчизників, які іншого матеріалу, крім отриманого в радянській школі, не мали. Саме тому з’являються в Луганську і Криму анекдотичні памятні знаки на вшанування памяті «жертв ОУН-УПА».

 

 

 «22 січня року 1919-го  били дзвони святої Софії Київської. Україна вперше за багато віків зробила спробу об`єднати свої землі в єдину незалежну  соборну державу. Ці люди на площі не знають, що радість буде передчасною, а надія мінливою  А двадцяте століття тільки почало відлік часу важкої і майже безнадійної борні», – такими - одними й тими ж - сумними словами і кадрами починається кожна із серій «Собору на крові», який розповідає про боротьбу українців за свою державу.

 

Десятисерійний серіал – це ціла відеодисертація, яку створив Ігор Кобрін за своїм і Євгена Шафранського сценарієм. У «Соборі на крові» зібрано і систематизовано стільки відео і фактологічного матеріалу, що не один документаліст кусатиме собі лікті від заздрощів.

 

Є у фільмі історичний епізод, який можна асоціативно перенести у наш час. Ідеться про ідеї щодо створення української незалежної держави, поширені перед Другою світовою війною. Запропонована конституція оголошувала українську державу тоталітарною, а вождь цієї держави обирався довічно. Чому? Бо час і дійсність підкидали дуже цікавий матеріал для роздумів. Навколо України існували і досить успішно функціонували диктатури. Тим часом демократична Чехословаччина наказала довго жити. За цих умов автори проекту основного закону майбутньої України мали підстави вважати, що успішною може бути лише тоталітарна держава.

 

Якщо ж проводити аналогії, врахуймо, що ми існуємо в інформаційному просторі сусідньої держави. На наших екранах показують численні фільми, які зазвичай називають «галімая пропаганда», де все поділено на чорне й біле. Однозначно хороший СРСР і однозначно погана Німеччина; однозначно позитивні російські солдати й однозначні падлюки чеченці. Мало того, в Росії дійшли до того, що в рекомендаціях для створення шкільних підручників сказано про успішність Сталіна, а той факт, що він і його оточення знищили мільйони радянських громадян, замовчується… У теперішніх російських серіалах навіть енкаведисти-смершівці, колеги російського президента, зображуються як суцільно позитивні персонажі.

 

І ось за цих умов зявляється дуже виважений «Собор на крові». Автори не йдуть відстороненим шляхом Бі-Бі-Сі – вони коментують дії історичних персонажів та висвітлюють мотиви цих дій. Вони розвіюють багато міфів, створених пропагандами різних сторін. Тим не менше, уявімо радянську людину, що надивилася російської пропаганди. Для неї будь-який факт, наприклад, стосунків ОУН і гітлерівців, безвідносно до мотивів сторін, є лише доказом продажності українських буржуазних націоналістів. Тим часом дані про тісну співпрацю СРСР і гітлерівської Німеччини така людина вона або просто пропустить повз вуха, або знайде виправдання.

 

Я не закликаю йти шляхом сусідньої держави. Але напрошується припущення, що виваженого, розрахованого на інтелектуалів підходу авторів «Собору на крові» замало на сьогодні. Існує потреба у створенні цілого інформаційного масиву, в якому значне місце посідала б – а що робити? – «галімая пропаганда». Але хто цим займеться? Адже «міністерства пропаганди» в нас нема…

 

Юрій Луканов

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4006
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Дмитро
6079 дн. тому
Ваше бачення цього серіалу нечітке. Ви виросли приодній системі, де була диктатура і теранія. Цей серіал може тільки обговорювати майбутьнє покоління українців!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду