У медицині речовини, які діють на нервову систему і змінюють психіку, регулюючи її діяльність, називають психоактивними, або ж психотропними (згідно з лексиконом ВОЗ, два останні терміни - синоніми). Коли ці речовини виходять за межі медичного контролю, їх зазвичай звуть наркотиками.

На сьогодні «Шустер live», на якому б каналі не виходила ця програма, залишається одним із найпопулярніших та найпотужніших телевізійних наркотиків України. Так, саме наркотиків у тому сенсі, про який щойно йшлося, я не обмовився. Тобто чинників, які мають справляти, відповідно до своїх характеристик і концентрації, специфічну дію на центральну нервову систему - стимулювальну, седативну, галюциногенну, знеболювальну тощо. Така вже специфіка Шустерівського продукту. Високоякісного, слід сказати. Але контроль за яким перебуває в руках самого Савелія Михайловича, як його колись звали за СРСР (у русифікованому варіанті), або Шевеліса Шустеріса, як його було названо при народженні, та, ймовірно, певних таємничих осіб, із якими у ЗМІ нерідко пов'язують діяльність «Савік Шустер студії».

Повторю ще раз цю тезу (до речі, термін «теленаркоманія» або «візуальна залежність» - не моя вигадка, можете перевірити в інтернеті): теленаркотик, як і наркотик звичайний, може залежно від дози та характеру спричиняти як негативний (галюцинації), так і позитивний (стимуляція чи знеболювання) вплив. Коли непопулярний нині Карл Маркс писав, що «релігія - це опіум народу», він мав на увазі якраз ці речі: боротьба за свободу в середньовічній і новочасній Європі нерідко йшла під релігійними прапорами, а разом із тим витримати тягар феодального деспотизму без релігійного чинника людина не могла. Що стосується сучасного світу, то без певних доз теленаркотика пересічна людина, очевидно, почувалась би зле. Але тут є щонайменше два лиха: небезпека передозування з непередбачуваними наслідками - і явище звикання, яке потребує все більших і більших доз для досягнення бажаного ефекту; ну, а при добровільній чи примусовій відмові від «голки», як добре відомо, розпочинається тяжка, а часом і дуже тяжка «ломка»...

Дев'ять років із політичним ток-шоу Савіка Шустера, яке виходило в ефір на різних каналах і під різними назвами, - достатній термін, щоб посадити багатомільйонну аудиторію на «голку»; тим більше, що з різних причин реальних конкурентів цього ток-шоу так і не з'явилося, хоча спроби були - і часом далеко не безталанні. Варто, втім, зауважити: потенційні конкуренти не претендували й не претендують на ту роль, яку відіграє програма Шустера: вони намагалися й намагаються зараз інформувати телеглядачів, проводити публічні дискусії, знайомити аудиторію з розумними людьми, з'ясовувати ті чи інші проблеми, пропонувати варіанти тих чи інших рішень. Це може робитися в більш-менш академічній формі, як на ТВі, чи із застосуванням ігрових елементів, як колись у «5 копійках» на 5-му каналі; за всіх обставин там на першому місці все ж зміст, вплив на раціональні чинники людського Я, на свідомість, тоді як у Шустера - вплив на психіку, на підсвідоме.

Хоча, звісно, і «Шустер live» у разі потреби - як-от у деяких програмах останніх тижнів - видає на-гора значну кількість інформації до роздумів та кваліфіковані коментарі експертів. І жодних чергових політичних клоунів, битви між якими становлять майже неодмінний компонент передач Шустера впродовж усього часу їхнього виходу в ефір. І жодних розмов на тему «дурень» - «сам дурень». І нікого з вилами, святою водою чи корвалолом...

Звісно, причиною цих трансформацій могла стати політична ситуація (бо ж існує загроза того, що ведучому ток-шоу доведеться тікати від знавіснілого Путіна чи то до Італії, чи ще далі - за океан, у Канаду). Але радше має йтися про інше - про те, що Путін поки що не в Києві, а нова влада та призначений нею директор Національної телекомпанії України Зураб Аласанія - поруч. І, як переповідає інтернет, останній начебто має намір замінити на Першому національному програму «Шустер live» іншим продуктом, про що й сказав на засіданні комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації.

«"Громадське" і Шустер - там зовсім різні гроші, - сказав Аласанія. - Шустер - там інші гроші, і вони дійсно вкладають дуже багато грошей. Це те, що ми зробити не можемо. Я просто бачу такий шлях, щоб його не просто звільнити, прибрати, а замістити чимось нашим, може, не таким хорошим, але це буде зроблено. Я навіть знаю, хто ця людина буде. Це абсолютно незалежна людина і вона зможе зробити такий продукт, який виробляє Шустер». Аласанія начебто додав, що робитиме все можливе, аби Шустер швидше пішов із каналу: «Я не знаю, скільки він ще залишиться. Я був у нього, ми розмовляли. Я сказав йому: я буду робити все, щоб ти пішов з каналу, але таким шляхом, щоб ти сам вирішив піти з каналу».

Утім, ймовірно, є й третя причина. Зараз і влада, і власники медіа змушені хоча б якось зважати на громадську думку. А чимало експертів і звичайних телеглядачів жорстко критикували Шустера за те, що він надав можливість білоруському диктаторові Лукашенку аж півтори години пропагувати принади авторитаризму на Першому національному телеканалі України. І, як написала Ганна Гопко, що займається антикорупційними законопроектами, «як платники податків маємо вимагати від державного каналу Першого національного якісних шоу, де перемагає дискусія ідей, конкретики, плану дій, а не суцільні звинувачення та популізм... Шустеризація мізків - це загроза національній безпеці».

Сказано різко й рішуче. Я б до цього додав: вироблення уявлення про велику політику тільки на підставі «накачування» мізків теленаркотиками веде до масових галюцинацій, до занурення людей у примарний, уявний і неможливий для існування світ. Яскравий приклад цього ми спостерігаємо в глядачів російських телеканалів, де (крім хіба що «Дождя») не залишилося нічого, крім «наркоти» в різному вигляді та максимальних дозах. Причому адресатом тут є як власне російська, так і українська аудиторія. Останню за допомогою сильнодійних засобів змушують бачити в мареннях страхітливий «Правий сектор» та прислужників Заходу «бЕндерівців», які владарюють в Україні, переживати за долю нещасних киян, де погромлено й пограбовано всі магазини, - і, ясна річ, сподіватися на сонцесяйну Росію, де панує законність і порядок, де щасливо живеться простим трудівникам. Для досягнення цієї мети використовуються не лише «інформаційні» програми й відцензуровані «ток-шоу», а й незчисленні телесеріали - те, про що пише Отар Довженко: «Могутність російської зброї, переваги російського/совєтського способу життя, минуще і думи про велику країну, ненависть до Заходу, поетизація злочинців і виправдання насильства...» Тільки це вже не просто пропаганда - це галюциногени, які переносять глядачів в ілюзорний світ, у Росію-якої-ніколи-не-було-і-бути-не-може, але яка у людській підсвідомості замістила реальність із її проблемами і без якої публіка вже жити не може й не хоче.

Не забуваймо, що Савік Шустер приїхав до нас із Росії, і його програма з самого початку несе на собі істотний відбиток саме російських традицій. Автор цих рядків писав ще в 2006 році про нове тоді для нас ток-шоу Шустера з його претензією на свободу слова: «У Росії у другій половині ХІХ століття був винайдений досить дієвий, як на місцеві умови, замінник свободи слова - гласність... Адже гласність - це те, межі чого визначає не універсальний закон, що йому підвладні всі громадяни, а настанови правителя та його уповноважених представників. А ці настанови - справа тонка. Схотів - дав дозвіл, передумав (виходячи з блага Отєчєства, як же інакше!) - забрав дозвіл, а «неправильному» балакуну утяв язика. Чи відімкнув мікрофон не через порушення регламенту, а тому, що не вписується громадянин Х. зі своїми ідеями у план телепередачі... Отже, межі свободи слова ніхто, крім закону, моралі і суду, не може визначати. А якщо межі хтось визначає персонально - то це гласність. І ми живемо за історичною шкалою на рівні Російської імперії другої половини ХІХ століття».

Але тоді це ток-шоу ще не стало звичним для мільйонів теленаркотиком...

То що - слід справді якомога швидше витісняти кудись «Шустер live» з ефіру Першого національного, запускати замість нього інші, нехай і не такі досконалі, проекти? Як на мене, зовсім ні. Головна проблема з «наркотою» на телеекрані - це російські програми і російські ж (або номінально «вітчизняні») фільми й серіали. Це справді речі небезпечні, бо в сукупності перетворюють громадянина України на патологічну особу, схильну до політичних галюцинацій. А з «Шустер live» треба конкурувати (в динаміці, в умінні надати в разі потреби програмі видовищності, в невимушеності ведучого тощо), а водночас і ставити на місце, змушуючи порушувати реальні проблеми та обговорювати їх (для цього є важелі громадянського суспільства, хоча й недосконалі). Крім того, нагадаю, наркотики мають - залежно від дози - ще й стимулювальну, седативну, знеболювальну функції. У критичних ситуаціях, бува, доводиться вдаватисяйі до них.

В ідеалі, звісно, варто поступово зменшувати дози теленаркотиків, щоби глядачі звільнилися від залежності, але... Теленаркоманія, або ж візуальна залежність існує в усьому світі. Тільки ніде, крім Північної Кореї, вона не набула таких небезпечних масштабів, як у Росії. Отож головне, як на мене, - зняти з «голки» мільйони українських глядачів російського телебачення. А «Шустер live»... Зрештою, коли ця програма не має штучно створеної в минулі роки монополії на політичне ток-шоу і таких примусових «гарантів» свободи слова, як В.Ф. Янукович, то вона приречена на трансформації. Які? Поживемо - побачимо. Зрештою, не забуваймо й про наявність у Савіка Шустера медичної освіти, яка дає розуміння небезпечності наркоманії...

Фото - з архіву «Детектор медіа»