12 травня у Гельсинкі пройшов фінал міжнародного пісенного конкурсу «Євробачення-2007» - однієї з найбільших подій європейського шоу-бізнесу. Перше місце здобула сербська співачка Марія Шеріфович, друге - українець Андрій Данилко (в образі Вєрки Сердючки), якого багато хто вважав фаворитом цьогорічного «Євробачення», третє – російська група «Серебро».

Інтерес українців до «Євробачення» особливо зріс після того, як у 2004 році переможницею стамбульського конкурсу стала наша співачка Руслана Лижичко. «Детектор медіа» вже не перший рік пильно стежить за «Євробаченням» і його українським виміром. Торік перебіг та результати конкурсу коментували Роман Горбик, Борис Бахтєєв,  Сергій Бедусенко та інші автори «ТК». Без сумніву, «врожай» думок і відгуків щодо цьогорічного «Євробачення» буде не меншим. Ось перші з них – Романа Горбика, Сергія Бедусенка і Сергія Грабовського. Ми публікуємо їх, нагадуючи, що редакція не завжди поділяє думку автора, і закликаємо читачів вступати в дискусію, писати листи та відгуки на форумі. 

Тим часом, як інші автори більше торкаються мистецьких та культурних аспектів конкурсу, Олександр Зирін, який уже не перший рік висвітлює тему «Євробачення» на «ТК», ґрунтовно дослідив саме телевізійний вимір «Євробачення», його висвітлення та сприйняття українськими ЗМІ та суспільством. Сьогодні пропонуємо до вашої уваги його перший матеріал, присвячений подіям напередодні конкурсу та півфіналу «Євробачення». Далі буде.

Перед конкурсом

Найцікавіше і найвеселіше – це робота вітчизняних телевізійників із висвітлення європейського телевізійного пісенного конкурсу. Саме телебачення в сучасному світі більш ніж на 90 відсотків формує інформаційне поле пересічного громадянина. Робота насичена, радісна... аж до бульок попід носом. І «робота» ця була розділена на два сегменти – внутрішній і закордонний.

Закордонна телевізійна атмосфера, для прикладу, в братерській Росії мала от такий запах: «Ми вам скільки говорили, що на території, яку ми називаємо Малоросією, може бути тільки таке, а ви – європейська держава, Україна...». Це – там. Тепер один із показових телефрагментиків тут, для «внутрішнього користування». Коротенькі телеопитування на вулицях Києва з приводу «очікуваного тріумфу»: папа з уже дебелою донькою – «тю» та «потрібно було послати іншого...», «просунутий» юнак – «а я знаю...», лисий і бойовитий дядько – «ганьба!», тьотя «суржиком» – «ой, ми єйо так любім...».

Ведуча в студії з ентузіазмом підсумовує: «Вся Україна страшенно любить!». Нагадаю, для повернення в реалії, офіційно оприлюднені на сайті вітчизняного Першого національного телеканалу результати голосування телеглядачів на так званому відбірковому українському конкурсі: 5877 осіб обрали Сердючку і 11640 громадян України проголосували «проти». І це тільки пораховані. Правильно, коментувати не буду.

Ще один веселий нюанс – запрошення в телеефіри різної кольорової гами і в різні студії «для обговорення» активно діючих фігурантів вітчизняного шоу-бізу: представників пісочника запрошують випорожнитися у той самий пісочник. Результат зрозумілий ще до того, як вони відкриють роти. Цікаво і безпечно. Несподівано запущений перед конкурсом на сторінки та в ефіри ЗМІ (причому – тільки українських) і ще один нюансик: Сердючку пропонують людям розцінювати як «доброго клоуна». Більше ніж десять років поспіль народу з усіх телевізійних усюд потужно і багаторазово вколочували межі очі зовсім інше – і аж раптом: «клоун»! Ніде й ніколи ні прочитати, ні почути, ні побачити чогось подібного не доводилося – аж тут раптом така метаморфоза.Чого б це раптом?

Окремих рядків заслуговують репортажі кількох телеканалів, які були присутні в Гельсинкі своїми дівчатками-журналісточками. То каналів декілька, а от репортажі практично всі однакові. Немов знаючи, як то все буде відбуватися, комерційний мовник із пімпочкою «СТБ» видав в ефір уже класичну гумористичну пародію на такого роду «прямі включення». Знала програмна служба каналу про паралельний вихід в ефір на Першому національному «прямих включень із Хельсінкі» чи не знала, то вже таке – але... спрацювало, вітаю колег із СТБ! Називалося те все: «Наш кореспондент зараз на місці події в Кукуєві, де вже два дні відбувається те, про що ви зараз почули...». Практично всі кореспонденточки РОЗПОВІЛИ нам про «ажіотаж», «весь Гельсинкі», «купу зарубіжних кореспондентів», «всі провідні газети Європи з фото на перших сторінках» і т. п. Глядач якось нервово засіпався перед телепристроями, бо гостро відчув різницю між «розповіли» і «ПОКАЗАЛИ»... «Купа» кореспондентів – то персонаж із потужної пітерської газети під назвою «Метро», якийсь дядько з Німеччини та конкретно сексуально зорієнтований ведучий радіостанції, теж із Німеччини і... все. А будь-яку названу газету легко прочитати, натиснувши кнопки на клавіатурі. От і маємо – «всі» та «провідні». Звичайно, вимушений зазначити, що побачити 100% телематеріалів не вистачило ні сил, ні бажання, ні часу... Але те, що бачив у прайм-таймах (за наявності на конкурсі рекордної кількості акредитованих журналістів, близько 2600), то «потужна» трійка – дійсно представницька соціологічна вибірка!

Ще один веселий і дрібненький нюансик – поява практично в усіх телевізійних матеріалах «тазіка» з країни-конкурента. Нагадаю: на конкурс приїхали сотні провідних зарубіжних продюсерів, творчі команди і музиканти з рекордної кількості європейських країн – 42-х, а на екранах найпотужнішого національного телемовника країни та в ефірі комерційних вітчизняних колег – знайоме обличчя кримінального злочинця, що отримав вирок за частиною 2 статті 130 російського Кримінального Кодексу, – громадянина Кіркорова.

Украй здивований тим, що цей персонаж отримав візу до європейської Фінляндії. Кожен пересічний українець знає, що маючи у своєму «доробку» вирок за кримінальною статтею, отримати візу до Європи практично неможливо. А потрапити на екрани провідних європейських телеканалів у прайм-тайм – тим паче. Як то кажуть: відчуй, Україно, вкрай принципову різницю між європейським мисленням і мисленням навколохохляцьким! Упевнений: на конкурсі було що показати! До речі, декілька жорстких і розумних слів щодо конкурсу продюсера російської дівочої команди «Серебро» Максима Фадєєва прохопилися в ефір Першого національного чи не випадково: бігом, посеред коридору… Але така от містечкова і вторинна натура наших журналісточок. Ну, що ж поробиш! Напевне, немає на телеканалах для нас інших журналісточок. Тусовочні підходи тиснуть жорстко і цілеспрямовано загризають – от і маємо всеукраїнську телетоп-новину: труси з портретом Сердючки в магазині для фінських пі-і-і-і-і...в! З повторами та переспівами на різних телеканалах. Може, чогось недогледів?

Півфінал. Телевізійна версія

Уже писав про те, що телебачення може як убити виступ того або іншого виконавця, так і, за наявності бажання, витягнути його. Знову згадую потужний і несправедливо зарізаний телебаченням виступ молдавських «Здоб ші здубів» у Києві. Телевізійна команда на «Євробаченні-2007» вкотре намагалася продемонструвати стандартизований, практично безакцентований на важливих деталях сценічних витупів, показ. Це призводить до того, що красиво розцяцьковану яскраво-червоним візерунком спину чарівної дебютантки з Грузії Софо, яку вона ефектно повертає до телекамер, належно не показують. Як належним чином не показують і продуманий та спеціально розрахований для телепоказу акцент (зрозуміло, що в залі його не видно, цей акцент!) – поєднані руки сербок, на яких намальовані дві яскраво-червоні половинки утворюють серце. В ефірі те все – гульк (буквально не секунди, а кадри), і немає!

Такий собі на аптекарських вагах зважений телевізійний продукт: на кожному виступі має бути рівна кількість: стільки то грам-секунд, крупних планів, стільки-то проїздів із кранів, обов’язковий прохід оператора (в деяких титрах читав «пілота» – красиво, жуть!) зі ста(е)дікамом, ЗГП та СРП навколо колективу або соліста, що виступає. Як ви розумієте, все це на півфіналі шліфується та ще раз відпрацьовується. В результаті маємо спробу показати і втілити на екрані не пісню, а видовище, яке створюється навколо пісні у залі та на майданчику сцени. Доволі скромний за масштабами розмір сценічної декорації дозволив зосередити пісенне виконання у колі, обмеживши тим самим не керовані телевізійною командою рухи-біганину туди-сюди експресивних виконавців по великій площині. Хочеш бігати – біжи чітко визначеним колом! Телевізійна команда зосередила навколо цього кола практично всі телекамери й отримала можливість спокійно відпрацювати виграшні і статичні портретні плани як солістів, так і учасників їх колективів.

Грандіозність видовища мали забезпечити інші засоби. Найбільша в історії євроконкурсів кількість потужних світлових приладів – особливо приладів, які працювали на глядачів, через глядачів і над глядачами. Це дозволяло створювати світлове заповненння, яке буквально заливало всю залу головної фінської хокейної арени. Декорація білого кольору також дозволяла ефектно варіювати світлове вирішення практично кожної пісні. На додачу – чи не найбільший в історії конкурсів екран за спинами учасників, органічно поєднаний з екранами на підлозі кола-сцени та навколо неї.

Екран було розташовано й на довгому пандусі, який «вилився» спочатку зі стелі на декорацію, а потім перетік крізь неї до глядацької зали. Такі екрани дозволяли заповнювати рухливим зображенням картинку будь-якої крупності – і середні плани колективів, і загальні плани, і навіть крупні плани солістів або учасників. Активно допомогало заповненню заднього плану і розташування великого екрану півколом за декорацією. Ще раз констатуємо: декорацію, екрани, світло примусили відпрацьовувати для головного результату – телекартинки! Це дуже корисно для наших організаторів певних дійств, на котрих працюють телекоманди – вітчизняних фестивалів, концертів, нагороджень. Однозначний вибір на користь задоволення потреб сотні мільйонів потенційних телеглядачів у Європі, Америці та навіть Австралії, а не «контингенту зі своїми тітками» з першого ряду.

Шоу розпочалося зануренням глядачів у царство снігової фінської королеви – білі костюми, білі декорації, білі танці, білий настрій. Поступово світло розплавило білий колір і бал почала правити весна, а тролі із сотень глядачів дістали і вивели на сцену ведучих. Коротка інформація про правила голосування – і лік конкурсним виступам відкрито. Розпочалися вони з буяння вогню, що заливав класний барабанно-вокальний дует із Болгарії. Шкодую, що жереб викинув їх на перше місце для виступу – хоча початок запам’ятався і, на щастя, не загубився! Брати-слов’яни одразу акцентували одну з особливостей «Євробачення-2007»: намагання активно пукнути у вічність піротехнікою з димом та живим вогнем із спецзасобів з-під сцени крізь пристосовану решітку. Такий собі привіт із минулого євроконкурсу від веселих фінських переможців, які вперше в євровізійній історії потужно використали піротехнічні забавки. До цього піротехніка якщо й використовувалася, то якось непомітно і зовсім неефектно! Пшикали практично на кожному другому виступі: і в кінці на останньому акценті, і в середині перед приспівами, і починали з вогню, і закінчували ним. Таке нагромадження однакових вирішень втратило вагу ефектного візуального акценту і на десятий раз сприймалося вже з гумором, а під кінець уже просто з іронією.

Чи не вперше за всю історію європоказів маємо, до речі, і збій телесигналу. Оскільки пісня у європейських (у мене, мабуть, певні географічні проблеми) учасників з Ізраїлю була проти терористів, цей зрив викликав нездорові асоціації. Тому зникнення звуку на наступних кіпріотах точно потребувало піропуку! Він доречно і стався...

Окремо хочеться сказати про вкрай смачні, точні та високопрофесійні телезаставки, які відокремлювали одного виконавця від іншого. Доки ведучі національних телеканалів у Європі намагалися втиснути в ці тридцять секунд інформацію про чергового виконавця, фінські телевізійники вкрай зважено і якісно примудрилися показати розмаїту мозаїку. Ця мозаїка утворила в головах мільйонів телеглядачів – тих, звісно, хто не біг до холодильника чи клозету, – образ сучасної Фінляндії. Вперше (я системно дивлюся і записую конкурси «Євробачення» з 1998 року) країна із шаленою і вибухоподібно доброю іронією показала себе людям. Показала мудро, чіпляючись за зрозумілі стереотипи і творячи нові, позитивні. Ми побачили, звісно ж, і північних оленів, і хокеїстів, а ще – гриби, що ростуть буквально на порозі будинків і які можна спокійно їсти, туристів та стрибки з трампліну, кумедний фінський футбол і старовинну національну гру з ключками, яка точно на тисячу років старша за канадський варіант хокею. Ми побачили багатонаціональну фінську школу з різнокольоровими дитячими личками за вивченням фінської мови та щасливих і відв’язних фінських пенсіонерок на снігоходах. Ми побачили гігантські кораблі на стапелях гігантських заводів і старовинний спосіб фінської риболовлі, і, звісно, нам нагадали, хто подарував нам стільниковий зв’язок. Ми побачили також і веселих сажотрусів, які в барах замовляють скляночку улюбленого... молока, і традиційні та старанні фінські оркестри – спочатку дитячі, а потім уже могутні філармонійні. А ще нам нагадали, що у Фінляндії є потужні європейського рівня рок-фести – з дітлахами у візках, які мирно сопуть із кажанами-іграшками у ручечках і в банданах під стокіловатний рев – таке собі ще одне нагадування «хвахівцям» про корені успіху Lordi...

Шоу: музичний матеріал та сценографія

Намагання певною мірою використати вже випробуване спостерігалися й у виборі музичного матеріалу. Деякі країни навіть запізнилися з таким намаганням наслідувати років так на два-три – для прикладу, Нідерланди з відчайдушно примітивною «бум-бум» англомовною попсятиною, або Норвегія. Свої варіації на тему «Рок-музика – це жанр» продемонстрували Ісландія й Ізраїль, Чехія та Хорватія, Андорра й Угорщина.

Довело «Євробачення» й те, що кількість вкладених «лейблами» грошей у намагання втюрити сотні тисяч примірників компактів – це одне, а виступ наживо, та ще й перед багатомільйонною аудиторією – таки інше. Аудиторія не переймалася визначенням того, хто ж власне співав від Швейцарії в конкурсі – афрошвейцарець, тітка-блондинка чи все ж таки соліст під псевдо DJ BOBO (чи, можливо, якось по-іншому). Пролетіли, як фанера над Женевою з Цюріхом, і красивий візуальний початок із вогню свічок на старовинних канделябрах, і піропук, і костюми, й манекени, й акробатичні елементи. Так само, і вкотре вже, не звертають на себе увагу й інші «умца-дріца лукіни маї айси». У цьому зв’язку шкодую разом із Естонією. Мені здається, країна та керівники шоу-бізу й телебачення там ще й досі не можуть відійти від несправедливого недопуску до фіналу-2005 у Києві фантастичного дівочого вокального колективу із самобутньою композицією, виконаною естонською мовою – от і потрапляє на єврофест англомовна дрібнота.

До речі, саме композиції, чесно і відверто виконані рідною мовою, запам’яталися найбільше. Вже вкотре з радістю пишу про це! Чорногорія, Албанія, Хорватія, Сербія, Чехія, Португалія, Словенія не переймалися тим, чи зрозуміє Європа слова їх пісень. Не тільки вся Європа, а, впевнений, і вся Україна чітко зрозуміла македонські слова «поле» і «серце», «музика» і «граніца», не кажучи вже про «душу балканську». Правда, приспів, очевидно, іронізуючи над місцевими македонськими хвахівцями тусовки, був все ж таки англійською. І Македонія, і Сербія, і Словенія, й Болгарія – у фіналі! Це один із пластів пісенного матеріалу, до того ж насичений потужним автентичним прошарком звучання національних інструментів і звуків вокалу.

Є й інший пласт – англомовна естрадна пісня. Щодо англомовної музики, то з нею все досить стандартно, але саме тут і трапляються непорозуміння. Для прикладу, виступ представниці з Угорщини – старанне вирішення навколоблюзового ресторанного виконання. Як на мене, англомовна пісня поляків, яка поєднала в цікавому салаті усталену манеру виконання польської естрадної пісні зі стилістикою американського вуличного «хопу», або стилізація бельгійців під «початок американської ери диско» кінця сімдесятих років минулого століття були цікавіші. Значно цікавішим за турецький попсовий стандарт був національно забарвлений виступ дебютантів ще одних братів-слов’ян – із країни Чорногорія.

Ще одна важлива тенденція збереглася, але, на мій превеликий жаль, не розвинулася активно і цілеспрямовано. Маю на увазі прагнення до ефектного сценічного вирішення пісенних виступів – тут і режисерські візуалізовані ходи, і використання елементів декорацій, костюмів, хореографії. Як на мене, потужну цікавинку в цьому сенсі продемонстрував учасник від Білорусі Діма Колдун. Своєрідне використання, здавалося б, простеньких щитів і всього декілька практично непомітних, прилаштованих до них сходинок, пофарбованих у тон щита – а на сцені створено ілюзію ширяння дівчат-танцюристок у просторі. Не знаю, бачила Європа картини Шагала чи ні, але це дійсно була білоруська родзинка! Хоча я, можливо, занадто «глибоко» копаю!

Якщо виключити з переліку статичних любителів року (у стилі випускних балів на багатьох вітчизняних троєщинах та зустрічей випускників у тих самих шкільних актових залах), основна увага виконавців цьогорічного конкурсу була приділена «підтанцьовкам». Ще декілька вже знайомих і відпрацьованих елементів: намаганням уразити перевдяганням від солідної тьоті-білявки з Норвегії, вторинні, хоча й ефектні австрійці з викладеною тілами танцюристів емблемою солідарності з хворими на СНІД (привіт від грекині Папарізу з тілами її танцюристів «намбер ван» на підлозі), скульптурні композиції на початку, по ходу і в кінці (Мальта, Грузія, Португалія). Були спроби урізноманітнити виступи, для прикладу, активним використанням віял. Португальці з чорно-червоними посиланнями до Кармен та японський вектор у мальтійки а-ля Чіо-Чіо-Сан. Ну і, звичайно, обов’язкові елементи європопу – голі пупи, цицьки, жіночі ноги. Здається, все.

Перед фіналом

Кілька приємних телевізійних нюансів. Перший: комерційні конкуренти Першого національного чи не вперше з 2002 року використовували відеофрагменти пісенного конкурсу «Євробачення», ексклюзивним власником якого на території України є виключно Національна телекомпанія України, з емблемою Першого каналу. Це означає, що відеоматеріал безпосередньо з апаратних на Мельникова не вкрали! Тішить. Правда, не знаю, чи гроші заплатили офіційно й чи були ці матеріали на всіх телеканалах. Але все одно, це прогрес!

Другий нюанс – чи не вперше на відеоматеріалах із «Євробачення» в ефірі Першого національного не з’явилася емблема комерційного конкурента, який все ще заважає утворити повноцінну сітку телемовлення на Першому національному телеканалі. Умов не знаю, але теж тішить!

Третій нюанс саркастичний – із реклами фіналу євроконкурсу на Першому національному в прайм-таймі у суботу 11.05 2007, радісно і з пафосом: «ЖОВТО-БЛАКИТНІ стяги не виходять з моди...». Здавалося б, дрібничка, але за нею не тільки елементарне дитячо-юнацьке незнання очевидного. Коли таке лине в ефірі дрібненьких телеканальчиків, то сприймається як іронічна посмішка. Коли на національному державному телеканалі – це вже серйозне питання. У Росії воно призводить до того, що наші прапори намагаються вивішувати в залах догори дригом – жовтим кольором згори. Колись навіть на турнірі серед команд журналістів із країн Се-Не і Ге в Пітері мені з колегою-журналістом довелося примушувати організаторів лізти під стелю й перевішувати наш прапор. Для Пі і Ар відділу НТКУ: прапор у країні синьо-жовтий! А з блакитним кольором, у тому числі й у нашій країні, нормальні люди пов’язують дещо інше. Крамничку згадану у Хельсінкі, для прикладу.

Ще одне. Теж, очевидно, навколотелевізійне. Один із вітчизняних телеканалів, явно пофарбований у потрібні кольори, в «головному» підсумковому вечірньому інформаційному випуску кількома секундами тексту повідомив про несподівано постале питання дискваліфікації учасника від України. До того ж у повідомленні було грізне посилання на відоме українське інформаційне агенство! Відразу подумалося, що врешті-решт хтось пояснив єврочиновникам, що вони мають справу із першим в історії «Євробачення» персонажем, якого міцно пов’язують із формуванням ганебного і викривленого ставленням до цілого народу! Це посерйозніше буде, ніж вимоги європравил до тексту і змісту пісні, яка не повинна поставити під сумнів репутацію конкурсу.

Виявилося, що все значно простіше і примітивніше. Європі абсолютно начхати на певні речі: у цьому випадку, якщо країна сама таке висилає на конкурс, значить – під сумнів не ставить. Принагідно додам: не країна, на жаль, а представник країни – Національна телекомпанія. А ще точніше – керівництво цієї компанії й журі, ним призначене. А щодо керівника євроспівів Сванте Стокселіуса, то (за інформацією дуже і дуже своєрідного кольору і запаху Інтернет-видань) він начебто просто висунув звинувачення у зміні тексту пісні під час репетиції. Подумалося: невже шанованому європейському телеклерку примудрилися перекласти з англійської оприлюднений напередодні українськими телевізійними каналами фрагмент репетиції із синхронно записаним звуком вимог до зали відірвати від сидінь свої, звичайно ж, не сідниці, а... жопи! Знаючи певну обмеженість англійської мови щодо адекватної й точної передачі всіх нюансів слов’янської лексики певного забарвлення, можна було сподіватися на всяке! Але ні – знову стогони і піна з приводу якихось ґудбаїв та Раші. Телеканал відпрацював – ніби за «своїх» заступився! Очевидно, «жопа» перекладів не вимагає і не ставить під сумнів. Репутацію. Нічию.

Олександр Зирін, незалежний телевізійний оглядач

Примітка:

Країни, які взяли участь у півфіналі пісенного конкурсу «Євробачення-2007» у Гельсинкі 10 травня (в порядку виходу на сцену): Болгарія, Ізраїль, Кіпр, Білорусь, Ісландія, Грузія, Чорногорія, Швейцарія, Молдова, Нідерланди, Албанія, Данія, Хорватія, Польща, Сербія, Чехія, Португалія, Македонія, Норвегія, Мальта, Андорра, Угорщина, Естонія, Бельгія, Словенія, Туреччина, Австрія, Латвія.

За результатами голосування до фіналу вийшли: Білорусь, Македонія, Словенія, Угорщина, Грузія, Латвія, Сербія, Болгарія, Туреччина, Молдова.