12 травня у Гельсинкі пройшов фінал міжнародного пісенного конкурсу «Євробачення-2007» - однієї з найбільших подій європейського шоу-бізнесу. Перше місце здобула сербська співачка Марія Шеріфович, друге - українець Андрій Данилко (в образі Вєрки Сердючки), якого багато хто вважав фаворитом цьогорічного «Євробачення», третє – російська група «Серебро».

Інтерес українців до «Євробачення» особливо зріс після того, як у 2004 році переможницею стамбульського конкурсу стала наша співачка Руслана Лижичко. «Детектор медіа» вже не перший рік пильно стежить за «Євробаченням» і його українським виміром. Торік перебіг та результати конкурсу коментували Роман Горбик, Борис Бахтєєв,  Сергій Бедусенко та інші автори «ТК». Без сумніву, «врожай» думок і відгуків щодо цьогорічного «Євробачення» буде не меншим. Ось перші з них – Романа Горбика і Сергія Бедусенка. Ми публікуємо їх, нагадуючи, що редакція не завжди поділяє думку автора, і закликаємо читачів вступати в дискусію, писати листи та відгуки на форумі. 

Вєрці Сердючці не вдалося знеславити Україну – це головний підсумок цьогорічного «Євробачення». Хоч би що казали запеклі вороги Андрія Данилка, Україна постала місцем не більшого занепаду «культури» і «духовності», аніж решта Європи, яка доволі одностайно поставила «Dancing Lasha Tumbai», відому в народі також як «раша-ґудбай», на друге місце. Некепський результат.

Напевне, він якраз і не був несподіванкою, однак на «Євробаченні» у Гельсинкі сталося кілька інших, несподіваних подій, до яких можна застосувати слово «вперше». Уперше з 1991 року перемогла пісня, що не містить ані слова по-англійському. Уперше з 2000 року перемогла лірична балада. Уперше перемогла Сербія, вперше беручи участь як окрема країна (звісно, в 1989 уже перемагала Югославія). Уперше Ірландія, що одержувала більше перемог на «Євробаченні» за будь-яку іншу країну, посіла останнє місце з найнижчим  результатом за всю історію виступів – 5 балів, подарованих Албанією.

Щодо перемоги 23-річної Марії Шерифович, то тут справді доречно говорити про перемогу пісні, адже, попри стереотипи про «Євробачення», ані видовища, ані провокативної «фрікуватості», ані звабливої зовнішності дівчина не продемонструвала. В останньому пункті вона навіть не надто вигравала в Андрія Данилка. Однак вдала пісня й чудовий вокал, який і відрізнив її від Вєрки Сердючки, зробили їй перемогу.

Представник України показав, може, не все, на що спроможний, однак добре вписався в очікування глядачів і показав цілком прийнятний для конкурсу рівень, хоч, як повідомлялося напередодні, у Фінляндії Данилко перебував у пригніченому стані й ледве уникнув нервового зриву. Та й виступ «вживу» був явно важким для Данилко, та й ще з 6-ти кілограмовою зіркою на голові – яка заважала його природній рухливості. Проте український «трансвестит», вдаліший за свого данського колегу, зачепив глядачів практично в кожній європейській країні, розвіявши міфи про нібито неминучу «ганьбу» для України, пов’язану з виступом Сердючки. Перемога була близькою, і була б навіть неминучою, якби  українська сторона звернула більше уваги на просування свого представника в Західній Європі (як це було з Русланою). Однак у цьому випадку друге місце – це радше перемога, аніж поразка.

Перемога – передусім особиста перемога Андрія Данилка, який тепер має цілковите право поглянути у вічі всім, хто оголошував його, мовляв, неславою для України. Так, це не ораторія Генделя і навіть не Rolling Stones, але в рамцях «Євробачення» – цілком конкурентоспроможний продукт, за який не має бути соромно. Якщо вже оперувати такими критеріями, як «ганьба» і «сором», то соромно нам має бути передусім за себе, таких, як нас показує Данилко, а ми є й такими теж, поза сумнівами. На жаль, склалася ситуація, коли Україна сама для себе є ганьбою, і не винен у цьому, нехай сто разів пришелепкуватий (а мо’, розумніший, ніж виглядає?) клоун.

Одразу після оголошення результатів конкурсу у Белґраді почалося масове святкування. На вулицях сербських міст почалися стихійні народні гуляння із прапорами, петардами й феєрверками. У центрі Белґрада, де зібралося близько тисячі чоловік, поліції навіть довелося перекрити кілька вулиць. І Сербію можна зрозуміти – на відміну від України, вона довго йшла до цієї перемоги, кілька разів застрягаючи на 2 або 3 місці. Найсерйознішим конкурентом для Марії Шерифович стали Вєрка Сердючка (цілком передбачувано) і російська група «Серебро» (не так передбачувано – виступ справив враження «прохідного», завдяки чому багато балів з пострадянських країн відійшли до України й попсовикові Колдуну з Білорусі). Дуже стандартно виглядав і представник Туреччини, що вибрався на 4 сходинку, очевидячки, завдяки голосам турецької діаспори в Європі, які вже вкотре забезпечують високе місце своїй країні. Імітація Руслани допомогла опинитися на 5 місці Болгарії, Греція й Вірменія, що розташувалися за нею, теж не надто вразили. Лише на 9 місці опинилася Маґді Ружа з Угорщини, хоч її вельми симпатична пісня й вокал, що нагадав про велику Дженіс Джоплін, заслуговували на першу трійку.

Що ж до країн «великої четвірки» («батьки-засновники» конкурсу Франція, Німеччина, Англія й Іспанія), то вони вже традиційно розташувалися в другій десятці. Уже не дивують дружні голосування за сусідів – хоч це не дуже приємна сторона шоу, що нагадує формальну любов одна до одної радянських республік. Безперечно, українську душу не може не тішити те, що, здається, довічні аутсайдери «Євробачення» поляки послідовно віддають 12 балів Україні. У цьому світі послідовнішими можуть бути хіба білоруси з їх 12 балами для Росії. Але, вочевидь, високі бали для Грузії від України, Вірменії – від Туреччини тощо є суто політичним, демонстративним жестом. Можливо, високі бали балканських країн – наслідок не тільки високого рівня розвитку музичної культури в цій частині світу, а й того, що кожна з цих держав має багато сусідів – таких самих балканських держав.

«Євробачення» дозволяє гранично чітко побачити, хто твій друг, але не тільки в цьому річ. Тут доречно повернутися до виконавця з Туреччини – його високий результат забезпечили співвітчизники із Західної Європи. Погляньте-но на цю статистику: по 10 від Австрії й Данії, по 12 від Франції, Британії, Німеччини, Бельгії та Нідерландів. Не випадково і Україна одержала 12 балів від Португалії, а Греція – по 10 від Німеччини й Англії. При тому, що населення старого світу не виявляє аж такої цікавості до конкурсу, на відміну від Східної та Південної Європи, а у багатьох із вказаних країн існує потужна діаспора відповідного походження, є підстави стверджувати: «Євробачення» (принаймні в останні роки) впевнено перетворюється на конкурс емігрантів.

Закінчуючи, хотілось би відзначити, що популярні на «Євробаченні» після торішньої перемоги Lordi рокери дружно пролетіли. Давно помічено, що після перемоги нетрадиційного формату на наступному конкурсі він починає превалювати, однак перемагає знову щось нове. На жаль, не викликає сумнівів факт, що в травні 2008 року в Белґраді вправлятимуться в захмарному вокалі безліч засмучених асексуальних горлянок з вичуленими баладами, що невиразно нагадуватимуть обриси теперішньої пісні-переможця.

Не беруся пророкувати представника України, але, можливо, Михайло Поплавський все-таки упорався б із цим нелегким завданням.