«Ну нарешті!» - зітхнула з полегкістю моя душа в четвер, коли віце-прем'єр Юрій Бойко на брифінгу виконав покладену на нього почесну місію оголосити про призупинення українським урядом підготовки до євроінтеграції. Нарешті - бо всі підозри щодо грандіозного блефу української влади отримали зриме оформлення. Нарешті - бо брехня її стала настільки очевидною, що заплющувати на це очі, вдаючи, ніби віриш усім євроінтеграційним заявам в ім'я національного консенсусу, вже не треба. Нарешті - бо наша влада скинула маску й явила себе в природному вигляді. Нарешті - бо тепер можна спокійно виконати свою обітницю не писати про «питання Тимошенко» до повного його розв'язання.

Тим часом велика артпідготовка телеглядача до «доленосного» рішення уряду Азарова в четвер розпочалася в понеділок, 18 листопада. В день, коли президенти ЄС мали нібито остаточно вирішити - підписувати Угоду про асоціацію з Україною чи ні.

Дякувати богові, свої залпи по українській мрії регіонали випустили не о четвертій ранку, а о 23.30, у програмі «Свобода слова» на каналі ICTV. Цей випуск ток-шоу назвали дуже красномовно - «ЄВРОПАуза?». Попри те, що натхненний Петро Порошенко був, як завжди, переконливим у своїх аргументах за євроінтеграцію і навіть висловив готовність піти на неминучі жертви для своєї корпорації в ім'я майбутнього добробуту українців, його опоненти Володимир Олійник та Інна Богословська з допомогою Дмитра Джангірова чи В'ячеслава Піховшека вперто протягували нові меседжі з Банкової та Грушевського. Останні з'явилися у владному штабі після вікопомної зустрічі Азарова з підприємцями, роботодавцями й профспілковими діячами. Й полягали в цілковитій капітуляції перед російським тиском на українську економіку. Першу скрипку в новій симфонії ПР на тему євроінтеграції грав Володимир Олійник.

Цитую:  «Але коли на 25% падає товарообіг з Росією, а це практично, я вам скажу, всі визнають: загальний товарообіг десь 60 мільярдів, - це 15 мільярдів, - то ми говоримо: давайте розглянемо механізми компенсаційні. Ми не говоримо: дайте нам гроші, просто дайте; ми говоримо: дайте можливість отримати кредит Міжнародного валютного фонду. Але там є певні застереження. Три роки проводимо переговори, і нам кажуть: а ви знаєте, буде кредит при умові, і одна з них є для нас непереборною - це підніміть тарифи для населення. Ми кажемо: ми не підем на це, Президент сказав: ми не підем на це. Це, практично, буде вибух соціальний. Але цю умову прописали в 2008 році, коли брали... початок кредитування Міжнародного валютного фонду проходив, там і пенсійні реформи, там і підняття тарифів на енергоресурси, і заморозити заробітні плати і пенсії. І тому ми говоримо про те, що, наприклад, ми планували в слідуючому році знизити окремі податки, - Міжнародний валютний фонд: не спішите. Да, ми повинні проходити консультації. І тому сьогодні питання не для влади, яка є відповідальною перед українським суспільством, бо дехто каже, там, знаєте, щось не купляють у Росії, - це робочі місця під загрозою, це "Норд", який сьогодні постачає продукцію в Європу, але не може постачати так продукцію в Росію; це сьогодні "Рошен", який так само виробляє продукцію в Росії, яка споживається російськими покупцями, випускає продукцію за тими ж, я думаю, технологіями, в Європі, а от з України поставити в Росію не може; "Моторсіч" і так далі».

Петро Порошенко, який виступав услід за Олійником, на пальцях пояснив, що МВФ своїми умовами кредитування намагається просто закрити велетенську корупційну діру, куди стрімкими потоками вливаються чорні гроші, не обкладені жодними податками. Але українські пенсіонери не готові, що їм знизять пенсії на 25%, стверджував інсайдер Піховшек.

Загальний настрій журналістів, які вже стомилися реагувати на взаємовиключні заяви влади, висловив Євген Магда: «Це вже не перший ефір програми "Свобода слова", присвячений темі євроінтеграції. І в мене складається враження, що ми спостерігаємо практично безкінечний серіал: "Асоціація". Трагедія в тому, що ми спостерігаємо по єдиному каналу, переключити не можна. Стає менше сюжетних ліній, актори втомилися, глядачі втомилися теж, гроші закінчуються... ...як часто це буває в хорошому серіалі, глядачі - вони все ж таки мають бути... мають переживати інтригу до останнього моменту. І я сподіваюся, що інтрига, яку ми переживаємо, - вона щасливо розв'яжеться на саміті у Вільнюсі».

19 листопада, коли ВР мала таки проголосувати злощасний закон про лікування в'язнів за кордоном, але цілком очікувано ні до чого не домовилася, деякі телеканали, точніше, новинні програми, повідомили про це пунктиром. На каналі «Україна», скажімо, в підсумковому випуску новин - «События дня» - о 22-й головним зробили сюжет про День українського гідрометеоролога.

Для мене особисто, чий чоловік працює в цій структурі, подібна небайдужість телевізійників до складної роботи Гідрометцентру була приємною. Але не більше. Бо всоте чи й утисячне розповідати, які маленькі в синоптиків зарплати й як героїчно вони переборюють фінансові труднощі, не коштувало журналістам жодних зусиль. Тим паче, що для сюжету про День гідрометеоролога не треба було їхати в антарктичну експедицію, адже й будівля Гідрометцентру, й метеостанція разом із Інститутом кліматології - в межах досяжності. Тобто - в Києві. Вклинився, щоправда, сюди й синхрон німецької синоптикині, який знадобився для ілюстрації разючих відмінностей між зарплатами синоптиків українських та європейських.

Ще більше здивував наступний сюжет випуску. Тут ішлося про справжню трагедію на італійському острові Сардинія - грандіозний шторм, через який затопило кілька поселень. Журналісти поставили собі запитання, чи не пішли за великою водою вілли українських можновладців (усі знають, що саме на Сардинії любить відпочивати, наприклад, Леонід Кучма). Але відповісти на нього вирішили не сухою інформацією, а креативненько. Знайшовши в мережі телефонний номер мера одного з міст на острові, що його він дав для всіх, хто захоче дізнатися про долю близьких, журналісти набрали цей номер, аби перевірити, чи справді він сам відповість на дзвінок. І, о диво з див! - мер таки взяв слухавку й чемно відповів, що українців серед потерпілих на Сардинії немає. Інформацію про загальну кількість жертв (а вони були!) чомусь сором'язливо змікшували.

Тим часом про візит Штефана Фюле та вимоги сенату США відпустити Юлії Тимошенко згадали знову одним рядком.

Враження від підсумкових випусків новин на «Україні» таке, що їх навмисно роблять у стилі «На добраніч, діти!», аби не травмувати глядача проти ночі. І це дуже споріднює ці новини з «Пульсом» на «ТОНІСі», де люблять витискати зворушену сльозу сюжетами про те, як лікують слонів або ж собака виховує приблудних кошеняток.

Ведучі Ольга Грицик та Олег Панюта при цьому поводяться так, наче їм перед ефіром начепили маски Доброзичливості з намертво приклеєними усмішками. Одне слово, над концепцією підсумкових новин інформаційному департаменту каналу треба ще добряче працювати.

20 листопада, коли «Факти», «Вікна», «События», «Подробиці» радісно подали синхрон Миколи Азарова на саміті голів урядів СНД у Санкт-Петербурзі (про незворотність України в її євроінтеграційному курсі), про завтрашній артилерійський залп по цьому самому курсу ще ніхто не знав. Хоча тривожні повідомлення з антиєвроінтеграційних фронтів уже надходили. Скажімо, в «Событиях» синхрон Азарова з пітерського саміту розширили, подавши його красномовну фразу: «Как бы далеко мы ни уходили, все равно дальше Финского залива не уйдем!».

Сюжети про те, як Федеральна міграційна служба Росії висаджує українців із потягів і не пропускає до літаків у аеропортах через явно надумані причини, оптимізму ставленню глядача до дій Москви не додавали. Цій колізії присвятили окремі сюжети в ТСН та «Подробицях», підкресливши: в «чорних списках» ФМС нині 20 тисяч українців. Журналістка ТСН, завершуючи сюжет, сказала за кадром таке: «Дехто подумує про зміну прізвища». Які переваги це може дати потенційному порушнику Міграційного законодавства РФ, вона не уточнила.

Те, що сталося в четвер, 21 листопада, можна порівняти хіба що з оголошенням результатів другого туру президентських виборів у 2004 році. Незважаючи на величезну кількість сигналів із Банкової, що готували посполитих до чергового кульбіту в зовнішній політиці, прес-конференція Юрія Бойка стала чимось на кшталт телетрансляції ГКЧП 19 серпня 1991 року. Бракувало хіба що трансляції балету «Лебедине озеро» на Першому національному.

Жоден із новинних ресурсів на загальнонаціональних каналах віце-прем'єра з питань ПЕК не пожалів, навіть Перший національний. Шок від сенсації, мабуть, був таким, що телевізійники просто забули про можливості монтажу й подали все, як було. Для оголошення рішення уряду Азарова про призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію бракувало хіба що суворого баритону Левітана. Про те, як висвітлювали телеканали сенсацію року, докладно написав колега Борис Бахтєєв.

Тож додам лише особисті враження. Вони були двоїстими. З одного боку, - гнів, ненависть і відраза до чергового «кидалова» влади збурили кров так, що хотілося кудись бігти, трощити й бити все на своєму шляху. З другого - настало те полегшення, про яке писалося в першому абзаці цього тексту. Так буває, коли проривається гнійний нарив. Це дуже боляче, але корисно.

Корисно, зокрема, було й подивитися того вечора на реакцію народних депутатів, які ще імітували бурхливу діяльність робочої групи після провалу шістьох (!) законопроектів щодо лікування в'язнів за кордоном. Синхрони Олександра Єфремова, Арсенія Яценюка, Володимира Олійника та Віталія Кличка в «Фактах» на ICTV, що вийшли о 18.45 із добротним репортажем Володимира Горковенка зі стін ВР, свідчили: провладна більшість до такого розвороту була готова, а от опозицію він заскочив зненацька. Бо ж Єфремов та Олійник повторювали мантри Азарова-Бойка про величезні втрати української економіки через митні складнощі на кордонах із Росією, а Яценюк із Кличком демонстрували цілковиту розгубленість у цій ситуації. Лідер «Батьківщини» назвав рішення уряду національною зрадою, а Кличко-старший констатував: Кокс шокований.

Поведінка нардепів від опозиції наступного дня, 22 листопада, коли вони закидали папірцями ложу уряду, де в цей час Микола Азаров намагався пояснити причини «призупинення євроінтеграції», знову підтвердила - опозиція не має плану на цей випадок. І це стало ще очевиднішим після яскравого репортажу з ВР кореспондента 5-го каналу Ольги Сніцарчук об 11-й.

Починаючи з 8-ї ранку 22 листопада 5-й щопівгодини інформував свого глядача про події на Майдані Незалежності. Точніше - на євромайдані, що його ввечері 21 листопада спонтанно організували прихильники євроінтеграції в Києві. Отже, в інформаційний телевізійний простір завдяки журналістам загальнонаціональних каналів увійшло слово «євромайдан». Щоправда, тут не йдеться про інформаційне мовлення Першого національного, але про це - трохи нижче.

Тим часом у п'ятницю Микола Азаров отримав ну дуже престижний майданчик для притомних пояснень свого рішення - ток-шоу «Шустер live» на «Інтері».

Як уже давно повелося в студії Савіка Шустера, прем'єр-міністра позбавили необхідності відповідати на запитання гостей студії, й уся перша немаленька хронологічно частина нагадувала дружню бесіду ведучого з Миколою Яновичем.

І треба сказати, що він не підвів нікого з тих, хто давно здогадувався: гра в євроінтеграцію з боку прем'єра - лише гра, якій так чи інак судилося скінчитися.

Проте для тих, хто ходив до секти свідків покращення й свято вірив кожному слову Янича про те, що «жить стало лучше, жить стало веселее», а в Європі українці взагалі купатимуться в сметані, маслі й іншій якісній молочці з Балтії чи Швеції, розворот кумира на 180 градусів став ударом під дих. Ну, бог із ним, що прем'єр України обізвав радника президента Литви «дєвушкою», яка неправильно переказала слова Януковича в розмові з Далею Грибаускайте. Все-таки старший чоловік, можна й пробачити цю поблажливість. Але ні пенсіонери, ані бюджетники, ані безробітні після обіцянок (економічно обґрунтованих, до речі, самим прем'єром!) європейського раю не очікували аж такого безпардонного «зіскоку» з теми євроінтеграції. Шкода, що під час виступу Азарова (теж уже цілком традиційно) прибрали «градусник». Але, судячи з реакції аудиторії, він і не надто був потрібен.

«А что у нас происходит с Европейским Союзом? - риторично запитав сам у себе прем'єр. - Дисбаланс в торговле колоссальный. То есть Европейский Союз ввозит своих товаров почти на 10 миллиардов больше, чем мы поставляем на Европейский Союз, а вот это отрицательное сальдо ведь надо чем-то покрывать. Долги. Только за 10 месяцев этого года мы были вынуждены возвратить Международному валютному фонду более 6 миллиардов долларов. Это те кредиты, которые занимались в 2008-2009 годах. Они ушли неизвестно куда, потому что невозможно даже понять, что на них сделано. Если мы за каждый кредитный рубль, гривну, доллар можем сказать: построена такая-то станция метро, построен такой-то мост, построена такая-то взлетно-посадочная полоса, то следы вот тех 13,6 миллиарда обнаружить невозможно».

Микола Азаров просто не був би собою, якби й тут не згадав клятих «папєрєдніков».

Поховавши глядачів і ведучого під в'язкою лавою астрономічних цифр, якими пересічна людина просто не оперує, бо не може уявити собі цих мільярдів, Микола Азаров тріумфально заявив, що від Євросоюзу Україна не відмовляється, бо це стратегія. А от рішення уряду - це тактика. Над ним у цей час почав виразно вимальовуватися німб святого, який пожертвує всім, але збереже пенсії та соціальні виплати незахищеним. Останні ж у відповідь мають дружно впасти на коліна й повзти туди, куди поведе їх незмінний прем'єр президента. Ну, чисто тобі Мойсей. Щоправда, трохи недороблений, чи, як сказали б у Європі, немодернізований. Той, як відомо, водив євреїв по пустелі сорок сакраментальних років, доки помер останній із тих, хто виріс у полоні. Чи виживе хоч хтось під проводом недороблених Мойсеїв в Україні, наразі невідомо.

А про цілковиту некомпетентність Азарова щодо потреб його пастви свідчив пасаж про ціну проїзду в київському метро. Малошановний прем'єр, виявляється, вважав, що вона становить три гривні. Коли ж голові уряду розкрили правду про дві гривні за жетон, він не знітився. А впевнено заявив, що в Лондоні за одну поїздку в метро мешканці платять 50 фунтів. І на цій різниці (Савік Шустер під час цього діалогу, гідного Сomedy club, дотепно й дещо ностальгійно зауважив: «Давно я не ездил в лондонском метро») Микола Янович побудував усю подальшу аргументацію проти клятого незговірливого ЄС. Гадаю, що «градусник», якби його не прибрали з поваги до віку прем'єра, коли цілком вибачаються певні негативні явища в мозковій діяльності, впав би до нульової позначки.

Але це, як показали подальші події в телепросторі, були ще не перли від Азарова, а всього-на-всього піщинки-прообрази тих перлин.

Бо в неділю, 24 листопада, в ексклюзивному інтерв'ю Оксані Соколовій, ведучій «Фактів тижня», пан Азаров бовкнув таке, що не налазить ні на здорову, ні на хвору голову. На запитання ведучої, чому в процесі євроінтеграції зробили зупинку за кілька днів до Вільнюса, Микола Янович почав свою відповідь із того, що він сьогодні (інтерв'ю записувалося напередодні, 23 листопада) повернувся з поминальних заходів з нагоди 80-х роковин Голодоморів і водночас нещодавно відсвяткував 80-річчя заводу «Запоріжсталь». І це, на його думку, «звенья одной цепи». Ба більше, Голодомор 30-х - «вот цена управленческих решений». Як емоційно написала в ФБ Наталія Лигачова, коментуючи слова Азарова, «оказывается, Голодомор - это цена неправильного управленческого! Решения руководства СССР, которое ради индустриализации отправляло зерно на экспорт взамен на оборудование, технологии.. И вот, мол, на такую страшную цену управленческих решений они, Кабмин Азарова, пойти не могут... поэтому и приостановили процесс переговоров об Ассоциации... Уже и Голодомор приплели. Цинизм зашкаливает».

Враження остаточного змаління прем'єра до рівня немовляти посилилося ще й відверто дитячими ображеними нотками, з якими прем'єр-міністр великої європейської країни поскаржився Оксані Соколовій на Євросоюз: «Мы рассчитывали, что ЕС поможет нам с кредитом МВФ». Усе це було б, може, й смішним, якби не тотальне ігнорування комерційними телеканалами Дня пам'яті жертв Голодоморів. Ні, до порад Національної ради з питань телебачення та радіомовлення вони таки дослухалися й зняли з ефіру розважальні програми. Щоправда, канал «Гамма» імені Симоненка (втім, цілком у дусі програмних засад КПУ, яка заперечує факт Голодоморів) демонстрував того дня комедію «Людина з бульвару Капуцинів». Але ж там про сумне теж є, правда ж?

Цілком віддав ефірну сітку під програми про Голодомор лише телеканал «Культура». Перший національний зранку транслював поминальні заходи від Меморіалу на Печерську, концерт-реквієм та документальний фільм виробництва 2005 року «Голодомор. Технологія геноциду». Після цього поставив в ефір пригодницький бойовик Михалкова «Свій серед чужих, чужий серед своїх», чий пафос діаметрально суперечить пафосу кіно про Великий голод. А втім, ефір Першого національного давно слабує на програмування, що викликає в глядача дикі напади когнітивного дисонансу. Тож і на тому спасибі, що цілий день на екрані світився жалобний логотип Пам'яті жертв голодомору.

5 канал, не зраджуючи багаторічної традиції, ввечері о 19.30 розпочав марафон про Голодомор-геноцид. Свічка тут з ранку до ночі горіла не віртуальна, а справжня. Обвита чорною жалобною стрічкою, вона стояла на столі ведучих новин та інших програм. О 14-й тут почали пряму трансляцію жалобної ходи від станції метро «Арсенальна» до Меморіалу пам'яті.

Інші загальнонаціональні канали обмежили пам'ять про Голодомор сюжетами у випусках вечірніх новин та обов'язковою трансляцією звернення президента з закликом відвідати могили та запалити свічку пам'яті. Чи був цей заклик щирим, уже не має значення.

А втім, про ініціатора акції «Запали свічку у вікні» Джеймса Мейса на загальнонаціональних каналах, за сумною «традицією», знову не згадали. І, якби не канал «Культура», де цього дня показали документальний фільм «Джеймс Мейс. Серце, віддане Україні» виробництва 2012 року, можна було подумати, що друга батьківщина американського дослідника Голодомору забула про нього назавжди.

Сюжети ж про Голодомор у випусках новин засвідчили остаточну формалізацію глибокої прірви між українською політичною верхівкою (включно з опозицією) та настроями широких мас. Незважаючи на те, що цьогоріч, на відміну від минулого року, президент із колегами та почтом усе-таки відзначали День скорботи саме в останню суботу листопада, а не на день раніше, він усе-таки робив це окремо від своїх тих, хто справді банує за невинними жертвами. Воно, мабуть, і на краще.

Тим часом у марафоні 5-го каналу Тетяна Даниленко озвучила просто-таки разючу інформацію, як учителька однієї з київських шкіл на запитання учнів, чи треба їм 23 листопада ставити на підвіконня свічку, відповіла заперечно. Мовляв, то було за попередньої влади, а нині нічого такого не вимагають. «Плоди просвіти» імені міністра освіти занадто очевидні, аби їх ігнорувати. А позаяк на заклики студентів звільнити Дмитра Табачника влада ніяк не реагує, можна дуже чітко зрозуміти істинні, а не про людське око, цінності українського президента.

А тим часом євромайдани поширилися по всій країні, й ігнорувати цей факт телевізійники не могли. Хто як, залежно від форми власності й уподобань власника, але відгукнулися на вуличні протести всі канали. 23 листопада ТСН почала випуск саме з інформації про євромайдани, пов'язавши її з Днем скорботи зауваженням про «найтихіший день на євромайдані» (адже цього дня протестувальники вшановували загиблих від Великого голоду). «Подробиці» («Інтер») натомість розпочали випуск із сюжету про День скорботи, значну увагу приділивши офіційним заходам. І лише після синхрону Олега Тягнибока про необхідність запровадити відповідальність за заперечення Голодомору тут перейшли до євромайданів.

«События» натомість левову частку випуску присвятили Голодомору та заходам пам'яті його жертв. Але й тут немало уваги приділили справам на євромайданах по всій країні.

У неділю ж, 24 листопада, євромайдан у Києві став топ-темою всіх новин на всіх телеканалах. 5-й, як у старі добрі часи Помаранчевої революції, з ранку до вечора транслював прямі включення як із Майдану Незалежності, так і, починаючи з 12-ї години, з акції, оголошеної опозицією за тиждень до того.

На відміну від ТВі, який до подій 23 квітня робив прямі трансляції з усіх протестних акцій, п'ятиканальці й 24 листопада свого шансу не проґавили. Зрозуміло, що перевага інформаційного каналу саме в тому, що навіть вихідними новини тут виходять щогодини. А з вечора 21 листопада, коли на Майдані Незалежності виник перший стихійний євромайдан, тут узагалі перейшли на майже цілодобове (принаймні, з 8-ї ранку до 10-ї вечора) інформаційне мовлення з перервами на рекламу, знявши з сітки «необов'язкові» програми. Перевага 5-го 24 листопада була ще й у мобільності й кількості кореспондентів та ПТС на всьому шляху багатотисячної колони від парку Шевченка до Європейської площі.

Завдяки цьому глядач отримав адекватну картину того, що відбувалося впродовж цілого недільного дня на Майдані Незалежності, Європейській та Михайлівській площах, а також - у Маріїнському парку та прилеглих до нього вулицях. 

Глядач, який не мав змоги дивитися онлайн-трансляцію в інтернеті, але виявляв жваву цікавість до того, чим же ця безнадійна справа закінчиться, з прямих включень 5-го каналу дізнався й про те, що опозиція все-таки узурпувала євромайдан, піднявши над багатотисячними лавами людей свої прапори. І про те, що, як випливало з репортажу Ольги Сніцарчук о 18-й, саме Олександр Турчинов спрямував колону до Кабміну, де сталася перша сутичка маніфестантів із «Беркутом». І про те, що опозиція досі не має плану дій на випадок непідписання угоди про асоціацію у Вільнюсі. Бо всі промови опозиціонерів зі сцени, де стояли в тому числі журналісти Вікторія Сюмар, Мустафа Наєм, Сергій Рахманін та Віталій Портников, звелися до гасел «Банду - геть!», «Уряд - у відставку! та «Януковичу - імпічмент!».

Перекручена фонограма Гімну України, через яку його не вдалося навіть заспівати, теж потрапила в об'єктив журналістів 5-го.

Одне слово, коли в ефір вийшли підсумкові тижневики, небайдужий глядач уже знав відповідь на запитання журналістки «Інтера» Лариси Задорожної, хто повів людей під Кабмін, де в цей день апріорі не могло бути нікого з уряду.

Про те, як висвітлювали тижневики євромайдан, у своєму блозі на «Детектор медіа» написала Наталія Лигачова. Але шеф-редактор «ТК» випустила з уваги «Підсумки тижня» на Першому національному. Відтак дозволю собі поділитися враженнями від цього незабутнього видовища. Ну, для початку зауважу - свого глядача так званий Перший почав зомбувати задовго до 21-ї години, коли вийшли «Підсумки...». Бо тут із 12-ї до 13.10 транслювали в прямому ефірі мітинг на Михайлівській площі. Вів його Нікіта Добринін, ведучий «Русского радио». І весь цей шабаш під гаслом «Будуємо Європу в Україні» супроводжували істеричні промови регіоналів Володимира Олійника (ну їй-бо, де не посій, там і вродиться!), Нестора Шуфрича та Лєни Бондаренко. А також - голови УСПП Анатолія Кінаха, профспілкових діячів та «простих робітників» у їхній незламній змичці з «трудовою інтелігенцією» в особі такої собі вчительки. Остання дуже нагадувала Людмилу Янукович із її «наколотими апельсинами» в незабутні часи Помаранчевої революції.

Нестор Шуфрич узагалі договорився до того, що нам не потрібен зрадник Мазепа, адже ми стоїмо на площі з пам'ятником Богдану Хмельницькому, булава якого вказує на Москву. При цьому полум'яному регіоналові зрадила пам'ять, бо він сказав про 500-річну спільну історію України з Росією.

Усі, хто виступав на цьому «Іншому майдані», декларували свою відданість цінностям північно-східного сусіда й категоричне неприйняття цінностей європейських.

Ну, а ввечері автори «Підсумків тижня» на цьому каналі свій репортаж про акції 24 листопада почали... з гомофобського мітингу. Слова «євромайдан», до речі, тут узагалі не вживали. Якийсь представник ГО «Батьківський комітет» на камеру заявив: «Ми проти гомодиктатури, яка панує в Європі». Все це записувалося на тлі плакатика з зображенням півня і написом «Півень - це птах, а не людина!». Далі показали невеличке збіговисько біля офісу партії УДАР, де зібралися люди з плакатом «Кличко, віддай гроші!». Синхрон учасниці був дещо заплутаним, бо вона розповідала, що в робочі дні не може пробитися до Віталія Кличка, а в неділю чомусь вирішила, що застане клятого боржника й примусить його віддати гроші. За що саме винен їй лідер УДАРу, літня пані не уточнила, зате акцентувала: навіть у неділю з офісу до них ніхто не вийшов (хто б міг подумати!).

Третім за ліком був сюжет про мітинг «Будуємо Європу в Україні» з кадрами телегенічного Нікіти Добриніна та уривками з виступів непримиренних противників євроінтеграції. І лише в хвості цього розлогого сюжету про євромайдан було скупо сказано, що прихильники євроінтеграції зібралися на Європейській площі. Про кількість «прихильників» - жодного слова.

І це було такою виразною кодою телевізійного тижня, що слова тут зайві. Адже, попри всю непопулярність Першого національного серед просунутої аудиторії, він є лакмусовим папірцем для визначення настроїв влади. А отже, якщо тут демонстративно «забули» про євроінтеграцію, про яку цей канал упродовж останнього місяця почав було розповідати досить розлого та прихильно, це може означати лише одне: влада її не просто «призупинила». Недороблені Мойсеї в неї просто гралися.

Фото - lenta-ua.net