«Умные и смелые сотрудники» на телефронтах України
І знову на телеекранах України хоробрі радянські чекісти та підступні німецькі шпигуни. Знову ціною надзвичайних зусиль, у боротьбі не тільки з ворогом, а і з недоліками створеної Сталіним системи ці чекісти роблять вирішальний внесок у перебіг війни і рятують світ від жахіть безроздільного панування нацизму. Знову «бійці невидимого фронту» - навіть ціною власних життів - кують перемогу, і їхні окремі недоліки губляться на тлі загального героїзму та самовідданості...
Цього разу до свята Великої Жовтневої... пробачте, Дня визволення Києва українських телеглядачів серіалом «Убити Сталіна» виробництва знаної фірми Star Media порадував канал «1+1». Номінально фільм начебто має вважатися українсько-російським, але радше його слід було б назвати російсько-радянським. Чи неорадянським. І не лише за ідеологічним наповненням, а й за суто технічними, так би мовити, деталями. Бо ж навіть суржикомовний українець у цьому фільмі виглядає так, як у хоча б якимось боком дотичній до України стрічці він виглядати не може. Актор говорить начебто українською мовою, але вона звучить у нього на вустах так, наче він уперше в житті намагається скористатися нею... Смішно й сумно.
Але тепер - про сюжет восьмисерійного фільму. Ось як його переповідає один із популярних російських кіносайтів:
«Осень 1941-го года. Немецкие полчища докатились до Москвы. Здесь их сдерживают героические усилия советских воинов и рано наступившая морозная зима. Но положение на фронте очень тяжелое, врага едва удается сдерживать. А руководство рейха решает нанести сокрушительный и коварный удар - убить Сталина. Осуществить операцию поручено специальной группе офицеров из команды "Абвера" "Бранденбург-800", которой помогает глубоко внедренный в нашу армию фашистский агент. На пути врага встают умные и смелые сотрудники МГБ СССР...»
Тими самими словами стрічку представлено на іншому сайті:
«Осень 1941-го года. Немецкие полчища...» - ну, і далі аж до твердження: «На пути врага встают умные и смелые сотрудники МГБ СССР...»
Якщо ви пошукаєте, знайдете ще купу дослівних повторів цієї нісенітниці. Чому нісенітниці? По-перше, «Бранденбург-800» на той час був полком спецпризначення (Lehrregiment Brandenburg z. b. V. 800), а не «командою»; це означає, що його чисельність коливалася (разом із тиловими підрозділами) в межах 3-5 тисяч «багнетів». У свою чергу, термін «команда «Абвера» (Abwehrkommando) позначає створену для виконання конкретних завдань тимчасову розвідувально-диверсійна групу чисельністю в кількасот «багнетів». Ну, а про «сотрудники МГБ СССР» восени 1941 року - це відверта крислата журавлина. Бо ж міністерства в СРСР з'явилися тільки у 1946 році, до цього були наркомати; народний комісаріат державної безпеки (НКҐБ) існував із лютого по липень 1941 року, потім його було знову включено до складу наркомату внутрішніх справ (НКВД) і знову виділено лише у квітні 1943 року. Восени ж 1941 року існувало Головне управління держбезпеки у складі наркомату внутрішніх справ. Скажете, дрібниці, не варті уваги? Так, якби йшлося про якусь американську стрічку на кшталт «Червоної спеки» часів перебудови. Але ж ідеться - як нерідко у фільмах Star Media на історичну тематику - про стилізований під документальність продукт, із датами, реальними топонімами й тогочасними персонажами...
Але що цікаво - в «Убити Сталіна» діє саме НКВД, а не МГБ. Невже автори стрічки та менеджмент студії не звертають жодної уваги на те, як по-дурному представляють їхнє дітище в інтернеті?
Утім, проблема чисельності німецьких розвідувально-диверсійних груп ще спливе у самому фільмі - і також у зв'язку з крислатою тележуравлиною...
Власне, найбільше такої журавлини у першій серії стрічки. Наголошу ще раз - ідеться про свідому стилізацію під таку собі художню хроніку подій - дати, топоніми, історичні персонажі. Відтак слід грати за певними правилами, чи не так? Ясна річ, художня фантазія допустима і потрібна, але там, де реальні документи закінчуються або досі засекречені. А таких про ту війну в Росії - більшість, особливо коли йдеться про Сталіна та «компетентні органи». Натомість на самому початку фільму нам пропонують оглушливе виття сирен повітряної тривоги о четвертій ранку 22 червня 1941 року. Але сирени тоді не вили; авіаналіт, судячи зі спогадів, справді був, але люди думали, що то гроза. А от о шостій ранку сирени - знов-таки, за спогадами - вили, і назустріч німецьким бомбардувальникам піднялися радянські винищувачі, правда, майже без результативно (один збитий «юнкерс», один винищувач). Дрібниця? Ні. Бо ж які там сирени о четвертій ранку, коли сумнозвісна директива Тимошенка й Жукова категорично вимагала «не піддаватися на провокації». Інакше кажучи, втрачається сама сутність історичного моменту.
Тепер про арешти й розстріли найкращих радянських військовиків перед війною з подачі Абверу, про що говорять між собою головні герої фільму. Мовляв, купилися на німецьку фальшивку, хто відповідатиме? Так, арешти справді були - з травня по липень 1941 року, головним чином у так званій справі авіаторів. Можливо, що до цих арештів справді доклала руку німецька розвідка (документи щодо них у масі своїй досі не розсекречені). Але ж розстріли відбулися вже після показаної у фільмі розмови! Скажімо, одного з головних фігурантів «справи авіаторів» генерала-лейтенанта Павла Ричагова було розстріляно 28 жовтня 1941 року поблизу Куйбишева разом із групою інших «змовників». А багатьох розстріляли навіть у 1942 році. Тож не треба перекладати ідіотизм і злочинність радянської системи на підступи німецької розвідки - в лютому 1942 року можна було вже розібратися, що до чого, а кваліфіковані генерали були на вагу золота...
До речі, про Куйбишев. Ніколи Сталін не збирався переїздити з Москви до Свердловська. От це якраз була «деза» радянської контррозвідки, на яку, вслід за Абвером, «купилися» і творці фільму. Насправді переїзд Сталіна був запланований до Куйбишева (точніше, під Куйбишев - там у приволзьких скелях було споруджене справжнє підземне містечко для керівництва СРСР. Документ, який веде про це мову, добре відомий. 15 жовтня 1941 року Державний комітет оборони (російська абревіатура ҐКО) ухвалив цілком таємну постанову, зміст якої тісно пов'язаний із сюжетом фільму:
«Ввиду неблагополучного положения в районе Можайской оборонительной линии, Государственный Комитет Обороны постановил:
1. Поручить т. Молотову заявить иностранным миссиям, чтобы они сегодня же эвакуировались в г. Куйбышев. (НКПС - т. Каганович обеспечивает своевременную подачу составов для миссий, а НКВД - т. Берия организует их охрану.)
2. Сегодня же эвакуировать Президиум Верховного Совета, а также правительство во главе с заместителем председателя СНК т. Молотовым (т. Сталин эвакуируется завтра или позднее, смотря по обстановке).
3. Немедля эвакуироваться органам наркомата обороны и наркомвоенмора в г. Куйбышев, а основной группе Генштаба - в Арзамас.
4. В случае появления войск противника у ворот Москвы поручить НКВД - т. Берия и т. Щербакову произвести взрыв предприятий, складов и учреждений, которые нельзя будет эвакуировать, а также все электрооборудование метро (исключая водопровод и канализацию).
Председатель Государственного Комитета Обороны И. Сталин».
А 22 листопада 1941 року було ухвалено постанову про будівництво мережі укриттів для вищого керівництва СРСР та Червоної армії в низці інших поволзьких міст: Саратові, Сталінграді, Горькому, Казані, Ярославлі. Ну, і де тут чи в попередньому документі фігурує Свердловськ? І невже ж не можна було назвати місто, куди Сталін справді мав намір виїхати? Це ж аж ніяк не руйнує задуму фільму - то навіщо локшину на вуха глядачеві вішати?
І, до речі, керівництво СРСР мало намір знищити вибухами не московське метро як таке, а тільки його електрообладнання - бо ж навряд чи вистачило б вибухівки замінувати й заводи, й установи, і тунелі та станції метро. Втім, тут є місце для художнього припущення - у жовтні вибухівки не було, а от у листопаді вона з'явилася - англійці чи американці допомогли. А от щодо засилання щодня десятків диверсійних груп у тил Червоної армії... Навіть якщо вони складалися не з 12, а 6 осіб (як було прийнято у «Бранденбургу-800»), то щодня мало йтися про сотні диверсантів. За 10 днів - про тисячі. За жовтень і листопад - про число, не менше, ніж 10 тисяч, і то лише під Москву. Два особових склади «Бранденбургу-800»... Ненаукова фантастика. Звісно, була у німців і фронтова розвідка та диверсійні групи, але ж у стрічці йдеться саме про Абвер. Невмируща радянська звичка до приписок!
До неї слід додати і звичку до відомого зі сталінських часів «лакування дійсності». У фільмі не раз показано вулиці Москви кінця жовтня та перших декад листопада 1941 року. На вулицях цих вельми велелюдно, якісь дами з дітьми, якісь цивільні чоловіки, багато дівчат... Між тим із 20 жовтня 1941 року в Москві було запроваджено стан облоги. Всі, кого було можна і не можна, включно з підлітками, підлягали мобілізації - як не на фронт, то на спорудження украплень та на тризмінну роботу на військових заводах. Жорсткий і нерідко жорстокий захід, але - навіть із позицій сьогодення - цілком логічний та виправданий. Ну, а після зміни на заводі не надто хотілося блукати засніженими вулицями, хотілося впасти і спати...
Влучні репліки героїв стрічки (а вони є) та правдиві - під оглядом історії та психології - епізоди, на жаль, губляться у загальній крислатій тележуравлині та голлівудських перестрілках-вибухах-погонях. А тим часом вельми вдалою є, скажімо, репліка Берії про те, що німці, мовляв, бережуть своїх людей, а тому програють війну (і справді: таки завалили нацистів трупами). Чи показані, хоча й пунктиром, взаємини в середовищі НКВД, які ґрунтуються на підсиджуванні й доносах, навіть коли йдеться про друзів...
Ну, а тепер про головне. У 1941 році нацистам було ні до чого знищувати Сталіна. Адже Червона армія зазнавала поразку за поразкою, і це в Берліні не без підстав пов'язували з рівнем військової компетенції радянського вождя. То навіщо його прибирати? А раптом державу та армію очолить якийсь «червоний Наполеон»? Тільки в 1942 році, коли опір радянських військ зріс, Гітлер у своїх застільних бесідах почав шанобливо говорити про Сталіна, про те, що після перемоги над Росією варто залишити Сталіна керувати цією державою під контролем Третього рейху, бо Сталін знає, як поводитися з росіянами. А у 1943-44 роках справді були спроби терактів проти командування Червоної армії та Сталіна. Але тоді на фронтах була вже інша ситуація, принципово інша. Перенесення ж цих намірів у 1941 рік - це не що інше, як банальне намагання переписати історію, представити систему сталінізму кращою й ефективнішою, ніж вона була насправді. І, ясна річ, укотре проспівати осанну «компетентним органам» (які хоча й помилялися часом, але в яких погоду робили «умные и смелые сотрудники»), оскільки мистецтво такого ґатунку завжди знаходить і знаходитиме розуміння в головного глядача сучасної Росії.
Але за великим рахунком при чому тут Україна, скажіть-но мені?