Найбільшим відкриттям минулого телетижня стало словосполучення «пособник фашистов» щодо всесвітньо відомого українського славіста Юрія Шевельова. У виконанні деяких учасників політичних ток-шоу воно звучало як посмертний вирок «колаборантові». Ще трохи - і звинувачення в «звичайному посібництві» перейшли б у покладання на вченого вини за масові розстріли євреїв у Харкові. Харківські чиновники Добкін та Кернес, відповідаючи на запитання щодо знесення пам'ятної дошки Юрієві Шевельову на вулиці Сумській, 17 «першої столиці», в студії «Шустер live» на «Інтері» в своєму невігластві мали блаженний вигляд печерних пітекантропів, котрі впевнені: якщо сусід каже, що земля пласка, значить, так воно й є насправді.

А тим часом іще в понеділок, 23 вересня, глядач телеканалу ICTV тішився незвичайним єднанням депутатів та експертів усіх переконань навколо євроінтеграції. Відтак ніщо не віщувало аж такої сумної кульмінації в інформаційній картині тижня.

У тому, що Андрій Куликов присвятив черговий випуск «Свободи слова» євроінтеграційним процесам, нема нічого дивного. Адже, з одного боку, напередодні відбувся саміт «Ялтинської європейської стратегії», що його вже десятий рік поспіль організовує власник каналу Віктор Пінчук. Відтак не обійшлося як без подяк на адресу організатора, так і взаємних компліментів тих, хто брав участь у різноманітних панелях цьогорічної зустрічі YES, а заразом - і в «Свободі слова» 23 вересня. З другого боку, програма Андрія Куликова зробила те, чого до неї не робив ніхто: по-перше, підбила найважливіші підсумки зустрічі, а по-друге, хай хоч і о першій ночі, але все-таки окреслила головні переваги та ризики Угоди про асоціацію України з ЄС. Із учасників подіумної дискусії в Ялті, де йшлося про вибір України, до студії «Свободи слова» не прийшов хіба що Віталій Кличко. Всі інші ялтинські дискутанти, включно з перекладачем-ведучим, були на місці - Арсеній Яценюк, Ірина Геращенко, Інна Богословська, Олексій Гарань і, звісно ж, головний доповідач на згаданій панелі, один із авторів Угоди про асоціацію України з ЄС, Петро Порошенко.

Можна було би присікатися до модератора, що він використав ефірний час задля того, аби почути похвали собі за бездоганний синхронний переклад, або ж - відпрацьовуючи гроші роботодавця. Проте рівень модерації та й учасників «Свободи слова» назагал був настільки високим, а тема, відповідно, нагальною, що після перегляду програми ці претензії в будь-якого, навіть упередженого критика, зникли б.

Звісно, як це давно повелося на всіх без винятку українських ток-шоу, представники влади й опозиції використовували надану трибуну, щоб озвучити меседжі своїх політсил. Але в цьому конкретному випадку всім їм вистачило мудрості, щоб не перегризтися в прямому ефірі. Ну, в них же тепер панує та згода, про яку, виявляється, 20 років мріяла Інна Богословська - перестати гризтися, об'єднавшись навколо єдиної мети. Мету знайдено, Інна Германівна заспокоїлася, але забути про злочин Юлії Володимирівни, котра не в останню чергу завдяки її старанням уже два роки за ґратами, пані депутат не може. І ця застаріла ненависть (заздрість-ревнощі?), здається, лише міцніє з роками. Непідробні почуття Інни Богословської до Юлії Тимошенко в «Свободі слова» виявилися в тому, що пані чинний депутат назвала колишнього прем'єра «панночкою», заради якої «ми не повинні змінювати законодавство». Адже в 11 країнах-членах Євросоюзу й чотирьох не-членах її б теж судили за підробку рішення Кабміну щодо підписання газової угоди.

Але далі - більше. Коли Олексій Гарань, намагаючись іронізувати, підкреслив, що «за цю панночку проголосувало майже стільки ж, скільки за Януковича, вона перемогла в 14 регіонах», Інна Германівна не втрималася від геть уже одіозної аналогії: «Пан Гітлер теж прийшов до влади за рахунок голосування Німеччини, до влади приходять не тільки гарні люди». Вочевидь, до цієї «панночки» не дійшло, що за бажання можна й її патрона оголосити «не тільки гарною людиною», яка прийшла до влади.

Проте ця ж сама Богословська, незважаючи на всі свої емоції щодо Тимошенко, виявляється, активно працює над тим, щоб виробити законний механізм її (не помилування й не звільнення, боже борони! Адже «вор должен сидеть в тюрьме!») відрядження на лікування до Німеччини. Пропонується, зокрема, внести до КПК статтю, за якою засуджений міг бути тимчасово звільнений для оперативного втручання за межами тюремної лікарні.

Лідер парламентської фракції ОО «Батьківщина» Арсеній Яценюк, коли йому зацитували його ж слова, сказані «Аргументам и фактам» 2009 року, що за такі контракти Тимошенко треба судити, а тепер він вимагає її звільнення, й запитали, чим можна пояснити подібні розвороти на 180 градусів, продемонстрував давно опановану науку уникати відповідей на прямі запитання. Натомість він почав розводитися, як важливо нині виконати третю умову підписання Угоди - звільнити Тимошенко.

Проте, як завжди, найбільш виваженими й аргументованими були слова Петра Порошенка. Не оминувши нагоди прорекламувати своє улюблене дітище «Рошен», назвавши його передовим бійцем на фронтах торгівельних війн із Росією, локомотив євроінтеграції був у своєму виступі дуже чітким і притомним - українці мають допомогти собі самі, а не чекати, що Європа принесе їм усі блага наступного дня після підписання Угоди про асоціацію. Цитую: «Так, ми дійсно висунули лозунг, що зараз головна мета - європейська інтеграція, а з чого, в тому числі, вона складається? З інвестиційного і бізнес-клімату, який погіршився, з тиску правоохоронних органів, які проводять обшуки, маски-шоу і рвуть найкращих виробників, з неповернення ПДВ, а потім, кому повернули, списали, нарахували штрафи і закривають підприємства, з арешту рахунків. А як це називається? Moody's написав, що це називається англійською мовою bad governance - погане, непрофесійне, неякісне управління. І сюди все входить: і корупція, і бізнес-клімат, і відсутність судової гілки влади, і можливість захистити себе. Вирішуйте, дорогі українці, свої проблеми, Європа продемонструє, як це робити, Європа продемонструє, які закони треба приймати, але, в тому числі, Європа, ще раз підкреслюємо, Європа не привозить в чемоданах гроші, чи в коробках з-під ксероксу, це до іншої країни».

Але вже в середу, 25 вересня, всі спроби влади та опозиції дотримуватися «водяного перемир'я» довкола євроінтеграції полетіли шкереберть. Здавалося б, знищення меморіальної дошки Юрієві Шевельову в його рідному Харкові - подія не того масштабу, що могла б зіпсувати єлейну картинку, де вівці обіймаються з вовками. Але кадри, на яких молодики в чорному, навіть не стараючись сховати обличчя, розбивають молотом ні в чому не повинну дошку в центрі європейського мегаполіса, обійшла того вечора всі новинні випуски й показала - Україні до Європи з її толерантністю й шаною до світил науки приблизно так, як до Києва рачки.

Сюжети в «Вікнах» на СТБ, «Событиях» на «Україні», ТСН на «1+1» та «Подробицях» на «Інтері» 25 вересня були короткими, але промовистими. Показавши, як невідомі розбивають дошку на будинку, де жив Юрій Шевельов, всі без винятку канали супроводили ці кадри синхроном Геннадія Кернеса в залі засідань Харківської міськради. Скандальний харківський голова підкреслив, що депутати ухвалили демонтувати пам'ятну дошку через те, що Юрій Шевельов був «пособником режима, который уничтожил здесь 700 тысяч человек».

Наголосивши, що між ухваленням рішення про демонтаж меморіальної дошки та її знищенням минуло якихось півгодини, ведучі вечірніх новин на згаданих каналах подали синхрони й ініціаторів установлення пам'ятної таблички. «Вікна» ж тим часом звернулися по коментар до видавця й поета Івана Малковича. Його реакція була розгубленою, але й рішучою водночас. Перше стосувалося того, що скандальна подія сталася на початку третього тисячоліття в одному з найбільших наукових центрів України (я б іще додала, що Харків - це столиця українського літературного відродження 20-30-х років минулого століття, відомого як «Розстріляне відродження»). Друга - що Харків такого не зможе проковтнути й дасть відсіч подібному вандалізму. Малкович не сумнівається - дошку руйнували з прямого потурання міської влади, адже молодики, які це робили, діяли нахабно, серед білого дня, ні від кого не криючись.

Демонтаж пам'ятного знаку на честь великого українця став і предметом обговорення в програмі ТВі «Сьогодні про головне». Єгор Чичеринда не зміг не зреагувати на харківський скандал, хоча темою програми були ризики України від видобутку альтернативних енергоносіїв. Олександр Мирний, нардеп від «Свободи», та регіонал Володимир Олійник на прохання ведучого прокоментували акт вандалізму в Харкові. Мирний заявив, що «Свобода» оголосила збір коштів на відновлення дошки, а пан Олійник, «юриста завзятий», дуже обережно повчав, що всі ці питання треба вирішувати в законний спосіб. І якщо громада не хоче бачити на своїй території пам'ятників тому чи іншому діячеві, треба шанувати її думку. Шановний законник прирівняв Шевельова, точніше, меморіальний знак на честь науковця, до Леніна, пам'ятники якого теж руйнують вандали. Це вже вкотре засвідчило абсолютно дику кашу в голові можновладців, які плутають букву закону з його духом.

Подібну кашу, яка вариться в головах «солодкої парочки» Допи й Гепи не один десяток років, довелося повними ложками сьорбати їхнім опонентам на ток-шоу «Шустер live» 27 вересня.

Якщо казати щиро, то мені десь у глибині душі трохи імпонує думка, що її висловив «Інший Челсі» Микола Левченко по майже двох годинах обговорення цієї теми. Регіонал звинуватив Шустера в розколі країни надуманими темами. «Но эта тема два часа обсуждается в студии для того, чтобы показывать, насколько разная Украина, насколько мы не можем терпеть друг друга. Появилась новая тема - вы тут же очень красиво разыграли. Савик, я вас прошу: не раскалывайте Украину».

Щоправда, з тим, що ведучий грає цим на руку опозиції, бо влада вибила в неї головний козир - євроінтеграцію, автор цих рядків категорично не згодна.

Савік грає завжди, виключно й лише на рейтинг. А що може бути рейтинговішим, ніж випустити в ефір (читай: спустити з повідка) таких одіозних персонажів, як Геннадій Кернес та Михайло Добкін? Незалежно від теми обговорення вони являють собою таку блискучу пародію на мера й губернатора, що тут навіть «Дует імені Чехова» (Молочний - Лірник) помер би від заздрощів.

З іншого боку, все це було би смішно, якби те, що верзла ця нерозлучна парочка, не змушувало ставати дибки волосся на всіх ділянках тіла в притомної людини, котра бодай поверхово знайома з новітньою історією України. В тому числі - з творами Юрія Шевельова, доступ до яких українці отримали лише наприкінці 80-х років минулого століття. До слова, коли у ФБ вперше з'явилася новина про знищення меморіальної дошки одному з небагатьох українських учених зі світовим іменем, я написала, що сам Шевельов-Шерех, споглядаючи цю чудасію з небес, мабуть, хапався б за боки з реготу.

Слухати, як Кернес із Харкова, а Добкін у студії поливають брудом філолога, заслуги якого визнано численними університетами й академіями світу, було нестерпно. Арсенал аргументів від харківських очільників дуже вже скидався на давно задекларований, тричі проклятий, але нині знову реанімований в інформаційних війнах принцип Геббельса - що неймовірніша брехня, то швидше в неї повірять. Не знаю, чи варто було взагалі втягуватися в цю, з дозволу сказати, дискусію шановним Володимирові Панченку, доктору філології, професорові Києво-Могилянської академії, народним депутатам Ірині Геращенко, Олесю Донієві, В'ячеславу Кириленкові та Андрієві Іллєнку. Але вони тим часом зробили все, що могли - донесли до глядача правдиву інформацію про справжню діяльність Юрія Шевельова в окупованому Харкові та озвучили реакцію на зруйнування меморіальної дошки світової наукової спільноти й активістів єврейських організацій.

Тим часом до пари Добкін - Кернес підпрягся й комуніст Олександр Голуб, після чого ця «птиця-трійка» понеслася битим шляхом брехні й популізму просто-таки вчвал.

Зрештою Володимир Панченко заявив: «З цієї довгої, майже двогодинної, дискусії довкола дошки у Харкові я зробив для себе дуже простий висновок: кернеси і добкіни приходять і відходять, а Юрій Шевельов точно залишиться».

А вже далеко за північ, коли виснажений політичними баталіями народ відходив до сну, доктор історичних наук Ольга Каляструк, професор Вінницького педагогічного університету, висловила враження, яке точно збіглося з моїми власними відчуттями: «...що мене сьогодні в аудиторії злякало, що невігластво породжує войовниче хамство. І оце дуже велика небезпека для України. Тому що якщо ми не будемо виховувати в собі культурної поваги одне до одного, то ми ніколи не досягнемо тієї політичної нації, якої сподівається все ж таки Європа».

Задля подібного висновку варто було пережити й Добкіна з Кернесом, і перетирання вічної, як політичні війни, теми про єдиного кандидата в президенти від опозиції, й навіть «концептуальні» претензії Лєни Бондаренко (ну куди ж без неї в «Шустер live»?) до Олександра Турчинова, який, прогульник капосний, пропустив половину пленарних засідань у ВР.

Та й футбольна тема, де обговорювали штрафні санкції щодо збірної України за неонацистські символи на стадіоні «Арена Львів» (матч зі збірною Сан-Марино), виявилася в контексті європейського вибору. Не знаю, як хто, а ваш автор готовий погодитися зі словами В'ячеслава Кириленка, сказані ним, щоправда, з приводу харківських подій: «Звідки це пішло? А от мені здається, що воно не на порожньому місці з'явилося. Тільки повним ходом починається процес з політичного консенсусу хоча би по євроінтеграції - бах! - розбивають дошку - і що ми змушені обговорювати? Значить, українці - фашисти».

Від себе додам: ніхто не доведе, що «зіги» в перших рядах уболівальників на львівському стадіоні - це не банальна й ретельно спланована провокація. Влаштована з тією ж самою метою, що й розбивання меморіальної дошки Юрієві Шевельову.

Між тим, минулого тижня ТСН як могла виправдовувала своє гасло «ТСН вражає». Для початку в четвер, 26 вересня, публіку дуже вразив анонс випуску, в якому Наталя Мосейчук заявила, що Ірина Крашкова вимагає грошей у своїх врадїївських ґвалтівників. Тут напрошувався цілком логічний висновок про здирництво потерпілої, котра ті гроші вимагає в обмін за якусь послугу - ну, скажімо, змінити свідчення на користь підозрюваних. Насправді ж із сюжету про перше, технічне засідання суду в Миколаєві в справі «Врадіївських ґвалтівників», з'ясувалося: йдеться про цивільний позов, який Ірина та її адвокати збираються подати проти насильників із метою відшкодувати потерпілій моральні збитки.

Ну, а в п'ятницю, 27 вересня, ТСН вразила публіку ну просто-таки шаленим «ексклюзивиськом» на тему ректора-втікача Петра Мельника. Майже за два тижні по тому, як у «Подробностях недели» («Інтер») вийшов сюжет Дмитра Анопченка, котрий знайшов місце перебування екс-ректора в містечку Сен-Маркос у Каліфорнії, слідами журналіста «Інтера» полетів Віталій Седюк. Він чомусь до Сен-Маркоса не доїхав, зупинившись у Сан-Дієго, біля будинку дочки Мельника, де був до нього Й Анопченко, й поспілкувався з її французьким чоловіком. Журналіст із цього зробив просто-таки сенсаційне відкриття - на думку родичів, Петро Мельник може перебувати в Каліфорнії!. Це після того, як ГПУ ще в понеділок, 16 вересня, визнала, що він там таки й справді переховується.

Цей сюжет чомусь повторили ще й у понеділок, 30 вересня. Мабуть, аби глядач добряче затямив, хто з телевізійників його насправді вражає!

Насамкінець - про найприємніше. Тобто - гумор у вікенд. У суботу, 28 вересня, канал НЛО-TV показав майже годинний запис шоу «Мамахохотала». Зауважу, що 15-хвилинки цього комічного стендап-шоу йдуть на каналі «Гумор/Бабай», але позаяк аудиторія в нього мізерна, можна говорити про певний прорив молодого колективу до ширшої публіки на каналі НЛО-TV.

Начитавшись похвальних відгуків про «Мамахохотала», чекала на телеверсію з певним острахом - а раптом оцінки колег виявляться завищеними? Дякувати богу, оцінки виявилися адекватними, а острах - марним. Юні артисти працюють натхненно, азартно, а скетчі справді смішні. Бо, й це, на мою скромну думку, запорука успіху будь-якого гумористичного шоу, непередбачувані. Чого варта лише вчителька української мови та літератури, яку судять за те, що вона відпустила дітей з уроку, й дитину збила машина. По-перше, цей типаж - абсолютно новий у вітчизняній колекції гумористичних масок. По-друге, він упізнаваний абсолютною більшістю глядачів. Ну, й головне - фрази цієї вчительки моментально западають у пам'ять. Приміром, коли вона дізнається, скільки їй дадуть, гукає учням із клітки для підсудних: «Діти, а тепер пишіть список літератури на три роки!».

Друга гумористична прем'єра, цього разу на каналі ICTV в неділю, 29 вересня, на жаль, не викликала відповідної реакції. Це я про новий комічний серіал власного виробництва «Путёвая страна». Режисер Олександр Богданенко, котрого в анонсах скетчкому презентували як автора найуспішнішого україномовного телесеріалу «Леся+Рома», покладених на нього надій каналу, як на мене, не виправдав, незважаючи на поки що непогані рейтинги. Хоча він і не брав участі в написанні діалогів, від яких, власне, й залежить успіх чи неуспіх будь-якого скетчкому. Це робили самі актори та голова сценарної групи Володимир Шинкаренко. Стараннями останніх скетчі вийшли до оскомини передбачуваними й відтак геть не смішними. Та й залізничні типажі Єгора Крутоголова, Олександра Бережка та Євгена Гашенка не надто вражають. А втім, може, за першим випуском не варто судити творців надто вже категорично. Подивимося, як воно далі піде.

У будь-якому разі, вибачте за трюїзм, сміятися все-таки ліпше, ніж здригатися від жаху, споглядаючи криваві тіла жертв чергової аварії на дорозі.

Фото - mediaport.ua