Почали за упокій, скінчили за здравіє - так можна було б перефразувати відому приказку, формулюючи враження від телевізійного тижня.

Адже почався він із журналістських акцій пам'яті Георгія Гонгадзе під назвою «Безкарність вбиває!», а завершився бурхливою ейфорією з 10-ї ювілейної зустрічі Ялтинської європейської стратегії. Між цими крайніми точками в інформаційному телепросторі помістилася своєрідна кульмінація - інтерв'ю Юлії Тимошенко «Українській правді» (частини 1, 2).

Вечір понеділка розмові про уроки справи Гонгадзе присвятили дві аналітичні програми - «Сьогодні про головне» на ТВі та «Час. Підсумки дня» на 5-му. Про запрошення Олександра Чаленка та Олеся Бузини Єгором Чичериндою вже згадувалося в попередньому огляді вашого автора. Це, звісно, з огляду на репутацію обох, скандалізує саму програму й завдає удару по й без того небездоганному іміджу ведучого. Проте, якщо Єгор Чичеринда, задаючи тренд новому ТВі, у такий спосіб намагався лише виявити свою максимальну незаангажованість у висвітленні болючої теми, то йому дуже швидко вдалося перетворити дискусію на балаган.

Але про яку збалансованість може йтися, коли пан Чаленко малює всі ЗМІ залежними від олігархів, посилаючись при цьому на працю Леніна «Партійна організація та партійна література»? Це пан Чаленко так опонував Наталі Соколенко, представниці руху «Стоп цензурі». Котра, щойно повернувшись із київського мітингу-реквієму «Безкарність вбиває», констатувала: лише за останні півроку на українських журналістів здійснено більше 10 нападів. Після того як до позавчорашніх «аргументів» Чаленка підключився Бузина з його праведною ненавистю до будь-яких журналістських рухів, ґвалт у студії перетворився на дику какофонію, що її пан Чичеринда спробував припинити, не приховуючи задоволення від скандальчика. Таке враження, що Чаленко-Бузина, як муха в бурштині, застрягли десь на початку 90-х і намагаються боротися з викликами другого десятку 21-го століття методами компартійних і комсомольських активістів середини сторіччя минулого.

Іншим шляхом пішли автори «Часу. Підсумків дня». Тут до участі в розмові на тему пам'яті Георгія Гонгадзе запросили журналіста «Української правди» Сергія Лещенка, головного редактора сайту «Цензор.net» Юрія Бутусова, шеф-редактора «Детектор медіа» Наталію Лигачову та адвоката Мирослави Гонгадзе Валентину Теличенко. Й розмова про те, чи засвоїла Україна уроки справи Гонгадзе, виявилася набагато компетентнішою, хоча це й була дискусія між однодумцями, які колись практикував старий ТВі. Учасники телевізійного ток-шоу не вступали в непримиренні ідеологічні баталії, а доповнювали одне одного особистими думками й аргументами.

Тож 16 вересня студія «Часу. Підсумків дня» виявилася єдиною, де сказали: Україна досі не засвоїла жодного уроку справи Гонгадзе, незважаючи на те, що виконавцю, генералу Пукачу, суд дав довічне ув'язнення, але (!) навіть у цьому випадку вирок й досі не набув чинності. Ба більше, тут озвучили те, що, в принципі, давно спадало на думку людині, яка черпає інформацію з альтернативних джерел: замовники вбивства давно відомі, але до суду ця справа дійде тільки тоді, коли до влади прийдуть сили, не замазані в подіях 2000 року. Точніше, політики, прізвища яких не звучать на плівках Мельниченка.

Так само просунутий глядач упевнився в своїх підозрах щодо цілковитого торжества вертикалі влади в силових і правоохоронних відомствах, коли Наталія Лигачова висловила не надто приємну для журналістської спільноти думку - Вадима Тітушка та двох його спільників засудили не стільки завдяки організованим діям цієї спільноти, скільки через те, що зверху надійшла команда здати юних гопників.

Втім, журналістам, підкреслили учасники розмови, не варто складати лапки під вогнем тотальної атаки на правдиві ЗМІ, яка розгорнута зараз - а треба ще чіткіше розуміти свою відповідальність перед споживачем інформації.

Валентина Теличенко хоч і не має права розголошувати всі таємниці процесу, який так і не закінчився, все-таки поділилася деякими думками щодо його перебігу. Адвокат Мирослави Гонгадзе впевнена: те, що Олексій Пукач 9 місяців «вивчає» свій вирок, на практиці означає затягування стороною засудженого процесу, бо не дає змоги розпочати апеляцію. Адже в разі змагального процесу, який є одним із основоположних критеріїв нового КПК, імена замовників убивства Гонгадзе може бути названо офіційно, вже у вироку. А не з боку засудженого до довічного ув'язнення, з лави підсудних, в емоційному пориві, так би мовити.

Вікторія Сюмар, з'явившись на подіумі «Часу. Підсумків дня» в якості ведучої, внесла до студії критерії, за якими вона досі працювала в ІМІ - прискіпливість до подачі інформації в ЗМІ та спроби виявити кінцевих замовників джинси як у пресі, так і в політиці.

Тож програми з її участю без жодного перебільшення задають правильні орієнтири для глядача - як читати ЗМІ й кому вірити. Валентина Теличенко слушно зауважила - сучасну людину неможливо змусити не думати. Вона завжди зуміє прочитати між рядків те, що від неї намагаються приховати. Ну, а контроль за мережевими ЗМІ, якого так прагне влада, так само неможливий, як і контроль за думками громадян, вважає Наталя Лигачова.

Так склалося, що «Сьогодні про головне» на ТВі і «Час. Підсумки дня» дали підстави для порівнянь і в середу, 18 вересня, після публікації на УП ексклюзивного інтерв'ю Юлії Тимошенко.

Якщо Єгор Чичеринда запропонував гостям обговорити проблему єдиного кандидата в президенти від опозиції, проти чого виступила Тимошенко, то Тетяна Даниленко зі Святославом Цеголком зосередилися на тому, чому саме зараз і саме цьому виданню Юлія Тимошенко таки відповіла на животрепетні запитання. А ще - чи можна буде підписати Угоду про асоціацію України з ЄС без звільнення Юлії Тимошенко.

Пан Чичеринда, як було видно й із випуску «Сьогодні про головне» від 18 вересня, вперто намагається надати своїй програмі авторського шарму, максимально акцентуючи на скандальній складовій. Приміром, обговорюючи тему, чи потрібен опозиції єдиний кандидат, він не втримався від спокуси навести шматок відео, яке, за його ж словами, випадково знайшов у мережі. Відео з мережевої російської програми «Час Делягина» з однойменним ведучим і справді шокувала вже ніби й звиклу до диких «аргументів» російських політиків та шоу-бізнесменів щодо українців узагалі й нашого європейського вибору зокрема. Але називати Партію регіонів провіантом, який неминуче зжере «Свобода», пливучи в одному човні зі владною ПР, ще ніхто з росіян ніколи собі не дозволяв. Після цього наведений ведучим програми «Час Делягина» історичний факт, що «бандерівці», аби розважитися (бо в їхні часи ж не було телевізора), заживо варили у велетенських казанах людей, викликав хіба що відразу в притомних глядачів і гомеричний регіт у студії з боку політичних спадкоємців згаданих «доктором экономических наук» «бандеровцев» в особі народного депутата від «Свободи» Андрія Іллєнка.

Вочевидь, керуючись класичною заповіддю Штірліца, що запам'ятовується остання фраза, ведучий поставив цей відеошматок одразу після того, як уже згаданий Іллєнко обмінявся репліками з Михайлом Чечетовим щодо того, чи потрібен опозиції єдиний кандидат у президенти в першому турі. Відтак знайома й трохи набридла риторика як першого, так і другого (Іллєнко ретранслював досягнуті й озвучені на мітингу 18 травня домовленості трьох опозиційних сил, а Чечетов висловив упевненість, що кандидатів від опозиції буде не десять, як пророкує Томенко, а всі двадцять, і це тільки на руку партії влади взагалі й Віктору Януковичу зокрема) потонула в емоційній реакції на випади з боку такого собі Делягіна. Котрий, як можна було зрозуміти з міміки Чечетова, дозволив собі забагато, назвавши його рідну партію провіантом.

Про те, що пан Чечетов, коментуючи тезу Юлії Тимошенко про згубність для опозиції обрання єдиного кандидата, поблажливо відгукнувся про екс-прем'єра як про жінку, якій і надалі хочеться залишатися на великій політичній сцені, а в разі такого висунення вона «уйдет в политическое небытие», всі благополучно забули. Так само як і про сумний досвід «канівської четвірки», проілюстрований промовистим відео, де Володимир Олійник, Олександр Мороз, Олександр Ткаченко та Євген Марчук підписують угоду про розподіл повноважень у разі перемоги в президентських виборах 1999 року єдиного кандидата від четвірки Євгена Марчука.

Власне, якби не особиста упередженість автора цього тексту до Єгора Чичеринди як до одного з безпосередніх учасників рейдерського захоплення ТВі у квітні, то цей автор міг би сказати, що зусилля нового генпродюсера ТВі Вадима Гарнаєва зробити з каналу аналог російського «Дождя» дають відчутні плоди. Бо в «Сьогодні про головне» намагаються використовувати всі складові успіху сучасного ток-шоу - ухил до інфотейнменту з його неминучим дрейфом до шоуїзації, скандальності та відеоілюстрацій, що допомагають краще перетравлювати вербальні баталії учасників. Але це радше з арсеналу великих каналів, де воліють глядача не вантажити проти ночі, а розважати. Якщо ж ТВі претендує все-таки вийти колись на загальнонаціональний рівень, то варто подумати над тим, щоб замінити Єгора Чичеринду черговим «обличчям не з тєлєка».

Натомість конкурент ТВі у слоті 20.00-21.30, уже згаданий 5 канал, тримає курс на подальшу, за влучним висловом колеги Отара Довженка, «тівіаїзацію».

Це стосувалося й програми, де розмовляли про основні меседжі інтерв'ю Тимошенко виданню «Українська правда». Ця частина підсумкової програми дня вийшла під заголовком «Тимошенко говорить...», що, як повелося останнім часом на 5-му, дає великий простір для інтерпретацій. Як від алюзій на оскарівський фільм «Король говорить», так і до асоціацій із «великим німим», котрий раптом віднайшов мову.

Сергій Власенко, який теж, до речі, є одним із елементів «тівіїзації» 5-го, адже після відомих подій на ТВі його туди вже не запрошують, нарешті отримав трибуну, щоб розвінчати всі міфи влади про Тимошенко та вимоги її звільнення в перспективі підписання Україною Угоди по асоціацію з ЄС. Щоправда, поводився адвокат Юлі настільки роздратовано, що навіть не давав співведучій програми Тетяні Даниленко поставити наступне запитання. Це викликало у ведучої якусь дитячу реакцію. Вона спересердя, намагаючись перервати потік свідомості/підсвідомості Сергія Власенка, вигукнула: «Ну так не можна!». Можна, пані Тетяно, можна. І це вже справа модератора - зуміти повернути дискусію в потрібне йому русло. А отже, треба вчитися це робити.

Відтак Сергій Власенко отримав цілковито неконтрольовану нагоду геть «забанити» запитання Тетяни Даниленко про те, чому Юлія Тимошенко не відповіла на запитання журналістки УП про Віктора Медведчука, а також звести на пси закиди ведучих про те, що його підопічна мовчала півтора року. Глядач із його вуст із немалим подивом дізнався, що Юлія Тимошенко не мовчала. Але в чому конкретно виявлялися її комунікації зі ЗМІ, Власенко не уточнив. Бо її листи «Товаришам із тюрми» навряд чи можна вважати публічними виступами. А може, пан адвокат виявився аж занадто вже прибитим реакцією Тимошенко на позбавлення ВАСУ депутатського мандата Ігоря Маркова з Одеси у її відкритому нібито листі до президента України. Хто не знає, нагадаю: в цьому листі формальний лідер ОО «Батьківщина» називає чергового депутата без мандата (цього разу - від ПР) «новим харизматичним лідером Сходу та Півдня в боротьбі з Януковичем». До речі, серед телевізійників не знайшлося жодного, хто б узяв на себе сміливість обговорити, що це було - фейк чи правдива інформація.

Натомість тут намагалися з'ясувати, чи не завадить питання Тимошенко підписанню Угоди про асоціацію з ЄС на Вільнюському саміті.

Прямої відповіді на це запитання від запрошених домогтися не вдалося. Незважаючи на цілковитий баланс поглядів гостей, серед яких були навіть «легенда українського парламентаризму» Володимир Литвин, юний нардеп від ПР Сергій Горохов, Олесь Доній та політолог Сергій Таран.

Якщо екс-голова Верховної Ради казав, що для ЄС нині Україна важливіша за Молдову, яка набагато раніше за Україну виконала більшість вимог ЄС щодо асоціації, але ЄС відклала розгляд питання Молдови задля України, то регіонал ретранслював єдино можливе для своєї партії виправдання для «посадки» Тимошенко: бо вона підписанням газових контрактів 2009 року влаштувала геноцид для української промисловості. Тим часом інші учасники цієї дискусії, Олесь Доній й Сергій Таран, намагалися донести думку, що Тимошенко підтримує підписання Угоди про асоціацію з ЄС навіть без обов'язкової умови свого звільнення.

Тим часом, коли з цього питання надали слово Сергієві Власенку, зацитувавши слова литовського посла, буцімто підписати угоду можна й без вирішення питання щодо звільнення Тимошенко, адвокат наголосив - треба все написане читати до кінця. Бо там сказано: проблема Тимошенко набагато ширша! Тобто йдеться взагалі про вибіркове правосуддя й про вирок Юлії Тимошенко як його приклад.

При цьому юний регіонал Горохов укотре повторив давню тезу свого почесного патрона, що для звільнення Тимошенко буцімто немає правових підстав.

У загальному підсумку, якщо порівнювати «Час. Підсумки дня» з «Сьогодні про головне», позитивне сальдо можна залишити на балансі 5-го. Тут усе-таки намагаються подавати протилежні думки так, щоб у глядача була можливість зіставити їх, аби зробити власні висновки.

Ну, а 20 вересня, в п'ятницю, розпочався обіцяний напередодні авторами новин у холдингу StarLightMedia, тобто у «Вікнах» СТБ, «Фактах»ICTV та «Репортері» Нового каналу, спеціальний випуск про відкриття 10-го ювілейного форуму Ялтинської європейської стратегії. Загальну ейфорію репортажу у «Фактах» щодо кількості учасників та тріумфальних повідомлень про те, що ювілейну зустріч уперше відкрили чинні президенти Литви Даля Грібаускайте, яка нині головує в ЄС та від якої багато в чому залежить майбутня доля України, та України Віктор Янукович, котрий щиро вважає себе євроінтегратором, трохи зіпсував випуск «Событий» каналу «Україна», про який  трохи нижче.

Так, «Факти» таки дали синхрони Віталія Кличка, який запитав, чи подасть Віктор Янукович у відставку, якщо Угоду не буде підписано, а також Арсенія Яценюка, котрий заявив, що передусім «ми повинні звільнити Юлію Тимошенко». І навіть цитату зі звернення Юлії Тимошенко: «Я вірю, що Україна підпише угоду з ЄС». Але далі було набагато цікавіше. Приміром, синхрон Леонід Кучми з того самого саміту YES: «Надо россиян благодарить, что они заставляют нас искать нетрадиционные источники энергии!» Чи синхрон Тоні Блера, який, виявляється, дуже хоче, аби через 10 років Україна була повноправним членом ЄС.

Тим часом «События» того ж вечора транслювали пряму мову Віктора Януковича на відкритті Ялтинської європейської стратегії, де знайшлося місце й для перла: «Жарти здєсь нам дуже-дуже погані», і для новини про те, що Янукович у Ялті запропонував іноземним колегам допомогу в знищенні хімічної зброї в Сирії.

Проте найбільше відірвався на Ялтинській стратегії телеканал «Інтер». «Подробиці» 20 вересня подали синхрон президента на зустрічі з Далею Грібаускайте про те, що «скідка - це військова база», й вона становила 12 мільярдів доларів, але загальні збитки від «Юліних контрактів» - 20 мільярдів доларів. Це наш президент, як з'ясувалося, відповів на зауваження Далі Грібаускайте, що її маленька країна платить за газ по 579 доларів за тисячу кубометрів (що набагато більше, ніж Україна), і живе не надто вже й погано.

Далі тут подали синхрон так само запрошеного на YES «Луценка звільненого» - у відповідь на запитання, як президентові України звільнити Тимошенко: «взяти ручку й підписати помилування Тимошенко!»

Ну, й подали тут іще й синхрон президента, який, виявляється, був категорично проти, щоб Юрій Луценко сидів. Але він же не може знайти юридичні підстави, аби випустити Тимошенко.

Наступного дня, в суботу, 5 канал транслював подіумну дискусію з ювілейної зустрічі YES наживо. Коли патрон 5-го, Петро Порошенко, годину говорив англійською без папірця, моя смілянська рідня вирішила, що він - наш майбутній президент. Зізнаюся чесно: я теж про це почала думати після того, як єдиний представник Росії в Ялті, радник президента РФ Путіна Сергій Глазьєв, уродженець Запоріжжя, оперував дуже дивними історичними аргументами щодо того, чому Україна мусить усе-таки приєднатися до Митного союзу.

Таке враження, що Росія робить усе від неї залежне, щоб Україна ніколи до нього не приєдналася. І на цьому наголошували всі українські учасники дискусії - приміром, політолог Олексій Гарань чи народний депутат Ірина Геращенко. Обоє після виступу Петра Порошенка, який дуже переконливо говорив про неможливість іншого вибору України, окрім ЄС, акцентували - Україна дуже вдячна Росії за її зусилля щодо піднесення почуття патріотизму.

Проте, якщо абстрагуватися від провладної ейфорії останнього вікенду щодо остаточного цивілізаційного вибору України на користь ЄС, мусимо констатувати: чутки про невідворотність підписання Угоди про асоціацію України з ЄС може бути перебільшено. Відтак із медичного погляду ейфорія може в разі чого змінитися депресією загальнонаціонального масштабу. Але про це загальнонаціональні канали воліють не надто розводитися.

Фото - yes-ukraine.org