Конкурс пісні «Євробачення» 2013 року завершився. Чи не вперше було шкода, що переможець може бути лише один. Надто вже сильним вийшов фінал, надто вже багато було в ньому сильних пісень і виконавців.

Перемогла представниця Данії Еммелі де Форест із шаленою сумою в 281 бал. Другим став азербайджанець Фарід Маммадов із 234 балами. Третє місце посіла українка Злата Огнєвич із 214 балами. Четвертою прийшла до фінішу норвежка Маргарет Бергер, п'ятою стала росіянка Діна Гаріпова. Злата Огнєвич у фіналі виступала впевненіше й розкутіше, ніж у півфіналі, і чи лише здалося (втім, далеко не одному мені), що на сцені цього разу було помітно менше диму?

Історія повторюється: 2000 року конкурс «Євробачення» відбувався у Швеції (тоді в Стокгольмі), а перемогу здобув данський дует «Ольсен Бразерз». Представники Данії також перемогли в конкурсі «Євробачення» 1963 року - тоді це були Грете та Йорген Інгман. Тож Еммелі де Форест принесла своїй країні третю в історії перемогу.

Данка здобула 8 найвищих 12-бальних оцінок: їх дали їй Велика Британія, Ірландія, Ісландія, Італія, Македонія, Сербія, Словенія та Франція.

Златі Огнєвич віддали: 12 балів (перше місце) - Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Молдова та Хорватія, 10 балів (друге місце) - Болгарія, Естонія, Ізраїль, Іспанія, Кіпр, Литва, Мальта та Сербія, 8 балів (третє місце) - Бельгія, Греція, Грузія та Ірландія, 7 балів - Латвія та Угорщина, 5 балів - Велика Британія, Італія та Нідерланди, 4 бали - Румунія, 3 бали - Данія та Ісландія, 1 бал - Австрія, Норвегія та Росія. Не дали балів Україні Албанія, Македонія, Німеччина, Сан-Марино, Словенія, Фінляндія, Франція, Чорногорія, Швейцарія та Швеція.

Також найвищі оцінки отримували: Фарід Маммадов (Азербайджан, 2-ге місце) - від Австрії, Болгарії, Греції, Грузії, Ізраїлю, Литви, Мальти, Росії, Угорщини та Чорногорії; Альона Мун (Молдова, 11-те місце) - від Румунії; Роберто Беллароса (Бельгія, 12-те) - від Нідерландів; Альона Ланська (Білорусь, 16-те) - від України; Діна Гаріпова (Росія, 5-те) - від Естонії та Латвії; Анук (Нідерланди, 9-те) - від Бельгії; Робін Ст'єрнберг (Швеція, 14-те) - від Норвегії; БайАлекс (Угорщина, 10-те) - від Німеччини; «Коза Мостра» та Агафон Яковідіс (Греція, 6-те) - від Кіпру та Сан-Марино; Марко Менгоні (Італія, 7-ме) - від Албанії, Іспанії та Швейцарії; Маргарет Бергер (Норвегія, 4-те) - від Данії, Фінляндії та Швеції.

Якщо відволіктися від змагальної складової й сприймати фінал «Євробачення» як просто концерт, концерт цей був винятково цікавим - попри навіть понад двогодинний хронометраж. Принаймні, вітчизняне телебачення нічим подібним глядачів не бавить, навіть у новорічну ніч.

Можливо, до загального враження доклали зусиль і режисери: за словами Тімура Мірошниченка, переможці півфіналів під час жеребкування діставали не порядкові номери своїх виступів у фіналі, а всього лише розподіл: у першій частині вони виступатимуть, а чи в другій. А вже потім режисери мали визначити порядок виступів конкурсантів. У такий спосіб вийшло досягнути різноманітності, не звести поруч однотипні пісні й номери. Випадково чи ні, але всі, хто посів перші чотири місця, плюс греки «Коза Мостра» із Агафоном Яковідісом (шосте місце) та італієць Марко Менгоні (сьоме місце) виступали в самому кінці фіналу.

Лише на схвальні відгуки заслуговує цьогорічна організація фіналу. Знову нічого зайвого, найменших натяків на пиху й претензійність. Навпаки: речниця ЄМС Лінда Вудрофф провела коротенький гумористичний репортаж зі Швеції: вона, наприклад, розповідала про виняткову доброзичливість шведів - і тут само в кадрі її запитання перехожі ігнорували. Вступ - гусениця мандрує різними країнами Європи, аж поки перед мостом із Копенгагена до Мальме не перетворюється на метелика, емблему цьогорічного конкурсу - не був затягнутим. От тільки що то за міст уже не вперше з'явився в кадрі, чим він такий прикметний, українські коментатори так жодного разу й не пояснили.

Цікавою знахідкою був вихід учасників - із прапороносцями й прапорами, мов на Олімпіаді. Під час підрахунку голосів попурі з трьох пісень заспівала минулорічна переможниця Лорін; у Грінрумі цього разу «хазяйнував» володар третього місця позаминулорічного конкурсу Ерік Сааде.

До прорахунків організаторів можна віднести те, що надто вже ненадовго з'являлися на екрані таблиці перших семи балів від кожної країни - прочитати це було неможливо встигнути. Та й самі таблиці були не найчитабельнішого дизайну.

Коли залишалося оголосити бали від чотирьох країн, стало зрозуміло: Еммелі де Форест стала недосяжною ані для кого. Тож оголосили про те, що вже є переможець, і почали її вітати. Тим самим кінцівка оголошення балів виявилася змазаною. Зрештою, ті з глядачів, хто уважно стежив за сумами балів, і самі зрозуміли би, що переможець уже відомий, але не виникло би враження, що перервали інтригу, не дійшовши до кінця.

У роботі українських коментаторів були помітні накладки. Так, Тімур Мірошниченко взявся детально розповідати «анкетні дані» Бонні Тайлер - як і було зрозуміло від початку, не встиг: розпочався виступ. Тетяна Терехова після виступу росіянки Діни Гаріпової резюмувала: «Гарний і прекрасний виступ - як і завжди від Росії». Ні, це б не привернуло такої уваги, бо ж давно відомо: в Росії геть усе гарне й прекрасне, причому завжди. Але під час оголошення балів Терехова уважно стежила (й змушувала стежити всіх глядачів) за балами, які отримувала росіянка. Радісно оголошувала ці бали й явно вболівала за росіянку - що навряд чи входило до її коментаторських обов'язків, принаймні от у такій формі. Бали, виставлені Златі Огнєвич, оголошував Мірошниченко; коли він щось пропускав чи запізнювався, Терехова йому на допомогу не приходила - так стежила за Росією? Тімур Мірошниченко як міг «розчиняв» її вболівання: чи то називав бали, виставлені представникам інших країн, вибраних ним навмання, чи то жартував. Але осад лишився вельми дивний.

Сусідське голосування цього разу щосили виявилося серед скандинавських країн. Румунія дала Молдові перше місце, Молдова Румунії - друге. Росія дала Україні один бал. Тож інформаційний простір тепер переповнений обуренням: як же вони посміли? А отак і посміли: чом би й ні? Залата Огнєвич здобула успіх без російської підтримки - от і чудово. Що ж до російського голосування? Можливо, в ньому й справді політика переважила пісню. А може, просто пісня Злати Огнєвич виявилася незвичною для росіян, не типово пострадянською. Натомість 12 балів Росія виставила Азербайджанові, 10 балів - грекам із їхнім фолком у стилі «С одесского кичмана сбежали два уркана» (даруйте, ну дуже вже сильною була асоціація; до того ж, назва грецької пісні - «Алкоголь безкоштовно» - спровокувала Мірошниченка на досить ядучий жарт на адресу росіян). 8 балів Росія виставила бельгійцеві Роберто Белларосі за досить красиву пісню у звичному стилі «дискотеки 80-х». То, може, росіяни просто не збагнули пісні Злати Огнєвич?

А от оцінки, виставлені Україною: 12 балів - Білорусі (загальне 16-те місце), 10 балів - Азербайджану (2-ге місце), 8 балів - Молдові (11-те), 7 - Грузії (15-те), 6 - Вірменії (18-те), 5 - Данії (1-ше), 4 - Росії (5-те), 3 - Норвегії (4-те), 2 - Мальті (8-ме), 1 - Литві (22-ге).

Мабуть, багатьом глядачам виступ білоруски Альони Ланської міг сподобатися. Особисто мені він видався якимось невловимо радянським - коли в СРСР намагалися зобразити щось «а-ля Захід». Пісня сама по собі, можливо, й непогана - от тільки виконано її було якось пафосно та механічно водночас. Але знову ж: пісня ця цілком могла сподобатися. Але оголошувати її найкращою серед усіх?!! Гаразд із ними, з обивателями, але було ж професійне журі, чия оцінка складала рівно половину загальної!

А голосування ж - не менший піар країни, ніж виступ конкурсанта від неї! Воно, голосування, показує всій Європі, які смаки панують у тій чи іншій країні, й - ширше - яка панує ментальність. Цьогорічне голосування показало всій Європі: Україна так і живе в пострадянському мікросвіті.

І, до речі, дуже хотілося б знати, хто входив до складу українського національного журі. Ані під час півфіналів, ані під час фіналу офіційно про таку «дрібничку» так і не повідомили. Хоча навколо цього був певний скандал у зв'язку з публікацію складу в деяких ЗМІ - отриманого, вочевидь, через витік інформації.

І про суб'єктивне. Особисто для мене відкриттям нинішнього «Євробачення» став угорець БайАлекс. Невибаглива мелодія, дуже несильний вокал, відсутність сценічних наворотів - але як же стильно, запально, гармонійно вийшло? Як же мелодія гармоніювала з вокалом, зі сценічною картинкою, з аранжуванням, із фонетикою та ритмікою угорської мови, зрештою! Це була пісня, яку неможливо сконструювати на комп'ютері - натхненна, а тому ані на що не схожа. Протилежний приклад - ізраїльтянка Моран Мазор, що не пройшла до фіналу: сильний вокал, приємна, хоч і дещо «вчительська», зовнішність, мелодійна європейська пісня - і надлишок фонем «цх» та подібних, які для не звиклого до івриту вуха створювали враження дисонансу, «глушили» й мелодію, й вокал.

За півгодини перед трансляцією фіналу в ефір вийшло ток-шоу «Передмова до "Євробачення"». Вела його Тетяна Гончарова; попри деякі слушні думки, шоу в цілому було нуднуватим і ніяк не хотіло «розігрівати». Експерти заумствували, «чи гідна Злата Огнєвич перемоги», час від часу нагнітаючи ура-патріотизм: виявилося, українці дивляться «Євробачення», «бо ми всі дуже патріотичні».

Даруйте, але такий от демонстративний, надлишковий патріотизм на публіку найчастіше буває нещирим... Та й залишалося стійке враження: сам по собі пісенний конкурс ніякого значення не має; прослухати Злату Огнєвич - і вимкнути телевізор.

Більшість експертів не хотіли визнавати: «Євробачення» - то все ж не спорт, і формальний результат тут - далеко не найголовніше. Зрештою, найпопулярніша за всю історію «Євробачення» пісня Volare свого часу принесла її виконавцеві Доменіко Модуньйо лише третє місце.

Після завершення трансляції з Мальме програма анонсувала «Післямову до "Євробачення"». Отут і виявилося, що Тетяна Гончарова у студії сама: експерти дружньо розсмокталися. Виголошувати глибокодумні абстракції префактум вони виявилися вправні, аналізувати по гарячих слідах конкретну подію - ні. Що ж до Гончарової, то вона все вела мову про перемогу Злати Огнєвич, лише побіжно згадавши Еммелі де Форест. І чомусь привітала глядачів із «днем піонерії», а ще закцентувала їхню увагу на тому, що Діна Гаріпова - «найкращий за всі останні роки представник Росії». Без цієї інформації глядачі просто заснути не змогли б. Таке воно вийшло на практиці, оте «всі ми дуже патріотичні»: представництво інших країн, окрім Росії, не здобуло жодної уваги.

...А в перервах усі три дні трансляцій ішли рекламні блоки «Ери». Посеред усього іншого, «Ера» що є сил рекламувала суржик. Точніше, рекламувала вона «пряності» й неможливість жити «без пряностей». Тоді як в українській мові є слово «прянощі» й, відповідно, «без прянощів»...

Ну, а нам залишається тільки привітати Злату Огнєвич із європейським визнанням. Дуже хочеться, щоб її Gravity була першою, але далеко не єдиною піснею, яку б почула ціла Європа.

Фото - 24tv.ua