Сніговий колапс. Нотатки на полях

29 Березня 2013
19716
29 Березня 2013
09:11

Сніговий колапс. Нотатки на полях

19716
На більшості українських телеканалів розповіді про паралізований Київ стали актом інфотейнменту. Не було б жодних претензій, якби, окрім знання та вражень, глядачі могли отримати ще й розуміння того, що сталося.
Сніговий колапс. Нотатки на полях

Що більше кияни відходять від шоку, отриманого минулого вікенду, то більше випуски новин на телебаченні та радіо нагадують переможні рапорти: «Наслідки стихії подолано! Наслідки стихії ще більше подолано!» «Яка звитяжна, яка самовіддана в вас влада!» - тільки й скаже той, хто намагався би скласти уявлення про події минулих вихідних лише за випусками новин. Що більшим є сором влади, то більше вона, влада, може на ньому попіаритися - це, схоже, й є цинічний закон нашого з вами буття.

 

Цілком погоджуючись із думкою експертів, не можу не зазначити: на більшості (не всіх, але таки більшості) українських телеканалів розповіді про паралізований Київ стали актом інфотейнменту, причому інфотейнменту всеосяжного. Тут тобі були й катастрофа, й трилер, і комедія, й екзотик-шоу, й оптимістична (мело)драма - всі жанри в одному стакані. Емоції хлюпали через край, глядачі міняли носовички один за одним.

 

І не було б до цього жодних претензій: так, власне, й має бути у професійній репортерській журналістиці - й емоції, й усі можливі прояви події. Не було б жодних претензій, якби, окрім знання та вражень, глядачі могли отримати ще й розуміння того, що сталося.

 

Був у репортажах про природний катаклізм один досі не оцінений аспект. Стихія накрила не лише столицю, а й інші великі й малі міста, містечка й села. Але минулої суботи та неділі, як і потім, розлогі й детальні розповіді були лише про життя у столиці. Про інші регіони - в найкращому разі коротенькі, максимум двохвилинні сюжети: такі зазвичай роблять про події десь за кордоном. Але ж Вінницю теж паралізувало, не менше за Київ. Це теж Україна, там живуть такі самі громадяни, як і в столиці. Там теж є вокзал і автовокзали - цілих два великих; там теж люди чекали на поїзди й автобуси. Там теж є місцева влада зі своїми чеснотами й вадами, там теж не бракує своєї халатності, своєї дурості й своєї самовідданості.

 

Але ні, про все, окрім Києва, якщо й повідомляли, то «телеграфним рядком» - і здебільшого про магістральні автошляхи. У сюжеті про Житомир до автошляхів на столицю перейшли майже одразу після загального, одним реченням, викладення ситуації. Глядачі могли побачити синхрон мешканки Білої Церкви на київському вокзалі: вона ледь-ледь дісталася маршруткою до столиці, а сісти на поїзд не могла. А як там справи у самій двохсоттисячній Білій Церкві? Чи неможливість сісти на поїзд у Києві - то й є єдині незручності для жителів міста? А дізнатися про це можна було лише з безпосередніх контактів із білоцерківчанами.

 

На початку минулого тижня випуски новин розповідали про негоду в Західній Україні. Але чи можна було порівняти ті репортажі з київськими - й за хронометражем, і за детальністю, й за масштабністю?

 

Столиця й провінція виглядали на телеекранах як ніколи диспаритетними, нерівноправними, нерівностатусними. Телеканали, що мають статус загальнонаціональних, спрацювали, як київські міські. Результатом стало те, що глядачі так і не змогли поглянути на проблему як на загальнонаціональну. Громадяни України, увімкнувши телевізори, так і не отримали змоги дізнатися про масштаби стихійного лиха у власній країні. Суто київською й суто одноразовою, ad hoc - от якою проблема постала з екранів.

 

До речі, випуск «Событий» на «Україні» 23 березня показував, як того самого дня було заметено снігом Велику Британію. Жодного кадру, жодного слова не було про Лондон - лише про сільську місцевість, і не про шляхи до столиці, а про боротьбу зі стихією мешканців провінції.

 

Ще один аспект сюжетів про негоду в Києві - це прямування журналістів у річищі, окресленому владою. Дуже добре це видно на прикладі випуску «ТСН. Тиждень», коли гостем студії Алли Мазур був голова Київської міської держадміністрації Олександр Попов. Журналістка питала й питала градоначальника про те, чому міська влада не почала боротьби зі стихією вчасно - Попов переводив і переводив розмову в дискурс звитяжного подолання наслідків.

 

Ведуча намагалася вести мову про боротьбу зі стихією - Попов усе розповідав про наради та штаби, що «працюють цілодобово». Аж зрештою й пані Мазур почала розпитувати «головного киянина» про наради.

 

У підсумку параліч столиці здебільшого постав (і досі постає) з випусків новин як об'єктивна даність, як обставина, що не залежала й не залежить від міської влади, й якої було не уникнути.

 

До речі, автор цих рядків якраз у ніч із п'ятниці на суботу (нагадаю, снігопад почався у п'ятницю вдень і тривав усю ніч і суботу) затримався в редакції й вийшов із неї на початку першої години ночі. Так, тротуари були завалені снігом - але лише настільки, що в декількох місцях сніг набрався в черевики. Тротуари ці не те що не були непролазними - вони практично не змушували збавляти швидкість ходи. Вулицями їздили машини - хай обережно й повільно, але їздили. Якби сніг почали чистити саме тоді, ніякого колапсу не сталося б.

 

Зважаючи на власні враження, дуже хотілося почути й побачити відповіді на декілька запитань. Але вони з екранів так і не постали - хоча мали би постати, бо без них картина того, що сталося, була геть неповною.

 

Запитання перше. Гаразд, хай бракує снігорозчищувальної техніки, бракує пального, бракує матеріалів. Але куди поділися, у який вирій відлетіли двірники? Чому двори, прибудинкові території (за прибирання яких усі ми платимо грубезні гроші - й не у вигляді податків, а цільовим призначенням!), підходи до пішохідних переходів, пішохідні доріжки, зокрема й біля станцій метро, ніхто не розчищав, принаймні до обіду суботи, а багато які не розчистили й дотепер? Усе те, що завжди й скрізь розчищали люди з лопатами?

 

Левова частка уваги в побачених телесюжетах стосувалася проїжджих частин і проблем автомобілістів, тоді як «безколісні» кияни поставали здебільшого лише в іпостасі або невдалих пасажирів, або веселих лижників-сноубордистів. І до сьогодні нам повідомляють, що їздити Києвом стає день за днем легше й краще. Про те, як (і чи можна взагалі) ходити Києвом, практично не розповідають.

 

Запитання друге. Минулої суботи в Києві не ходили (а чи майже не ходили) маршрутки. При тому, за повідомленнями Національного радіо, працювали 26 комунальних автобусних маршрутів. Від себе додам: це близько третини від загальної їхньої кількості, а якщо врахувати, що чимало автобусних маршрутів працюють лише по буднях, то й більше третини. Автор бачив комунальні автобуси на власні очі, маршрутки ж - жодної.

 

Так от: чи впливає бодай як-небудь міська влада на приватних перевізників? Чи керує місто маршрутками? І якщо комунальний транспорт виявляється гнучкішим і працьовитішим за приватний, коли приватні перевізники виявляються надто тендітними - то, може, якісь не такі, надто вже нестандартні відносини панують на столичному ринку транспортних послуг?

 

Натомість бачені мною репортажі просто констатували відсутність маршруток, і все.

 

Запитання третє. До багатьох і багатьох магазинів минулої суботи не завезли хліба. Я особисто того дня спитав у супермаркеті: «Хліба так і не було цілий день?» «Не було», - відповіли мені. «То, мабуть, узагалі нічого не привозили?» - спитав я далі. «Чому ж? Дещо привозили, - такою була відповідь. - Менше, ніж зазвичай, але привозили. А от хліба не було».

 

То чому жертвою стихії став саме хліб? Натомість у теленовинах лише констатували його відсутність.

 

Запитання четверте. Минулої суботи в Києві не працювали... пошти. «Київпошта» розіслала таке розпорядження; деякі відділення отримали його ще до початку роботи, деякі, відкрившись і попрацювавши годину-півтори, мусили закритися.

 

Про дивний «день закритих дверей» у поштових відділеннях я взагалі не бачив повідомлень.

 

І запитання п'яте. Нині чимало тротуарів у київському центрі на висоті людського зросту перетнуто червоно-білими смугастими стрічками з оголошеннями: «Обережно! Падають бурулі». І при цьому розчищено вузькі смужки якраз під стінами будинків, трішечки далі - непролазні кучугури.

 

Тож тут навіть два запитання. Як саме перехожі мусять рятуватися від буруль, що падають? І що це - кретинізм, а чи злочинне знущання? Людей у Києві багато, якщо когось і вб'є бурулями, то не біда - так?

 

Але ні: бадьорі рапорти про подолання наслідків (ну, як і годиться, з «окремими недоліками») - і практично нічого більше.

 

Отут ми й підходимо до головного. Саме в річище «окремих недоліків» і змогла влада перевести власну недбалість і власне наплювальницьке ставлення й до обов'язків, і до громадян. І телебачення цьому здебільшого не протистояло. Воно ніяк, ані найменшим чином не завадило владі одягати тепер на себе тоги героїв-рятівників.

 

І насамкінець. Чим відрізняється демократична держава від авторитарної, модерна - від архаїчної й анахронічної? Передусім тим, що в модерних державах комунальні служби мали би вийти розчищати сніг не за резолюціями високих нарад та штабів із їхніми «нічними пильнуваннями», а за фактом початку снігопаду. Бо відповідають вони перед громадянами - платниками податків, зрештою, а не перед високими штабоначальниками.

 

У нас же й у державі, й у Києві цілковито інша модель: є всемогутній володар землі, води й повітря, який тільки й може виявляти ініціативу та ухвалювати рішення - і є пішаки, гвинтики, які тільки й мусять, що виконувати команди згори.

 

А чим відрізняється демократичне інформаційне телебачення від недемократичного? Передусім тим, що усвідомлює вищезмальовану відмінність державних моделей і повідомляє, тільки-но поведінка державних мужів відходить від демократичної. Наше телебачення проковтнуло «всемогутність» штабів та нарад як даність, як щось належне й єдино можливе. Як таке, що тільки й може бути.

 

Наявна в Україні державна модель разом із наявною в Україні моделлю інформаційного телебачення - от саме вони й виявилися заметені снігом.

 

Фото - BBC

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
19716
Коментарі
3
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
тітка
4017 дн. тому
Замість того, щоб вивозити сніг і вдень і вночі, влада розповідає, як вони героїчно борються зі стихіією. Ющенко сам кинувся гасити якесь там вогнище, а київських чиновників ніхто на вулицях з лопатами (чи за кермом бульдозерів) не бачив ! Попов каже, що у відставку не піде. То ж нехай і не сподівається, що кияни його оберуть. Тільки, якщо буде придумана якась афера. Такого слабкого керівника у нас ще не було ! Керівник повинен бути КИЯНИНОМ (а не парашутистом), щоб йому боліли київські проблеми.
обурений
4017 дн. тому
Міський транспорт пустили (маршрут 23-го тролейбусу - тільки на 5-й день), але який і кому від цього зиск - зупинки завалені снігом - ні зайти, ні вийти. З автором згодні на 200%. Гидко чути виправдовування влади, що у всьому винні фури, через які затори. Це скільки ж повинно бути фур, щоб паралізувало таке величезне місто?! В районі Лук'янівки ніяких фур не було! Була повна некомпетентність глави КМДА і іже з ним. «Не по Сеньке» виявилася шапка.
поля
4017 дн. тому
дуже грунтовний та адекватний аналіз
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду