Приблизно з такими думками автор цих рядків увімкнув увечері 20 січня «Подробности недели». І... Дуже швидко переконався, що «на Шипці все спокійно», тобто що «Інтер» не змінився на краще і що найадекватнішу оцінку його інформаційних (чи дезінформаційних?) програм міг би дати хіба що Лесь Подерв'янський - з його віртуозним володінням специфічною лексикою і вмінням точно відправити тих чи інших персонажів куди треба...

Але нічого не поробиш - такий талант народжується нечасто. Отож про той самий предмет - але з використанням іншого лексично-стилістичного ряду.

Якщо спробувати коротко охарактеризувати спрямування «Подробностей недели», то їхнє вістря було націлене особисто в Юлію Тимошенко.

Перший сюжет програми був «грипозним», що цілком вмотивовано - адже Україна справді перебуває на порозі епідемії грипу. Але навіть грип автори «Подробностей...» примудрилися повернути проти екс-прем'єра, вміло «скоригувавши» одні факти й «забувши» нагадати про інші.

Отже: спочатку була детальна розповідь про старі й нові штами вірусу грипу, які «розгулялися» у Сполучених Штатах та Польщі, про надзвичайну ситуацію, оголошену в Нью-Йорку та Бостоні, та про знервовану Польщу.

А далі починається головне.

«Впрочем, и Польше, и Америке далеко до Украины в 2009-м. Тогда паника, охватившая страну, была похожа на всеобщее помешательство. Объявили пандемию свиного гриппа. Люди спасались кто чем мог. Вирус прогоняли и чесноком, и молитвами.

В аптеках столпотворения, скупают все противовирусные препараты. Марлевые повязки не достать, их шьют даже на фабрике театрального реквизита. А тогдашний премьер с экранов даёт советы.

- Про марлевые повязки - складіть марлю вчетверо, зшийте і віддайте сусіду.

Она же лично встречает ценный груз из Швейцарии. Целый самолёт с чудодейственным препаратом "Тамифлю". Через полгода в Европарламенте придут к выводу, что никакой пандемии не было».

І як контраст тодішній ситуації й тодішньому уряду - опис нинішнього спокою населення та синхрон Миколи Азарова, який розважливо дає вказівку медичним установам та аптекам підготуватися до зустрічі з грипом. І слова кореспондентки: «По улицам никто в масках не ходит, в больницах нет ажиотажа и с полок аптеках не сметают лекарства. Несмотря на то, что в Украину уже проникли опасные вирусы. Один ребенок умер от свиного гриппа, другого лечат в столице. У него тот же штамм, который косит американцев».

От тільки у програмі «забули» дати цікаві синхрони 2009 року - як Нестор Шуфрич вимагає негайного запровадження в країні надзвичайного стану, а Інна Богословська кричить із телеекрану: «Это легочная чума!»...

Цікавий підхід: розповідати про паніку й оминати увагою тих, хто цю паніку щосили роздмухував за допомогою телебачення...

І, до речі, великий гріх потішатися над тим, що тоді багато хто ходив у масках, що їх пошили велику кількість. Якщо це врятувало життя хоча б однієї (підкреслю ще раз: ОДНІЄЇ) людини, то пересторога виправдала себе.

А далі на голови глядачам «вихлюпнули» головне: сюжет про «спектакль», який, мовляв, розігрує звинувачена у вбивстві Євгена Щербаня Юлія Тимошенко у лікарні та розмову ведучого з депутатами Олександрою Кужель («Батьківщина») та Володимиром Олійником (Партія регіонів).

Наведу текст «театрально-політичного» сюжету з незначними скороченнями:

«Сама Юлия Тимошенко на этой неделе снова была в центре скандала. Как и её соратницы. Народных депутатов, которые в поддержку лидера поселились вместе с ней в больнице, силой оттуда выдворили.

Особое отношение власти к вип-заключённой вызывает немало вопросов. Да и Тимошенко не даёт о себе забыть. Что же происходит на самом деле?

Нам предлагают то сопереживать её боль, то возмущаться её капризами. В лучших законах жанра - зрителям показывают захватывающую историю. Но, как всегда, за кулисами остается главная информация - правда это, или же умело срежиссированная выдумка.

Марк Гресь сценарист, режиссер:

- Для того чтобы политик состоялся, для того чтобы его драматургическая политологическая линия состоялась - ему нужно придумать пьесу: что с этим персонажем должно происходить от первого его появления на сцене и до какого-то критического момента.

Где заканчивается искренность и начинается игра - он, опытный режиссёр, распознает на раз-два. Мало чем от актёров отличаются и политики. За первыми стоят постановщики, за вторыми - политтехнологи.

Закрыта за семью замками. Жизнь главной узницы страны нам преподносят как ток-шоу "за решёткой". Несколько кадров - и десятки тысяч просмотров на ютубе.

Резкий поворот сюжета произошёл ещё в СИЗО. Из харизматичного лидера она превращается в хрупкую женщину. Интерес украинцев подогревает загадочная, а может даже смертельная болезнь.

Марк Гресь сценарист, режиссер:

- Была достаточно серьезная нормальная, интересно продуманная драматургия, не новая далеко, но оно и не нужно придумывать ничего нового - огромнейшая тайна и на этой интриге достаточно долго продержали.

Но когда диагноз поставили и лечение определили - акценты сместились. От физического давления внимание зрителя перевели на давление психологическое. Три камеры наблюдения фиксируют каждое её движение. 24 часа в сутки семь дней в неделю. К тому же и в душевой, как утверждает сама оппозиционер, тоже установлена скрытая камера. Журналист Эрвин Джеймс сидел несколько раз, правда, в британских тюрьмах. Сейчас, глядя на украинский спектакль, возмущается - к заключённой Тимошенко относятся хуже, чем к отъявленным бандитам в Европе.

Эрвин Джеймс журналист, бывший заключённый:

- Парень в Норвегии, который убил 70 человек, даже он содержится не в таких условиях, к нему относятся как к человеку, несмотря на такое преступление. А здесь у нас женщина, без криминала в приговоре, просто её хотят сломать.

Но она не сдаётся. И объявила акцию гражданского неповиновения. Режиссёр Марк Гресь говорит - был бы её политтехнологом - прописал бы сценарий именно так.

Марк Гресь сценарист, режиссер:

- На одной драматургической ноте удерживать невозможно, нужно было революционное событие, это надоело, и безусловно, нужна какая-то миниреволюция.

...И вдогонку ещё один мини-боевик с растрёпанными волосами и выдворением из больницы. В пенитенциарной службе объясняют - просто следуют букве закона. Ведь уже и не знают, чего ждать от вип-заключённой и её окружения.

Андрей Лапинский, замначальника управления департамента исполнения наказаний в Харьковской области:

- Вышла, а у неё маленькая ранка диаметров до 1 миллиметра, ранка на ухе - это тот момент, когда у нас нет там видеокамер спрятанных, и мы не знаем, как эта ранка вышла, теперь вопрос без ответа - если убрать видеокамеры - возможны провокации в нашу сторону? Я думаю, что возможны.

...Сценаристов жизни и заключения Юлии Тимошенко - хватает. И они явно могут многое.

Сергей Власенко, защитник Тимошенко:

- Я чув такі цинічні заяви від певних людей - їй же краще, коли вона в тюрмі сидить - з точки зору рейтингів, це такі політичні циніки, я би радив цим людям посидіти в тюрмі трошки, а потім давати свої поради.

Сейчас Тимошенко едва ли не при смерти. То ли убойную дозу лекарств получила, то ли боли в спине опять не дают жизни. Хрупкая больная женщина - такова её сегодняшняя роль, говорит пиарщик Артём. И уверяет - Тимошенко её искренне проживает. Вот только, задумка изначально неправильная.

Артем Биденко, пиар-технолог:

- Да, о ней говорят, да, рейтинг узнаваемости остается стабильным, но её имидж уйдет из сильного политика в сторону обиженного, несчастного, слабого, крайне неправильный пиар в плане нас обижают, правильный пиар - нас обижают.

Пока декорации прежние. И света софитов по-прежнему достаточно. Очевидно, до конца пьесы ещё далеко».

Агов, глядачі і читачі старшого покоління, це вам нічого не нагадує? Ані за логікою мислення авторів, ані за стилістикою? Пригадуєте оповідки з телеекрану про «режисерів», які, мовляв, стоять за спинами дисидентів, про «спектаклі», які постійно влаштовують Сахаров і Солженицин, про якісь таємні залаштункові механізми того, що ми бачимо на поверхні? Та й уся зневажлива стилістика матеріалу, де носіями істини є «раз-два режисер» Марк Гресь та міліціонер Андрій Лапинський, а їхнім протагоністом виступає кілька разів ув'язнений британський журналіст Ервін Джонс, дуже вже щось нагадує із назавжди, здавалося б, минулих часів...

І, ясна річ, жодного нагадування про конституційне положення стосовно депутатської недоторканності, якого не може скасувати навіть Дзержинський (оцініть символічність!) районний суд міста Харкова, так само, як і статтю 17.2 «Закону про статус народного депутата України», де йдеться про депутатське право «безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, режиму секретності». Бо ж якби були названі ці конкретні законодавчі норми, у глядача виникла б думка про беззаконня, яке чинить влада. А так - нічого страшного, Show Must Go On!

Ну, а про те, як поводився ведучий із Олександрою Кужель, я промовчу (Олександра Кужель (БЮТ) та Володимир Олійник (ПР) були гостями програми Олега Панюти, що надало, все ж таки,  деякого балансу висвітленню теми)...

А далі у «Подробностях...» - сюжет, який разюче контрастує своєю лагідною, майже домашньою стилістикою із сюжетом про Тимошенко. Йдеться про похорон кримінального авторитета, відомого як Дід Хасан...

«В объективы дед Хасан попадал крайне редко. Человек он был не публичный, но о его безграничном влиянии в криминальных кругах и огромном состоянии слагали легенды. А с виду и не скажешь - обычный мужчина пенсионного возраста... На прощание с этим человеком в Москву съехались криминальные авторитеты со всей страны. Желающих оказалось столько, что на стоянке у здания ритуальных услуг даже образовалась пробка из дорогих внедорожников... Деда Хасана называли судьёй уголовного мира... Журналист Андрей Константинов: "Он ведь человеком таким был незаурядным. Разговаривать с ним было очень интересно. Он с чувством юмора был, с опытом, энергетика у него потрясающая совершенно была..."» - і так далі, і таке інше. Одне слово, вочевидь для авторів «Подробностей...» «соціально близька», як казали свого часу чекісти, постать.

Що ж, «Інтер» має право робити й такі «інформаційні» програми. Так само, як глядачі мають право їх оцінювати відповідно до своїх знань і переконань. Сподіваємося, що належним чином оцінить «нову» редакційну політику «Інтера» й громадська рада телеканалу. Яка, за словами одного з її членів, директора Інституту масової інформації Вікторії Сюмар, створена «аби громадськість мала можливість більш ефективно впливати на інформаційну політику одного з найрейтинговіших телеканалів країни. Впливати для того, аби забезпечити об'єктивні новини, аби публічно вказувати телеканалові на порушення журналістських стандартів та відповідність роботи журналістів принципам об'єктивної журналістики, виправляти ці порушення, аби на каналі з'явилися суспільно важливі формати у вигляді незалежних майданчиків для обговорення суспільно-політичної тематики, нові люди, спроможні реалізувати ці завдання... Підписавши Меморандум, "Інтер" взяв на себе цілком конкретні зобов'язання дотримуватися його пунктів, і для експертів, які погодилися увійти до громадської ради, це значно більш ефективніший формат взаємодії. Взаємодії, мета якої одна - забезпечити право українців на різнобічну, якісну та правдиву інформацію, професійні соціально-політичні дискусії за участі в тому числі і незалежних експертів».

Невже ж «Подробности...» від 20 січня і є оте «забезпечення»?