Программу  «Факти тижня з Оксаною Соколовою», которая выходит по воcкресеньям на канале ICTV в 18.45, лично я  полушутя называю для себя  «преамбулой»  к тому,  о чем затем расскажут коллеги Оксаны в «высоколобых»  итоговых проектах «ТСН. Підсумковий випуск» на «1+1» (19.30)  и  «Подробиці тижня» на «Интере» (21.00).  

Несмотря на то, что  программа анонсируется  как, прежде всего, острый и свежий  «авторский взгляд» ее ведущей и  репортеров  на события недели, все же ПО ФАКТУ  «фишкой»  проекта стали  не столько  острота и неожиданность, сколько безыскусность, непритязательность   комментариев, сдобренная  мягкой иронией.

Насколько эти «фишки»  позволяют зрителю получить, тем не менее, качественный продукт,  то есть, такой, который позволял бы ему быть уверенным  в ценности приобретенного знания о событиях, тенденциях и их непосредственного влияния на его собственную жизнь – посмотрим на примере двух выпусков программы, за 15 и 22 октября. 

15 октября  топ-темой для «Фактов тижня», как и для  ТСН «1+1»,   стало противостояние    в центре Киева в  связи с очередной  годовщиной   Украинской Повстанческой Армии.  Что было оправдано, поскольку  события,  явно  достойные  своей   резонансностью   внимания итоговой программы, к тому же и по хронологии  завершали анализируемую неделю, поскольку происходили  14 ноября. («Интер» при этом  начал «Подробиці тижня» с репортажа  о посещении Виктором Ющенко родной Хоружевки, который плавно перерос в анализ раскладов в обновленном Секретариате).

Что касается событий на  Покрова,  то  «ТК» уже  отмечала, что для большинства каналов событием стала не сама годовщина, а противостояние между киевской  милицией и представителями тех политических сил, которые пытались помешать проведению марша ветеранов УПА. Не стали исключением и «Факти тижня», которые, как затем и «Подробности недели» на «Интере»,  дали  небольшой репортаж «без комментариев», предваренный короткой подводкой ведущей Оксаны Соколовой.

«Хрещатик знову став полем бою. Сутичками, бійками з міліцією і метаннями яєць цього тижня завершилася чергова спроба примирити вояків УПА і ветеранів Великої Вітчизняної. Указ президента Ющенка про необхідність нарешті визначити статус ветеранів Української Повстанської Армії лише підігрів ситуацію. Пройти маршем Хрещатиком воякам знову не дали. Комуністи просто оточили Майдан і влаштували традиційний мітинг для пенсіонерів, а прогресивні соціалісти намагалися привернути увагу своєю агресивністю. Щоправда, побити, як вони кажуть, «бандерівців» їм не вдалося, тож відігралися на міліціонерах. Кровопролиття, на щастя, не сталося, але обійшлося арештами десятків демонстрантів. Конфлікт тижня – без коментарів».

Можно прямо сказать – журналисты ICTV  явно не напряглись в освещении этой темы, допустив при этом и несколько неточностей. Во-первых, на взгляд вашего автора,  сложно трактовать  марш ветеранов УПА как «чергову спробу примирити примирити вояків УПА і ветеранів Великої Вітчизняної».  Во-вторых, явной натяжкой представляется  и  интерпретация  Указа Президента как указа о «необходимости, наконец, определить статус ветеранов УПА».  Некоторые эксперты назвали этот указ «указом о том, что надо подождать»   Ну,  во всяком случае, вряд ли все так однозначно.

Второй темой программы стало усиление  неонацистских настроений и ксенофобии в России. Информповодом для  сюжета  стало  убийство известной российской журналистки и правозащитиницы Анны Политковской,  а также «зачистки» по грузинскому признаку, к которым прибегли российские власти после шпионского скандала.  При этом  более чем странным выглядело то, как Оксана Соколова  отвелась от предыдущего сюжета: «Про фашизм цього тижня вголос заговорили і в Росії, але не в минулому часі, а у теперішньому». То есть, ведущая таким образом стала на сторону тех, кто во время митинга в Киеве говорил о воинах УПА как о фашистах, и кого мы видели в репортаже без слов? А какой еще может  быть привязка УПА к фашизму?! Вообще, уместность   и качество  «отводок»  и «подводок»  наших теленовостийщиков к сюжетам –  это тема для отдельного разговора. Особенно в контексте западной практики, где со столь милой сердцу наших менеджеров традицией  «перебрасывания мостиков»  между разными темами в выпуске новостей встречаешься редко. И, по мнению вашего автора, от этого качество новостей только выигрывает, поскольку подобные «стилистические изыски» нередко приводят к манипуляциям, искусственным привязкам,  а  то и просто к откровенным глупостям!  Почему до сих  пор  «мостики»  между разными темами являются  для наших новостийщиков признаком мастерства,  признаком особого шика,  почему на это тратится время ведущими новостей, почему  этими связками объединяют не только то, что логично укладывается  в одну канву, но и вещи,  абсолютно логически не связываемые – загадка.  Ведь зрителю-то гораздо важнее полновесное и исчерпывающее информирование его по каждой конкретной теме, нежели  не несущие никакой информативной  ценности  «рюшики» верстки. 

Впрочем, это касается абсолютного большинства наших каналов. Что ж до самих  «Фактов тижня», то, увы, и к освещению этой темы в программе  можно было предъявить немало претензий. Главная из них – абсолютное отсутствие второй точки зрения в сюжете Андрея Воронина. В данном случае такой второй точкой зрения – на фоне нагнетания журналистами ICTV страстей вокруг банд  скинхедов и неонацистов, орудующих в России,   а также вокруг рассказа об антигрузинской истерии  было бы, очевидно, мнение  представителей российских  центральных властей. Ведь намек на «кремлевский» след в происходящем в программе был сделан неоднозначный: «Фахівці кивають на Кремль та подейкують: політика «Россия для русских» – це ноу-хау перед новими виборами. Тим паче що через подібні організації легко відмиваються гроші і здійснюються провокації. Якщо це політика партії, то вона триватиме, і Грузія не остання. Серед нових потенційних ворогів може опинитися і Україна – у разі приєднання до НАТО або відвертої підтримки Тбілісі». 

Но Кремль, как ни крути, все же   нельзя  напрямую  отождествлять только лишь с лидером ЛДПР и заместителем главы Госдумы России Владимиром Жириновским и лидером партии «Родина» Дмитрием Рогозиным. Между тем, только   этих политиков  увидели зрители в данном сюжете, одного – с синхроном, другого – через демонстрацию соответствующего ксенофобского ролика «Родины». И позиция их была использована именно  в канве демонстрации однозначности  российской политики («Володимир ЖИРИНОВСЬКИЙ, заступник голови Державної Думи Росії: «Я настаиваю на том, чтобы прекратить отношения в экономике, в транспорте, во всех сферах. Пожалуйста, культура: приезжает, там, Нани Брегвадзе, Гвердцители, там, Кикабидзе – пусть поют». (….)  Володимир ЖИРИНОВСЬКИЙ, заступник голови Державної Думи Росії: «Без России вы жить не можете, на одном сале не уедешь далеко, и будут страшные болезни»).

Также социологические данные, на которые опирались Оксана Соколова и Андрей Воронин, приводились без обозначения степени их достоверности – то есть, без приведения обязательных при использовании социологии данных о том, кто проводил исследования, на какой выборке и т.д.   («СТУДІЯ. Бути інакомислячим або мати інший колір шкіри у Росії нині небезпечно. В фаворі – націонал-патріоти. У Росії зареєстровано 50 націонал-патріотичних організацій, 100 газет, що підтримують антисемітизм та ксенофобію. Одна з них, приміром, називається «Коричнева пора». За різними даними, в Росії орудують до 150 тисяч скінхедів, в перекладі – «бритоголових», та 50 тисяч неонацистів. Від їхніх рук торік загинуло 26 людей, цього року – вже 18. При цьому третина росіян вважають скінхедів «санітарами суспільства», 60% виступають за виселення кавказців. Антигрузинська кампанія, що розгортається нині, – в контексті російських настроїв»(…).

РЕПОРТАЖ: Ви ще спокійно гуляєте нічними вулицями міста? Тоді «скіни» ідуть до вас. Російський Інтернет майорить благаннями відвернути націоналізм. Лише торік 35 регіонів Росії офіційно заявили про «бритоголову біду». Статистика говорить: росіяни люблять тільки росіян, а 75% опитаних відверто симпатизують націоналістичним і авторитарним поглядам. Від ксенофобії до расизму – один крок»).

Из сюжета, таким образом, невозможно было  достоверно узнать, какой же все-таки  реальный  масштаб проблемы неонацизма и ксенофобии  в России. Никоим образом не ставя под сомнение, во всяком случае, немелкость этого масштаба, все-таки хочется более убедительных подходов наших журналистов к подобным  непростым темам. Уж коль  считаете возможным  говорить о таких темах публицистически, и даже тенденциозно – то подкрепляйте оценки убедительными аргументами.  Не говоря уже о том, что, конечно же, не может быть  столь однозначной, как это было сделано в «Фактах тижня», и привязка убийства Политковской именно к проблеме неонацизма… Пока что, до завершения следствия, это может быть только допущением.

В целом же   эта часть программы   продемонстрировала, что и   «Факти тижня» страдают от общей для нашего ТВ болезни приблизительности. Передана ли была в сюжете  тенденция, имеющая развитие в соседней стране?  Думается, что да.  С точки зрения тех, кто  оценивает происходящее в России примерно в том же ракурсе, что и авторы программы. Но если  бы этот сюжет смотрели представители вот тех самых, скажем, россиян, которые «вважають скінхедів «санітарами суспільства», или тех  60%, которые «виступають за виселення кавказців» - представьте, сколько бы у них появилось поводов для того, чтобы вскричать: «Не верю…»!. 

Кстати, это еще одна проблема наших итоговых программ: обращение исключительно к аудитории, которая мыслит непременно так, как  их авторы. И полное игнорирование тех, кто может – и их, что характерно, наверняка много! – иметь абсолютно иной взгляд на происходящее. С точки зрения стандартов профессии об этом мы поговорим в четвертой – заключительной части  - исследования вашим автором качества. А вот с точки зрения  маркетинговых бизнесовых технологий можем сказать  уже сейчас:  это явно непродуктивно. Как  неэффективно и в том случае,   если  кто-то, включая  государство,  озабочен   таки  в нашей стране то ли  влиянием ТВ  на  сознание электората, то ли налаживанием диалога  власти  с обществом.   

Следующей темой программы за 15 октября стали  кадровые перестановки в команде Президента Виктора Ющенко. Здесь также авторы «Фактов тижня» были достаточно оценочны.

«СТУДІЯ: Українська влада озброюється – новими кадрами. Найактивніше зміцнює свої позиції президент України. Аби протистояти уряду Януковича, в Секретаріаті формується команда молодих і агресивних. Цього тижня її поповнив Олександр Зінченко. Рік тому він скандально пішов з будинку на Банковій, звинувативши оточення президента у корупції. Фактично з цього і почався розпад «помаранчевої» команди. Призначення Зінченка радником президента шокувало «нашоукраїнців». Другий шок тижня – прихід на посаду секретаря Ради нацбезпеки та оборони Віталія Гайдука, представника «Індустріального союзу Донбасу». За такої ситуації у «Нашої України» шлях один – до опозиції.  Роман Безсмертний і там затіяв переговори зі створення коаліції – уже опозиційні. Цього тижня відбулася перша зустріч із ймовірними союзниками – ПРП та «Порою». На зустрічі прозвучала теза про необхідність об’єднання демократичних сил, які врятують країну, якщо матимуть підтримку народу. Певно, вже призабулося, що два роки тому вони вже мали її безпрецедентно безмежно».

Как видим, Оксана Соколова явно злоупотребила  словом «шок». При этом о том, почему и для кого именно шоком было назначение Гайдука – на самом деле  до того уже не раз и не два  ПУБЛИЧНО прогнозируемое – для зрителей так и осталось загадкой. Или  такие формулировки нужны только ради «красного словца»?

 Не совсем понятным обычному зрителю  был и вывод, сделанный  телеведущей из назначений Зинченко и Гайдука: «За такої ситуації у «Нашої України» шлях один – до опозиції».  В какой такой ситуации?! Как известно, ни Зинченко, ни Гайдук  не вызвали публичного, о котором бы знал зритель,  неприятия у представителей антикризисной коалиции. Да и Ющенко явно не склонен  к переходу в оппозицию... Или все-таки Оксана Соколова имела в виду, что это партии  «Наша Украина» не остается ничего другого, как перейти в оппозицию – в том числе и  в оппозицию к  «своему» ПРЕЗИДЕНТУ?  Если именно это Оксана и имела в виду – то можно  было бы ее поздравить:  еще до драматических событий съезда НСНУ 22 октября она спрогнозировала, что  жесткий конфликт между Президентом и руководителями «НУ»- «любими друзями» - станет публичным, более того, что при определенных обстоятельствах он имеет потенцию перерасти и в открытое противостояние… Но что-то есть большие сомнения в том, что именно об  оппозиции   «НУ» к Президенту говорила ведущая. Тем более, что вряд ли и на 22 октября, и на 1 ноября   кто-то в Украине  может  ОДНОЗНАЧНО сказать («шлях один»), где на самом деле будут, в конце концов,   и Президент, и  «Наша Украина», и «любі друзі»…

Давал трактовку происходящему и репортер Виктор Сорока – представив  последние события в команде Президента как  судорожные попытки «оранжевых» спастись с политического «Титаника».

РЕПОРТАЖ: СТЕНДАП: Автор: Віктор СОРОКА. Знайти тиху гавань в українській політиці майже неможливо. Тут штормить повсякчас. І лише від злагодженості дій команди, від мужності та професійності капітана залежить, вистоїть корабель під натиском стихії чи стане політичним «Титаніком» і піде на дно. Загрозливе «Полундра!» вже прозвучало, і тепер «помаранчеві» рятуються хто як може.  РЕПОРТАЖ: Блок «Наша Україна» з усієї сили шубовснув в опозиційну воду. Ліпше втопитися, аніж дружити з тими, хто нехтує святим – «Універсалом національної єдності», – за таким бойовим гаслом міністри-»нашоукраїнці», хоч і зі скрипом на серці, таки написали заяви про готовність стрибнути за борт урядового корабля.

СИНХРОН: Юрій ПАВЛЕНКО, міністр у справах сім’ї, молоді та спорту: «Або всі, або ніхто. Мова йде не про долю кожного конкретного міністра, а про долю країни і виконання в повному обсязі «Універсалу національної єдності».

РЕПОРТАЖ: Робити з універсалу закон «антикризовики» не збираються, навпаки – намагаються взяти на абордаж все, що можна взяти: повноваження, підприємства, нардепів, які погано лежать. Розкол в «Нашій Україні» їх не дуже лякає. Тим часом самі «помаранчеві» тепер агітують за створення потужної опозиційної конфедерації під брендом «Європейська Україна», але без Блоку Юлії Тимошенко.

СИНХРОН: Роман БЕЗСМЕРТНИЙ, народний депутат України, лідер фракції «Наша Україна»: «Які механізми будуть у взаємодії між «Нашою Україною» як опозиційною силою і БЮТом як опозиційною силою – давайте побачимо».

РЕПОРТАЖ: Тим часом у Секретаріаті президента згадали народну мудрість: порятунок потопельника – справа самого потопельника. І міцно вхопилися за кадрову соломинку. Точніше, на Банковій почалася шалена гонка кадрових озброєнь. Секретарем Ради нацбезпеки став «непомаранчевий» представник потужної структури «Індустріальний союз Донбасу», знавець енергоринку Віталій Гайдук. І якщо його призначення більш-менш прогнозоване, то повернення до Секретаріату Олександра Зінченка в ранзі штатного радника для пропрезидентської «Нашої України» стало шоком. Демарш колись «любих друзів» не забарився».

При этом в сюжете Виктора Сороки мы видим одновременно и достаточно верное описание происходящего – что есть «плюсом». «Минусом» же – как для программы, претендующей на осмысление событий -  есть то, что описание это строится исключительно на уровне сообщений   информагенств и публичных заявлений политиков, без  анализа причин и следствий, скрытых пружин событий,  мотивов их  участников (скажем,  и впрямь ли причиной (или все-таки поводом?)  проанонсированного ухода министров-нашеукраинцев является игнорирование Кабмином принципов Универсала национального единства?  Ведь и «НУ» ничего не сделала для того, чтобы Универсал был  имплементирован  в качестве законопроекта... Или, например,  разве не просится  к рассказу о намерении Бессмертного создать новую оппозицию, вне БЮТ,    версия о том, что таким образом «любі друзі» хотят «размыть»  оппозиционность  Юлии Тимошенко,  ослабить ее  потенциал, создав  ей конкурентов  и в оппозиционной нише? Что уже идет борьба за выборы-2009, в которой   нынешний состав руководства НСНУ и Президент будут  идти, судя по всему, разными  тропинками и лозунг верности Универсалу в этой борьбе – лишь   разменная монета…  И так далее).

   С одной стороны,  в формате НЕПРИХОТЛИВОЙ, как бы ЛАЙФОВОЙ публицистики, в которой делаются «Факти тижня», такие аналитические изыски вроде как и не обязательны. С другой стороны – на чем тогда зиждутся ОЦЕНКИ авторов программы?!  На столь же неприхотливом, неглубоком  анализе? Анализе, который не учитывает ни контекст событий, ни информацию из  собственных источников, ни наличие разных интерпретаций  событий у разных политических игроков?… Уж если лайф – то тогда уж, будьте добры, давайте  повествование, пересказ  «плакатных», всем известных фактов, без всякой публицистической «отсебятины». Широкому зрителю такие программы, в конце концов, также небесполезны– чтобы быть в курсе хотя бы официальных, публично засвеченных  фактов, заявлений и трактовок событий. Но если уж вы  претендуете на  АВТОРСКИЙ ВЗГЛЯД, на  собственную интерпретацию происходящего – а, следовательно, на ДОВЕРИЕ зрителя к вашим комментариям -  тогда уж тщательнее надо, тщательнее… Если, конечно, целью является дать зрителю адекватный продукт, а не  втюхать ему примитивную подделку, читай – манипуляцию…   

Не соблюдается, опять-таки, и в этом сюжете «Фактів тижня» правило обязательности двух точек зрения при подаче фактов.  Лишь один пример – хотя их можно привести множество. Еще одна цитата из репортажа Виктора Сороки: «…повернення до Секретаріату Олександра Зінченка в ранзі штатного радника для пропрезидентської «Нашої України» стало шоком. Демарш колись «любих друзів» не забарився. Очільники НСНУ попросили президента відмовитися від порад Зінченка, однак новий голова Секретаріату несхитний. СИНХРОН: Віктор БАЛОГА, голова Секретаріату президента України: «А щодо Зінченка – Зінченко приступив до виконання своїх обов’язків, працює і буде працювати».

Почему ни слова не предоставлено тем, кто в «шоке» от  назначения Зинченко, почему не приведена их аргументация? А, может, она вполне убедительна?  Ну не Александр Семирядченко же, экс-руководитель информационного вещания ICTV, а нынче руководитель Главной службы информационной политики Секретариата Президента,  распорядился не давать этого?! Тогда почему не соблюдены правила?..

В следующем куске сюжета Виктора Сороки  так же есть как очевидные  удачи, так и очевидные проколы.

РЕПОРТАЖ: Ще один удар під дих «Нашій Україні» – заява Балоги про те, що президент може відмовитися від почесного головування у партії. На Банковій кажуть: оскільки «широкої» коаліції немає, то главі держави варто максимально дистанціюватися від усіх політичних сил.

СИНХРОН: Ірина ВАННИКОВА, прес-секретар президента України: «Президент України є загальнонаціональним лідером, це глава держави, для якого найважливішим фактором є об’єднання України».

РЕПОРТАЖ: «Нашоукраїнці», принаймні на людях, позицію свого партійного та ідейного боса не критикують – язик не повертається. Втім вустами керівника інформаційного департаменту тактовно нагадують Віктору Андрійовичу, як саме він став номером один в НСНУ.

СИНХРОН: Тетяна МОКРІДІ, керівник інформаційного департаменту Народного союзу «Наша Україна»: «Будь-які рішення президента партія сприйме, але він обраний був з’їздом партії».

РЕПОРТАЖ: Тож лише з’їзд може позбавити Ющенка почесного головування, – нагадують у штабі «нашоукраїнців». У те, що між ним і партією проляже прірва, тут уперто не вірять. Однак очевидно, глава держави ставитиме на успішнішій проект. Теперішні амбітні господарі Секретаріату – чим не альтернативна команда для сильного президента. Його зближення з Гайдуком одні називають торпедною атакою по есмінцю Януковича-Ахметова. Сміливіші прогнозують: тепер у Ющенка більше шансів перемогти на виборах-2009. А щодо «Нашої України», то хто сказав, що треба йти на дно разом з човном, на якому декілька капітанів і ніхто не знає, куди пливти? Щоправда, сконструював цього човна сам Віктор Андрійович».

С одной стороны,  есть ценный недвусмысленный  рассказ о  «пропасти» между Президентом и  верхушкой «НУ», передана  - через изложение реакций -  очевидная растерянность «любих друзів».

С другой стороны – был сделан явно неудачный, поскольку не был подтвержден дальнейшим ходом событий, но, увы, однозначный вывод о том,  что «Однак очевидно, глава держави ставитиме на успішнішій проект. Теперішні амбітні господарі Секретаріату – чим не альтернативна команда для сильного президента». Його зближення з Гайдуком одні називають торпедною атакою по есмінцю Януковича-Ахметова. Сміливіші прогнозують: тепер у Ющенка більше шансів перемогти на виборах-2009. А щодо «Нашої України», то хто сказав, що треба йти на дно разом з човном, на якому декілька капітанів і ніхто не знає,  куди пливти? Щоправда, сконструював цього човна сам Віктор Андрійович».

К следующему выходу программы, 22 октября, оказалось, что удар Виктора Балоги не был «под дых», а был то ли очередной ошибкой, то ли  пробой пера, измерением температуры общественного мнения. Оказалось, что Президент останется партийным лидером, что «Наша Украина» если и идет на дно, то только в воображении журналистов «Фактів тижня», но отнюдь не самого Президента Ющенко.

Итак, 22 октября «Факти тижня», начав с промосюжета о  премьере фильма  Сергея Буковского «Назови свое имя по буквам», сопродюсерами которой выступили Стивен Спилберг и Виктор Пинчук, владелец ICTV,  перешли затем  к топ-теме этого выпуска – состоявшемуся накануне, 21 октября, съезду НСНУ (такой выбор сделали и «ТСН», пригласив в студию Виктора Балогу. От раскритикованных Президентом «любих друзів» не был приглашен никто).  Приведем расшифровку сюжета – по «Огляду телеефіру» от сайта «Україна сьогодні» полностью.

«СТУДІЯ, Оксана Соколова: … Роботу над помилками влаштувала «Наша Україна». Президент Ющенко проявив характер і вирішив визначити хто в «нашоукраїнському» домі хазяїн. Після жорсткого виступу на з’їзді партії стало зрозуміло: Ющенко не тільки не піде з «Нашої України», а й спробує, нарешті, взяти її під особистий контроль. Вирвати з рук «любих друзів», які фактично узурпували владу. Фраза Ющенка, про те, що він не дозволить перетворити «Нашу Україну» на закрите акціонерне товариство, фактично вказала на двері групі Порошенко, Третяков, Безсмертний. Перший рішучий крок президентом вже зроблений. Питання в тому, чи буде другий? «Наша Україна» взяла тайм-аут на 3 тижні. 21 день триватимуть інтриги, «підкилимні» переговори і боротьба за контроль над брендом, який хоча і катастрофічно втратив популярність, але все ж залишається розкрученим. Хто переможе? І чи вдасться замінити Безсмертного?

РЕПОРТАЖ: Автор: Віктор СОРОКА. На зло всім ворогам і на подив самим собі «нашоукраїнці» не розкололися і навіть не розсварилися. Їм просто не вистачило часу. Позачерговий з’їзд НСНУ пройшов як політична блискавка: жодного голосування і жодного рішення. Лише виступ президента і… Пакуйте валізи панове делегати. Наступна зустріч через 3 тижні. Втім, розчарованих було небагато. Адже на тлі останніх скандалів у компанії «любих друзів» не дуже вірилось, що глава держави взагалі приїде на свято політичних невдах. Злі язики насміювались, мовляв, Віктор Ющенко надішле вітальну телеграму, а зачитає її Олександр Зінченко.

СИНХРОН: Віктор ЮЩЕНКО, президент України, почесний голова НСНУ: «Для того, щоб не було спекуляцій навколо того, де президент по відношенню до партії «Наша Україна», я хочу сказать одну фразу: я завжди був з цією партією, є і буду».

РЕПОРТАЖ: Зал вибухнув схвальними оплесками. Опоненти «помаранчевих» заскреготали зубами. Хай вони роблять, що їм заманеться, але главі держави не гоже бути лише одноколірним, – радить Вікторові Ющенкові президент з десятирічним стажем Леонід Кучма.

<P class="MsoNormal" style="MARGIN: 0cm 0cm 0