Якщо намагатися створити картину реальності за телевізійними передачами, спроба виявиться дуже повчальною. З одного боку, те, що глядачеві показують загальнонаціональні канали, не має майже нічого спільного з тією реальністю, в якій мешкає селянин на забутому хуторі або ж хіпстер у мегаполісі. З другого, саме телевізійна дійсність заспокоює нерви еліт під загальним гаслом «Усе буде добре!». Хоча згадане гасло - назва конкретної програми на конкретному каналі, воно щонайточніше відбиває головний меседж загальнонаціональних каналів. Точніше, їхнє прагнення намалювати комфортну картину сьогодення так, щоби й владу задовольнити, й посполитих заколисати.

Приміром, у понеділок, 27 серпня, «Підсумки дня» Першого національного, вечірні «Факти» ICTV та «Репортер» Нового каналу дружно поставили центральним сюжетом репортаж про візит прем'єр-міністра Миколи Азарова на алюмінієвий завод. Місце розташування нової кузні для української важкої промисловості позначили просто - Київщина. Тим часом той, хто часто буває на станції метро «Лісова» або ж щодня курсує на роботу і з роботи з Броварів до столиці й навпаки, вже вивчив напам'ять, завдяки кому той алюмінієвий Броварський завод відроджено. На величезній кількості білбордів та сітілайтів як на станції, так і вздовж усього шосе Київ - Бровари є й портрет кандидата в депутати (директора того самого заводу), й відповідне гасло про відродження заводу написано. Те, що кореспонденти аж так розширили місце розташування підприємства, змушує думати, що вони дуже боялися порушити вимоги закону про вибори в частині заборони агітації. Бо якби журналісти не засекретили адреси заводу, їм довелося б і директора назвати. Котрий саме й робить собі піар на збереженні алюмінієвого виробництва у славному місті Бровари. От і вийшло, що всі вони самі себе перехитрили. Але кого цим здивуєш? Тут головне - вкотре наголосити, що прем'єр ночей недосипає, дбаючи про відродження національної промисловості напередодні виборів.

Нову лазівку для можливих фальсифікацій під час виборів продемонструвала ЦВК. Про те, що до окружних виборчих комісій за мажоритаркою не потрапили члени рейтингових партій УДАР та «Свобода», докладно розповіли хіба що на ТВі у програмі Мустафи Найєма «Сьогодні про головне». Представники цих політсил у студії каналу з піною на губах доводили, що жеребкування проводилося незаконно. Його треба було робити 225 разів, за кількістю мажоритарних округів, а не один раз, як це зробили в ЦВК. Натомість член ЦВК Андрій Магера телефоном указав ударівцям та свободівцям, що вони не опротестовували цього положення в Законі про вибори, коли ще був час. І взагалі, підкреслив пан Магера, законодавець не лишив ЦВК 100 годин для жеребкування по кожному округу, тож претензії скривджені політсили можуть пред'являти хіба що самі собі. Представник УДАРу після жорсткої сутички з представником ЦВК дещо охолов і цілком оптимістично натякнув, що на певних умовах ті сили, які все-таки потрапили до ОВК, готові віддати свої місця переможеним.

ТСН («1+1») запросила свого глядача на «Педраду у посольстві». У сюжеті йшлося про те, як посол РФ в Україні пан Зурабов запросив до себе високопоставлених українських освітян і що їм пропонував. Пропозиції з боку Росії для освітянської галузі не могли не вразити суто російським розмахом і масштабами можливої русифікації-колонізації заблукалої овечки-України. Аби повернути її до лона метрополії, Москва готова забезпечити повний доступ українських школярів до навчальних ресурсів у Росії. Тобто безкоштовно надати всі необхідні підручники для класів із російською мовою навчання, а також долучити неграмотну школоту до шедеврів російської літератури. Піднесеність, яку випромінювали наші рідненькі чиновники у відповідь на заманливі пропозиції, говорила сама за себе. Причому - російською мовою. Дмитро Табачник, Ірина Зайцева та інші українські освітяни просто поперед батька в пекло лізли в намаганні якомога більше компліментів та подяк відвісити російському послові за таку вчасну братерську допомогу. Здавалося, ще трохи - й присутні кинуться обійматися-цілуватися, щоб задушити одне одного в братніх обіймах. На тлі цього пароксизму пристрасті синхрон сумного та невеселого, як той сотник Микита Уласович Забрьоха з «Конотопської відьми», і самотнього в натовпі Максима Стріхи пролунав, як діагноз. Він констатував: «Українська мова залишиться тільки для малого кола української інтелігенції та хатнього вжитку». Доктор фізико-математичних наук, перекладач Максим Стріха чудово знає, про що каже. І те, що бодай у такий спосіб автори цього сюжету спробували продемонструвати збалансованість, робить їм честь.

У понеділок на «Інтері» стартував новий проект «Подробиці. Неформат». Досить симпатично зроблений анонс готував глядача до того, що в цій 10-хвилинці одразу після важко-офіціозного стилю «нормальних» новин на «Інтері» йому покажуть щось більш стравне за монументальні портрети в інтер'єрах чи на паркеті. Ну, там, хто з зірок кого народив, хто з ким одружився. Або ж, не доведи господи, про якихось рептилоїдів, які світом правлять... Одне слово, щось сльозогінне-лайфове в дусі «ТСН. Особливе». Проте «Неформат» виявився звичайним «зливом» невикористаних в офіційних «Подробицях» сюжетів. Не без присмаку псевдосенсаційності, бо до справжньої сенсаційності програма вочевидь не дотягує. Приміром, коли ведучий «Неформату» розповів про те, що в Черкасах аж через 8 років нарешті до суду дійшла справа пластичного хірурга, котрий примудрився двом дівчатам відрізати вуха, глядач лишився в невіданні, які ж перспективи судових слухань. Якщо коротко, посадять лікаря чи ні? Ще один сюжет, про те, що народ на Майдані не спромігся правильно назвати державні символи України, нічого не додає до «неформатної» інформаційної картини. Вийшла така собі пістрява мозаїка без ладу й прикладу. У цю кліпову концепцію, втім, чудово вписався сюжет про майора Мельниченка, причому головною родзинкою стала романтична історія екс-охоронця Кучми та екс-телеведучої Наталії Розинської. Склалося враження, що наразі «новий» формат насичується суто випадковими сюжетами, які, щиро кажучи, ні Богу свічка, ні чортові кочерга. Скажімо, сто разів програний усіма ЗМІ «баян» про сільське обійстя посеред висоток на Позняках, де гребуться кури й рохкають свині, якщо й розширив кому свідомість, то хіба що тому, хто щойно купив телевізор і до цього на додачу жодної київської газети не прочитав. На таких неофітів подібна екзотика ще може справити якесь враження.

Щоб не повертатися до новацій на «Інтері», пов'язаних зі зникненням рейтингових «Вечірнього кварталу» та «Києва вечірнього» разом із «Пороблено в Україні», зауважу ще один модний тренд, до якого долучився «Інтер». Тут почав виходити «Глянець» - такий собі тележурнал про життя зірок. Нічим оригінальним від подібних програм на інших каналах («Неймовірна правда про зірок», «Моя сповідь», «Моя правда», «Герої екрану» тощо) «Глянець» не відрізняється. Ті самі обличчя, ті самі заставки й ті самі «сміх, сльози та любофф». Одне слово, на арені такі ж самі персони, що й скрізь. До очевидних чеснот саме цього тележурналу про зірок варто віднести хіба що його чітку структурованість. Із появою «Неформату» та «Глянцю» «Інтер» дав своїй цільовій аудиторії те, чого їй, мабуть, бракувало і змушувало «мігрувати» по хвилях ефіру на інші канали, де такого добра - хоч греблю гати. Втім, чи справді аудиторія каналу прагнула до таких форматів - покажуть рейтинги.

А в п'ятницю, 31-го (добре, хоч не 13-го), відсутність рейтинготворчого проекту «Студії «Квартал 95» - «Київ вечірній» - дозволила взяти реванш у слоті 20.30-21.30 каналу «1+1». Тут нарешті змогли перезапустити провальний у часи конкуренції з інтерівським гумористичним проектом свій «Добрий вечір». Олександр Ревва у ролі ведучого цілком упорався з покладеними на нього завданнями. Хоча сам продукт IQ production, як і в попередньому сезоні, вибуховими репризами не запам'ятався. Та й гумор лишився на рівні генітально-анального. Ну, що тут удієш - після камеді-клабу інших жартів народ, мабуть, не сприймає.

Натомість «Інтер» перепрограмував п'ятничну сітку так, що відтепер у ролі килимного клоуна цілих п'ять (!) годин виступає Євгеній Кисельов. Його «Велика політика» перебрала на себе функції великого ж таки шоу з усіма необхідними елементами: бої без правил (кандидати в депутати на боксерському ринзі), пікантні подробиці гучних справ та нічний кінозал із нібито дискусією начебто авторитетних експертів. Висидіти такий час біля екранів спроможний хіба що безнадійний теленаркоман, якому що більше скандалів у прямому ефірі - то краще. До речі, політичні дискусії в новому для Євгенія Кисельова форматі поєдинку на ринзі вийшли не надто яскравими. Хоча формально і візуально структуровані непогано. Та й сама ідея витягти політиків на справжній ринг - досить продуктивна. Проблема тут хіба що у відсутності яскравих особистостей в українському політикумі. Тож заміна загартованих бійців Арсенія Яценюка та Сергія Тигипка на Віктора Пинзеника й Олега Зарубинського різко знизила градус вербальної сутички до мінімуму. Що для інфотейнменту, який так зненацька полюбив пан Кисельов, смерті подібне.

Ну, а поява в останній частині програми (в якій після документального фільму BBC про загибель принцеси Діани розмовляли про теорії змови) улюблених персонажів ведучого Олександра Чаленка та Олеся Бузини, відразу викликала бажання вимкнути телевізор. Ну, не можуть ці одіозні люди претендувати на роль експертів у всіх царинах людського знання та буття. Тож кінцівка дискусії, в найкращих традиціях шоу «Велика політика», перетворилася на балаган, де кожен учасник намагався перекричати всіх інших, які заговорили в унісон. Бажання авторів проекту підвищити рейтинг за рахунок бійцівських якостей Бузини й Чаленка цього разу не спрацювало. Що ви хочете - о першій чи о другій ночі не те що битися з кимось, сидіти в студії з розплющеними очима важко!

Повертаючись до наших баранів, тобто послідовності телеподій тижня, зауважу вівторкову одностайність усіх новинних ресурсів на загальнонаціональних каналах щодо висвітлення теми «Янукович і Платіні». Як відомо, саме 28 серпня президент УЄФА приїхав до Києва, аби нагородити Віктора Януковича за успішне проведення Євро-2012. Задоволену посмішку президента України охоче демонстрували у «Фактах», «Репортері» й ТСН. Особливо зворушливо виглядав щирий і дещо наївний синхрон Віктора Федоровича, коли він висловив сподівання на те, що в Україні скоро й Чемпіонат світу можна буде проводити. Тим часом 28 серпня розпочалося слухання скарги Юлії Тимошенко у Європейському суді з прав людини. Цю подію та її можливі наслідки для самої екс-прем'єрки та країни в цілому докладно розібрали лише у «Сьогодні про головне» на ТВі. Адвокат Тимошенко в ЄСПЛ Валентина Теличенко та захисник Юрія Луценка Ігор Фомін досить оптимістично прогнозували позитивне рішення щодо скарги Юлії Володимирівни в ЄСПЛ і висловлювали певність, що після нього влада буде змушена звільнити бранку. Як показали подальші події, оптимізм їхній був аж надто перебільшеним. Бо вже наступного «судного дня», коли Вищий спеціалізований суд залишив вирок щодо «газової справи» в силі, влада недвозначно дала зрозуміти, що ніякі рішення ніяких європейських судів їй не указ. Принаймні, так прокоментували «провідні юристи» Партії регіонів засідання ЄСПЛ, яке ще навіть не завершилося.

Фраза «рішення остаточне, оскарженню не підлягає» стала лейтмотивом інформаційного вечора 29 серпня. Перший у «Підсумках дня», «Факти», «Репортер» і ТСН зробили сюжет про незадоволення касаційної скарги Юлії Тимошенко центральним. Перший канал, щоправда, обмежився коротким репортажем про подію, тоді як у «Репортері» показали ще й епізод про «похорон правосуддя» біля суду. Така одностайність новинарів провладних каналів у висвітленні цілковито непередбачуваної для держави події в ключі позірної відстороненості може свідчити лише про суперлояльність ТБ. Адже факт засудження колишнього найвищого посадовця країни декларується владою як приклад незалежного правосуддя, однакового для всіх - і простих громадян, і непростих. Щоправда, всі новинні ресурси подали також інформацію про негативну реакцію на рішення касаційної інстанції з боку ЄС. В усьому іншому картина дня являла собою мішанину відео та синхронів високопосадовців, які, не шкодуючи ні живота свого, ні бюджетних коштів, розсікали просторами України й щось відкривали, інспектували та обіцяли зігнаним на місце зустрічі пролетарям. Із цього ряду вибилася хіба що серія репортажів про Грузію на ICTV. Реальні реформи на пострадянському просторі дуже контрастують із тим, що спостерігаємо щодня на рідних теренах. І до чого б то? - подумалося.

30 серпня було 40 днів від дня смерті Богдана Ступки. На цю подію масштабно відгукнулися канали «Україна» та Перший національний. У ток-шоу «Говорить Україна» з Олексієм Сухановим, як на мене, розмова про корифея українського театру вийшла більш людяною та менш помпезною, ніж у студії Савіка Шустера наступного дня, в п'ятницю. Син Остап Ступка, колеги-франківці Поліна Лазова, Людмила Смородіна та Лесь Задніпрянський, актриса Ольга Сумська, польський режисер Єжи Гофман, а також фотохудожник Віктор Марущенко згадували актора тепло і з гумором. Останнього попросили прокоментувати пікантне фото Богдана Ступки, де він знятий за цілком приземленою справою видалення зайвої рідини з організму. Знаний майстер фотосправи сказав, що нічого крамольного він у факті оприлюднення цього фото не бачить, бо сам Богдан Ступка мав специфічне почуття гумору.

Натомість перша програма нового сезону «Шустер live», присвячена світлій пам'яті «гетьмана всіх часів і народів», вразила надмірною кількістю російських діячів мистецтва, які своїм очевидним переважанням демонстрували дуже просту думку-лейтмотив програми. А саме: якби Ступка не грав у російських фільмах, він би ніколи не став тим, ким нас покинув. Тобто велич українського генія вимірюється все-таки не українським барометром чи якимось іншим приладом для вимірювання геніальності, а чинниками суто зовнішніми. Звісно, митець такого масштабу, яким був Богдан Ступка, належить світу, хай як банально це звучить. Але передусім він був великим українцем. І хоча Савік Шустер саме таке визначення застосував щодо нашого національного генія, неприємний осад лишився. Незважаючи на присутність у програмі грузинського режисера Роберта Стуруа чи поляків Кшиштофа Зануссі та Єжи Гофмана. Уявити собі подібне ток-шоу пам'яті Юрія Іллєнка, ще одного з небагатьох наших геніїв, просто неможливо. Він ні в кого з сусідів ласки не викликав, та ще й членом «Свободи» був. Які там уже ток-шоу!

Напередодні 1 вересня на загальнонаціональні канали прорвався сюжет про недобудовану гімназію «Київська Русь» у новому мікрорайоні на київських Позняках. Колізія полягає в тому, що батьки першачків випадково дізналися про лист міністра освіти Дмитра Табачника до голови КМДА Олександра Попова з побажанням на підтримку ініціативи московських друзів відкрити в школі, що будується, гімназію «Київська Русь» із російською мовою навчання. Особливо докладний сюжет із синхронами обурених батьків, які бажають навчати дітей державною мовою, а також - самих дітей, подали у «Фактах». На тлі бадьорих рапортів про 100%-ву готовність усіх шкіл до нового навчального року та повсякчасні турботи прем'єра про малих школяриків сюжет із недобудованою гімназією пролунав очевидним дисонансом. І став чи не єдиним проблемним матеріалом на тему підготовки до Дня знань. Журналісти, готуючи цей сюжет, добралися таки до самого Попова. Останній відхрестився від інформації про російськомовну гімназію, підтвердивши, що лист від Табачника все-таки був. Але ж лист, продовжив глава КМДА, це лише лист, а не наказ. Згодом з'ясувалося, що російську гімназію, виявляється, збираються будувати геть не на Позняках, а на Троєщині. Принаймні, так сказали ініціативній групі батьків. Цей сюжет підхопили колеги з «ТСН. Тижня» та «Часу. Підсумків тижня» на 5-му.

Наступного дня на екрани вихлюпнулася справжня першовереснева ейфорія. Головними героями свята стали президент Янукович та Ольга Сумська. Остання ще у вівторковому випуску «ТСН. Особливе» хвалилася, що її донька-п'ятикласниця вчить віршик про президента, який приїде відкривати після сучасного ремонту школу №106, де вона вчиться. Тож першим сюжетом про День знань глядачі ТСН отримали репортаж про відремонтовану завдяки мамі-акторці школу. Наша Роксолана, повідомили автори сюжету, донесла проблему старої школи до самого президента. Тож її практично наново збудували. Сам Віктор Янукович у супроводі незмінних Дмитра Табачника та Олександра Попова подарував школі комп'ютерний клас і розписався на інтерактивній дошці.

Під завісу тижня ковток адекватності, як завжди, подарувала Анна Безулик у ток-шоу «РесПубліка» на 5-му каналі. Минулої неділі тут радилися, як легітимізувати майбутній парламент. Незважаючи на професійний песимізм журналіста Сергія Висоцького, котрий не стомлюється доводити, що політики в західному розумінні в нас немає, гості та учасники програми все-таки знайшли кілька способів завадити фальсифікації виборів. Приміром, журналіст Леонід Швець сказав, що одним із таких способів можуть бути повідомлення про порушення на виборчих дільницях у мережі. Та й відеокамери на дільницях можна використати за призначенням навіть усупереч намірам влади. І хай вибори - давня улюблена гра дорослих українців, усе-таки це єдиний інструмент, що дозволяє цивілізовано змінити владу.

Тим часом на телеканалах «великої шістки» сповідують один принцип - що ближче до виборів, то життя «покращується». І все завдяки тим, хто невсипущо дбає про посполитих, відкриваючи школи, заводи та ремонтуючи дороги. 

Фото - molbuk.ua