Минулий тиждень у телевізорі позначився певним зменшенням донедавна тотальної присутності в новинах Миколи Яновича Азарова та виходом на сцену більш просунутих у маніпулятивних технологіях «регіональних» спікерів.

У понеділок глядача ТСН («1+1») щиро потішили кадри репортажу з засідання міської ради Одеси, яка під головуванням мера Олексія Костусєва ухвалила рішення про регіональний статус російської мови в місті-герої. Треба віддати належне журналістам каналу «1+1»: вони подали досить збалансовану картину події, з якої почався «парад регіональних суверенітетів» російської мови. Синхрон щасливого мера, який навів невідомо звідки взяті дані опитування про 89% одеситів, котрим комфортніше спілкуватися саме російською мовою, увійде в аннали примітивних маніпуляцій громадською думкою. На противагу думці одеського регіонала кореспондент ТСН навів результати опитування за червень поточного року. І вони свідчать, що 52% мешканців Південної Пальміри прагнуть навчати своїх дітей державною мовою. Проте мерія в особі свого очільника, буцімто аби забезпечити право кожного школяра на вибір мови навчання, туманно натякнула, що до 1 вересня встигне провести ще одне опитування. Тим паче, як з'ясувалося трохи згодом, із російськомовними підручниками проблем не буде.

Адже в середу, 15-го, Дмитро Табачник повідомив, що російськомовні підручники надруковано в належному обсязі. Синхрон законослухняного міністра освіти, науки, а також молоді та спорту, який силою свого пророчого дару зумів передбачити, скільки підручників треба надрукувати для російськомовних шкіл задовго до ухвалення «мовного» закону та його імплементації на місцях, дали у вечірніх «Фактах» ICTV та в ТСН. Якщо в когось і були сумніви, що закон Ківалова - Колесниченка було наказано за будь-яку ціну ухвалити згори, то після щиросердного зізнання Дмитра Володимировича вони остаточно розвіялися. При цьому пан міністр, озвучуючи тезу «в Багдаді все під контролем!», послався на міфічні заявки міфічних батьків, які буцімто замовляли російськомовні підручники для своїх чад. Ось які чудеса дару передбачення демонструє міністр!

Наступний «парад суверенітетів регіональних мов», що впродовж тижня прокотився сходом та півднем країни, якщо й потрапляв до телевізійних новин, то хіба що у вигляді новинної стрічки внизу екранів. Виняток телевізійники зробили для позачергової сесії Верховної Ради Криму, яка пішла не так, як планувалося, і в кінцевому підсумку перенесла розгляд мовного питання до жовтня. Хоча вже й бабусь із плакатами та прапорцями на площу перед ВРК запросили, і ветеранів Кримської війни, чи то пак Великої Вітчизняної вишикували... Найбільш сумлінно цю вдячну з погляду хоч якоїсь драматургії на тлі бадьорого суцільного «одобрямсу» підконтрольних владі місцевих рад висвітлили в «Сьогодні» на ТВі та в «Часі новин» на 5-му. Олексій Ліхман докладно розповів про те, як опозиція в кримському парламенті запропонувала надати статус регіональної українській мові (тоді в україномовних громадян з'являться хоч якісь права!), а також показав синхрон Рафата Чубарова з вимогою надати такий самий статус кримськотатарській мові. Як і його обіцянку розмовляти в парламенті рідною мовою. Тетяна Даниленко на 5-му зробила те саме. Всі інші канали обмежилися короткою інформацією про перенесення розгляду мовного питання на десяте жовтня та демонстрацією синхрону голови Ради міністрів Криму Анатолія Могильова з його неперевершеним: «Проблем йок!».

У тій-таки програмі Олексій Ліхман видав сюжет про загальнонаціональне опитування щодо рівня довіри українців до судів. Синхрон голови Вищої ради суддів Ярослава Романюка, коли він сказав, що 99% суддів працюють самовіддано, а в негативному іміджі українських судів винуваті... журналісти, вразив якщо не цинізмом, то якоюсь неприпустимою для його статусу й досвіду наївністю. Виходить, якби українці не читали газет і не дивилися телевізора, вони б ніколи не запідозрили наші суди в корумпованості!

Повертаючись до телеподій на початку тижня, з немалим подивом зазначу: у групі каналів Віктора Пінчука зненацька палко полюбили Компартію України, точніше її вірну зміну - Ленінський комсомол. І не в рекламних блоках, до яких усі звикли настільки, що перестали реагувати. «Вікна» СТБ та «Репортер» Нового каналу дали майже однакові сюжети про те, як перший секретар ЛКСМУ Олександр Присяжнюк переймається підготовкою наших олімпійців до найвідповідальніших у житті спортсмена змагань. Його полум'яний синхрон: «Это (перемоги. - Авт.) всегда не благодаря, а вопреки!» - мабуть, знайшов неабиякий відгук у серцях телевізійників. Із яких статків український комсомол збирається поліпшувати матеріально-технічну базу (ледь не написала - комунізму!) для тренувань спортивної гордості країни, ні сам полум'яний комсомолець, ані його адепти-журналісти не уточнили.

Середа ж стала справжнім піком тижня у сенсі інформаційних приводів саме для їхніх більш притомних і відповідальних колег. Річ у тому, що саме того дня ТК оприлюднила дані власного моніторингу телевізійних новин у липні 2012 року, які засвідчили зростання кількості замовних матеріалів на телеканалах та лідерство Партії регіонів за згадками в тих-таки засобах масової інформації. Аби розібратися, чому так відбувається й хто в цьому винен, Мустафа Найєм та Ілона Довгань запросили до розмови експерта, головного редактора сайту Детектор медіа Діану Дуцик та народного депутата, першого заступника голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Олену Бондаренко. Весь діалог учасників переказувати сенсу немає. Скажу лише про враження, яке склалося під час обговорення аж надто важливої та навіть болючої теми. І пані Діана, й пан Олександр Чекмишев, голова комітету «Рівність можливостей» (він брав участь у розмові в телефонному режимі), який теж проводить моніторинг ЗМІ, але регіональних друкованих, починаючи з 1994 року, апелювали в своїй «доказовій базі» до цифр і фактів. А вони геть недвозначно свідчать (точніше, просто кричать!) про те, що кількість джинси на користь партії влади вже зашкалює. Натомість пані Бондаренко, відомий спікер ПР, із новими силами після відпустки майстерно застосувала прийом підміни понять та переведення стрілок, якщо можна так сказати. Це вам не Володимир Олійник, приречений стомлено озвучувати передвиборні тези ПР на телеефірах мало не під копірку! Олена Бондаренко навчилася не відповідати на прямо поставлені запитання, а відверто їх ігноруючи, тягти ковдру дискусії на себе. Приміром, коли мова зайшла про лідерство її політсили щодо згадок у ЗМІ, пані депутат одразу ж почала атаку на журналістів. Вони, за її словами, ніколи не завдають собі клопоту подзвонити прес-секретареві ПР та уточнити якісь положення. Або ось приклад просто-таки відвертої брехні від регіоналки: інформація від ПР засобами масової інформації блокується. З погляду знаного «фахівця в царині свободи слова», це велика проблема українських журналістів. Коли ж Мустафа Найєм ще раз указав своїй візаві на графіки, що красномовно свідчать про кількаразове перевищення посилань на ПР у ЗМІ відносно посилань на опозицію, спікер ПР напрочуд легко зіскочила з теми. Натомість вона пристрасно обурювалася щодо неприпустимості ситуації, коли в інтернеті майже не згадується величезна розбудовча діяльність влади.

Те ж саме стосувалося й буцімто економічних переслідувань каналу ТВі. Пані Бондаренко цілком досконало оволоділа маніпулятивною технологією сірих кардиналів ПР і почала переконливо, як їй, вочевидь, здавалося, розводитися, що виключення певних каналів із кабельних мереж певних регіонів пов'язано лише і тільки з фізичним чинником усередині самих провайдерів. Бачте, в аналоговому пакеті каналів лише 64, а тут їх раптом зобов'язали 32 національні канали перевести в цифру. Звісно ж, у цьому процесі деякі канали випадуть. На запитання ведучих, чому в багатьох регіонах із кабельних пакетів випадає саме ТВі, пані нардеп дала слово честі захищати всі потерпілі через запровадження цифри канали. У тому числі й ТВі, який для неї - один із таких потерпілих. Наступного дня цю тезу майже дослівно повторив партайгеносе Олени Бондаренко, ще один гість «Сьогодні. Про головне» Максим Луцький. Він присягнувся сам особисто захищати автора білборду про бабусю та кота, якщо конституційні права колишнього голови Єлизаветівської сільради Максима Голосного будуть порушуватися. Отакий був сеанс нечуваного «братолюбія» та небаченого гуманізму від партії влади!

15 серпня «1+1» зробив подарунок шанувальникам «Пекельної кухні». Тут у вечірньому праймі вийшов прем'єрний випуск реаліті-шоу «На ножах». Формат узяли в англійців, із їхнім кухонним світочем усіх часів та народів Гордоном Рамзі. Якщо хтось іще пам'ятає, оригінальна версія цього кітчен-шоу колись ішла на «Сіті» під назвою «Страхи на кухні». Адаптований варіант, так само як попередній проект «Плюсів» «Пекельна кухня», зроблено під Арама Мнацаканова, пітерського кухаря та власника мережі ресторанів. Схема шоу, як в і оригінальній версії, проста: зірка ресторанного бізнесу вирушає до якоїсь точки громадського харчування, власник якої переживає не найкращі часи, але прагне виправити становище з допомогою гуру ресторанного бізнесу. Першою жертвою вірменського кухаря став одеський підприємець. Цю програму, зауважу принагідно, варто подивитися тим, хто полюбляє вчащати до кафе й ресторанів не просто пропустити скляночку чи чарчину під чіпси й горішки або й без закусі, а ґрунтовно, з передчуттям та післясмаком, пообідати. Бо те, що знайшов Арам Мнацаканов на кухні одеського «ШефКафе», виходить за всі можливі межі добра й зла. Боюся, після цієї програми народ почне ходити лише до тих ресторацій, які побували в нещадних руках команди шоу «На ножах». Якщо врахувати, що заявок від рестораторів на шоу надійшло близько трьох тисяч, а в результаті відібрано на порядок менше, можна лише уявити, скільки бруду, мікробів та гнилі з'їдає пересічний відвідувач пересічного ресторану щодня! Чергове кухонне реаліті «Плюсів», продовжуючи традиції «Пекельної кухні», вражає кількістю запіканих матюків та звірячим вишкіром ведучого. З першого випуску «На ножах» можна зрозуміти, що не кожний господар «точки общєпіту» виявиться щасливим із того, що потрапив до проекту. Ну, а що ви хотіли, шановні? Щоб вас на руках носили? То треба було хоч Гордона Рамзі погуглити, якщо, звісно, єдиним бажанням ресторатора не було переобладнання свого дітища на шару, а також прагнення хоч ненадовго, але стати зіркою з «ящика». «На ножах» - це шоу, і тільки шоу, а не відеоінструкція з переобладнання ресторану. Цинічні редактори й режисери знають: що більше паскудних колізій, то цікавіше глядачеві, а відтак рекламодавцю.

16 серпня, в четвер, із четвертої спроби розпочалося засідання Вищого спеціалізованого суду України щодо розгляду касації Юлії Тимошенко у газовій справі. ТСН досить докладно висвітлила цю подію, не забувши показати спроби народних депутатів повісити перед очима суддів зловісну картину «Здирання шкіри з неправедного судді». Проте веселощів не вийшло, бо суддя зажадав згорнути репродукцію, а згодом оголосив перерву до понеділка. Натомість «Репортер» увечері потішив репортажем із Сорочинського ярмарку та синхроном демократичного прем'єра Азарова, котрий чесно зізнався на камеру, що купив тут шапку та личаки для лазні. Ще й запитав у публіки, чи 80 і 40 гривень за такі розкоші не задорого? Розслаблені туристи та місцеві продавці радісно загоготали, мовляв, нє, Азарич, усьо пучком! Але найбільше цьогоріч потішив репортажем із Сорочинського ярмарку «Інтер». Безумовно, якщо напряму звинуватити канал у джинсі, то ми почуємо, що насправді показати, як торгують на ярмарку Андрій Шевченко та Остап Ступка - це тільки заради інтересу глядача до знаних осіб. Але навряд чи вони можуть так само легко пояснити, чому в сюжеті був ще й синхрон Наталії Королевської (лідерки партії «Україна - Вперед!», у першій п'ятірці якої вищезгадані селебритіз ідуть на вибори) про чергову необхідність покращення.

Перші особи країни минулого тижня або ж вирішили самі перепочити від торгівлі обличчями в телевізорі, або ж узяли невеличкий тайм-аут перед вирішальною битвою за Україну. Скажімо, Микола Янович, якщо не рахувати появи на Сорочинському ярмарку, з'явився перед вірнопіддані очі телевізійників лише тричі: у сюжеті про Одеський порт, у контексті щільної кооперації України й Росії в царині авіабудування та зустрічі українських олімпійців. Усі посіли почесне місце в новинних випусках Нового, Першого та ICTV. Президент Янукович, ніби перехопивши естафетну паличку в прем'єра, став героєм на всіх каналах, коли відкривав нову лікарню в Севастополі й у мовчазному супроводі «головного фахівця з мовних питань» Раїси Богатирьової коментував «мовний» закон. Туманні обіцянки якось його вдосконалити вже канули в Лету. Натомість гарант переконував тих, кого допустили до «височайшого» тіла, що цим законом забезпечуються рівні права для функціонування всіх мов відповідно до Європейської хартії регіональних мов. У «Репортері» ці оптимістичні заяви президента доповнили вельми красномовним синхроном чистісінькою російською мовою з легким єнакіївським акцентом: «Пройдет время, и мы увидим его достоинства и недостатки». Ці пригоди президента та прем'єра вірнопіддані журналісти охоче висвітлювали ще у вівторок.

Тим часом п'ятниця, 17-те, стала днем вироку для російського панк-гурту Pussy Riot у Хамовницькому райсуді Москви. Тема занадто вдячна, аби її зігнорувати. Тож сюжет про дівчат у «склянці» суду та реакцію на реальний термін - два роки позбавлення волі - за хуліганський вчинок став обов'язковим інгредієнтом вечірнього меню на всіх загальнонаціональних каналах. Але найдокладніше цей поворот у справі висвітлили в ТСН. Про це - згодом. Наразі ж зазначу: для журналістів «Фактів» вирок Pussy Riot став лише приводом для докладного сюжету про спилювання хреста на Майдані Незалежності напівголою дівкою з FEMEN. Вони, вочевидь, опинилися на місці події завчасно й стали одними з десятків «щасливчиків», перед якими в усій красі продемонстрували акт вандалізму. Показували голу дівку щедро, в усій красі. Натомість «Репортер» того дня демонстрував суцільну політкоректність, ані словом не згадавши вироку московській панк-групі. Тут рекламували книжку Наталії Королевської, яка називається так само, як слоган партії «Україна - Вперед!», тобто «Нова економіка - нова країна», і являє собою зброшуровану програму цієї політсили. А ще довго розповідали про цілющі жилети з пластику, якими лікує всіх недужих на всі ж таки хвороби мешканець Черкас, та ресторан-ковчег, що його змайстрував народний умілець із Закарпаття.

У ТСН натомість піарити моральних потвор із так званої правозахисної організації FEMEN не стали, а з вироку Pussy Riot зробили повнокровний і повноцінний сюжет. Тут знайшли місце і для історії питання, і для коментарів адвокатів та прокурорів, і для синхронів як засуджених, так і головного замовника вироку - самого Путіна. Кореспондентка ТСН Маргарита Ситник попрацювала дуже сумлінно, не полінувавшись представити полярні точки зору на небуденну подію, що набула міжнародної ваги. Одне слово, сюжет вийшов досить збалансований, із дотриманням усіх журналістських стандартів. Насамкінець одним рядком було сказано про спилювання хреста на Майдані Незалежності «феменками». Таке враження, що журналісти чудово вміють висвітлювати новини саме так, як треба в ідеалі, але сповідують високі стандарти лише тоді, коли йдеться про події не «в нас». Глядачеві в таких випадках лишається тільки вдаватися до алюзій на українські реалії або читати очевидні речі між рядками.

Забігаючи трохи наперед, зауважу, що вирок російській панк-групі став одним із центральних сюжетів у програмі Алли Мазур «ТСН. Тиждень». У новому сезоні Алла постала перед глядачем, який уже скучив за підсумковим тижневиком на «Плюсах», у новому іміджі. Добре вже те, що він цю ведучу не псує, але менше з тим. Хотілося б зазначити: тижневик ТСН поставив у контексті Pussy Piot запитання, яке досі не звучало на жодному каналі. А саме: як дівчата з надзвичайно громіздкою апаратурою і в диких як для парафіян РПЦ масках змогли оминути не менш потужну охорону храму Христа Спасителя й геть безкарно провести свій панк-молебень? Автор сюжету із цього факту робить досить логічний висновок. Якщо це сталося, значить, хтось був зацікавлений у тому, щоб ця подія відбулася. Далі робляться припущення, що суд над дівчатами-панками потрібен був московським елітам, аби відвернути увагу від нелегітимності Путіна як президента Росії. А отже, проводить далі свій логічний ланцюжок журналіст, якби панк-молебню не було, його треба було вигадати! Висновок настільки ж логічний, наскільки й несподіваний для цілком лояльного до влади каналу, якщо, звісно, не заглиблюватися в те, який канал до якої з провладних груп - із їхніми досить різними пріоритетами у зовнішній політиці - тяжіє.

Під завісу тижня прийшло свято для тих, хто чекав третього «Майдансу» на каналі «Інтер». Анонси до старту третього сезону колективно-танцювального змагання вражали буйним креативчиком. Сивочолі ветерани, герої роликів, грали ролі стареньких дідусів та бабусь, які з ностальгією згадують часи п'ятдесятирічної давнини, коли вони хвацько вигоцували на «головному каналі країни». Вибачте, хотіла сказати - на головному майдані. Центральний меседж цих роликів - «Саме тоді Майдан почали називати "Майданс"!» Та хто б сумнівався, що саме для цього танцювально-колективне дійство й придумали. Організатори шоу, доки ще з пам'яті народної не остаточно вивітрився змагальний дух Євро-2012, що в наших реаліях дорівнює війні до переможного кінця, вирішили скористатися його здобутками. Це виявилося і в переході на військовий дискурс (відтепер за мільйон гривень змагаються дивізіони, що їх ведуть у бій зіркові воєначальники), і в короткому номері для смс-голосування - 2012. Кількість міст-команд, щоправда, становить лише половину заповітно-містичного числа - всього-на-всього 12. Але й цього вистачило, аби перший випуск третього «Майдансу» розтягти від 20.30 до пів на першої ночі.

Якщо старт шоу чимось і вразив, то хіба тим, що хореограф Олексій Литвинов схуднув так, що цілком може змагатися в одній ваговій категорії із Русланою. Вони обоє, до слова, командують східним та західним дивізіонами відповідно, а також, разом із куратором південного дивізіону Наталкою Могилевською та північного - Дімою Коляденком, складають журі змагання. Згідно з новими правилами, жоден із суддів не має права виставляти оцінок своїм підопічним. Цього разу кожну команду готує не один, а два хореографи. Може, саме через це виступи всіх 12 команд були яскравішими, ніж у попередніх сезонах. Що ж до справедливого суддівства чи смс-голосування, то тренери танцюристів і самі учасники мають затямити просту річ: аби завоювати серця глядачів, апелювати треба передусім до впізнаваності ідей, образів та персонажів. Простіше кажучи, до того, що піпл охоче хаває, бо знає. Скажімо, «Люди в чорному» або ж космічні мрії Корольова набагато ближчі до мас, аніж чарівливі, проте заскладні для розуміння пересічного глядача містичні історії про старовинний Львів. Якими б чудовими вони не були.

Отака вийшла кода тижня. Втім, назагал у телеящику, за поодинокими винятками, дійсність теж виглядала якщо не безумно-прекрасною, то цілком прийнятною. Надто ж у рекламних роликах Партії регіонів. Можна спати спокійно й упевнено дивитися в завтра: влада свято оберігає всі права всіх наших громадян. Проте чиїсь пильнує особливо ревно. І це, на жаль, не ми з вами...

Фото - nehrebeckyj.livejournal.com