Інформаційна картина минулого тижня виявилася настільки ж пістрявою, наскільки й насиченою.

Безумовно, головною й найтрагічнішою звісткою ще 22 липня стало повідомлення про смерть Богдана Ступки. Приголомшлива своєю несправедливістю й відчуттям осиротілості всієї країни, ця новина лишалася головною цілий тиждень. Незважаючи навіть на неймовірно красиве й успішне відкриття літніх Олімпійських ігор у Лондоні вночі 27 липня.

Тим часом новинарі-телевізійники не могли заповнити всі випуски репортажами з каплиці на Аскольдовій могилі чи тривалого прощання з великим Актором у рідному для нього театрі імені Івана Франка. Тож глядач «Подій» на каналі «Україна» дізнався в понеділок про те, як миколаївський міліціонер на прізвище Фартушний перетворився з садиста, який побив студентів, на жертву нападу тих самих 20-річних «ботанів». Кореспонденти новинної служби каналу «Україна» побували в Миколаївській обласній лікарні, куди звернувся бравий служака аж за тиждень після інциденту, показали, як «мучиться» цей здоровило на вузькій лікарняній койці, явно не розрахованій на габарити підкачаного стража порядку, записали його жалісний синхрон, а на додачу, в паралель, так би мовити, показали гіпотетичного нападника-студента. Обличчя в гематомах, багрові кола навколо очей, худеньке тільце на такій самій койці, як у його «жертви» - відеоряд виявився аж надто промовистим, аби викликати бодай тінь сумніву в тому, хто ж кого по-звірячому побив. Журналісти, втім, не обмежилися візуальними образами, а знайшли того самого свідка, який і викликав міліцію, коли побачив, як місцевий мент гамселить ногами хирлявого юнака. Промовистим був і неохочий синхрон головного лікаря Миколаївської обласної лікарні, який коментував появу в своєму закладі «побитого» міліціонера цитатою з медичної довідки про «струс мозку під питанням». Ціну цього питання, втім, ніхто озвучувати не став.

Ще одна подія, якій, здається, ніхто, окрім уже згаданих новинарів із «України», повноцінного сюжету не присвятив, - бійка на Лук'янівці. Позаяк подія відбулася напередодні, перед матчем між «Динамо» (Київ) та «Арсеналом», знайти якісь виразні подробиці, окрім слідів крові в калюжах та вибитих шибок в автобусі, тележурналістам не вдалося. Проте свідки, які ту блискавичну бійку спостерігали на власні очі, все-таки знайшлися. Торгівці з кіосків розповіли, що бачили, а старанні кореспонденти на підставі їхніх розповідей додумалися до версії, що на вболівальників, котрі їхали на матч, напали неофашисти. Чиї, місцеві чи заїжджі, не уточнили. Хоча наступного дня довелося почути, що наших фанатів побили московські націоналісти. Така «смачна і жирна» версія пропала ні за цапову душу, бо ніхто з телевізійників висунути її, не кажучи вже про якусь перевірку, не наважився.

ТСН («1+1») того дня присвятила левову частку свого вечірнього випуску репортажу з Аскольдової могили, куди саме текла людська ріка прощатися з Богданом Ступкою. Треба віддати належне Остапові Ступці - він не став відмахуватися від націлених на нього мікрофонів та камер і досить стримано відмів усі інтернетівські інсинуації щодо лікарів «Феофанії», котрі буцімто покинули його батька в останні хвилини життя. Лікарі, підкреслив син Богдана Ступки, зробили все можливе, аби зламати ситуацію, але все склалося так, як склалося.

«Факти» ICTV багато уваги приділили черговому перенесенню суду над Юлією Тимошенко з 23 на 31 липня. Синхрон пані прокурорки цього разу скидався вже не на монолог матері Терези, а на промову Торквемади: сувора дамочка, насупивши бровенята, прочитала з листочка результати судово-медичної експертизи, згідно з якими хвора Тимошенко, хоч і має запущену хворобу, цілком може відвідувати судові засідання самостійно. Задля балансу телевізійники подали й синхрон Сергія Власенка. Адвокат екс-прем'єра заявив, що суд у справі ЄЕСУ навмисно затягують, щоб на момент засідання Європейського суду з прав людини у «газовій справі» Тимошенко мати вже готовий вирок у справі ЄЕСУ. Таким чином обрізати для Юлії Тимошенко всі можливості взяти участь у парламентських виборах.

А перед цим, нагадаю, тележурналісти всіх каналів (чомусь не без певної зловтіхи!) охоче демонстрували картинку з залу засідань харківського суду, де має слухатися ця одіозна справа. Особливо мальовничим і притягальним об'єктом у цих сюжетах була скляна клітка для підсудної - з ліжком, телевізором та іншими вигодами. Одне слово, все для людини, все на благо людини!

24 липня, коли ховали «останнього з великих», всі без винятку канали показали прощання з Богданом Сильвестровичем так, як і належить за християнською традицією: з безмежною повагою та смутком і, дякувати Богові, без жодної афектації й непотрібного пафосу. Ця втрата надто неосяжна, аби перетворювати величний похорон на дешеве шоу на потіху юрбі. Хоча без акценту на скорботі найвищих посадовців держави не обійшлося...

Наступного дня «Інтер» оприлюднив інформацію, що в.о. художнього керівника Національного академічного театру імені Івана Франка призначено нинішнього «худрука» київського Молодого театру Станіслава Моїсеєва. Того ж вечора в «Новинах» на Першому національному цю звістку розширили повідомленням, що перед смертю про це призначення просив сам Богдан Ступка в листі до президента Януковича. Тут лишається вкотре подивуватися мудрості й передбачливості покійного головного франківця, адже якби не цей лист, що висловлював останню волю Богдана Ступки, хтозна, чи не поставили б керувати найкращою трупою країни якогось чергового кардіолога або директора сільського клубу.

«Факти» вечора 25 липня чомусь дуже перейнялися надто вже тривалою відсутністю гарячої води в Черкасах. Часу на цей сюжет відвели набагато більше, аніж повідомленню про перипетії навколо другого суду над Юрієм Луценком, де немає потерпілого, а є лише підсудний. Черкащани,безумовно, такій увазі до свого міста з боку одного з найбільших загальнонаціональних каналів тільки зраділи. Але аналогічні проблеми має половина киян, яким гарячу воду мали увімкнути ще ген-ген коли, проте столичні сезонні проблеми з гарячою водою якщо й проскакують у загальнонаціональних новинах, то якось побіжно. Натомість у сюжеті про страждання черкащан кореспонденти добралися до самого міністра енергетики Юрія Бойка, донісши до нього меседж черкаських чиновників про низький тиску у трубах водогону. І що ви думали? Міністр пообіцяв особисто розібратися з тим тиском у черкаських трубах! Здавалося б, окрім похвали сумлінній роботі журналістів, які виїхали на місце допомогти розв'язати реальну проблему мешканців провінційного міста, цей сюжет нічого не заслуговує, але хотілося б, щоб й у проблемах із гарячим водопостачанням столичних мешканців Юрій Бойко мав таке саме завзяте бажання розібратися, а столичні журналісти - таке ж саме бажання ці питання йому поставити.

У четвер 26 липня «Факти» о 12.45 зуміли потішити душі, спраглі поезії: тут подали досить розлогий сюжет про покійного поета Володимира Затуливітра, який пішов із життя 10 років тому. Вийшло дуже трепетно. Окрім біографічної довідки, сповненої щирої поваги до покійного творця, автор записала синхрон Івана Малковича, котрий надзвичайно точно схарактеризував тональність усіх віршів Володимира Затуливітра, назвавши їх герметичними й такими, що доступні не кожному.

ТВі у програмі «Обранці» цього разу розповідав про можливих кандидатів у народні депутати в мажоритарних округах на Одещині. Не знаю, чи ще транслюють цей опальний канал в Одеській області, але якщо транслюють, то глядачі отримали чудову нагоду переконатися: їхніми обранцями знову стане, як висловився годиною пізніше в своїй авторській програмі гендиректор ТВі Микола Княжицький, суцільне «жульё». Отак подивишся на славних «синів» чи майбутніх «слуг» народу, та й ухопишся за голову, на якій скоро не залишиться чого виривати з горя та відчаю. Як на мене, проект ТВі про те, хто є хто з майбутніх мажоритарників, якщо й має якийсь вплив на рішення виборців, то це не ті виборці, на яких розраховують його автори. Бо електорат «жулья» не дивиться просунутих телеканалів і тим більше - не моніторить інтернету. Ну, а ті, хто ще має доступ до ТВі, або не ходять на вибори, або ж апріорі не голосують за «добрі справи» кандидатів, зроблені коштом місцевих бюджетів.

Ще одна програма ТВі - «Політклуб Віталія Портникова» - минулого тижня була присвячена руху «Чесно» та оприлюдненню його перших досліджень. Як завжди, домінував тут сам пан Портников із його посмішкою Чеширського кота-всезнайки, який вирішив довше затриматися в хоч і телевізійно-віртуальній, але таки реальності, аби показати всім, де вони й хто вони є. Мустафа Найєм та Вікторія Сюмар, а також їхній молодший колега з руху «Чесно», символом якого стали головки часнику (мені, до речі, не зрозуміло, де зв'язок, адже в українській мові слово «часник» пишеться не через «е» та «о», як у російській, де сленгове «по чесноку» й канонічне «честно» - досить симпатична гра слів), змусили дуже розсердитися народного депутата Олеся Донія. За деякими критеріями руху (приміром, голосування у ВР) діяльність нунсівця виявилася не надто ефективною. Конфлікт погасили тут-таки, в студії, й вирішили, що до суто зовнішніх кількісних критеріїв оцінки депутатської роботи треба додати ще й якісні. Втім, якими саме вони мають бути, члени руху «Чесно» на засіданні політклубу не визначилися.

Може, на все нижчеописане звернув увагу мало хто з постійних глядачів ТВі, але ваш оглядач, в силу досить давнього особистого знайомства, зауважила: за столиком просто перед сценою, поруч із Вікторією Сюмар, однією з головних осіб чергового засідання «Політклубу Віталія Портникова», сидів надзвичайний і повноважний посол України в Канаді в 2006-2011 роках Ігор Осташ. Це вже не перша поява знаного дипломата й колишнього народного депутата в телеефірі. Досі він був помічений ще й у «Часі. Підсумках дня» на 5-му. Таке враження, що поліглот і знавець дипломатичного етикету готує ґрунт для свого повернення у велику політику і наразі той ґрунт обережно зондує. Про цю обережність досвідченого дипломата свідчать його репліки, де було все, окрім різких оцінок тієї чи іншої ситуації.

До речі, про 5-й. Зранку в п'ятницю, 27 липня, замість зазначеного в сітці повтору «Часу. Підсумків дня» глядачеві запропонували повтор четвергового «Часу інтерв'ю» Святослава Цеголка, котрий упродовж цілої години допитувався в свого шефа Петра Порошенка про його ставлення до мовного закону та плани на майбутнє, пов'язані з тією самою кампанією. Треба сказати, що на 5-му каналі так шанують свого роботодавця, що це інтерв'ю повторили ще й увечері, знову ж таки в час, відведений для щоденної аналітичної програми. А ще показали шматок виступу однодумця Петра Порошенка, який хвалив Петра Олексійовича за те, що той не виводив гроші в офшори, а створив 50 тисяч робочих місць. Відбувалося це дійство в якомусь клубі на Вінниччині, де саме й балотуватиметься до парламенту міністр економічного розвитку.

Проти хазяїна, звісно, перти не рекомендується, і якщо він власник каналу, на якому працює журналіст, то останній мусить відпрацьовувати зарплату. Це ж аксіома! Проте хотілося б, щоб це виглядало більш респектабельно й менш, як кажуть росіяни, «топорно».

27 липня виповнилося 10 років від дня Скнилівської трагедії. Відгукнулися на річницю буквально всі канали. Але найдалі пішов «Інтер» у «Подробицях». Тут не обмежилися сухою інформацією про сам факт трагедії, кількість загиблих і покараних. Журналісти «Подробиць» виїхали на місце пригоди, побували на меморіалі і поспілкувалися з людьми, які 10 років тому втратили найдорожче - дітей. Щоправда, тицяння мікрофона буквально до рота жінки, яка прийшла пом'янути єдиного сина, виглядало якщо не блюзнірством, то щонайменше - нетактовністю. Але загалом сюжет про Скнилівську трагедію вийшов досить людяним і, головне, таким, що не залишив жодних сумнівів у тому, хто ж справжні винуватці аварії на летовищі. Те, що суд визнав таким лише пілота Володимира Топонара, вцілілих аж ніяк не влаштовує, й вони називають безпосередніми злочинцями генералів, які організували авіашоу. І жоден судовий процес не переконає їх у зворотному. Отак вустами львів'ян, які досі не можуть добитися справедливого покарання тим, хто забрав у них рідних, «Інтер» виніс своєрідний вирок організаторам сумнозвісного шоу.

У тих-таки «Подробицях» показали й молебень за участі патріарха РПЦ Кирила (Гундяєва). Як відомо, він прибув до Києва, по-перше, на свято Хрещення Русі-України, по-друге, - відзначити 20-річчя служіння митрополита Київського Володимира (Сабодана), по-третє - головувати на черговому Синоді РПЦ. Як давній і переконаний агностик, відчувати бодай подобу трепету перед святими отцями, надто ж якщо вони відзначаються далеко не духовною пристрастю до матеріальних благ, не можу просто в силу переконань. Але у випадку з Кирилом ця відсутність трепету переходить у геть неприпустиме почуття відрази, яке плавно переростає в якийсь ірраціональний страх. Спробую пояснити. Коли камери інтерівських журналістів дали великий, одноосібний план московського патріарха, одразу стало помітно: ці колючі злі очі можуть належати кому завгодно, тільки не святому отцеві, чиїми головними рисами мали би бути смирення й милосердя. Натомість проповідь Кирила, як завжди, містила агресивні заклики проти неканонічних церков та ЗМІ, які, на його думку, вселяють у незрілі душі неправильні цінності. Але найбільше в словах та погляді Кирила відчувалася неприхована зневага до тих, кому була адресована його проповідь: тих самих овець, які без пастиря впадуть до ями. Телевізійники, монтуючи сюжет про візит патріарха Кирила, вочевидь не сподівалися на можливість подібної реакції, інакше вони б не показували його обличчя, а обмежилися б трансляцією проповіді на тлі радісних багатотисячних натовпів вірян, які, до речі, не всі змогли прорватися крізь загорожу з охоронців...

28 липня головним ньюзмейкером дня став Андрій Шевченко. Напередодні він прийшов на матч «Динамо» (Київ) - «Говерла» (Ужгород) дуже демократично вдягнений - черевики чомусь на босу ногу, чорна футболка і світлі штани. Матч, як це повелося останнім часом у «Динамо», був складним, і наступного дня, коли стало відомо, що Шева приєднався до партії Наталії Королевської, я ну дуже наївно припустила, що на його рішення піти в політику вплинула геть бліда гра колег. :) Ні, справді, ніж ото ганьбитися в такій команді, яку один форвард в іграх Ліги чемпіонів точно не витягне, то краще вже отримати синекуру у вигляді прохідного номера в списку «молодої перспективної» партії!

Тож похід Шеви в політику став справжнім подарунком долі для новинарів, змушених вихідними давати у випусках суцільний лайф чи соціалку, або ж страшнуваті картинки з жертвами ДТП. Першими дали сюжет про цю непересічну подію ICTV. Тут показали й синхрон Шевченка на стадіоні після матчу, коли він заявив, що йде зі спорту в політику, і їхню спільну з новою шефинею Наталею Королевською поїздку в дитячий будинок у Володарці. Синхрон футболіста про те, що той не пішов до партії Віталія Кличка, бо «два великих спортсмена в одной партии - это слишком», облетів усі телеканали. Проте нічого нового ніхто з телевізійників до сюжету ICTV додати не зміг. Коментарі до цієї події виявилися відсутніми як клас, а просунутий глядач зміцнився в своїх підозрах щодо джерел фінансування партії «Україна - вперед!» Ну, хто, як не найбагатша людина України, міг дозволити собі таку розкіш - купити найдорожчого гравця київського «Динамо»?

У ніч на 28 липня Перший національний транслював церемонію відкриття 30-х літніх Олімпійських ігор із Лондона. Про враження від самої церемонії, а також роботи коментаторів написано так багато, що вставити свої 5 копійок просто нікуди. Натомість кількома словами спробую окреслити враження від одного з перших випусків помпезно анонсованих «Олімпійських пристрастей» на тому ж таки Першому.

Отже, Савік Шустер та Олена Говорова як модератори цієї добре задуманої й непогано структурованої програми не викликали б жодних претензій, якби хтось із них спілкувався з гостями державною (бо ж канал - державний усе-таки!) мовою. Але обоє напрочуд грамотно провадили свої діалоги теж державною, щоправда, дещо іншої держави, російською. Присутні спортсмени, які коментували змагання лучників, теж не продемонстрували ні бажання, ні вміння бодай натякнути, що програма йде на українському каналі для так само українського глядача. Тож враження від цілком професійної розмови на спортивні теми, з якої пересічний глядач міг почерпнути багато цікавого й корисного, було геть зіпсовано. Може, на Першому, як це в нас заведено, вирішили скочити поперед батька в пекло й утілити в життя положення ще не підписаного «мовного» закону? Тоді ведучих треба притягати до відповідальності за порушення 10-ї статті Конституції України!

У неділю ТСН потішила своїх прихильників чистим «ексклюзивчиком»: журналіст «Плюсів» напросився в машину до регіонала Владислава Лук'янова, аби той показав йому, з якою швидкістю можна їздити на Бориспільській трасі. Це організували після того, як депутат виклав на своїй сторінці у ФБ запис, що він подолав відстань від Одеси до Києва за дві години. Кажуть, обуренню в мережі не було меж, і всі користувачі переважно цікавилися: «Куди дивилася ДАІ?» А ДАІ як на Одеській трасі на регіонала-лихача уваги не звертала, так і на Бориспільській, яку він разом із кореспондентом ТСН проїхав зі швидкістю 270 км/год, десь у кущах ховалася. Цей експеримент, попри всю радість його автора від суцільного ексклюзиву, може викликати багату палітру почуттів у пересічного глядача: від ненависті до багатих нероб у дорогих «буржуйських» костюмчиках на швидкісних тачках - до нездорових заздрощів, які плавно переходять у бажання вкрасти стільки, щоб і собі безкарно повторювати подвиги недоторканних на дорозі. Отож, бажання здобути ексклюзив для ТСН стало всього-на-всього демонстрацією того, що народним обранцям дозволено все і навіть трохи більше. Може, саме такого ефекту тут і добивалися. Але навіщо вкотре підкреслювати те, що й так давно всім відомо?

Тим часом саме ТСН хочеться водночас і подякувати. За Ярославу Шумик, власкора «1+1» на Олімпіаді. Вона в неділю вийшла в прямий ефір із першою українською медалісткою ігор Оленою Костевич та її мамою. Спілкування з бронзовою призеркою у стрільбі з пістолета, а надто ж із найближчою дівчині людиною вийшло дуже невимушеним і навіть зворушливим. За такі сюжети можна багато чого вибачити.

Тим часом Олімпіада в Лондоні - це надовго. І то добре, бо за передвиборними баталіями можна й забути, що десь поза межами твоєї держави люди переймаються чимось живим, справжнім і, за великим рахунком, непроминущим...

Фото - ipress.ua