Євро-2012 монополізувала влада як свій і тільки свій здобуток - тож вона й диктує перелік тем і сюжетів.

Розмаїта, розрізнена, калейдоскопічна інформація довкола Євро-2012 є надто строкатою, щоб уже сьогодні робити якісь далекосяжні висновки. Втім, декілька тенденцій уже викристалізувалися. Й ці тенденції не можуть не тривожити. Ба більше: подеколи ці тенденції не є чимось винятковим, ad hoc, а просто дуже наочно, концентровано віддзеркалюють загальні тенденції в українській інформаційній сфері.

Що впадає в око, то це значна кількість маніпулятивної інформації. Причому неприховано маніпулятивної. Аж до того, що кінці з кінцями надто вже відверто не сходяться.

Яскравим прикладом став матч у Донецьку 11 червня між командами Англії та Франції. Спочатку, напередодні матчу, міський голова Донецька звинуватив ЗМІ в тому, що саме через їхні негативні публікації до міста приїхало мало іноземних гостей. У день матчу Перший канал Національного радіо вже повідомляв, що інформація про малу кількість гостей не відповідає дійсності: вільних місць на стадіоні немає, всі квитки розпродано. За декілька годин той самий Перший канал Національного радіо повідомив, що в Києві є чимало непроданих квитків на матч Україна - Швеція.

Яким виходив інформаційний підсумок? Отаким: в Україні матч чужих збірних викликав більшу зацікавленість, аніж матч своєї власної збірної, бо на першому вільних місць на стадіоні не було, а на другому вони були. Чи могло таке трапитися насправді?

Далі пішло ще цікавіше: наступного дня з'явилися повідомлення, що на стадіоні в Донецьку під час матчу збірних Англії та Франції три з половиною тисячі (!) місць залишилися вільними, хоча квитки на них було продано.

Спроб витлумачити цей факт я ніде не зустрічав. А ймовірних припущень про причини такої дивної події не так уже й багато. Перша ймовірна причина: вболівальники масово не змогли дістатися на матч - чи то через якісь стихійні катаклізми (яких, нібито, не було), чи то через тотальні збої в роботі транспорту (про що не повідомляли).

Друга ймовірна причина: англійські та французькі вболівальники масово охолонули до футболу й вирішили просто викинути вже придбані аж ніяк не дешеві квитки. Ні, ймовірною таку причину не назвеш. А якщо й сталося так, то свідома відсутність 5% від усієї кількості глядачів, що купили квитки, - це вже зветься бойкотом.

Але існує й третя ймовірна причина. Промайнуло таке повідомлення: перед самим початком матчу в Донецьку велику кількість квитків продавали з рук. Продавали за номіналом: мовляв, друг приїхати не зміг, брат захворів тощо. Повідомляли про це, як то кажуть, за чисту монету. Але щось дуже вже багато глядачів чи то захворіли, чи то не змогли приїхати на донецький матч. Просто пошесть якась звалилася.

Дуже схоже, що надзвичайно велика кількість вільних місць, на які було продано квитки, вкупі з масовими спробами продати «зайвий квиточок» біля самого входу на стадіон свідчили про єдине: квитки на стадіон у Донецьку було розкуплено спекулянтами (тобто особами, в той чи інший спосіб наближеними до футболу або продажу квитків), але справа прогоріла.

Висновок цей є, здається, очевидним. Але, повторю, спроб проаналізувати надзвичайну, власне кажучи, подію я не зустрічав. Як не зустрічав спроб бодай якось залагодити взаємну суперечність інформації про одне й те саме - ані в цьому разі, ані в інших.

Це показала в усій своїй красі своє реальне обличчя ретранслятивна журналістика - та сама, яка «за що купила, за те й продаю». Яка звикла просто переповідати інформацію з офіційних джерел і вважати її за самодостатній факт.

Інша тривожна тенденція. Євро-2012 спільно проводять Україна та Польща. Разом проводять. Дивною здавалася майже повна відсутність Польщі в інформаційному потоці під час підготувань до чемпіонату. Але тут бодай можна було знайти виправдання: суцільний аврал довкола - то куди ж тут голову підвести, довкола глянути? Справжнім був той інформаційний аврал, а чи навмисне спровокованим владою задля змалювання її звитяжних подвигів - то в даному разі значення не має.

Гадалося: бодай на час чемпіонату виникне спільний інформаційний простір між Україною та Польщею. Дві країни житимуть, мов єдиний інформаційний організм.

Але не так сталося, як гадалося. Ніякого ані «спільно», ані «разом» не відчувається. Якщо когось і нагадують сьогодні Україна та Польща, то це розлучене подружжя: й подітися одне від одного нема куди, й згадувати про «половинку» дуже не хочеться.

Принаймні, в інформації про Євро-2012 Польща практично відсутня - за винятком суто спортивних повідомлень (відбувся такий-то матч, завершився з таким-то рахунком), а ще бійок та інших ексцесів. Скажімо, Національне радіо зазвичай детально розповідає про матчі, які відбудуться в Україні, а потім додає: «А тим часом у Польщі відбудуться такі-то матчі». Одним реченням - ніби йдеться взагалі про якийсь інший чемпіонат, не той самий, що й в Україні.

Ще цікавий факт: серед інформації про бійку поляків із російськими вболівальниками з більшості джерел практично неможливо зрозуміти, що й чому сталося. Хто винен? Якою була причина? Що робила польська поліція: чи то намагалася захистити росіян від поляків або поляків від росіян, а чи била росіян сама? «І чого це ті звірі-поляки так ненавидять православних росіян?» - тільки й залишається дивуватися.

От цікаво: до Варшави з Києва ближче, ніж до Донецька. То невже так уже складно було направити до Польщі кореспондентів? Але гаразд: економіка мусить бути економною. В Польщі теж є інтернет, а в ньому - безліч інформації. Зрозуміти загальний зміст написаного польською може навіть той, хто жодного разу з цією мовою не стикався, а просто володіє українською й російською (попри переконання російських «єдинонеділимщиків», багато в чому польська мова є ближчою до російської, ніж до української, - й граматично, й лексично). Отже, польська частина Євро-2012 просто нікого не цікавить?

Зацикленість на внутрішньому житті, відсутність відчуття України як невід'ємної частини великого світу - то давня хвороба українських ЗМІ. Гадалося: Євро-2012 вже точно її вилікує. Виявилося, що ні.

А ще... От ми ведемо мову про цензуру, самоцензуру; компроміси журналістів із владою; влада веде мову про відсутність цензури. Але все це - вторинне, все це - наслідок, крайній вияв. Річ у тім, що саме влада задає дискурс висвітлення подій, і футбольного чемпіонату зокрема. Матеріали можуть бути апологетичними до влади, можуть бути критичними до неї, але поглянути на події під зовсім іншим кутом зору більшість ЗМІ не беруться. В даному разі одні ЗМІ твердять, що українська влада чудово підготувалася до Євро-2012, інші - що дуже погано, але... без порівнянь із Польщею все це зависає в повітрі, залишається гіпотезами, а не фактами.

І це теж є давньою хворобою українських медіа. Протягом п'яти вільних (ну, майже вільних) помаранчевих років вона нікуди не поділася - просто коли той дискурс задавали декілька різних політичних сил, це не так упадало в око. Євро-2012 монополізувала влада як свій і тільки свій здобуток - тож вона й диктує перелік тем та сюжетів. Якщо вже бути точним, навіть не диктує, а просто... та сама традиція ретранслятивності, зведеної в ранг норми, змушує чималу кількість ЗМІ прямувати у фарватері влади.

Нарешті, ще одна помітна тенденція. ЗМІ висвітлюють, як задоволені гості України, якими позитивними є їхні враження - хай навіть попри «окремі недоліки». Такий от контраст складається - майже за газетою «Правда» з її «Два мира - два детства»: в Україні гості всім задоволені, тоді як у Польщі - суцільні бійки й ексцеси.

Влада демонструє, що пишається тим, як підготувала чемпіонат. А як же: іноземні гості задоволені, Україна їм сподобалася!

Чесно кажучи, перед початком Євро-2012 було переконання: владні обличчя на очах змінюватимуться від солодких до кислих. Цього немає й близько: віце-прем'єр Борис Колесников заявив навіть, що в розвитку інфраструктури Україна зробила крок на чверть століття вперед; Київ та Львів тепер стануть визнаними туристичними центрами, а в Харкові й Донецьку розвиватиметься діловий туризм.

Це твердження віце-прем'єра саме по собі є поживою для аналітиків. Бо, виходить, у Києві та Львові ділового туризму не буде, а самі ці міста перетворяться на якісь подоби Венеції та Суздаля? А чому в Харкові буде лише діловий туризм? Адже Харків - не лише промисловий центр, а й просто дуже красиве місто; є в ньому не лише будівля Держпрому - шедевр конструктивізму, а й Університетська гірка, є досить велика старовинна частина, не спотворена новобудовами, на відміну від Києва й Одеси.

Вкотре вже під час Євро-2012 публічні заяви керівників змушують хіба що дивуватися. Чи знає взагалі пан Колесников Україну - не на рівні пересічного обивателя, який щось десь чув? Неперевершеною, втім, залишиться фраза того ж таки мера Донецька пана Лук'янченка, який стверджував: іноземні гості тепер «знають, що Донецьк - це трудове місто». Чи їх, іноземних гостей, пан Лук'янченко до шахти водив? Чи вони спеціально приїхали побачити звитяжну працю жителів «шахтарської столиці»? А чи інші міста-господарі - нетрудові? Оця от суто радянська риторика й суто радянська фразеологія під час Євро-2012 видаються особливо недоречними. Але чи не завжди зловживають наші політики суто радянськими фразеологічними й понятійними штампами?

Тож розберімося, чим насправді задоволені гості Євро-2012. Принаймні, про що можна дізнатися з українських ЗМІ. Передусім, задоволені вони гостинністю й доброзичливістю українців. Гостинними й доброзичливими українці стали аж ніяк не в результаті титанічних зусиль влади. Вражає іноземців дешеве пиво. Тут, звісно, можна вгледіти зусилля влади, от тільки ціни на пиво - то дуже відносний показник процвітання країни. Нетрадиційний якийсь показник. А ще в Україні красиві дівчата. Цьому ми теж маємо завдячувати владі? Подобаються гостям Києва старовинні будинки. Про зусилля влади до їхнього збереження краще промовчимо. Шведам сподобалося на Трухановому острові, сподобалася природа Києва. Якби ж то вони бачили київські природні ландшафти, якими вони були, поки влада ще не розгорнула своєї звитяжної діяльності!

Не доводилося зустрічати жодних згадок про те, щоб іноземні гості висловлювали захват українськими автошляхами, українським сервісом, українськими готелями, українським транспортом та іншими деталями інфраструктури. Всім тим, за що відповідає влада, що готувала вона й саме вона.

«Усе виявилося краще, ніж ми собі уявляли», - от, хіба що, єдине. Доводилося зустрічати й інше: «Виявилося, що в Україні не так страшно, як ми гадали». Чудовий метод: пусти світом чутки-лякалки, а потім, коли чутки не справдяться або справдяться не повністю, сиди й збирай лаврові вінки.

Так, іноземці згадують організацію, відсутність суттєвих накладок, охорону правопорядку на вулицях. Але ж той самий Борис Колесников відповідав хіба головним чином за це?

Промайнуло повідомлення: УЄФА нагородила пана Колесникова й пана Суркіса за підготовку до чемпіонату. І знову те саме: а чи польських функціонерів УЄФА теж нагородила? А чи виокремила саме українську сторону? Про це більшість ЗМІ не повідомляли.

Влада відверто блефує. Ставить собі в заслугу те, до чого не має й не може мати жодного стосунку. Змальовує загальний піднесений настрій українців як своє велике досягнення. А ретранслятивні ЗМІ їй щиросердо в цьому допомагають.

Фото - http://photo-smile.com.ua