Це таки мало коли-небудь статися. Після десятків художніх та аналітичних книжок, після сотень статей у друкованих та електронних ЗМІ, після палких дебатів на інтернет-форумах і після цілої низки комп'ютерних забавок на тему чи то громадянської війни в Україні, чи то війни російсько-української. А ще - після численних серіалів, які щедро продукує російське телебачення і в яких українців зображено щонайменше як бовдурів та нікчем, після різного роду московських ток-шоу із майже обов'язковим висміюванням «хахлов» та «бєндєр» із будь-якої нагоди (у чому участь бере, до речі, і певна частина російських лібералів). І, звісно, після двох десятиліть ялової (в кращому разі) політики української влади стосовно «зшивання» в єдине органічне ціле своєї постколоніальної країни та після двох із гаком років реалізації нового владного курсу - на перетворення Української держави на безнаціональне, безгромадянське і неєвропейське «государство Україна».

Тож дивуватися варто не появі цього восьмихвилинного фільму, а його надто пізній появі. Бо ж подібні сюжети ширяють у повітрі й, на жаль, мають певне реальне підґрунтя.

Звісно, про якісь художні якості цієї стрічки говорити не доводиться. Так само, як і про «художню правду» чи «фактографічну точність», ідеться про 2015 чи про 2012 роки. Бо ж наступ лугансько-донецьких «цивільних добровольців» на Київ зі швидкістю більшою, аніж швидкість просування танкових колон Вермахту влітку 1941 року - це навіть не ненаукова фантастика, а щось інше. Й уявлення авторів фільму, що кияни сидітимуть по своїх домівках і тихо чекатимуть на своє «ощасливлення» лугансько-донецькими «добровольцями» - з того ж розряду. Ну, а міркування луганського комуніста Кривобокова, витвором якого, власне, і є цей фільм, - це продовження давньої ідеологічної традиції. Мовляв, плутократи кількох держав (нам навіть масонський знак показали...) нещадно експлуатують інші європейські народи, передусім слов'янські. Але є на світі Росія, яка несе порятунок - Європа охоплена кризою, а Росія, навпаки, набирає оберти, там істотно зростає зарплата пересічних громадян. І не має жодного значення, що насправді рівень зарплат росіян (як і доходів російського бюджету) напряму залежить від благоденства економіки Євросоюзу, від її спроможності купувати якомога більше російського газу й нафти за якомога вищими цінами - в тій міфореальності, в якій перебуває комуніст Кривобоков і до якої намагається заштовхати всіх українців, усе інакше. Сказав «крекс, фекс, пекс...», тобто «Союз Свободных Славных Республик» - і все навколо змінилося, розцвіли яблуні та груші, три танкісти рушили бити самураїв та інших буржуазних націоналістів, а злиденні завсідники луганських сміттярок умить переселилися не в гірші, ніж у комуністичних лідерів, маєтки.

Хтось може сказати - цей ролик чи міні-фільм смішний і недолугий, тож не вартий уваги. Хтось узагалі презирливо мугикне чи промовчить. Проте не все так просто. По-перше, повторю: цей міні-фільм не поодинокий і не випадковий - він з'явився як продовження певної лінії в сучасному російському і східноукраїнському політичному житті. По-друге, у стрічці містяться певні правдиві констатації - наприклад, щодо нездатності силових структур України належним чином реагувати на будь-яку серйозну загрозу національній безпеці (а після запланованого владою скорочення Збройних Сил до 70 тисяч «багнетів» узагалі говорити про захист країни буде смішно). По-третє, настрої певних груп населення південного сходу України у фільмі відображено досить точно. Йдеться про ті 12-15% населення, які ототожнюють себе чи з покійним СССР, чи з химеричним «русским миром», чи з пропагованим Кривобоковим Євразійським союзом (очевидно, першим етапом на шляху створення СССР-2); це такі собі новітні «судетці» чи «фольксдойчі», якщо йти шляхами паралелей з історією ХХ століття, для котрих Українська держава ніколи не стане своєю, і за найкращого розвитку подій тільки їхні діти та онуки вбачатимуть у ній щось близьке, рідне. По-четверте, і це в даному контексті головне, ролик про збройне загарбання «червоним Донбасом» щонайменше половини України слід розглядати в контексті всіх цьогорічних подій, і передусім - виборів до Верховної Ради. Думаю, навряд чи хтось забув «веселі телевізійні картинки» 2004 року, коли Кобзон співав про загрозу громадянської війни й необхідність порятувати країну від різного роду нечисті, а на екрані поставали кадри маршу «бойовиків УНСО», виплеканих у котромусь зі штабів «донецьких»...

Отож-бо існують серйозні підстави вважати: йдеться, з одного боку, про свого роду «художню самодіяльність» луганських «червоних», а з іншого - про своєрідний пробний камінь, покликаний ще до офіційного початку виборчої кампанії прозондувати суспільні настрої. Адже яку головну ідею несе цей міні-фільм, чи то максі-ролик? Не треба рипатися, не треба смикатися, слід усій Україні змиритися з недоцільністю європейського вектору розвитку та підкоритися тим, хто орієнтується на Схід, на СССР-2, на Євразійський Союз і на світло істини, яке розходиться поміж народами з зоресяйного Кремля. І в міру наближення старту виборчої кампанії кількість подібних витворів різко зросте - й на телеканалах України, й на телеканалах Росії, які традиційно дивиться значна, якщо не більша частина українського суспільства. Причому вістря ідеологічної атаки буде спрямовано передусім на Центральну Україну, яка, мовляв, стане головною жертвою конфлікту між «євразійцями Донбасу» та «противниками братерської дружби народів» із Галичини. Який тут вихід? «Тільки б не було війни», - нашіптуватимуть давню й досить дієву мантру совєтських часів віщуни, а щоби не було війни, слід забути про ту капосну Європу, в якій поляки, естонці та литовці - люди другого ґатунку, українців же там чекає доля третьосортної дешевої робочої сили. А не впокоритеся - знайдуться звитяжці, що візьмуть у руки автомати і впокорять вас силою. І на те не буде ради, і НАТО з ЄС та ООН укупі взяті вам не допоможуть. Ті ж, кого на високі владні посади закинуло внаслідок президентських виборів 2010 року, змушені будуть передати владу своїм більш рішучим і більш по-євразійському налаштованим землякам.

...А тим часом щодня витвір луганського комуніста-євразійця (бідолашний Карл Маркс перевертається у труні...) передивляється кілька тисяч осіб. А десятки охочих коментують його відповідно до своїх ідеологічних уподобань. І це тільки на YouTube. А його ж уміщено й на інших сервісах. Одне слово, віртуальна громадянська війна і марш «добровольців із Донбасу в цивільному» на Київ тривають. Невдовзі, поза сумнівом, з'являться й інші «високохудожні» продукти на ту саму тему, адже перед кожними виборами в Україні місцеві й заїжджі політтехнологи з упертістю, гідною кращого застосування, повторюють напрацьовані прийоми. І попри те, що луганське телебачення після звернення народного депутата від БЮТ Олени Кондратюк до генпрокуратури й Нацради з телебачення і радіомовлення вимушене було зняти ролик із ефіру, не варто цим надто вже тішитися: знайдуться умільці, здатні повторити все те ж саме, тільки не на такому примітивному рівні. І зі значно кращими можливостями доступу до мільйонів українських громадян.