Виглядає так, що Україна чи то вже втомилася від скандальних міліцейсько-суддівських сюжетів, чи то готова визнати неправоту правоохоронців і суддів тільки тоді, коли йдеться про знаних політиків та посполитий люд. А от коли справа торкається успішних митців чи знаних інтелектуалів, українська спільнота не дуже, як колись казали, поспішає запрягати. Свідчення цього - ситуація з акордеоністом міжнародного класу Ігорем Завадським.

Варто коротко нагадати суть справи: 24 березня 46-річного Ігоря Завадського було затримано разом із його адміністратором, а за сумісництвом і піар-директором Андрієм Б. Також затримано й водія Завадського. Причина затримання - підозра у розбещенні неповнолітніх. «Правоохоронці зібрали достатньо фактів, які доводять їхню причетність до даного злочину. Міліція встановила шість фактів розтління», - розповіла газеті «Сегодня» прес-офіцер Шевченківського РУВС Наталя Калиновська. Проти затриманих порушено кримінальну справу за ст. 156 (вчинення розпусних дій щодо неповнолітніх) Кримінального кодексу України. Інше джерело газети в міліції розповіло, наче «слідство вважає, що вони знаходили їх у фаст-фудах, просто на вулиці. Вік потерпілих - до 16 років. Говорили їм, мовляв, відомий музикант може для тебе зіграти. Потім вони нібито пропонували піти до них додому, де вже і здійснювали розпусні дії. Кажуть, разом зі своїм адміністратором Андрієм Б. Завадський живе із 2007 року в одній квартирі як пара, музикант навіть прописав його у себе. Вони нібито слідству прямо сказали, що обидва - нетрадиційної орієнтації». Ну, а далі вже було опубліковано інформацію про те, що музикант розбещував не тільки випадкових знайомих, а й своїх учнів.

Натомість газета «Факты и комментарии» показала ту ж ситуацію з іншого боку. За словами адвоката Завадського Євгенії Закревської, акордеоніста били в міліції впродовж семи годин, вимагаючи написати явку з повинною. «Побачивши Ігоря, я жахнулася: на ньому були сліди побоїв, синці біля очей, на руках - сліди від наручників. За словами музиканта, відразу після затримання його і адміністратора відвезли до райвідділу міліції, де з ними почали "працювати", - розповіла Закревська. - У самого Завадського всі симптоми струсу мозку, його постійно мучать запаморочення і нудота. Крім того, він став дуже погано бачити. Артист страждає сильною короткозорістю (у нього зір мінус 15), недавно переніс операцію по зміцненню сітківки ока. При таких проблемах сильний удар по голові легко може спровокувати відшарування сітківки. Мабуть, це і сталося». «Факты» також опублікували інтерв'ю матері одного з учнів Завадського, якій уже тривалий час телефонували невідомі з вимогою написати заяву в міліцію про те, що музикант нібито розбещував її сина. Надруковано й заперечення згаданої вже Наталі Калиновської: «Ані музиканта, ані його адміністратора ніхто не бив», з ними у Шевченківському райвідділі тільки проводили первинні слідчі дії.

Як бачимо, інформація суперечлива. Незаперечними в усьому цьому поки що є буквально декілька фактів. По-перше, Ігор Завадський - справді віртуозний виконавець, який ніколи не використовує «фанери», на відміну від деяких «золотих акордеонів». По-друге, у попередні роки він неодноразово був помічений у романах із жінками, а з французькою юристкою Мірей Роуз певний час жив у цивільному шлюбі. По-третє, Завадський щедро обдаровує талановитих дітей так потрібними їм якісними (і дорогими) інструментами. По-четверте, адвоката Закревську не пускали до свого клієнта аж чотири доби. І, нарешті, затримання й первинні свідчі дії проводило те саме Шевченківське районне відділення міліції Києва, де за загадкових (чи, навпаки, дуже зрозумілих) обставин загинув студент Ігор Індило...

І ще один факт: щонайменше два місяці, поки триватиме слідство, Ігор Завадський перебуватиме під вартою в СІЗО. Що ж стосується того, чи правдиві звинувачення, чи ні, має розібратися...

Й отут довелося спинитися. Розібратися мав би суд, принаймні, так вимагає Конституція України та елементарна правова свідомість. Але український суд - це сьогодні чи не найостанніша інстанція, здатна встановити істину й винести справедливий вердикт. Ба більше: навіть у разі, якщо станеться диво й у якомусь із випадків цей суд ухвалює справді мотивоване рішення, довіри до нього в суспільстві немає. Якщо йдеться про злочин «мажора» чи людину із владних структур, більшість громадськості завжди вважатиме: «Мало!». Якщо ж ітиметься про звичайного посполитого, то, крім хіба що випадків із нечисленними серійними вбивцями, загальна думка буде: «Забагато!»

Наскільки ж простіше в певному сенсі жилося наприкінці ХІХ століття! Коли до імператора Олександра ІІІ надійшла поліцейська цидула про нетрадиційну сексуальну орієнтацію композитора Петра Чайковського, його величність зволили начертати: «Жоп в России много, Чайковский - один». Ясна річ, нині гра йде за іншими правилами. Принаймні, у цивілізованому світі. До якого Україна, за оцінками міжнародних аналітичних інституцій і самопочуттям українських громадян, належить дуже й дуже умовно...

Отож у «справі Ігоря Завадського» українські правоохоронні та судові органи вже загнали себе у цугцванг - ситуацію, коли кожен наступний хід лише погіршує становище гравця. Так, звинувачення у педофілії - річ серйозна, і значна частина суспільства, як показують обговорення на інтернет-форумах, готова повірити йому, але з яких причин? Чи не головна з них - що Ігор Завадський, мовляв, не українець або «не справжній українець». І справді: народився в Інті біля полярного кола, жив у Казахстані, тільки у 12 років переїхав із батьками до України, і взагалі... Та й заяву Шевченківському райсуду зі скаргою на дії міліції він написав російською мовою. А на додачу в його музичних кліпах часто фігурують діти й підлітки обох статей. Отакі «аргументи» - сумно, але це так. А інша частина форумістів нагадує про конкурентів справді блискучого митця, про їхню близькість до влади і про «справу педофілів» 2009 року, яка, схоже, виявилася не більш як брудним передвиборним трюком. Проте ані перші, ані другі не вдаються до суто юридичних міркувань і не висловлюють довіри до суду. І це, на жаль, має під собою дуже й дуже реальне підґрунтя.

Тим часом уже організовано рух на підтримку Ігоря Завадського, хоча поки що й не надто численний (схоже, «надто розумних» і відверто талановитих у нас справді не дуже полюбляють); люди підписуються під відповідним зверненням, ядуче коментують дії влади. А співак і композитор Анатолій Матвійчук ставить питання руба: «І хто тепер застрахований від того, що його не схоплять серед білого дня, не підкинуть наркоту, не сфабрикують справу. Що буде з цією країною далі?!»

Що ж, підтримка Завадському потрібна - бо щодо нього вже вчинено відверто протиправні дії (недопуск адвоката, обшук без понятих); якщо ж буде підтверджено тортури в Шевченківському райвідділі, то слід буде вимагати відставки всього керівництва МВС країни та його київської філії. Проте не полишає муляти думка: а якщо хоча б кілька відсотків звинувачень на адресу музиканта справедливі, що тоді? Хто встановить істину? Хто дасть правдиву інформацію суспільству? Адже йдеться про людські долі, чи не так?

Але це риторичне запитання, що не має відповіді.

Тож «справа Завадського», найшвидше, стане ще одним гучним фіаско вітчизняного суду, який ризикує остаточно перетворитися на кривосуддя. Що буде далі, після повного й остаточного цугцвангу судової системи, коли країна вимушено почне реставрувати звичаєве право, думати поки що не хочеться. Проте, мабуть, треба. Поки не запізно.

P.S. Залишається, втім, без відповіді головне запитання, яке безпосередньо стосується ЗМІ. А саме: що робити їм у цій непростій ситуації, щоби не грати роль банальних ретрансляторів чуток, думок та відвертої дезінформації - не має значення, з якого саме боку (а таких «боків» у цієї справи може бути й більше, ніж два - адже може виявитися таємничий хтось, зацікавлений як у дискредитації конкретних осіб у правоохоронних органах, так і Завадського, котрого могли банально «замовити»). Все ж довіра до ЗМІ у суспільстві дещо вища за довіру до міліції та судів, а на додачу має йтися й про журналістське сумління, чи не так? Отож і виходить - якщо не чесне й ретельне незалежне журналістське розслідування, то годі сподіватися бодай на наближення до істини в цій непростій справі, яка може зламати життя не одній людині.

А принагідно варто звернути увагу на чимось схожу ситуацію, в яку наразі потрапив усесвітньо відомий російський педагог-піаніст Анатолій Рябов, і на те явище, яке російські музикознавці вже охрестили «педоістерією»...

Фото - www.golosua.com