Після того як у сітці 5-го каналу, що з 27 лютого оголосив рестарт, з’явилося щоденне ток-шоу «Час. Підсумки дня», його з подиву гідною одностайністю почали хвалити всі – і журналісти, й запрошені експерти. 

На похвалу шоу справді заслуговує. Проте лихо в тім, що за чеснотами «Часу. Підсумків дня» автори похвальних рецензій (у тому числі й ваш автор!) не хотіли чи не могли бачити очевидних недоліків програми. Які не могли не впасти в око будь-якому неупередженому глядачеві буквально з першого випуску. Ключове слово попередньої фрази – «неупередженого». 

Бо у випадку щоденного ток-шоу на 5-му будь-яку неупередженість було принесено рецензентами в жертву загальному захопленню новим для каналу форматом. І це можна зрозуміти – нечасто на нашому телебаченні з’являються проекти, покликані публічно обговорювати найважливіші події дня в дусі коректної дискусії. 

З іншого боку, коли проект хвалили, вочевидь, мали на увазі, що «дрібні» (насправді досить великі) вади нового шоу – це така собі дитяча хвороба зростання, і з часом, дивлячись свої програми в повторах наступного дня, творча група «...Підсумків дня» зробить потрібні висновки щодо структурування та верстки. Але, на превеликий жаль для тих, хто встиг підсісти на «Час. Підсумки дня», водночас дратуючись із численних рекламних пауз, на які ведучі йдуть аж занадто часто, щоденне ток-шоу на 5-му досі лишається, сказати б, якимось розхристаним і не надто коректним до гостей. 

Аж так, що якби в нас була альтернативна «Телетріумфу» премія, щось на кшталт «Шнобелівської» чи «Золотої малини» або «Золотої бульки», яку присуджують українським письменникам, що не змогли дорівнятися своїми творами до самих себе, то «Час. Підсумки дня» цілком міг би отримати таку антипремію в номінації «Найгірше структурована програма».

Аби не бути звинуваченою в голослівності, понеділковий випуск провела з хронометром і блокнотом. Того дня найрезонанснішими темами були інтерв’ю Віктора Януковича агенції ІТАР-ТАСС перед його візитом до Москви та вибори міського голови в райцентрі Київщини Обухові. 

Першу частину автори назвали «Від ЄС до ЄврАзЕС?» і запросили в студію людей, чия компетентність у цьому питанні сумнівів не викликає. Першим із експертів був професор Національного університету імені Тараса Шевченка Григорій Перепелиця. Він казав дуже слушні речі про слабкість позиції України у відносинах із Росією, зокрема в перемовинах про ціну на газ та поступки в мовному питанні. Але поглибити ці тези шановному науковцю Сергій Дорофеєв та Роман Чайка не дали жодного шансу, урочисто оголосивши колективний похід на рекламу. Сталося це перше поклоніння телевізійному божеству... на 8-й хвилині трансляції. 

Після реклами у студії з’явилися народні депутати Ірина Геращенко (НУНС) та Василь Кисельов (ПР). Одна намагалася довести, що вступ до ЄврАзЕС України, так само як і в Митний союз, неприпустимий, а другий – що такий вступ не виключає європейської інтеграції, передбаченої в Конституції. Точніше, останню думку пан Кисельов зміг озвучити лише після випуску новин, бо Роман Чайка, не давши гостеві навіть договорити, закричав: «Ми почуємо відповідь після новин!». До речі, оголошуючи новини, які на 5-му традиційно транслюються щогодини, ведучі «Часу. Підсумків дня» навіщось перепитують у колег, які теми стануть основними в тому чи іншому випуску. Так, наче глядач сам не розбереться, що ж там найважливішого сталося за день.

Обірваним на півслові гостям після досить тривалих (8–10 хвилин – на телебаченні ціла вічність!) пауз досить складно повернутися думкою до того, про що вони говорили в попередньому блоці. І тут їм на допомогу цілком логічно мали би приходити ті самі ведучі, які їх так безцеремонно обривають. Задля справедливості зазначу, що такі спроби Роман Чайка робить. Але лише в тому випадку, коли це, на його думку, не завадить динаміці програми. 

Динамізм у будь-якому ток-шоу вітається, але ж не ціною загального змісту програми. Бо якщо двоє модераторів наввипередки тягнуть ковдру програми на себе, для гостей, яких, власне, запросили як головних дійових осіб, часу лишається мало. Не знаю, може, комусь із глядачів цікаві думки Чайки, Дорофеєва чи Цеголка, але ведучих в ефірі все-таки забагато. Натомість гості часто-густо залишаються в ролі таких собі мовчазних весільних генералів або ж навіть масовки. Але ж тій хоч гроші платять за участь у телевізійних шоу, а шановні депутати, громадські діячі чи політологи за походи на телебачення отримують дивіденди хіба що у вигляді підвищення чи падіння власних рейтингів довіри/недовіри.

І коли модератори відверто перебивають їхні виступи, мотивуючи таку поведінку то рекламною паузою, то потребою надати слово опонентові, або ж необхідністю подивитися черговий випуск новин, експертам нічого не залишається, окрім не припиняти монологу навіть на тлі чужої балачки.

У нашому випадку, через 13 хвилин розмови про мовну карту як передвиборну технологію модератори швиденько її згорнули попередженням про необхідність піти на рекламу, запропонувавши учасникам дискусії бліц-питування, яке перетворилося на вимушену скоромовку, з якої глядач зміг зрозуміти одне: Ірина Геращенко вважає, що в разі двомовності ми отримаємо Малоросію й Україну. Пані Ірині просто пощастило, що в цьому «бліці» її слово виявилося останнім, бо ж, на думку Штірліца у виконанні В’ячеслава Тихонова, запам’ятовується саме остання фраза.

Забігаючи наперед, скажу, що в блоці «Обуховом по голові!», де пані Ірина мала би стати головною героїнею після відомого скандалу з регіоналом Петром Мельником, їй узагалі не дали слова, щоби прокоментувати відео з інтернету, де зафіксовано дії Мельника. Сергій Дорофеєв спочатку виголосив сакраментальне «У вас остается три минуты!», а потім просто не дав нардепу слова, пославшись на необхідність відповісти на запитання глядача. 

Звісно, глядачі – це святе, але ж не за рахунок ексклюзиву від головної героїні дикого, неприпустимого скандалу на виборчій дільниці в Обухові. 

Другий блок за структурою, точніше, абсолютною відсутністю структурованості, від першого нічим не відрізнявся. Ті самі «забивання партнера» (театральний термін) з боку модераторів, ті самі обривання гостей на найцікавішому місці, і, звісно ж, уже як усталена фішка програми – кожні 12-13 хвилин дискусії переривалися або на рекламу, або на новини.

Зрозуміло, що модератори, які бояться перебивати своїх гостей, нікому не цікаві. Проте ведучі ток-шоу «Час. Підсумки» у своєму бажанні надати видовищу більшого динамізму переходять межі здорового глузду. Одним із перших, хто це помітив, став Іван Дзюба, якого не так давно запросили сюди обговорити громадську ініціативу «Круглий стіл». Коли один із ведучих геть безцеремонно дозволив собі обірвати патріарха української культури та науки, пан Дзюба, надзвичайно нехарактерно для себе, роздратовано кинув: «Дайте сформулювати тезу! Чому ми весь час перебиваєте?»

Проте його крик виявився гласом волаючого в пустелі. Адже жодних висновків щодо поліпшення верстки й поведінки в ефірі програми ні ведучі, ні режисери ток-шоу «Час. Підсумки дня» з того зауваження не зробили. 

Як наслідок – програма стрімко починає втрачати позиції незаангажованого ток-шоу, перетворюючись натомість на клон уже розкручених щотижневих програм на інших каналах, де головне завдання модераторів та запрошених гостей – не пошуки істини в дискусії, а можливість попіаритися на важливих проблемах. Дивлячись ток-шоу «Час. Підсумки дня», я дедалі частіше ловлю себе на думці, що його ведучим ніхто, крім них самих, не потрібен. Навіщо тоді взагалі когось запрошувати?