Міла Йовович без перспектив українізації

5 Травня 2006
15778
5 Травня 2006
12:39

Міла Йовович без перспектив українізації

15778
Коли 1 травня в святковому вечірньому ефірі «Студії «1+1» було анонсовано документальний фільм «Українська зірка Голівуду», нічого, окрім тихого роздратування, ця назва не викликала.
Міла Йовович без перспектив українізації

У стрічці обіцяли розповісти телеглядачам про нелегку долю актриси Міли Йовович, головна чеснота якої – аби ви не сумнівалися! – визначена місцем її народження. Навіть противники фільму «П’ятий елемент» знають: виконавиця ролі інопланетянки Лілу, дівчинки з помаранчевим (!) волоссям, народилася у пологовому будинку столиці Української РСР, місті-герої Києві в 1975 році. Отже, незалежно від національності батьків, Міла Йовович, успішна американська модель та акторка, екс-дружина самого Люка Бессона, просто не має права не бути українкою.

В очікуванні початку фільму я намагався вкотре знайти відповідь на кілька ключових запитань, які, поза сумнівом, могли прозвучати в кадрі або окреслюватися за кадром. Наприклад, чи кожен, чиї батьки якийсь час мешкали на території України, мусить жити з Україною в серці до кінця своїх днів? Чи Міла Йовович повинна претендувати в свідомості національно стурбованих громадян нашої унікальної країни на те, що її поставлять в один ряд із такими видатними «іноземними зірками українського походження», як культовий Енді Уорхол (джокер у розмовах про талановитих вихідців з України), актори Марсель Марсо, Сильвестр Сталлоне, Том Селлек, танцівник Серж Лифар чи письменник Чак Паланік (також козирні карти, що висвічуються в якості аргументу на користь України як світової кузні митців). Про Оноре де Бальзака я вже взагалі мовчу: він – частина нашої культури, бо закохався в мешканку Бердичева. Список можна продовжити, проте суть від цього не зміниться: шукати у людях, котрі реалізувалися за кордоном, українське коріння – це яскраво виражений комплекс меншовартості.

Тут доречно згадати давню програму Першого каналу «Родом з України», яка, наче фантом, то з`являється в ефірі, то знову зникає. У цій програмі нам показують митців, переважно – акторів, які колись народилися десь в Україні, а потім виїхали в Росію, з батьками чи самі. Серед інших родом з України виявилися Василь Лановой, Сергій Гармаш, Борис Хімічев… Водночас, схоже на те, що розповідати про українців, які мають українське громадянство і намагаються чогось досягти в «своем Отечестве», або не можна, або не хочеться, або можна і хочеться, але в програмі «Нові українці», яка йде глибоко вночі на СТБ, причому – в повторах. І не більше того! І що з того, що всі телефахівці – навіть ті, хто це заперечує, здебільшого задля виправдання власної безвідповідальності – прекрасно розуміють, який вплив телебачення має на формування громадської думки. І наскільки б воно прислужилося українському суспільству, аби, серед іншого, намагалося знаходити та розкручувати власних «зірок», а потім, знімаючи про них сюжети і цілі програми, набувати собі рейтингу.

Щось подібне відбувається час від часу у програмі «Дивись!» на каналі «Тет». Ефект від цього помічаєш, скажімо, на книжкових ярмарках, де Юрій Макаров, Ольга Герасим’юк, Костянтин Стогній чи навіть Кузьма Скрябін (до якого в людей з деяких пір неоднозначне ставлення, що тяжіє до негативного – А.К.) підписують свої книжки або книжки про себе – і мають успіх, близький до шаленого. Коли бачиш чергу вдячних глядачів до того ж Макарова, забуваєш про те, що Міла Йовович чомусь має пряме відношення до України, бо народилася в столиці нашої держави. Хоча згаданий вже Макаров народився і до семи років прожив у Парижі, але щось ніде не видно і не чуть заяв французів про те, що реальна «зірка» українського телебачення з дуже простим російським прізвищем - плоть від плоті француз, носій великої французької культури і взагалі французька національна гордість. До речі, ніхто у Франції не прирівнює себе до України лише через те, що наші держави практично рівні за територіями. Тоді як в Україні патріоти постійно наголошують цей факт і апелюють до нього, практично ставлячи знак рівняння між нашими країнами саме через однакову загальну площу…

Та повернемося до Йовович, довкола якої кілька років тому серед київських кіношників виникла несподівана, хоча й дуже коротка суперечка. Обговорювалася, наскільки мені пригадується, можливість зйомок художнього фільму про славнозвісний «матч смерті», котрий відбувся в окупованому Києві в 1942 році, після якого переможені німці розстріляли полонених київських динамівців. Тоді майбутні продюсери планували для майбутньої успішної каси залучити до зйомок Мілу Йовович. І на питання: «А чи потягнете ви гонорари української зірки Голівуду?» була відповідь: «Ну, вона, припустімо, може знятися за менші гроші, ніж звичайно. Або й взагалі безкоштовно, ще й інвесторів залучить. Чому б і ні – вона ж киянка!» Маячня? Маячня. Проте глибоке переконання, що «головна Лілу світового кінематографу» чомусь повинна любити Україну і бачити в ній свою батьківщину, було щирим. І залишається таким у певної групи наших співвітчизників.

На щастя, у фільмі «Українська зірка Голівуду» обійшлося без визначення національної приналежності Міли Йовович і її насильницької українізації. Причина дуже проста: до створення фільму українська сторона не причетна! Нам показали російську стрічку (незрозуміло тільки, яким чином вона отримала в нашому ефірі назву «Українська зірка Голівуду»). До того ж – стрічка не надто нова. Зокрема, там не йшлося про минулорічний візит Міли та її мами, актриси Галини Логінової, до Києва з подальшим відвідуванням «Артеку». Між іншим, дуже дивно: візит «видатної киянки» телебачення висвітлювало прискіпливо, і відзнятого матеріалу, певен, вистачило б на такий самий український фільм «про землячку». Та жоден з наших каналів не напружився з цього приводу. А в запропонованому нам російському фільмі Київ узагалі майже не згадувався. Хіба обмовилися про знаменитий пологовий будинок, а ще сестра Міли, Наташа, згадала одне українською слово з дитинства.

Загалом же із Йовович у фільмі сталися ті самі метаморфози, які б могли відбутися, аби українські документалісти знайшли гроші на зйомки цього досить коштовного проекту. Власне, її було подано російською зіркою Голівуду, а Логінову заодно – російською актрисою, причому беззаперечною суперстар. Хоча я, будучи людиною, що серйозно цікавиться кіно, не міг пригадати жодного більш-менш помітного фільму з Логіновою у головній ролі. Ну, все, про що говорилося і чого не було сказано в цій історії про київську акторку, яка вийшла заміж за політичного емігранта з Югославії Богі Йововича і, поїхавши за ним до Америки, стала продюсером власної доньки, нехай залишається на совісті авторів фільму. В усякому разі я переконаний - ті, хто перемкнув телевізор на «плюси», аби дізнатися: Міла Йовович стала тією, якою вона сьогодні є (останнім часом – озброєною амазонкою з посередніх фантастичних бойовиків – А.К.) лише завдяки тому, що народилася в Україні, були дуже розчаровані. Фільм знімали громадяни Росії, які переконанні: Міла – це «їхнє все». І говориться про це відкритим текстом.

Не хочеться зводити усе до банальних істин, проте доводиться. Україна – справді унікальна країна в тому плані, що в нас дуже люблять вишукувати в особистостей, які успішно реалізувалися деінде, бажано в Західній Європі, Америці і Росії, бодай благеньке українське коріння. А потім пишатися цим фактом. Реалізувати цю пиху можна, укладаючи та видаючи в світ збірники на зразок «100 видатних українців світу» чи телепрограми на кшталт «Родом з України». Тоді як в інших країнах пишаються передусім тими, хто реалізувався і досяг висот насамперед тут, під носом, у своїй сторонці. І, відповідно, знімають про них позбавлені нездорового пафосу і патріотичної патоки документальні фільми. ...Аби показати їх по нашому телебаченню.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
15778
Теги:
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду