17 січня вийшов перший випуск програми «Потойбічна Україна» на каналі «1+1». Проект розпочався зі спроби довести глядачам, що наявність загадкових істот у нашій свідомості має цілком реальне підґрунтя. Адже у різних куточках країни чимало громадян, на їхній погляд, мали змогу чітко переконатися в існуванні так званої Х-фауни (якраз такою і є назва першої з чотирьох запланованих частин проекту).

Головними об’єктами досліджень для знімальної групи стали снігова людина, чупакабра та карадазький змій, суто містичне уявлення про яких журналістка Юлія Дячук спробувала розвіяти, на перший погляд, у доволі стандартний спосіб. Для цього свідчення очевидців із різних населених пунктів доповнювалися інтернетними відео- та фотоархівами, а також витворами комп’ютерної графіки, на яких легким рухом руки куце собаченя можна перетворити на страшенного звіра. Звісно, такий набір інформації не міг обійтися без огортання його думками з боку досвідчених фахівців. 

Автори проекту намагалися вирішити поставлене завдання за допомогою своєрідних та оригінальних методів, хоча у підсумку жоден із них не приніс бажаного результату. Одним із таких методів була нічна зйомка у карпатському лісі, де, буцімто, і з’являється ота снігова людина. Але наслідком роботи з відеокамерою врешті-решт став лише аудіозапис голосу нічних птахів. 

Згодом експерт програми із акустичних питань схилявся до думки щодо нелюдського походження проаналізованих звуків. Та в його вердикті не містилося жодного натяку, що почутий запис – це доказ існування небувалих створінь. Не стала таким доказом і спроба знімальної групи заманити примарну істоту на такі собі посиденьки біля вогнища за допомогою специфічних коктейлів із горілки та вина. Чекали-чекали, а ніхто не прийшов… Або чого варті лісові походеньки до місць, де нібито аж два роки тому помічали таємничі сліди, чи експеримент, що мав довести нездатність звичайної собаки у стилі чупакабри роздирати кролячу клітку.

Противагою ж низці невдалих дослідів у «Потойбічній Україні» могли послугувати емоційні розповіді людей, чий життєвий досвід, за їхніми словами, сповнений фактів існування ікс-фауни. До таких свідків належали представники різних верств та професій переважно з сільської місцевості. Але їхні свідчення обмежувалися словесною зливою (у форматі «колись бачив, колись чув») без надання жодних матеріальних доказів. 

За подібною схемою, як не складно переконатися, ледь не в кожному населеному пункті нині можна відшукати оратора, котрий за якихось там 100 гривень здатен озвучити будь-яку запропоновану тему. Для жодного телевізійного проекту подібні витрати не стануть суттєвими. Та й «безкоштовні» герої для аналізованої програми не переведуться найближчим часом. У цьому я не сумніваюся, почувши вже навіть від свого знайомого з Житомирщини історію про «зухвалий напад примарної чупакабри на його курей». 

Саме схожі розповіді можуть продукувати появу в майбутньому міфів та легенд, подібних до стародавньої народної творчості. Проте важко зрозуміти, навіщо ці бездоказові розповіді брати за основу в годинному фільмі? Та й при цьому запрошувати на зйомки експертів із питань емоцій та мови тіла, котрі називають майже всі запропоновані на розгляд історії витвором бурхливої фантазії опитаних осіб. Тут іще один нюанс: до числа таких осіб належать навіть досвідчені криптозоологи, вся наукова діяльність яких спрямована на пошуки таємних тварин і чиї думки мали б стати міцним стрижнем в обговоренні головної теми програми. 

А чим можна пояснити впихання у цілком означений сюжет сторонніх епізодів про песика в капкані, про рибальські байки тощо. Можливо, Юлія Дячук ще й досі залишається у рамках свого попереднього проекту «Україна без купюр», де загальні подорожі країною подавалися з певним нахилом до «Непутьових заметок» Дмитра Крилова. Але якщо ведуча на самому початку каже всім: «Я – оптиміст! Ми знайдемо, обов’язково» (снігову людину), то розчаровувати глядачів уже не варто. Як і скаржитися на свої творчі невдачі під час пошуків або на зникнення скелета якогось містичного звіра у ньюзрумі телеканалу. І після таких попередніх намагань підсумовувати їх абсолютно скептичним висновком професора Інституту зоології про неможливість існування ікс-фауни. 

Проте, незважаючи на попередню критику, чітким виправданням для Юлії Дячук та її колег постає непоганий рейтинг прем’єри. Але вважаю, що головним у цьому досягненні стало успішне анонсування цього документального продукту в ефірі каналу. Чіткіше ж враження можна буде сформувати, отримавши інформацію після виходу всіх чотирьох програм «Потойбічної України». Тоді ж хоч трохи відкриється завіса над питанням: чи справді в наших краях стільки містики, чи це лишень черговий витвір уяви вітчизняних журналістів, котрі часто в пошуку необхідних тем ладні створювати їх на голому місці?

Фото - http://blogs.privet.ru