Колись науково-популярні фільми були справді популярними, хай і дещо з примусу. Глядачам, які прийшли до кінотеатру подивитися художній фільм, показували або ж кіножурнал про досягнення високих надоїв у колгоспних корівок, або ж документальний фільм чи то про історичну особу, чи то про якусь наукову теорію. Ну, а ще років 30-40 тому в інтелігентних родинах було ознакою доброго тону передплачувати журнали «Наука и жизнь», «Техника - молодежи» чи «Людина і світ». Ці видання допомагали не загубитися в світі новітніх на той час технологій та й просто розібратися, що і звідки походить.

Згадуючи свої роки навчання в звичайній середній школі, не можу не визнати: рідко який урок із фізики чи хімії обходився без демонстрації навчального кінофільму. А й справді, сто разів має рацію народна приказка про те, що краще один раз побачити...

За останні 20 років українське телебачення настільки вдарилося в політику та шоу-бізнес, що про заповнення такої необхідної ніші, як документальне кіно взагалі та науково-популярне зокрема, здавалося, телекерманичі забули остаточно й невідворотно.

Виявляється, ні. Коли в квітні минулого року на посаду директора Творчо-виробничого об'єднання художніх та публіцистичних фільмів на Першому національному призначили Марка Греся, він у своїх інтерв'ю озвучував дуже амбітні плани щодо створення лінійки документальних фільмів власного виробництва. Знаючи неповороткість та інертність колишнього УТ-1, в успіх місії Греся мало хто вірив. У тому числі, можливо (але не зізнаючись у цьому нікому й нізащо), і сам Марк.

Минуло півтора роки, і на Першому національному спочатку сталася, а згодом і закріпилася тиха революція. Не маю тут на увазі досить давньої в часі зміни менеджменту, до екзотичних представників якого за час його правління громадськість потроху звикла. Наразі йдеться про те, що бодай частина озвучених торік планів Марка Греся стала реальністю. Приміром, вдалося запустити два цикли з історії Києва - «Загублене місто» та «Київська старовина». Знято історично-документальні фільми про Івана Піддубного та Олександра Богомольця, а також про Назарія Яремчука.

Проте вже згадана «тиха революція» досить голосно заявила про себе 16 грудня, коли глядачам Першого національного запропонували розібратися в такій складній для людини, що не має зеленого поняття про фізику елементарних часток, темі, як знаменитий адронний колайдер. Ну, що нам про нього відомо? По-перше, і це дуже дратує обивателя, що колайдер - це передусім зариті в землю шість мільярдів доларів. По-друге, що його призначено для суто теоретичних досліджень науковців, котрі явно несповна розуму, якщо на підтвердження химерних теорій чи ілюзорні досягнення ладні покласти життя на вівтар чистої науки.

Керівник цього проекту Першого національного, а заразом і наратор фільму «Адронний колайдер» Марк Гресь (із ним працювали також автор ідеї Наталія Коваленко, режисер картини Людмила Павлюк та оператор Ігор Раллє) зробив своє кіно саме для таких скептиків. Максимально доступний текст оповідача, цитати з першої Книги буття Біблії про походження світу чи й навіть із відверто попсового фільму за Деном Брауном «Ангели і демони», а також інтрига, яка плететься впродовж усього фільму, - все це спрямоване на те, аби максимально доступно пояснити українському глядачеві, навіщо персонально йому здався той самий колайдер і що він із того матиме.

Творці кіно проводять глядача лабіринтами досить заплутаних стосунків людства з атомною енергією, починаючи від перших радіологічних досліджень і до останніх експериментів на адронному колайдері.

Для початку даються визначення адрона як найменшої частки, що складається з кварків, та приладу для їхніх досліджень, того самого колайдера (від англійського «стикати», «зіштовхувати»). І головне - це перший український науково-популярний фільм, у якому нарешті чітко сформульовано мету побудови цієї грандіозної споруди на кордоні Франції та Швейцарії. Марк Гресь у ролі наратора пояснює: якщо вченим удасться знайти спосіб перетворення антиматерії на енергію, це означатиме грандіозний переворот у житті людини. Бо ж порівняно з тим, що чекає людство в разі успіху експериментів на колайдері, наша ера досі залишається епохою дров, незважаючи на позірно новітні технології.

Що цікаво: ведучий повсякчас підкреслює внесок України в роботу колайдера. Для цього він апелює до безпосереднього учасника досліджень із пошуків «божественної» частки під назвою «бозон Хіггса» харківського фізика Геннадія Зинов'єва. Ба більше: виявляється, весь адронний колайдер збудовано, аби підтвердити теорію великого вибуху українця з походження Георгія Гамова.

Автори фільму змушують глядача поринути в абсолютно неуявлювану часову безодню - 13-14 мільярдів років тому, коли, за твердженням Гамова, і відбувся той самий великий вибух, завдяки якому чотири відсотки антиматерії (вона ж - чиста енергія) перетворилися на матерію з фізичною масою. У Європейському центрі ядерних досліджень (CERN), розганяючи частки-адрони до неймовірних швидкостей, намагаються виділити в цьому процесі бозон Хіггса, а отже навчитися, як це сталося колись, добувати енергію з антиматерії, або ж, як її ще називають, чорної матерії, з якої на 94% складається Всесвіт. Перспективи, що відкриються перед людством у разі успіху цієї операції, просто запаморочливі.

Щоби глядач чіткіше збагнув оці самі перспективи, автори «Адронного колайдера» використовують образ таємничої гравіцапи з кінофільму Георгія Данелії «Кін-дза-дза». Нагадаю: фантастична гравіцапа, за яку герої фільму ладні продати душу дияволу, - це такий двигун, який дозволяв долати безмежні відстані за мінімальний час.

«Адронний колайдер» у числі інших алюзій змушує пригадати так само запаморочливі перспективи, що їх вимальовували фізики та астрофізики в 60-х роках минулого століття. Ті перспективи ставали надбанням громадськості ще й завдяки науково-популярним фільмам, які крутили в усіх кінотеатрах та по телевізору. Щоправда, ейфорія з приводу приручення атому досить швидко випарувалася. Для цього достатньо було трагедії на ЧАЕС 1986 року.

А проте Марк Гресь, очевидний прибічник «наук-попу», не вважає, що в несправджених надіях винні самі вчені, які мали сміливість винести свої прожекти на люди, а згодом і реалізувати їх на практиці. Його віра в геній людства росте радше з найкращих зразків наукової фантастики, починаючи від Жуля Верна. Саме тому він у своєму фільмі каже про те, що рано чи пізно будь-яка фантазія стає реальністю.

Згадано у стрічці й Нострадамуса, в туманних пророцтвах якого нібито вказано на спотворення часу 2008 року - саме того року, на який припав перший невдалий запуск колайдера. А також фігурують тут і персонажі, які подали в суд на вчених CERN за те, що робота з зіштовхування та прискорення адронів може призвести до виникнення локальної чорної діри, яка поглине спершу Францію з Швейцарією, а згодом і всю Європу.

Одне слово, творці фільму «Адронний колайдер» розглянули всі версії та перспективи досліджень у CERN. І дійшли висновків, що все-таки користі від них більше, ніж шкоди. І в цьому вбачається якесь дуже дитяче, але водночас і глибоке захоплення людьми, які всупереч усталеним дилетантським уявленням про непотрібність, а то й злочинність побудови й роботи найдосконалішої машини в світі, вперто продовжують свої дослідження. Що в цьому більше - виклику богам у суто фаустівському бажанні дійти до кінця, аби лише восторжествувала істина, чи прагматизму на потребу всього майбутнього існування людства, - на ці запитання автори фільму «Адронний колайдер» відповіді не дають, розраховуючи на стародавню латинську мудрість: sapienti sat. Що, як відомо, означає: розумному досить. Адже й кіно вони знімали саме для тих, хто ще не розучився думати.

Фото - «День»