Останні прем'єри на каналі «1+1» показують: «Плюси» впевнено рухаються в бік зміцнення іміджу своєї групи каналів. Мається на увазі активне чи то, перепрошую, перекуповування брендотворчих облич з інших каналів, чи то просто переманювання їх-таки кращими умовами для творчої самореалізації. Це відбулося з Андрієм Доманським та Оксаною Гутцайт (колись - ведучі Нового), десь із рік тому - з Русланом Сенічкіним (екс-ведучий «Подробностей» на «Інтері»). Не кажу вже про «підтягування» на «Плюси» успішних продакшнів із того ж таки Нового каналу.

Якщо хтось забув, нагадаю й про Катерину Осадчу, котра, швиденько перестрибнувши кілька років тому на «1+1» із досить маргінального ТОНІСа, значно розширила свою аудиторію любителів «Світського життя».

Таку тенденцію, попри всі волання колишніх начальників про зраду рідних каналів («ми тебе підібрали і в люди вивели, а ти, (censored), відплатив чорною невдячністю!»), можна тільки вітати. Адже цей процес взаємовигідний: канал в особі брендового обличчя набуває нових можливостей перетягти на себе аудиторію цього обличчя, а воно, те саме обличчя, сходить на новий щабель як у кар'єрі, так і в зарплаті. І звинувачувати в якійсь там зраді «батьків-педагогів» тих, хто охоче приймає пропозицію більш рейтингового каналу, просто смішно. На це здебільшого здатні лише ті, кому такі пропозиції не надходили і ніколи не надійдуть. Справді, якщо людина, працюючи на телебаченні, не мріє про те, щоб її побачили не лише мама з татом на, умовно кажучи, дециметровому телеканалі, вона ніколи не сягне професійних висот. Щоправда, в переході на більш успішні й просунуті телеканали є небезпека розчинитися в так званій редакційній політиці, яка часто-густо вимагає від заново заангажованих авторів та ведучих уміння йти на компроміс і «проскакувати між крапельок». Тут головне - щоб тих компромісів не помітив глядач!

Останнє надбання каналу «1+1» - Валерія Ушакова. Ця яскрава брюнетка ще не так давно виблискувала в програмах «Неспортивне життя» на «Мегаспорті», переформатованому нині в просто «Мега», де від спорту майже нічого не лишилося. А ще вона запам'яталася в ролі надзвичайно емоційної співведучої програми «Битва українських міст» на тому «Інтері», де генпродюсером був Єгор Бенкендорф.

9 жовтня, в неділю, відбувся її дебют на «Плюсах». Скажу одразу: перший виступ Валерії Ушакової в ролі автора та ведучої нового проекту «Я так живу» виявився неочікувано вдалим. Бо ж з анонсу, розміщеному на сайті каналу, можна було зрозуміти лише, що йдеться про якийсь рімейк давнього циклу Наталі Мосейчук «Приховане життя»: «Це проект, який покаже життя української еліти без купюр та упереджень. "Я так живу" - відверта розмова з яскравими та неординарними особистостями. Герої шоу будуть максимально відверті із ведучою - вони розповідатимуть про особисті перемоги та розчарування, страхи та захоплення.. "Ми хочемо вийти за рамки звичайних телевізійних образів та показати справжнє життя цікавих людей" - зауважує автор та ведуча проекту, Валерія Ушакова».

Та ще й герой першої авторської програми нового плюсівського обличчя - той самий, що колись так само відверто розмовляв із нині ведучою праймових новин ТСН, а саме - Євген Червоненко. Здавалося б, уже про кого, а про нього споживачі медійного продукту на просторах України знають усе. Виявилося, що таки ні. Упродовж 40 хвилин ефірного часу молода вродлива і дуже наполеглива Валерія Ушакова зуміла показати Червонця в таких ракурсах, яких ми його досі не бачили. Якщо продовжити порівняння з програмою «Приховане життя» Наталі Мосейчук, то «Я так живу», на відміну від попереднього проекту каналу з життя еліти, сказати б, більш «лайтовий» і «лайфовий» продукт.

Передусім таке враження створює дуже яскрава і красива картинка, тобто відеоряд. Починаючи з перших кадрів глядача налаштовують на щось добре, позитивне і навіть... старосвітське. Бо що можна подумати, коли на екрані з'являється розкішна, я би сказала навіть, типажна, але аж ніяк не типова українська красуня у вишиванці, намисті, яка їде на возі, запряженому доглянутими конячками? І все це - на тлі не менш розкішних краєвидів українських Карпат!

Виявилося, що Валерія Ушакова в такий спосіб запросила глядачів на перегони «Александров-ралі», які відбулися в серпні в Івано-Франківській та Чернівецькій областях. Але перегони, пояснила далі ведуча, - це лише привід душевно поспілкуватися з Євгеном Червоненком, головою Федерації автоспорту України. Що особливо прикметно і приємно - співрозмовники розмовляли виключно українською. Хоча жоден із них етнічним українцем чи українкою не є. І якщо перший гонщик країни все життя живе тут та ще й належить до єврейської нації, котра зазвичай легко вивчає мову країни, в якій випало жити, то Валерія Ушакова - росіянка, що народилася й до 17 років мешкала в казахському місті Семипалатинськ, а потім переїхала до Євпаторії! А ми знаємо, як важко дається українська саме тим, хто все свідоме життя розмовляв російською. Про це, до речі, згадує й сама Валерія: «Чесно кажучи, під час занять я плакала, адже для мене це було не так просто. Але коли я побачила, що в мене виходить - мене охопила радість і відчуття того, що я дійсно зможу це зробити».

Додам, що ця майбутня зірка українського телебачення сама захотіла вивчити мову і попросила про це знаменитого диктора й телеведучого Першого національного Анатолія Васяновича, який проводив для неї двогодинні тренінги 4 рази на тиждень. І це замість того, щоб поїхати в літню відпустку, як зробили всі її колеги по «Мегаспорту».

Як показала прем'єра програми «Я так живу», зусилля того вартували, бо з такою глибою, як Євген Червоненко, Валерія Ушакова цілком упоралася. Балансуючи на грані жовтизни й респектабельності, нова ведуча «Плюсів» зуміла зробити програму, що відповідає своїй назві. Летючий Єврей (англійською fly jew, прізвисько Червоненка ще з часів, коли він був єдиним євреєм у збірній автогонщиків за часів СРСР, і яке нині прикрашає його ралійну машину за 120 тися євро) не пустив ведучу хіба що до святої святих - у лазню. А ще - не дозволив залізти в замкову шпаринку аж надто особистого. Але про те, як ставиться його мама до того, що жодна з трьох дружин сина не була єврейкою, розказав. Як і про найсокровенніше - приміром, про те, як плакав із радості, коли Верховний суд визнав президентом Віктора Ющенка. Або ж про таку вже геть інтимну річ, як заповіт. Євген Альфредович переписав його після народження сина Альфреда, вважаючи, що коли спадкоємці знатимуть останню волю спадкодавця (чи як це тепер називається?), вони не чекатимуть із нетерпінням його смерті, «щоб ніхто не ділив вазочки».

Від прем'єрного показу програми «Я так живу», гадаю, дістали поживу і чоловіча половина аудиторії, і жіноча. Жінки обливалися слізьми, коли Червоненко розповідав про народження сина Альфреда і містичний збіг: як Юлія Тимошенко на засіданні Кабміну назвала голову тодішньої агенції з Євро-2012 Альфредом Євгеновичем, що народився буквально за кілька хвилин після цієї обмовки. Чоловіки ж прикипали до екранів, коли на них ревли гоночні машини ціною в сотні тисяч умовних одиниць. Усе-таки всі вони - просто дорослі діти, які до глибоких сивин тішаться машинками, байдуже, крихітні це моделі чи багатотонні монстри з неймовірною кількістю кінських сил. До таких належить і герой програми.

Валерія ж Ушакова завдяки зйомкам на ралі теж «доторкнулася до прекрасного», посидівши в машині екіпажу Салюка-молодшого та Червоненка. Тим самим долучившись до такого бажаного для багатьох життя нашої «еліти». При цьому, висловлюючи свої враження від спортивного авто Червоненка, вона ретранслювала думки більшості простих громадян: «Та ніхто не повірить, що я сиділа в машині за 120 тисяч євро!». Хотіла б зазначити, що саме в такому поєднанні милої дівочої безпосередності й цілком зрілої журналістської майстерності, як на мене, й виявився найбільший плюс ведучої цього старого-нового для каналу формату.

Фото -foto.delfi.ua