Випуск спецпроекту „1+1” „Вибори-2006” 9 березня, присвячений проблемі незаконного прослуховування  - це відчутний крок уперед у порівнянні з попередніми. Ведуча Ганна Безулик виглядала значно толерантнішою, не перериваючи гостей  настільки часто, як це  вона робить зазвичай,  і водночас  не дозволяючи гостям перетворити „громадську дискусію” на політичну перепалку. Їй навіть майже вдалося завадити їм використати коштовні хвилини ефіру для самореклами. Програма також була краще, ніж попередні в цьому ж проекті, структурована.  Якщо програму від 2 березня за участю Кушнарьова, Жванії, Тихонова і Бауліна можна було порівняти із зіткненням двох вагонів, навантажених порожніми каструлями, то цього разу рівень агресії, шумових ефектів та неконтрольованого слововиливу перебував у межах норми. „Вибори-2006” перестали бути схожими на „Свободу слова”, яка останнім часом справляє гнітюче враження, й набули цивілізованого вигляду. Це щодо форми. Але зміст…

На початку програми було поставлено два запитання, на яке її учасники мали відповісти: „Кому і навіщо потрібна прослушка, особливо перед виборами в Україні? Яким є вплив правоохоронних структур на перебіг виборчого процесу?”.  Друге є не лише місткішим за перше, але, відверто кажучи, й актуальнішим для пересічного глядача. Насправді ж у програмі не лише не дійшли до другого, але й істотно звузили перше: говорили не так про саме прослуховування, як про гадані причини звинувачень громадянина Зварича на адресу громадянина Турчинова, який нібито санкціонував прослуховування урядовців, будучи головою СБУ. Про саме, безперечно, ганебне явище втручання у приватне життя політиків без рішення суду йшлося лише побіжно.

Отже, інформаційним приводом для розмови стали заяви кількох міністрів, чинних і колишніх – Юрія Луценка, Романа Зварича, Романа Безсмертного, - про незаконне прослуховування їхніх розмов Службою Безпеки України, а також порушення Генпрокуратурою кримінальної справи за цим фактом. Обмінюючись люб'язностями, Зварич і Турчинов не додали нічого до інформації, що містилась у бекграундовому  сюжеті журналістки «плюсів» Наталії Гички. Зварич захищався й виглядав безпорадним, зате поводився досить коректно. Турчинова, що нападав і звинувачував, ведучій доводилось раз у раз закликати утриматись від згадок про Блок Юлії Тимошенко та його скору перемогу на виборах. Якщо організатори дебатів сподівались від учасників розгорнутого переказу тез, лаконічно й вичерпно сформульованих на самому початку – вони його отримали.

Довести чи спростувати факт прослуховування може лише слідство і суд. Довіра глядачів до голослівних заяв Зварича і заперечень Турчинова, відтак, мала б залежати від довіри до цих політиків…  Якби не той факт, який влучно сформулював експерт Інституту політики Олександр Палій: „…будь-яка бабуся знає, що про якісь речі по телефону не говорять, якщо вона хоче, щоб усе в неї було добре.” Кому, як не їм, бути реалістами й не покладатись на декларовані демократичні цінності? Навіть ті, хто стосується політики опосередковано, мають звичку страхуватись і не говорити телефоном речей, які можуть бути використані проти них. Що вже казати про Романа Зварича, що має багатий досвід підпільної роботи! Невже людина, яка з 1979 року  була секретарем Голови проводу ОУН, не знає про методи роботи КДБ та його нехай недолугих, але все ж наступників? Екс-міністра юстиції, чий нинішній розгублено-інтелігентний імідж ідеально підходить для виконання ролі постраждалого, прослуховували, прослуховують і прослуховуватимуть, поки він становитиме хоч якусь цінність – якщо не СБУ, то політичні конкуренти, а якщо не конкуренти, то спецслужби братніх держав. А може, навіть служба безпеки рідної „Нашої України”. В усіх організаціях, що займаються серйозними й недешевими справами, корпоративна безпека цінується вище, ніж право на приватне життя. Мені відомий випадок, коли керівництво фірми, що продає сміттєві баки, відстежувало всі приватні розмови та листування працівників. Тож праведний гнів Зварича й Порошенка з приводу якихось там розшифровок та аналітичних записок виглядає геть ненатурально. 

Протягом програми Олександр Турчинов не втомлювався наголошувати, що вся ця історія  - „спецоперація” штабу „Нашої України”, організована з метою скомпрометувати Блок Юлії Тимошенко. (Від себе: якщо й так, то спецоперація бездарна, оскільки виборча кампанія БЮТ повністю побудована на образі Юлії Володимирівни, відтак, навіть якщо Турчинова оперативно засудять за зраду Батьківщини, це навряд чи вплине на електоральну мотивацію).  За версією Турчинова, надання Зваричу і Порошенку статусу потерпілих, заява Безсмертного та інтерв'ю Луценка – частини одного ганебного сценарію. Якщо згадати кількість „викриттів” та звинувачень на адресу Ющенка і його „оточення”, зроблених Блоком Тимошенко, - зокрема, безперестанне повторення сто разів спростованої інформації про „будівництво могильника іноземних ядерних відходів”, - то й це картинне обурення скидається на лукавство. A la guerre comme a la guerre, Олександре Валентиновичу: це ви, тобто не особисто Ви, а всі ви обрали формат передвиборної боротьби, що полягає не в чесній конкуренції конструктивних програм, а у війні компроматів та дискредитації опонентів. А хто перший  почав застосовувати знання, набуті на посаді голови СБУ, в боротьбі проти газових угод?

Показово, що саме „регіоналу” Сівковичу довелось нагадувати обом сторонам, що, крім законів передвиборних боїв без правил, є ще Закон, і про кримінальні справи, порушені Генпрокуратурою, слід говорити шанобливо та обережно. І, що головне, з повагою до таємниці слідства: ані Зварич, як постраждалий, ані Турчинов, як особа, що мала доступ до державних таємниць, не мали права виносити подробиці справи на публіку. Експресивна репліка: „якщо Генеральна прокуратура показувала свідку докази, то генерального прокурора потрібно гнати мітлою до чортової матері!”, здається, повернула всіх на грішну землю. Власне, озвучена Сівковичем інформація, хоч і не була підтверджена документально, являла собою найцінніше в усій програмі: „…у нас у державі сьогодні сім структур, які, згідно з законом про оперативно-розшукову діяльність, мають право прослуховувати… 30 комплексів прослуховуючих знаходиться сьогодні в Україні, і з них – біля 20 в комерційних структурах… три комплекси точно таких в державі, як в СБУ є, називається «Шайба», яка слухає одночасно біля шести тисяч телефонів”.

Таким чином, дякувати добродію Сівковичу, дискусія таки торкнулась заявленої теми: тотального прослуховування в Україні (а не передвиборчих міфів „НУ” і БЮТ). Очевидно, що ні Турчинов, ні представники чинної влади в особі Зварича не знають достеменно, скільки комплектів апаратури для прослуховування є в Україні насправді, і права скількох тисяч громадян порушуються в такий спосіб. Зрештою, відсутність у студії людини, що зналася б на практиці прослуховування, далася взнаки: політики дискутували про речі, про які, здавалося,  не мають зеленого поняття, й називали цифри, що вимагали коментарів фахівця. На жаль, ані СБУ, ані МВС не відрядили своїх представників для участі у програмі. Обом відомствам добряче дісталось від Турчинова і Шкіля: Луценка назвали юридично неграмотним, а заступника голови СБУ Коновалова, який за часів Турчинова керував департаментом спеціальних телекомунікаційних систем, що відповідає за також прослуховування, - в тому, що він, не спростовуючи звинувачення Зварича і компанії, компрометує СБУ й себе самого. Та загалом предмет розмови виявився мильною булькою. Якщо з цієї пустушки вдалося висмоктати якусь корисну інформацію, то завдяки другорядним учасникам шоу: політологам і політтехнологам Володимиру Фесенку, Андрію Єрмолаєву, Олегу Медведєву, Олександру Палію. Принагідно, зауважимо, що чомусь на «1+1» вже вкотре не вказують на те, що Медведєв є не тільки шеф-редактором  групи сайтів «Обозреватель», а й радником Юлії Тимошенко. 

А цікаво було б почути справжню дискусію на тему „Роль прослуховування у виборчій кампанії”. Наприклад, про те, як служби безпеки політичних сил прослуховують штаби конкурентів. Минулої неділі в сюжеті програми К1 „Один тиждень. Вибори” заступник керівника виборчого штабу БЮТ Олег Надоша хизувався результатами роботи агентури в тилу ворога – секретними даними зі штабу Януковича. Керівник аналітичного департаменту штабу „Нашої України” Анатолій Луценко в історії з Бакаєм, і  не тільки,   посилався на дані агентурних джерел.  Оце – цікаво! Нехай би розказали, як шпигують одне за одним, встановлюють і шукають „жучки”, засилають у штаби „кротів”, підкупляють секретарок і прибиральниць. Саме з цього треба було починати, якщо вони хотіли роздути справжній скандал (адже роль, зіграна в цьому конфлікті, вигідна обом сторонам: і „постраждалому” Зваричу, і „оббреханому” Турчинову). Беззубі звинувачення у прослуховуванні, - незважаючи на те, що стали темою такої поважної програми на такому популярному телеканалі, - загубляться й забудуться в лавині передвиборних провокацій. Турчинов не дарма пропонував Зваричу відкласти справу до 27 березня. Зрозуміло, що після виборів, незалежно від їх результатів, не буде ні потреби, ні політичної волі парламентської коаліції, хоч якою буде її конфігурація, доводити справу до суду. Якщо БЮТ опиниться при владі, Турчинов буде поза підозрами, якщо в опозиції – потрапить під звичну післявиборчу „амністію”. І не дивно, що, коли обох головних героїв попросили підбити короткий підсумок, вони сказали наступне:

Турчинов, рекордсмен із телевізійних звинувачень: „Я сподіваюсь, що через декілька тижнів ми сформуємо владу, в якій силові структури будуть звинувачувати тільки в залах суду, а не по телевізору.”

Зварич, представник влади, яка не захистила громадян від прослуховування: „Я сподіваюсь, що ми скоро, нарешті,  зможемо створити дійсно демократично країну, де такі ганебні факти втручання в особисте життя наших громадян не будуть мати жодного місця. От за це я буду боротися, а не за владу.”

У невротизованій наближенням виборів суспільній атмосфері скандали миттєво спалахують, але й блискавично згоряють, не залишаючи по собі навіть попелу. Будуючи дискусію на взаємних, апріорі голослівних (бо докази становлять державну таємницю), звинуваченнях, політики забули про те, що глядач судить про учасників не лише за змістом висловлювань, але й за поведінкою, впевненістю і логічністю обґрунтування  своєї позиції, стриманістю, вмінням слухати й розуміти співрозмовника. За цими критеріями обидві сторони програли. 

Читайте  розшифрування програми за 9 березня.
 
Теледебати - агітація чи суспільно-важлива інформація

Ловкость рук – и сплошная махинация