Запрошуючи гостей у студію, журналісти та телеведучі  дуже рідко справді цікавляться людиною, з якою починають розмову. Тому гість, у свою чергу, починає плисти «на своїй хвилі». За деякими винятками, в ефірі відбувається щось на кшталт розмови сліпого з глухим.

Свого часу харківське видавництво «Фоліо» започаткувало спільний проект із музичним каналом М1. Щочетверга у ранковому ефірі програми «Гутен морген» повинен бути український автор. Звісно, той, який видається у «Фоліо». Оскільки формат програми передбачає наявність гостя, канал пішов на це. До того ж, у прямому ефірі розігрувалися книжки відповідного автора. У теорії все добре. Та давайте уявімо собі реальний комізм ситуації. Ранковий ефір музичного каналу у перерві між кліпами та новинами шоу-бізнесу налаштовує глядачів на розважальний лад. Натомість, між веселими ведучими в неформальному одязі та з гумовими посмішками сидить скутий, не розбалуваний не те що прямими, а взагалі – телеефірами – український письменник, середній вік якого – 33 роки, книжок якого ведучі, зрозуміло, не читали. Гість повинен повідомити глядачів, що він зазвичай їсть на сніданок, але крім пива (якого він прагне й на момент ефіру!), в голову нічого не приходить. Потім вся ця компанія дружно починає робити канапку з ковбасою і бананами, засовувати все це у мікрохвильову пічку і робити вигляд, що шоу вдається. Надзавдання такого дійства – популяризувати книжкові новинки. На практиці ведучі, а разом із ними – глядачі, починають тихо ненавидіти українських письменників. Між іншим, мені розповідали, що після одного такого ефіру ведучий признався: «У нас найкращий гість – Микола Томенко. Ото справжній шоу-мен, реальний ді-джей!».

У зв’язку з цим пригадався інший випадок. Кілька років тому в «Подробицях» з Дмитром Кисельовим на IСTV був російський літератор Володимир Сорокін. Ясно, що це справді відоме ім`я, і мати скандального автора в своєму ефірі, причому – в прайм-тайм, важливо не лише для Кисельова. Виявилося: Кисельов не уявляє собі, про що можна запитати Сорокіна, хоча, поза сумнівом, знає, що Сорокін пише книжки. Своєю чергою, московський гість дає на загальні запитання не менш загальні відповіді. В результаті глядачі побачили в живому ефірі Сорокіна, повірили, що він був у Києві, але не почули від нього нічого внятного.

Та Бог із ними, з письменниками. Зрештою, тележурналісти та телеведучі не повинні задля того, аби успішно працювати на телебаченні, мати репутацію книголюбів. Йдеться про більш-менш професійний підхід до виконання своїх прямих обов’язків. Для цього досить згадати озвучені в відомому радянському телефільмі шість правил Гліба Жеглова. Ну, перше, про те, що при розмові з людьми треба завжди посміхатися, виконується. Навіть у серйозних програмах ведучі тримають на губах стриманий смайл. Далі починаються проблеми. Досвідчений Жеглов декларує, що оперативник, котрий, бесідуючи з людиною, не знаходить теми, яка їй цікава, а, значить, не виявляє до людини щирого інтересу, даремно отримує робочу карточку. Між тим, переважну більшість наших телевізійних «оперативників» слід відправити на курси підвищення кваліфікації, на яких особливу увагу приділити мистецтву приймати гостей в ефірі. Це стосується не лише початківців, але й метрів.
Правда, про самозакоханість «зірки» каналу К1 Миколи Вересня говорили і тоді, коли він «зіркував» на «плюсах», і в часи, коли він був одним із облич 5 каналу. Та варто зайвий раз згадати його шоу «21 вересня» - хоча б через те, що воно передбачає гостя в студії. Згоден, коли п’ять днів на тиждень треба когось запрошувати, все це перетворюється на конвеєр і не завжди навпроти Вересня стоїть адекватна і цікава особа. Але навіть якщо ведучий бесідує з такою непересічною людиною, як Президент Асоціації каскадерів України Анатолій Грошовий, котрий 20 лютого був гостем програми «21 вересня», він так само не знає і, ймовірно, не хоче знати, про що можна поговорити з головним каскадером країни, в якій не знімається кіно. Найбільш оригінальним запитанням Вересня можна вважати сентенцію: «Ну, от скажіть, каскадер – це ж не вчитель? От здивуйте нас чимось. Ви можете з космосу впасти?». А трюкач Грошовий на це відповідає: «В нашої Асоціації є положення, в яких закріплені 12 напрямків у трюковій справі». Дуже цікава і змістовна розмова.

У тій же програмі 21 лютого гостем був такий собі Григорій Фундим, протитрований як етновансолог-характерник. Тут будь-хто розгубиться: про що говорити з таким гостем? Окрім Миколи Вересня – він традиційно промовляє якісь слогани, на що гість у відповідь цитує йому Шевченка.

Головна проблема, з якою постійно стикаються, але яку не хочуть вирішувати абсолютно всі вітчизняні телеведучі, запрошуючи гостей – тотальна заполітизованість українського інформаційного простору. Тобто, якщо гість не причетний до політики, глядачі зазвичай знають про нього дуже мало, або не знають взагалі. Відповідно, за короткий проміжок часу (5-15 хвилин), які відведені в студії для бесіди з гостем, цей самий гість намагається максимально поінформувати загал про себе та напрямок своєї діяльності. Причому відбувається все це часто незалежно від поставленого журналістом запитання. Навіть якщо той трошки готувався, знає, з ким має діло, і питає: «А як ви думаєте…», гість починає відповідь приблизно так: «Я народився там-то і займаюся тим-то…». Про те, що появі кожного гостя мусить передувати хоча б невеличке досьє, мало хто здогадується.

Наприклад, 25 лютого в нічному випуску ТСН на «1+1» зовсім несподівано з`явилася письменниця Оксана Забужко. Ім`я на слуху, згоден, і говорити вона вміє на будь-яку тему. Ось тільки для чого постійно запитувати в неї про «Польові дослідження з українського сексу», видані, до речі, рівно десять років тому? Невже за десять років у житті самої письменниці та довкола неї нічого не відбувалося? Але повертатися до давньої книжки простіше, аніж щиро поцікавитися її нинішніми здобутками. Тому розмова ведучого Олеся Терещенка з письменницею знову вийшла ні про що.

Гості ранкових програм – окрема категорія. Вони, як уже говорилося вище, мають надзавдання максимально сприяти поліпшенню настрою телеглядачів. Тому, скажімо, по вихідних днях ми вже налаштовані на те, що «вантажити» нас не будуть і нічого розумного не скажуть. Але Віталій Кличко, який у невинній, здається, програмі «Кухня для чайників» на IСTV (ефір 4 березня) готує філе сома – видовище не для людей із слабкими нервами. Розумію всю тонку політичну стратегію каналу, президент якого стоїть у списках «Пори»: боксер Кличко в домашній обстановці – додаткові бали його передвиборчої кампанії. Та випущена одна суттєва деталь. На його фоні навіть Анастасія Заворотнюк, яка дістає чемпіону маківкою до плеча, виглядає людиною з дуже високим IQ, десь так на рівні Мирослава Поповича (не меншого улюбленця телеканалів). Боже збав, я зовсім не прагну бачити в розважальних програмах занудних інтелектуалів. Тільки місце Кличка – на ринзі чи в спортзалі. Складно та осудно висловлюватися він почав учитися надто пізно. Тому максимум, на що він спромігся, це сказати: «Домашня їжа краще ресторанної». Подібні істини він проголошує, до речі, не лише в кулінарних шоу. Протягом останнього телетижня лютого на різних каналах боксер заявляв, що корупція – це погано.

Ось ми й підходимо до категорії гостей, які, за виразом Леся Подерв`янського (він, до речі, вкрай неохоче ходить у гості на ТБ), заміняють собою в Україні шоу-бізнес. Політики – часті і бажані гості тележурналістів не лише у передвиборчий період, а й взагалі. Правда, кажуть, лідери та активісти політичних партій за кожне своє відвідування студії мусять платити. Але поки що розцінки офіційно не оприлюднені. На відміну, до речі, від Росії – там усі знають, що той-таки Жириновський безкоштовно з представниками ЗМІ навіть не привітається. В українському ж телепросторі політиків можна побачити частіше, аніж у парламенті. Тут лідером виступає 5 канал - політики можуть прийти в живий ефір о будь-якій годині в будь-який день з будь-якого приводу. Саме через це канал «чесних новин» дедалі більше скочується на маргінеси глядацької уваги: стільки різнопартійців у одному флаконі дають не завжди приємний аромат.

А ось, наприклад, «Інтер» давно заслужив славу каналу, на якому з`являються аж надто несподівані гості з не менш несподіваними заявами. Згадаємо хоча б легендарний і вже хрестоматійний виступ Юлії Тимошенко після її відставки у вересні минулого року. Вже тоді фахівці заявляли, що все відбувалося за системою Станіславського. Тут шість правил Жеглова непотрібні: Тимошенко прекрасно знає їх сама. Маємо щось схоже на феномен: будучі цікава насамперед сама собі, Тимошенко робить усе, аби задовольняти цікавість людей до власної персони. І телебачення, зокрема – «Інтер», використовується нею в якості інструменту.

Те ж саме можна сказати про виступ Ігоря Бакая на цьому каналі 2 березня. Думаю, що в цей день рейтинги «Інтера» зросли не менше, ніж під час показу перших серій «Майстера і Маргарити». Причому Бакай на моїй пам`яті практично не виступав по телебаченню, будучі головою ДУСі при Кучмі. Цей виступ коментували і коментують уже практично всі вітчизняні ЗМІ, відзначаючи – опальний втікач говорив добрих півгодини, не сказавши в результаті нічого, окрім того, що не поважає і зневажає голову МВС України Юрія Луценка. Мабуть, заради цього Бакай і організував цей запис. У тому, що ініціатива йшла від нього, не може бути сумнівів.

Удар у відповідь не забарився. Луценко прийшов на «Інтер» 3 березня ввечері і за 15 хвилин довів, що він лишається одним із найбільш рейтингових гостей всіх телеканалів України. Рік тому Луценко в живому ефірі ТСН виписував штраф сину Віктора Ющенка. Тепер він віртуально подарував Бакаю наручники, заодно заперечивши наявність у нього ізраїльського паспорту, факт побиття ним священика в 1981 році в Рівному і насамкінець назвавши своїх політичних противників «федерастами». Погодьтеся, вальяжність Бакая, котрий сидить в оздоблених золотом апартаментах і боїться політичних репресій з боку головного українського міліціонера, врівноважує спіч Юрія Луценка і шоу з наручниками, котре підтверджує: Бакаєві краще не виходити зі свого «Мерседеса» чи «Майбаха», на чому він там справді їздить.
Публічне з`ясування стосунків – ось чого хоче телеглядач від телебачення. Тому інші гості, окрім політиків, сприймаються нашими тележурналістами як «технічні кандидати». До яких треба ставитися відповідно, з справді цікавої людини робити потенційно нецікаву. Не певен, що це – свідома позиція. Просто журналісти не формують настрої суспільства, а лише реагують на них.

Андрій Кокотюха, для "Детектор медіа".