Такого гарячого серпня в журналістів не було давно. Зазвичай нашій братії цієї пори тільки й лишається писати хіба що про фестивалі чи гастролі. А цього року пан президент позбавили взагалі єдиного інформаційного приводу - святкування Незалежності. Що само по собі дуже дивно з огляду аж на 20-річний ювілей тієї самої незалежності, перший в історії.

Але спасибі Юлії Тимошенко та українській Феміді! Вони подбали і про журналістів, спраглих сенсацій, і про народ, який скучив за Майданом. «Зміна запобіжного заходу з підписки про невиїзд на арешт» (саме таке офіційне формулювання того, що відбулося в Печерському суді п'ятничного вечора) дала поживу не те що Україні, цілому світові. Якщо чесно, не чекали. Ні арешту, ні бурхливої реакції світової спільноти. Тут я цілковито солідаризуюся з Юлією Тимошенко, котра висловила щирий подив із того, що стільки народу за межами України висловили своє невдоволення фактом її запроторення до Лук'янівського СІЗО. Щодо її соратника Юрія Луценка, який у тому СІЗО вже сім місяців відсидів, ніхто бурхливо не протестував. Мабуть, харизма не та!

Певно, що головною несподіванкою для всіх стала заява МЗС Російської Федерації, зроблена увечері 5 серпня, одразу після того як Юлію Володимирівну через живий коридор спецпризначенців провели до машини, що попрямувала в СІЗО.

Цитую: «...Все газовые соглашения 2009 года подписывались в строгом соответствии с национальным законодательством двух государств и международным правом, и на их подписание были получены необходимые указания президентов России и Украины... Исходим из того, что судебное разбирательство относительно Тимошенко должно быть справедливым и беспристрастным, отвечать всем требованиям национального законодательства при обеспечении возможностей защиты и соблюдения элементарных гуманитарных норм и правил...»

І тут моя інтуїція, попри абсолютну демократичність і вишукану стрункість формулювань російських дипломатів та й власне, сам приголомшливий факт такої заяви, залементувала «пробі!».

Це ж як воно виходить тепер? Янукович - ворог Путіна (що не Медведєва, то це точно, адже Міністерство закордонних справ Росії підпорядковується її прем'єр-міністру)? Бо те, що в братній країні жодна офіційна заява не може бути проголошена без «височайшої» згоди, ні для кого не таємниця. А якщо наш вельмишановний президент уже став недругом Росії (бо хто ж її ще уособлює!), це означає, що в друзі собі Путін вибрав Юлю. Ну, про їхню полум'яну дружбу, припустімо, нам відомо ще з часів, коли вони підписували ті самі газові угоди, за які нині Тимошенко й судять. І коли «подєльнік» заступається за колежанку у справі, то, видно, таки був у тих газових угодах обопільний інтерес. Тим паче, в заяві російського МЗС усю відповідальність за газові угоди 2009 року покладено на президентів(!) обох країн. Краса та й годі! Прем'єри собі угоди підписували, а президенти, виявляється, в цей час бовваніли в них за спинами, як оті сірі кардинали.

І стало мені цікаво, що про це пишуть і як показують російські газети й телеканали. Бо в них же там як - «партія (читай «Единая Россия» сказала, комсомол, чи то пак, ЗМІ відповіли «єсть!»). Але не всі, не всі. Це я знаю з тих часів, коли почала читати в інеті опозиційну російську «Новую газету». Давній автор видання, Дмитрій Биков, талановитий поет, прозаїк, публіцист, есеїст і колумніст (власне, в нього набагато більше іпостасей, але їхній перелік зайняв би забагато місця), а ще - невгамовний демократ і ліберал, не міг не відгукнутися на арешт Юлії Тимошенко. Він написав віршовану колонку «Тарасовское» (від Тараса Шевченка). Як завжди, яскраво й дотепно. І, як завжди, про Росію. Хоч і про Юлю. Знову цитую:

«Вот и понял я случайно, слава тебе Боже, почему у вас Украйна - не Россия все же. И от вас, дивя планету, лучшие съезжают, и у вас свободы нету, а врагов сажают, понимающих лажают, дураков ласкают... Но у нас, когда сажают, то не выпускают. И у нас бы Тимошенко сделала карьеру, подольстившись хорошенько к нашему премьеру, и резвилась бы, как серна, и цвела, как вишня, - но у нас бы если села, то уже б не вышла. Если ж кто у нас и выйдет - никого не судит, потому что плохо видит и почти не ходит.

...Нет, Россия - не Украйна.

Возвращайся, Юля».

У тому ж числі «Новой...» є й стаття Ольги Мусафірової «Тимошенко попала в СИЗО. Янукович - в ловушку». Кореспондент газети зробила цілком об'єктивний репортаж із Києва про арешт нашої головної опозиціонерки, зацитувала вже згадану заяву МЗС РФ і зробила з неї певні висновки. Приміром, такі: «Никогда еще прежде Россия не пеняла Украине за ущемление украинской же демократии!» Або ще: «С подачи России Янукович фактически объявлен последователем Лукашенко? Ряд европейских лидеров и Госдеп со своей солидарностью и возмущением теперь вынуждены идти в фарватере...» Але далі цього авторка статті не йде.

«Московский комсомолец» (не той, що в Україні, а той, що в Москві) 8 серпня присвятив мегаподії аж дві статті - Станіслава Бєлковського «Тріумф Юлії Тимошенко» та «Майдан і Юля неподільні». У першій автор доводить, що «...Юлия Владимировна очень хотела, чтобы ее нынче посадили в тюрьму. И она таки этого добилась». Пан Бєлковський вважає, що з погляду Тимошенко це сталося дуже вчасно, бо якби їй дали умовний термін у вересні, можливість використати процес для політичної реанімації була б мінімальною. А відтак вона знову головна жертва авторитарного режиму Віктора Януковича та безальтернативний лідер об'єднаної опозиції. Оглядачеві «Новой...» зі свого московського «далека» видно, що, на відміну від Росії, в Україні президент - просто головний бюрократ. Далі автор стверджує, що політик вождистського типу, яким, безумовно, є саме Юлія Тимошенко, не міг перемогти в цій країні. Завершується стаття побажанням: «И, дай Бог, не победит, несмотря на нынешний СИЗО-триумф». Стаття про неподільність Юлі і Майдану - це хроніка подій у репортажному форматі.

Взагалі з російських газет лише одна, вибачте за мимовільний каламбур, «Російська», дозволила собі в замітці про арешт опозиціонерки поблажливий тон: «Киев ареста экс-премьера Украины почти не заметил. Несмотря на призыв к новому «майдану», в наскоро разбитом палаточном лагере на Крещатике вчера ютились всего несколько десятков человек». Мабуть, до редакції на той момент ще не довели директиву, чи то пак, заяву МЗС.

Російські ж телеканали у висвітленні п'ятничних подій були майже бездоганно виваженими, відтак репортажі з Києва на РЕН ТВ і на «РТР-Планета» майже не відрізнялися. Єдиний нюанс (а диявол криється в деталях!) - у головних «Вестях» Росії не давали повних синхронів, обмежившись переказом слів того чи іншого персонажа, тоді як новинарі з ліберального РЕН охоче показували всіх дійових осіб процесу, наклавши російський переклад на українські синхрони. І ще - «Вести» намагалися показати українські події відповідно до заяви МЗС ( щодо «обеспечения возможностей защиты и соблюдения элементарных гуманитарных норм и правил...», а на кабельному (дуже вже незначна аудиторія в РЕН ТВ»!) намагалися зробити репортаж «живенько так».

Назагал моя інтуїція таки мала рацію - російські ЗМІ, приділивши арешту Юлії Тимошенко як ніколи багато уваги, вочевидь, орієнтувалися на те, що «сказала партія» і на те, проти кого тепер дружить їхній прем'єр. Але при всьому тому і ті з них, хто відкрито симпатизує екс-прем'єрці, і ті, кому раніше це було зась, усе-таки стримані в оцінках як її судових демаршів та арешту, так і політичного майбутнього. Воно й зрозуміло - ми самі поки що не знаємо, чим усе може скінчитися. Тільки б не бунтом «а-ля рюс», «бессмысленным и беспощадным»...