22 липня в київському готелі «Русь» відбувся форум переможців програми «Простір змін: жінки-лідери». Організатори програми (благодійний фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну», за підтримки Офісу держсекретаря з глобальних жіночих питань, ініціатива малих грантів) відібрали 32 переможниці проекту, що тривав рік.

Зала «Венеція» на другому поверсі готелю, всупереч сподіванням, гламуром на присутніх не тиснула. Може, тому, що вишуканий шик готелю просто притлумився перед активністю тих самих жінок-лідерів. Адже більшість із них загартована в боях із бюрократами місцевого значення і ніякого гламуру не боїться.

З того, що довелося побачити й почути на форумі, можна зробити один висновок - гендерна проблема в Україні поступово поширюється в маси. Адже активістки-переможниці в своїх містах, селах і містечках намагаються хоч щось зробити для тих, хто сам про себе подбати не годен. Кожна з переможниць знає, що саме треба зробити, щоб допомогти чи то дітям із особливими потребами, чи то ВІЛ-інфікованим, чи то старшим людям. Але зазвичай жодна з них не може здолати бар'єрів місцевої влади, яку очолюють, за поодинокими винятками, чоловіки. У програмі написано, що всі переможниці окрім відзнаки, врученої Арсенієм Яценюком, «отримають реальну змогу створити на основі власних проектів за участю фахових експертів пропозиції для центральних органів влади, які б сприяли зміні державної політики на користь громади».

Отже, пафос програми - в нехитрому гаслі: «Якби при владі були жінки, в країні все могло бути по-іншому!».

Тим часом, дискусія «Суспільна байдужість до болючих тем сучасності» показала, що така думка - аж надто прямолінійна.

Особливо гостро на цю тему висловилася головний редактор газети «День» Лариса Івшина: «Після Юлії Тимошенко українські жінки не можуть сказати: "Пустіть жінку в політику, і все буде по-іншому". Коли ми посилаємося на приклад таких лідерів, як Беназір Бхутто, Індіра Ганді чи Голда Мейєр, треба пам'ятати, що всі вони - передусім особистості, а вже потім - жінки. В Україні, всупереч офіційному статусу, позиція жінки в суспільстві дуже сильна. Але водночас вона - заручник цієї сили. Жінка мусить навчитися користатися правами, які дає її сила».

«У тому, що в нас так мало жінок у найвищих ешелонах влади, винні передусім журналісти, - самокритично визнала пані Івшина. - Вони свого часу не сформулювали правил, які дозволили б приходити до влади людям розумним та освіченим. У народі є все - від святості до абсолютної аморальності. Але саме журналісти формують моду на тренд, і якщо стимулювати саме тренд нахабства, то воно входить у моду як у чоловіків, так і в жінок».

Хоча тут-таки головний редактор поважної газети виправдалася: «"День", наскільки може, намагається формувати тренди розумних, яскравих і освічених. Більше, хоч як я колись і намагалася переконати колег, цього ніхто не робить. А треба ж створювати продуктивне середовище!»

Лариса Івшина своєю логічною промовою трохи пригасила емоції, що спалахнули в залі під час виступу Ірини Геращенко, народного депутата і журналіста. Вона долучилася до дискусії першою і замість доповіді, як було заявлено в програмі форуму, виголосила таку щиру промову, що присутні витирали сльози разом із нею. Виявилося, що дорогою до готелю «Русь» Ірина дізналася про смерть чотирирічного сина своєї колеги. Відтак говорила про наболіле, що винесла зі своєї парламентської практики: «Коли дізнаєшся про один конкретний випадок біди з дитиною, на допомогу кидаються всі, незалежно від партійно-фракційної приналежності. Але тут є один момент: коли про допомогу просиш багатого депутата-чоловіка, вони часто-густо відповідають: "Я не скорая помощь", і відмовляють. Вони вже наростили собі якісь крокодилячо-бегемотячі шкури. Натомість жінки-депутати, хоч нас і мало, набагато чутливіші. І цю рису можна і треба використовувати».

Втім, Ірина Геращенко, знову ж таки, ніби спростовуючи основне гасло форуму, розповіла про те, як важко переконати колег-жінок голосувати за закони, спрямовані на захист прав жінок чи дітей або охорону їхнього здоров'я: для багатьох партійна доцільність набагато важливіша. Яскравий приклад, за словами депутата, - ухвалення пенсійної реформи: «Хоч як я з нечисленними однодумцями намагалася довести, що треба цю реформу провадити набагато гуманніше, вони всі проголосували так, як вирішили їхні фракції. Оце справжня проблема!»

Болить депутату й те, що ні жінки, ні чоловіки в парламенті не зреагували на образливу статтю «Стая сук» в інтернеті. Так, ніби нічого не сталося! Тим часом її автор просто поглумився з жінки-журналіста, яка поставила президенту України запитання про його сина.

Ірина Геращенко, яка, за словами Лариси Івшиної, разом із Ольгою Герасим'юк намагається врятувати імідж Верховної Ради, не закликала присутніх наслідувати її парламентський досвід. Ба більше, знаючи, як нелегко доводиться українській жінці у найвищих ешелонах влади, вона сказала, що дуже добре розуміє, наскільки складніше нашим жінкам реалізувати себе в маленьких містечках. І те, що вони все-таки щось намагаються зробити, викликає в неї повагу.

Оптимізму присутнім така дискусія не додала. Якщо хтось і мав ілюзії щодо того, як досягти гендерної рівності, то, мабуть, після щирої правди з вуст успішних, здавалося б, українських жінок вони трохи розвіялися.

Тим паче, і в Ірини Геращенко, і в Лариси Івшиної дуже надійні навіть не тили, а фланги в особах їхніх чоловіків. Вони своїх дружин не те що розуміють і підтримують, а й розумні ідеї подають для самореалізації! Але ж де таких чоловіків узяти на всіх?

Гасло «Дайте жінкам владу, і все в країні зміниться на краще», може, й революційне. Проте наразі - не актуальне. Кому давати владу - жінці, яка, впившись, забуває візок із немовлям у парку? Звісно, це жодним чином не стосується тих жінок, які 22 липня отримували відзнаки переможниць із рук Арсенія Яценюка. Вони, вочевидь, сповідують теорію й практику «малих справ». Хто забув, її колись пропагував Лев Толстой. І непогано ж виходило! Надто ж гуртом. Тільки не батька бити, а реалізуватися в добрих справах.