«Дзеркало тижня» у №20 за 2011 рік надрукувало велику статтю Бориса Олійника, поета, академіка, голови Шевченківського комітету etc. еtc. Стаття зветься «Первородний гріх?». Звісно, це право газети друкувати ті чи інші тексти, бо ж як інакше забезпечити реалізацію принципів свободи слова. Але в разі, якщо надруковане слово є брехливим чи фальшивим, то правом, ба більше - обов'язком сумлінного читача є реагувати на таку свободу слова, яку сам Борис Олійник називає розгнузданістю та аморальністю.

Отже, увага - цитата зі статті академіка:

«Посіявши там хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності фальшивими і змусимо їх у ці фальшиві цінності вірити. Як? Ми знайдемо своїх однодумців... своїх союзників і помічників у самій Росії... Ми всіляко підтримуватимемо й підноситимемо так званих творців, які насаджуватимуть і втокмачуватимуть у людську свідомість культ сексу, насильства, садизму, зрадництва - одне слово, всілякої аморальності. В управлінні державою ми спричинимо хаос та безлад...

Ми будемо непомітно, але активно й постійно сприяти самодурству чиновників, хабарників... Чесність і порядність висміюватимуться... як пережиток минулого... Хамство і нахабство, брехня й шахрайство, пияцтво і наркоманія, тваринний страх одного перед одним і безсоромність, зрадництво, націоналізм і ворожнеча між народів - все це ми... непомітно культивуватимемо, все це розквітне махровим цвітом...».

Борис Олійник стверджує, що це цитата з «настанови Аллена Даллеса на таємній інструктивній нараді початку 1945-го». Цікаво, звісно, кого це наставляв Даллес у той час, посідаючи важливу, але другорядну посаду в американських спецслужбах - керівника розвідувального центру в Цюриху (Швейцарія)? Адже ЦРУ, яке справді працювало проти СРСР, було створено тільки 1947 року, Даллес обійняв там важливу посаду 1950 року, очолив же ЦРУ він 1952 року. Дані загальновідомі й загальнодоступні, не треба бути академіком, щоб їх отримати.

А тепер - увага! - ще одна цитата:

«Ревизия их веры - марксизма-ленинизма вот первое, о чём надо говорить... Могучим оружием может стать и дезинформация. Величайшие человеческие мысли в области физики, биологии, техники и других наук можно преподнести под соусом идеализма и ещё какого-либо "изма"! Пока разберутся, пока опомнятся, время будет идти и лить воду на нашу мельницу... Славяне любят попеть за рюмкой водки. Напомните им, как отлично они варили самогон во время гражданской войны. Пьяному море по колено, говорят русские. Создайте такое море, и пьяный побредёт туда, куда нам нужно...

Надежда каждой нации - её молодёжь! Мы обязаны сделать так, чтобы эта надежда обманула большевиков. Молодёжь склонна увлекаться, и это надо помнить, подбирая ключи к её умам. Отравляйте душу молодёжи неверием в смысл жизни, пробуждайте интерес к сексуальным проблемам, заманивайте такими приманками свободного мира, как модные танцы, красивые тряпки, специального характера пластинки, стихи, песни... Дети всегда найдут, в чём упрекнуть родителей. Воспользуйтесь этим! Поссорьте молодых со старшим поколением...»

Це вже не Аллен Даллес, а Юрій Дольд-Михайлик, роман «У чорних лицарів», 1965 рік (на жаль, оригінальний україномовний текст в інтернеті не вдалося відкрити). Порівняйте ідеї та форму, а тим часом я вам підкину ще одну цитату, і також не з Аллена Даллеса:

«Будем вырывать эти духовные корни большевизма, опошлять и уничтожать главные основы народной нравственности. Мы будем расшатывать таким образом поколение за поколением... Мы будем браться за людей с детских, юношеских лет, будем всегда главную ставку делать на молодежь, станем разлагать, развращать, растлевать ее! - Сморщенные веки Лахновского быстро и часто задергались, глаза сделались круглыми, в них заплескался, заполыхал яростный огонь, он начал говорить все громче и громче, а под конец буквально закричал: - Да, развращать! Растлевать! Мы сделаем из них циников, пошляков, космополитов! (...) Посеяв там хаос, мы незаметно подменим их ценности на фальшивые и заставим их в эти фальшивые ценности поверить! Как, спрашиваешь? Как?! Мы найдем своих единомышленников: своих союзников и помощников в самой России! - срываясь, выкрикнул Лахновский. (...)

- Я, Петр Петрович, приоткрыл тебе лишь уголочек занавеса, и ты увидел лишь крохотный кусочек сцены, на которой эпизод за эпизодом будет разыгрываться грандиозная по своему масштабу трагедия о гибели самого непокорного на земле народа, об окончательном, необратимом угасании его самосознания».

А це вже фрагмент із роману «Вечный зов» російського радянського письменника Анатолія Іванова, 1981 рік.

До речі, даремно Борис Олійник обірвав свою цитату з «настанови Аллена Даллеса на таємній інструктивній нараді початку 1945-го», бо далі там ідуть дуже й дуже цікаві слова про молодь (цитую російською, бо в СРСР цей текст уперше було опубліковано саме російською мовою):

«Будем вырывать духовные корни, опошлять и уничтожать основы народной нравственности. Мы будем расшатывать таким образом поколение за поколением. Будем браться за людей с детских, юношеских лет, и главную ставку всегда будем делать НА МОЛОДЕЖЬ - станем разлагать, развращать и растлевать ее. Мы сделаем из нее циников, пошляков и космополитов».

Ну, як, упізнаєте?

І ще один фрагмент із цих «настанов»:

«Эпизод за эпизодом будет разыгрываться грандиозная по своему масштабу трагедия гибели самого непокорного на земле народа, окончательного и необратимого угасания его самосознания».

Чесно кажучи, в мене враження, що всі три тексти писала одна людина. І вочевидь не Аллен Даллес. Бо ж з якого дива американський розвідник, який є ідейним противником комунізму, нічого не каже про комунізм? Якщо навіть уявити, що Дольд-Михайлик та Іванов мали у своєму розпорядженні подарований їм КҐБ переклад «настанов Даллеса», то виходить, що вони самі дописували туди слова «марксизм-ленінізм», «діалектика», «більшовизм» і т. д. Щось не дуже в'яжеться, чи не так? І з якого дива такий текст «компетентні органи» віддали, прямо скажемо, другорядним письменникам, а не Шолохову - чи ще якомусь знаному і безсумнівному російсько-радянському патріотові?

Уперше ж «план Даллеса» згадується і цитується у публікації такого собі... Бориса Ілліча Олійника в журналі «Молодая гвардія» № 7 за 1993 рік. Текст переходить із однієї «червоно-коричневої» або ж «!націонал-патріотичної» російської газети в іншу, цитується такими визначними «друзями України», як Володимир Жириновський, Нікіта Михалков і Михаїл Задорнов. Англомовний відповідник цього тексту не знайдений. І можна сміливо прогнозувати - ніколи не буде знаджений, оскільки російський текст містить звороти та лексеми, неможливі для американських урядовців - і водночас у ньому відсутнє мотто західних противників СРСР: поняття комуністичної загрози та більшовицької ідеології - нагадаю, партія тоді звалася ВКП(б).

Щоправда, під назвою «план Даллеса» часом фігурує й зовсім інший текст, наведений у книзі такого собі Н.Н. Яковлєва «ЦРУ проти СРСР» 1983 року видання (якраз у часи правління Андропова). От цей персонаж справді тільки що не їв із рук КҐБ. Як написано в анотації на згадану книгу, «в работе над ней впервые использованы документы, показывающие историю ЦРУ с момента его создания в 1947 году, место этой организации в системе государственных органов США. Вторая часть посвящена рассказу об органах американского политического сыска - военной контрразведки, ФБР, АНБ и других, а также о работе ЦРУ внутри США. Книга насыщена фактами, мало известными широкому кругу читателей». Чи міг написати такий солідний том якийсь там професор одного з московських академічних інститутів у добу, коли ще не існувало інтернету? Написати і видрукувати кілька разів у ті часи «розвиненого соціалізму» товсту книгу про діяльність ЦРУ проти радянської влади з численними прикладами та цитатами - щоправда, дуже своєрідно перекладеними з англійської. Ну, а коли доходить справа до власних сентенцій... «В 1957-1958 годах по Москве шнырял малоприметный человек, изъеденный злокачественной похотью прославиться. Он нащупывал, по собственным словам, контакты с теми, кто мог бы переправить на Запад и опубликовать пасквили на родную страну. Товар был самого скверного качества». Як ви гадаєте, про кого йдеться? Про Олександра Солженіцина...

Проте до того документу, що нерідко називають «планом Даллеса» із посиланням на книгу Яковлєва, сам Даллес не має жодного стосунку. Йдеться про директиву NSC (Національної ради безпеки США) 20/1 від 18 серпня 1948 року. Тут ідеться про загрози світовій спільноті від Радянського Союзу та комуністичної ідеології, про цю ідеологію як антигуманістичну та антидемократичну, про заходи протидії радянській загрозі мирними засобами і, зрештою, про завдання, які доведеться вирішувати в разі війни, яку в документі названо вкрай небажаною. Ясна річ, Яковлєв видер із контексту окремі фрази та абзаци, представивши документ у фальшивому світлі.

Отут можна було би й поставити крапку в історії про «настанови Аллена Даллеса на таємній інструктивній нараді початку 1945-го». Якби не один пасаж зі статті Бориса Олійника, де він прямо посилається на ці настанови: «А взагалі, побратими і посестри, якщо не очистимося від вірусів аморальності, підкинутих нам "доброчинцями" ще в 45-му, ми якогось дня зможемо з незалежним виглядом попрощатися... з незалежністю». Отож за академіком-поетом, орденоносцем і патріотом виходить, що до 1945 року «вірусів аморальності» в нас не існувало, їх «підкинули». Виходить, і село українське знищували «морально», й інтелігенцію ліквідовували на пню так само, й «ощасливлювали» західних українців правильним чином... Отож, робимо висновок, якщо ми повернемося до тієї моралі, що існувала і в 1933-му, і в 1937-му, і в 1939-му, то надійно збережемо незалежність...

Що ж, залишається привітати українських читачів із публікацією цікавої й змістовної статті, гідної справжніх «червоно-коричневих» видань, а Національну академію наук України - із новим видатним і, головне, високоморальним твором її дійсного члена.