Починаючи з квітня «Сіті» знайомить глядачів із різними варіантами дозвілля в Києві. Якість проекту зростає щовипуску, але авторам ще є над чим працювати. Театральні та кіноподії висвітлюються гідно, тоді як інші рубрики еклектичні й поверхові. Загальне враження від програми: формат занадто простий, і дуже хочеться, щоби в авторів трохи краще запрацювала фантазія

Щоп'ятниці вночі та в суботу зранку в рамках проекту «Афіша» ведучий Андрій Алферов представляє сюжети й анонси концертів, кіносеансів, виставок. Для тих, хто проспав таку нагоду, відео дублюється на сайті.

Програма вийшла в рамках генерального оновлення програмної сітки каналу разом із десятком інших нових продуктів, серед яких чимало пізнавальних. За концепцією, «Афіша» відповідає запитам «просунутих городян» - ядра аудиторії каналу - і доповнює глибший культурологічний проект «Галерея "Сіті"». За визначенням самого каналу, «Афіша» - сітігайд, який допомагає киянам орієнтуватися у відпочинку. Для цього є рубрики «Кіно», «Театри», «Галереї», «Концерти», «Клуби», де інформацію подано у вигляді сюжетів із підводками та груп анонсів.

У дебютних випусках програму позиціонували як «тележурнал "Афіша"». У вашого автора таке означення асоціюється перш за все із закритим сітігайдом KP Media, журналом «Афіша». Можливо - через те, що свого часу Андрій Алферов співпрацював із одеською редакцією цього журналу і публікувався в «основному», київському виданні. Сподіваємося, видавець Джед Санден лише радий такому продовженню його ідей :).

До речі, про ведучого. Знають Алферова «просунуті городяни» й окремі хіпстери не лише за паперовими виданнями. Голос одесита понад десять років можна було почути на радіохвилях («Просто радіо», «Європа Плюс», «Джем», «Радіо 1»). Випускник Одеського політеху і кінокритик за покликанням, Алферов є куратором кіноклубів «А кіно» та No Name Club (Film UA), а також активним блогером. А ще він продовжує тему кіно в рамках проекту «Сіті» «Домашній кінотеатр» із гідною колекцією шедеврів. Але в «Домашньому кінотеатрі» ведучий постає в подобі інтелектуала із серйозним виразом обличчя, тоді як його імідж для «Афіші» - останній шанс втрапити у трафарет модного нині образу розхлябаного підлітка. У варіанті Алфьорова ці елементи втілено у художньо недбалій зачісці, спортивній футболці та жакетику, незастебнутому на два, а не один, ґудзики знизу. На зміну виваженим інтонаціям «Кінотеатру» прийшли несподівана зверхність і зовсім не юнацький пафос. Саме у студії «Афіші» в Алферова проявилася типова риса колишніх радійників: Андрій «працює» виключно голосом, часто забуваючи про вираз обличчя.

Дежавю закритого журналу викликає також стилістика текстів. Але епігонством це все-таки не назвеш, оскільки тут замість притаманного журналу драйву панує пишне довге слово і різноголосиця. Тексти підводок - із розряду непередбачуваного: вони не пов'язані між собою, їх подання завжди різне, тут немає єдиного підходу і принципу. При цьому в підводках автори програми ошелешують глядача фразами на три вордівські рядки чи словосполученнями на кшталт «белый дресс-код». Приміром, початок підводки до фільму «В суботу» Міндадзе легким не назвеш: «К Чернобылю, как к Голодомору, применимы затертые от неуместного цитирования слова Теодора Адорно о том, что после Освенцима нельзя писать стихи». Взагалі-то в оригінальному варіанті замість «нельзя» - «варварство», але не біда: німецький філософ і соціолог до такого трактування його цитати не дожив.

У підводках зазвичай перелічують звитяги артиста чи режисера, сюжети також часто присвячені біографії героя. І неважливо, про кого мова - про завсідницю фестивалів етно-рокову Пелагею чи рідкісного в Києві ірландського романтика музичної сцени Кріса де Бурга. Віддати належне такому підходу мають організатори концертів чи театральних заходів: розгорнуті анонси з ревізією «Оскарів» учасників лише сприяють продажу квитків. Але такі матеріали не орієнтують глядачів щодо самого заходу, його потенційного рівня та якості. Не всі зарубіжні зірки вилітають «халтурити» з кількома фурами техніки, у найсильнішому (чи бодай повному) складі команди. Так само не кожен із них виступає у грамотних з точки зору саунд-дизайну залах Києва. Такі уточнення були б не зайвими для глядача.

Як варіант урізноманітнення анонсових сюжетів, «Афіша» вдається і до висвітлення подій постфактум - із синхронами хедлайнерів і враженнями відвідувачів замість оцінок знавців та критиків. Щодо таких матеріалів хочеться побажати тележурналу «Афіша» уникати майже корпоративних сюжетів на кшталт репортажу про те, як медійний актор Гоша Куценко прибуває до Києва святкувати свій день народження, а заодно і виступати в одному з київських клубів у якості вокаліста. На 15 секунд справді нестерпного вокалізу актора глядачам випало море подробиць із його акторської біографії, обличчя рідних Гоші Куценка і шелест обгорток букетів.

Рубрику «Галерея» реалізовано у вигляді стислих анонсів виставок і пари детальніших екскурсів у зали Національного художнього музею. З одного боку, в сітці каналу є власна «Галерея "Сіті"», де доступно мовою подаються тенденції й події сфери сучасного мистецтва. Тому заглиблюватися в деталі й говорити мовою просунутих у мистецтві людей «Афіші» нібито й не конче необхідно. З іншого - співпраця з галереями завжди вимагає компетентності і зв'язків у цьому середовищі. А отже, в реалізації рубрики без цікавого арт-критика не обійтися, а його там, схоже, поки що немає.

Перейдімо до рубрики «Клуби». Аудиторія київських клубів - кілька сотень відвідувачів. При цьому затяті клабери дізнаються про події електронної сцени із записів своїх кумирів у MySpace та кількох сайтів, і рідко - з телепрограм. Діджеїв і продюсерів (композиторів клубної сцени) до Києва щотижня приїзздять десятки, а от події «планетарного» масштабу в Києві відбуваються нечасто. Не дивно, що рубрика виглядає слабкою: нічого особливого в наших клубах не відбувається. Компенсувати це можна було б якимось цікавим підходом, тож над «Клубами» можна ще працювати. Інакше ця рубрика перетвориться на логічне продовження рекламних роликів клубу Saxon на радіо «Kiss FM». Можливо, ближчою і кориснішою для просунутого киянина є інформація щодо фестивалів в Україні і країнах зарубіжжя, хоча б найближчого?

А тепер перейдімо до вдалих моментів. «Афіша» робить реверанси театралам і театрам, дуже швидко адаптуючи, тобто майже синхронного «перекладаючи» людською мовою, останні анонси храму Мельпомени. А це не зайве: варто хоч раз уночі зайти на сайт якогось із театрів, прочитати анотацію вистави, - і вам перехочеться купувати квитки, настільки недолуго ці анонси написано. Їхніх мовних новел на кшталт «всемирная паутина интернет» «Афіша» уникає. Натомість глядачеві пропонують елементи критики вистав, синхрони акторів і фрагменти подій театральної сцени.

Найсильнішою рубрикою «Афіші», як і слід було сподіватися, є «Кіно». Андрій Алферов не пропускає таких шедеврів, як картина «В суботу». Разом із тим, він зважає й на інтереси поціновувачів попкорну. У сюжетах часто переказують зміст, але, треба віддати належне програмі, кінцівки фільмів усе ж не розголошують :).

Наостанок - про показники перегляду тележурналу «Афіша». Вони поки що не гарантують йому майбутнє блокбастера, але від такого «культурного» проекту цього й не варто сподіватися.

Розрахунок показників було здійснено для населення віком 18-54, вибірка «Вся Україна» «50 тис.+» та «Київ». Дані надано компанією Gfk Ukraine. Детальніше про використані змінні дивіться в глосарії Gfk. Середню частку каналу розраховано за період 8 січня - 10 травня.

Разом із тим, ці показники не відображають якісного зростання проекту. У порівнянні з першим випуском, четвертий удвічі повніший, легший і досконаліший, а сам ведучий виглядає живішим :). Але загального враження від проекту це не змінює. Попри вільне поле для креативу і свіжих ідей, більшість сторінок тележурналу «Афіша» поки що зверстано за принципом «учорашній день»: дуже традиційно і нудно, неначе з 70-х.