Новий розважально-пізнавальний проект на К1 «Ілюзії сучасності» - ще одна спроба під новим кутом розплющити глядачу очі на відомі речі. От тільки фокус із факіром у телевізорі не зовсім добре вийшов...

Прем'єрний випуск «Ілюзій сучасності» К1 показав у страсну п'ятницю надвечір (із повтором у неділю і понеділок уранці). Судячи з анонсу, майже пекельні фокуси ведучого налаштовували на якісь містичні відкриття. Проте від таємничого в програмі були хіба що самі фокуси, ніяк не пов'язані зі змістом того, про що йшлося в «Ілюзіях»...

На сайті каналу новий телепродукт заявлено як авторську програму. А в інформації про команду, що працює над «Ілюзіями», представлено тільки ведучого - фокусника Романа Бондарчука. Саме як ведучого, а не автора, як було б логічно для авторського проекту. Отже, судячи з біографії з переліком усіх регалій, пан Роман - молодий, але вже відомий і титулований ілюзіоніст. Із досвідом роботи на телебаченні (був консультантом у «Битві екстрасенсів» на СТБ). Тобто, ні в кого не виникає сумнівів: Роман Бондарчук - хороший ілюзіоніст. А от ведучий...

Тихий, невиразний голос. Невміння правильно «розставляти смислові акценти» в тексті із суфлера. Абсолютна невпевнена поведінка перед камерою. Про харизму ведучого навіть не йдеться. А от фокуси під час промовляння підводок до сюжетів виходять спритно. Однак напруження відчувається. Ще б пак! Спробуйте робити дві справи одразу. А тут ще такі відповідальні: текст читати й фокуси демонструвати. Важко, одне іншому заважає.

Однак глядачеві не цікаво, які складнощі доводиться долати телевізійникам, аби видати в ефір щось. Люди по той бік екрану не мають відчувати важкої роботи по цей бік, перед камерами. Їх цікавить виключно готовий результат: переконливо чи ні. Зрозуміло, що молодий і амбітний хлопець має на меті «засвітитися» в екрані. І правильно робить: Коперфільд із великим успіхом демонструє свої фокуси по телебаченню, а чим Бондарчук гірший? Отже, пане Романе, назвалися ведучим - треба ним бути. Поки ж я побачила тільки фокусника, який несподівано заговорив і... розвіяв завісу таємничості над своєю магічною справою. Ні, фокуси на телебаченні - це цікаво. В сукупності з підводками до сюжетів - свіжо і має право на існування. Але в такому виконанні фокусник, що заговорив, скоріше завдав удару по власному іміджу.

Тепер щодо власне програми. Ось як зацікавлювала прес-служба каналу анонсом: «Майстер-класи від професійного фокусника! Хочете дізнатись, що знаходиться на межі ілюзій та звичайного життя? Ми розповімо усе про ілюзії сучасності!».

Ну, після такої презентації я була налаштована щонайменше на відкриття професійних секретів ілюзіоністів. Якщо не власних, то хоча б відомих колег із минулого. Або ж розвінчування неймовірних здібностей екстрасенсів...

Проте в ефірі К1, десь між жінкою зі зброєю Ксеною та чоловіками зі зброєю із серіалу «Солдати», після нудної й нецікавої заставки, з'являється фокусник Бондарчук та обіцяє розкрити глядачеві очі... на все, крім, власне, його справи. Запалюючи перед камерою вогонь чи розкидаючи карти, ілюзіоніст видає на-гора дайджест випадково зібраних докупи стереотипів та з претензією на «Очевидне-неймовірне» їх спростовує. Білінгвізмом (коли ведучий підводить до сюжету російською, а закадровий текст самих сюжетів - українською) в нашому телеефірі вже нікого не здивуєш. Важко назвати цей проект і новим словом для сучасного ТБ. Подібних «руйнівників міфів» в ефірі розвелося аж забагато. Питання в тому, кому і якими засобами вдається нарешті донести до глядача правду.

В нашому випадку, звісно, цікаво, що гамбургер вигадали німці, а кетчуп - китайці. Одначе про те, що чай краще пити свіжозавареним, телевізійники розповідали-переповідали вже, здається, сотні разів. Невже й досі повторне заварювання чаю для когось лишається стереотипом?

Із такою самою претензією ледь не на відкриття Америки автор розповідає про давно відомі (з плакатів про шкоду паління) факти з життя людей і цигарок. Натомість фокус із летючою цигаркою у виконанні ведучого додає видовищності й трохи відволікає від наївних текстів.

І вже зовсім неповагою до глядача мені здалося «розвінчування» «стереотипу» про розташування серця людини (не ліворуч, а посередині). Це для тих, хто прогулював шкільний курс анатомії у 8-му класі, та ще й примудрився ніколи в житті не бачити зображень із розташуванням внутрішніх органів людини?

Собаки-космонавти з добіркою різноманітного відео (хроніка, трошки кадрів із радянського документального кіно та подекуди анімація) пожвавили програму. А от розповідь про Моцарта, як на мене, була затягнутою. Тут за допомогою постановочного відео в жартівливій манері німого кіно сучасності автори показали глядачеві біографію відомого композитора, згадали цікаві факти і навіть спроектували вартість таланту Моцарта на теперішній час. І завантажили неймовірним і абсолютно неприпустимим із точки зору телевізійної логіки (бо глядачеві ніколи не сприйняти стільки інформації на око) обсяг статистичних даних щодо кількості творів майстра, концертів за життя і такого іншого. До кінця сюжету я вже й забула, який міф про Моцарта намагалися розвіяти. Тим більше, що таємниця смерті маестро в сюжеті так і лишилася таємницею...

Посилання на джерело інформації, що розвінчує міф, відсутнє. Коментарі фахівців також. Тож автор претендує на істину в останній інстанції, не спираючись на авторитетні джерела - останні дослідження вчених чи медичні дані. Чому глядач має відхреститися від стереотипів і повірити фокуснику - незрозуміло. Ставку робили на безоглядну віру людей у все, що каже телевізор? Так такої віри вже давно немає, на щастя для глядачів, які нарешті почали перетворюватися з об'єкта телевізійних маніпуляцій на перебірливого споживача телевізійних послуг.

«Програма "Ілюзії сучасності" пропонує вам звільнитися від зайвих стереотипів. Ведучий Роман Бондарчук, ілюзіоніст та фокусник, знає, як видати бажане за дійсне. Йому відомий секрет, як відшукати правду серед колекції людських ілюзій!..."Шукайте жінку" - кажуть французи. Шукайте істину - говорить вам Роман Бондарчук!» - це ще трошки анонсу програми.

Знову виникає питання: а чому я маю вірити фокуснику, який переконує, що відкриває мені очі на правду, водночас замилюючи їх демонстрацією ілюзій власного виробництва - фокусів, які насправді є не чим іншим, як обманом? А телебачення ж - перш за все мистецтво візуальне. До того ж обман у Бондарчука виходить значно переконливіше (адже це його профіль), ніж претензія на правду та роль ведучого. Тож у цьому конфлікті між сприйняттям відео й аудіоінформації виграє відео. І «не вірте очам своїм, повірте словам моїм» не працює...