Ви помітили, що провідні політичні ток-шоу країни якось видихаються? Без Інни Германівни, без її колосальної енергії й шаленого антиамериканізму взагалі було б нудно, - бо ж у Бузини чи Затуліна заряд не той, швидко сідає акумулятор чи розряджається в якийсь не зовсім правильний спосіб... А так - чуємо авторитетну думку геть з усіх питань політики, економіки та культури, і якось веселіше стає на душі, і вже не куняєш перед телеекраном. Тож Інна Германівна є своєрідним тотемом «Шустер live», без якого програма, цілком імовірно, втратить увесь свій смак. Інший тотем - це Віталій Портников, який краще за будь-кого з політиків уміє озвучити проблеми та завдання, що стоять перед громадянським суспільством, і без його влучних і швидких, наче удар шпаги, реплік учасники програми надто вже розслабляються...

Ні, справді, формат вочевидь вичерпується. І не тільки у заїжджих «метрів», а й у вітчизняних ведучих. Власне, з вітчизняними якось іще гірше. Немає сумнівів у їхній журналістській майстерності, дотепності, швидкості реакції та освіченості (власне, знання українських реалій у них є значно кращим, ніж у «гостей»). А на виході - все одно криза жанру, тільки ще більш виразна. Немає своїх власних гостей-тотемів чи експертів із сильною харизмою?

Не вдаючись до аналізу всіх можливих причин зменшення популярності політичних ток-шоу, зауважу тільки одну з них, цілком очевидну: певні тематичні обмеження, які з\'явилися головним чином за останній рік, тобто тематичні табу.

Тема перша (почнімо з простого) - закритість владних рішень. Явище майже тотальне. Президент звільняє високопосадовців без жодної мотивації і призначає нових за не відомими загалові принципами (злі язики плещуть, що головними серед них є «правильне» місце народження, тобто Єнакієве, та дружба з кимось із родини Януковичів); із надр президентської адміністрації і Кабміну довгою чередою виходять укази, накази й розпорядження із грифом «Для службового користування»; створені виконавчою владою законопроекти невідомо чийого авторства ухвалюються Верховною Радою без дотримання належних процедур, а то й узагалі всупереч позиції парламентських комітетів та експертної служби і так далі. Чим не предмет для не однієї серйозної розмови? Бо ж ці речі стосуються життя всіх українських громадян.

Наступна тема. Не знаю, чи геть по всій країні, але принаймні в багатьох її регіонах на посадах керівників райвідділів міліції (наскільки мені відомо, посадах полковничих) сидять майори, капітани й старші лейтенанти (та й то - нерідко свіжоспечені), головною чеснотою яких є... так, «правильне» місце народження та проходження служби до лютого 2010 року. Цю публіку місцеві міліцейські биті жаки приймають не те що в багнети, ні - її команди просто саботуються, причому так, що не підкопаєшся - люди один за одним ідуть на лікарняний, хтось звільняється, хтось проситься на перепідготовку... Одне слово, далеко не ідеальну систему МВС сьогодні в країні, як я чую вже не вперше, фактично зруйновано. Чи правда те, про що кажуть співгромадяни, - бодай наполовину чи на третину?

Ще одна тема, безпосередньо пов\'язана з попередньою. Чи правда те, що найвище керівництво МВС віддало неофіційний наказ не чіпати дрібних злодюжок, хай самі годуються, бо не вистачає бюджетних коштів і місць у тюрмах, якщо всіх, кого належить, саджати?

Ще одна тема про беззаконня. Чому це нині раптом зникли з телеекрану дивовижні пригоди київського мера? Посадовець півроку відсутній на роботі, і прем\'єр дає завдання голові міськдержадміністрації Попову знайти його. Потім лунають офіційні заяви, що уряд, виявляється, завжди знав, де саме перебуває київський міський голова, який невтомно працює на благо городян. Після цього Леонід Черновецький благополучно знову зникає в невідомому напрямку, а журналістів відганяють від його кабінету. І, нарешті, з\'ясовується, що Черновецький буде мером Києва стільки, скільки він схоче (про це цілком офіційно заявив прем\'єр), попри всі свої загадкові пригоди і не менш загадкову відсутність-присутність на робочому місці... Ба більше - деякі ЗМІ публікують схеми виведення (а якщо прямо - то викрадення) десятків мільярдів столичних грошей - і тиша... Табу?

І якби ж цим усе обмежувалося! Добре відомо, що на провідних політиків не поширюється принцип приватності, але тема реального сімейного життя нинішнього глави Української держави - теж табу. Із чим насправді пов\'язана відсутність дружини Віктора Януковича Людмили в ролі першої леді держави? Ідеться-бо не про якісь плітки чи пересуди: перша леді - це важлива неформальна державна посада. Перші леді підтримують відносини з дружинами та сім\'ями голів інших держав, займаються благодійністю, часом виступають кураторами соціальних чи мистецьких проектів. Під час офіційних візитів глав держав перші леді супроводжують їх (це передбачено дипломатичним протоколом), для них влаштовують так звані жіночі програми. Якщо глава держави одружений, то відсутність першої леді під час певних офіційних заходів - це відвертий скандал, який означає дволикість і ненадійність цього глави держави як політичного партнера (бо ж якщо він реально живе з іншою жінкою, але втаємничує це і прикидається «міцним сім\'янином», це не свідчить на його користь). Тим більше, якщо поблизу цього глави держави під час поїздок фотографи фіксують ту чи іншу білявку. Але, переконаний, ця тема стане предметом ток-шоу на телебаченні України тільки тоді, коли докорінно зміниться влада. А тим часом державне телебачення переконуватиме нас у відданості перших осіб релігійній моралі, а приватні телеканали підспівуватимуть державному...

І нарешті. Одним із найбільш успішних проектів у сфері ЗМІ останнім часом була «Газета по-київськи». Не буду заглиблюватися в деталі конфлікту, що виник навколо цього видання, проблема в іншому: чому ця тема не цікавить вітчизняні телевізійні ток-шоу? Невже ж тут відсутні проблеми? Чи всі такі речі мають розв\'язуватися келійно? Дурниця, про конфлікт уже добре відомо європейській журналістській спільноті. А для українців це табу?

Власне, проблема ширша. ЗМІ, які підтримують владу, які підкреслюють свою лояльність до неї, процвітають, хай навіть і не виглядають економічно успішними, а решту приборкують інвестори, бо ж у разі, якщо інвестор виявить непокору, йому загрожує «законна» втрата активів (судова система та прокуратура сьогодні є філіалами президентської адміністрації); до розігрування «справи Ходорковського по-українськи» ще не дійшло, може, тому що олігархи України за своїми інтелектуальними та діловими якостями істотно поступаються цьому опальному російському підприємцеві. Проте так чи інакше тиск на мас-медіа сьогодні є фактом по всій країні; схоже, важелі цього буде невдовзі вдосконалено (в тому числі й щодо доступу до ринку реклами), і більш-менш успішними економічно зможуть бути виключно ті ЗМІ, які будуть або суто розважальними, або показово лояльними. Тих же, що матимуть своє обличчя (і свою позицію), буде витіснено на пси. Чим не тема для обговорення - тема, яка стосується багатомільйонної аудиторії...

Узагалі-то було б цікаво скласти цілий реєстр табу для наших телевізійних ток-шоу. Це могло б стати хорошою спонукою до створення справжнього інтернет-телебачення, де подібні табу були б подолано, де обговорювалися б найгостріші теми і де не робили б тотемів навіть із талановитих журналістів. Може, в такому разі й провідні телеведучі змушені були б посміливішати й підказати своїм господарям - годі вже виглядати закомплексованими дурниками у світі, де є фейсбук і твітер...