ЕМОЦІЇ

З 20 години вечора 31 жовтня до 6 години ранку 1 листопада 2004 р. я провела біля однієї з виборчих дільниць Голосіївського району міста Києва. Здавалося очевидним, що всі свідомі громадяни України, не задіяні у виборчих дільницях і не прикуті до ліжка, не діти і не старці, в цей час мають бути біля своїх виборчих дільниць у тій ситуації, коли автобусами та поїздами в тиждень перед виборами розвозили по цілій Україні людей, які викликали недовіру. Мукачівські події на виборчих дільницях ще не забулись, і хотілось бути впевненою, що мій голос не пропаде. Я сподівалась побачити велику кількість людей поруч. Такі люди справді виявились – аж дванадцять. Чотири молоді сім’ї, одна з яких простояла до шостої години ранку з дитинкою меншою року – хлопчик тихесенько спав цілу ніч на повітрі, ніби відчуваючи важливість місії батьків. Його присутність навіювала спокій. Була і його бабуся, і ще двоє чоловіків, середнього і старшого віку. Ось і все біля цієї дільниці, плюс ще двоє людей біля сусідньої дільниці, тож ми почувалися охоронцями двох дільниць. Було холодно і тривожно, чекали оголошення підрахунку голосів спершу через дві години, три, а потім просто чекали, втративши відлік часу. Бігали під відкриті вікна другого поверху дільниці, там декілька годин була тривожна мовчанка, а потім почало долинати “Ющенко”, “Ющенко”, “Ющенко”, “Ющенко”, “Ющенко”, “Янукович” і з приблизно такою періодичністю декілька годин. Рідніших за тих людей, яких я вперше побачила у своєму житті у цю холодну осінню ніч, у мене в той час нікого не було. Це була єдність душ, яка можлива тільки в дуже рідкісні моменти життя, але саме в такі моменти відчуваєш, що людська душа – це найпрекрасніше творіння Бога. І ще одне – всі ці люди за винятком двох, були російськомовними, але більших українців я в своєму житті не зустрічала.

Почуття виконаного обов’язку виникло, аж коли ми побачили протокол про результати виборів по дільниці і ескортували автобус з бюлетенями і багатьма членами дільничної комісії до територіальної комісії. Залишався острах, чи прийме територіальна комісія протокол і бюлетені. Вже вдома, після декількох години чи то сну, чи марева, я почула по 5 каналу, що голова Голосіївської територіальної виборчої комісії зник з протоколами і бюлетенями, збивши при цьому авто народного депутата. Тоді я зрозуміла, що не виконала свою місію до кінця, що ще й біля територіальної виборчої комісії треба було охороняти своє виборче право. На щастя, виявилось, що мова йшла тільки про одну дільницю Голосіївського виборчого округу, але урок цей треба засвоїти.

ПОРАДИ

Для того, щоб вибір народу не був сфальсифікований у другому турі, найгостріше потрібні дві речі – правильні списки виборців і охорона свого голосу біля дільничної і територіальної комісії. До своїх виборчих дільниць 21 листопада після 20.00 треба підійти всім, хто хоче, щоб його виборче право було зреалізоване – в Україні за нинішньої влади виборче право не дорівнює праву проголосувати, це ще й необхідність захистити свій голос. Якби біля Кіровоградських дільниць були виборці, не вдалось би вчинити там розбій, і голові 48-ої дільниці Голосіївської територіальної виборчої комісії м. Києва не вдалось би втекти, і ще багато чого не сталось би у ту ніч. Як виявилось, коли в одній з виборчих дільниць Києва вимкнули світло, люди, які чергували біля дільниці, ввімкнули фари своїх авто, аби освітити приміщення для підрахунку голосів. Тобто, і для цього потрібні були люди біля виборчих дільниць.

Банальна істина – свобода не приходить сама і не дарується, свободу треба вибороти і відстоювати – на цьому етапі в Україні втратила свою банальність. Як показав перший тур виборів 2004 в Україні, ми вже до свободи дозріли, тепер її треба відстояти, пожертвувавши годиною, щоб перевірити своє прізвище у списку виборців і однією безсонною ніччю. Це, як виявляється, не тільки громадянський обов’язок, це ще й свято для душі.